Лекции по "Социальной ответственности"

6. Соціальний капітал  підприємства

1. Виникнення та розвиток поняття «соціальний капітал»
2. Форми існування, види та рівні формування соціального капіталу
3. Значення соціального капіталу у сучасному суспільстві

1. Виникнення  та розвиток поняття «соціальний  капітал»

Останні роки характерні для економічної науки появою багатьох неспроможностей ринкових законів, що обмежує їх дію, призводить до перекручення інформації,  порушення економічних закономірностей тощо. Основними факторами, які призводять до таких тенденцій,  є непередбачувана людська поведінка як на рівні окремого індивіда так і на рівні певних соціальних груп.  Тому для розуміння економічних процесів на сучасному етапі є надзвичайно важливим розуміння неформального боку існування ринку. У цьому зв’язку дослідження еволюції категорії соціальний капітал, який доповнює ринок своїми перерозподільними функціями через формування певних соціальних мереж, може сприяти підвищенню ефективності управління як окремих ринків так і економічного розвитку в цілому. 

В українському суспільстві існує дефіцит устояних, поділюваними людьми цінностей, раціональної трудової етики й відповідальності, корпоративної ідентичності й самовіддачі, що стримує формування відносин довіри між роботодавцем і працівником, партнерами по бізнесі. Дефіцит довіри населення до ринкових інститутів виробництва, споживання й розподілу товарів і послуг виступає гальмом соціальних і економічних перетворень українського суспільства. У силу цього ускладнюється реалізація на практиці цілого ряду позитивних починань у сфері регулювання трудових відносин, бізнесу, соціального партнерства.

Економічне значення соціального капіталу полягає в  тому, що він зменшує витрати на координацію спільної діяльності, заміняючи контракти, формальні правила й бюрократичні процедури відносинами довіри, засвоєними професійними стандартами, етикою спілкування - тими неформальними нормами, які передаються культурними традиціями й освітою. Політологи зв'язують цей термін з довірою до влади; фахівці з PR-технологій воліють говорити про капітал репутацій. Для соціологів соціальний капітал означає, насамперед, якість соціальних зв'язків у таких вимірах як довіра, взаємоповага, взаємодопомога. Є ще російське "сплоченность", українське "згуртованість", англійське - " cohesіon ", - слова, що припускають певну стійкість зв'язків, довіру співвітчизників один до іншого. Все більша кількість наукових робіт показує, що там, де між людьми панує довіра, не тільки окремі люди, але й цілі фірми й навіть нації  процвітають економічно. Соціальний капітал допомагає згладити ефекти соціоекономічного  неблагополуччя. Це може означати, що саме поняття є проблематичним, а тому необхідно більш детально зупинитись на історичному ракурсі  його виникнення та розвитку.

Вперше вислів "соціальний капітал" з'явився у Лід Джадсон  Ханіфан, у дискусії по сільських  школах в 1916 році. Він використав цей  термін для опису "тих значимих обставин, які впливають на повсякденне життя кожного". Ханіфан дійшов  висновку про необхідність виховання доброї волі, братерства, симпатії один до одного й уміння налагоджувати соціальні стосунки серед людей, які "утворюють соціальну одиницю".

Знадобився час, щоб  термін став широко вживатися. Свій внесок у це внесли Джейн Джекобс (1961) відносно  міського життя й добросусідства, П’єр Бурд’є (1983), відносно  соціальної теорії, а потім і Джеймс Коулман (1988), що ввів цю ідею в академічне обговорення в контексті угрупування. Роботи Роберта  Патнема (1993, 2000 зробили соціальний капітал популярною темою для політичних дискусій.

Бурд’є, Коулман, Патнем - саме цих трьох мислителів більшість  дослідників називають засновниками теорії соціального капіталу. При  цьому в кожного були свої підходи.

П. Бурд’є [45] у статті "Форми капіталу" (1983) використав соціальній капітал для позначення соціальних зв'язків, які можуть виступати ресурсом одержання вигід.

За Бурд’є, соціальний капітал є продуктом суспільного  виробництва, матеріальних і тим самим класових практик, засобом досягнення групової солідарності. У такому розумінні соціальний капітал виступає не тільки й не стільки причиною економічних вигід, скільки проявом соціально-економічних умов і обставин; він є груповим ресурсом і не може бути виміряний на індивідуальному рівні. Зв'язок між економічним розвитком суспільства й розміром сукупного соціального капіталу опосередкований політичним ладом, релігійними традиціями, домінуючими цінностями. Послідовники Бурд’є використовують в основному якісні, етнографічні й історичні методи оцінки соціального капіталу громад.

Бурд’є використав марксистський  підхід, і виділяв три форми  капіталу: економічний, культурний і  соціальний. Володіння соціальним капіталом  зовсім не обов'язково приводить до володіння економічним капіталом, однак, на його погляд, є атрибутом еліт, засобом утримання влади й привілеїв. Він дійшов  висновку, що соціальний капітал маскує явні пошуки вигоди його власниками, які суперечить відкритому демократичному суспільству.

Інша концепція була запропонована Дж. Колманом у статті "Соціальний капітал у виробництві  людського капіталу" (1988). На його думку соціальний капітал визначається його функцією. Це не проста сутність, але безліч різних сутностей, що мають  дві загальні характеристики: всі вони містять у собі той або інший аспект соціальної структури, і всі вони підсилюють певні дії людей, що перебувають у цій структурі. Займаючись процесами дифузії й впливу, соціологічним аналізом угрупування й колективної дії, Колман засновував своє розуміння соціального капіталу на емпіричній традиції в американській соціології і теорії людського капіталу.  Соціальний капітал є суспільним благом, але створюється вільним і раціональним індивідом для досягнення власних вигід. Цей процес припускає соціальний контракт, набір соціальних норм, соціальних обмінів і, отже, деякий базовий рівень довіри. Послідовники Колмана розглядають соціальний капітал  як атрибут індивіда, що дає йому серйозні переваги в досягненні життєвих цілей, кар'єрі, захисті майна, доступі до інформації. Соціальний капітал розглядається як основа ліберального суспільства. Як і інші форми капіталу, соціальний капітал приносить дивіденди лише у випадку його активного використання. На індивідуальному рівні до одержуваних вигід соціального капіталу відносять рівень здоров'я, виховання й навчання дітей, можливості пошуку роботи, задоволеність життям, вивільнення часу (використання послуг), когнітивна простота миру (відсутність необхідності самостійно вирішувати всі проблеми), більше широка соціальна ідентифікація; на організаційному - зниження плинності кадрів, наступність персоналу, неформальні можливості підвищення кваліфікації, колективний приріст знань, наступність організаційної поведінки; на рівні суспільства - полегшення соціального контролю й передачі соціального досвіду, солідарність, здешевлення бюрократичної машини.

Внесок Джеймса Коулмана в розвиток теорії соціального капіталу полягає в теоретичному осмисленні процесів і досвіду не елітарних  груп. Інакше кажучи, він думав, що маргінальні співтовариства або робітничий клас також можуть одержувати користь від володіння ним. Опираючись на теорію раціонального вибору, Коулман розглядав соціальний капітал як елемент соціальних структур. Як і інші дослідники, він виділяв роль родини й дружніх зв'язків, релігійних інститутів у створенні соціального капіталу, затверджуючи, що зміни в цих сферах проблематичні.

Бурд’є постійно вертався до тези, що привілейовані особистості  підтримують своє положення, використовуючи свої зв'язки серед інших привілейованих особистостей. Погляд Коулмана більш гострий, він наполягав на важливості зв'язків, як для окремих людей, так і колективів, привілейованих або обмежених у своїх правах. Однак погляд Коулмана є наївно оптимістичним: як суспільне благо, соціальний капітал, майже повністю визначається його функціями, створюючи ряд норм і санкцій, які дозволяють людям співробітничати заради одержання взаємних вигід, і при найменших витратах. Бурд’є використає цей концепт навпаки, висвітливши лише "темну сторону" для обмежених у правах верств населення, і «світлу» - для привілейованих.

У такій ситуації робота Роберта Патнема із соціального  капіталу "Змушуючи демократію працювати: цивільні традиції в сучасній Італії"  (1993) прогримів як вибух. Він зазначав, що у той час як фізичний капітал стосується фізичних об'єктів, а людський капітал співвідноситься із властивостями окремих особистостей, соціальний капітал стосується зв'язків між людьми - соціальних мереж, норм взаємодії й довіри, що виникають у таких відносинах. У цьому контексті соціальний капітал тісно пов'язаний з "цивільним достоїнством". Різниця в тому, що соціальний капітал звертає увагу на те, що цивільне достоїнство найбільш сильне в мережах соціальних взаємовівдносин. Суспільство багатьох гідних, але ізольованих особистостей зовсім не обов'язково характеризується високим соціальним капіталом. Використавши внесок Коулмана, Патнем звернув увагу на значення асоціацій і цивільних співтовариств. Він писав про це з погляду  політології, відкривши нові напрямки. Спочатку він вивчив італійські політичні інститути, показавши значення соціального капіталу для якості громадського життя й культивування демократичного суспільства.  Порівнюючи результати реформи по децентралізації влади в Італії в 1960х роках, Патнем звернув увагу на те, що північні регіони, де люди більш соціально активні (за показниками явки на вибори, участі в асоціаціях, зацікавленості в місцевих справах), краще скористалися наданими повноваженнями, а в "пасивних" південних, навпаки, якість керування впала. При цьому спостерігалася чітка кореляція цивільної залученості з історією - досвідом незалежності й самоврядування в середні століття. З цього моменту кількість наукових статей, присвячених соціальному капіталу, неухильно зростала. Потім він звернув увагу на соціальний капітал у Сполучених Штатах у своїй популярній статті 1995 року й дослідженні 2000 року "Bowlіng Alone: The collapse and revіval of Amerіcan communіty" ("Гра в кеглі поодинці: крах і відродження американського співтовариства". Його головний висновок, який полягав в тому, що володіння соціальним капіталом має величезне значення для добробуту людей, . Патнем запропонував трифакторну модель соціального капіталу: норми взаємності, довіра й соціальні мережі. Два перших фактори є по суті соціально-психологічними атрибутами індивіда. Тому Патнем вимірював  соціальний капітал за допомогою індивідуальних індикаторів, таких, як інтенсивність і сила контактів, членство в суспільних об'єднаннях, електоральна активність, задоволеність взаєминами, дотримання норм взаємності, почуття безпеки, довіра до сусідів і соціальних інститутів. Групові або територіальні показники одержують за допомогою агрегації індивідуальних. В аналізі економічного розвитку декількох регіонів світу Патнем показав, що зміна якості соціальних відносин передувалася економічному розвитку. Цей результат суперечить даним Бурд’є й був зустрінутий науковцями скептично. Зокрема, пояснення Патнема не позбавлені тавтології, недооцінюють роль традиції й релігійних приписів, не враховують сформованих структур родинних зв'язків, є по суті західноцентристськими й будуються на ідеях протестантської етики. У дослідженнях динаміки  соціального капіталу в США Патнем констатує істотний спад суспільної активності в 1970-1980-і в електоральній й політичній поведінці, волонтерській участі в програмах неурядових організаціях, участі в добровільних асоціаціях, читанні газет, відвідуванні родичів і друзів, колективне дозвілля. Проведений аналіз практично не враховує ефект поколінь (діти Великої депресії, післявоєнного демографічного стрибка, діти 1980-х), зміна умов і стилю життя (урбанізація, територіальна мобільність), розвиток електронних засобів комунікації й нових форм дозвілля. Бурхлива активність неурядових організацій у попередні десятиліття могла відбивати надмірну політизацію приватного життя. Не одержали пояснення інші емпіричні факти, наприклад, високі показники вимірюваного соціального капіталу в районах чорношкірих гетто.

Поняття "соціальний капітал" в 1999 році також підхопив Світовий Банк. Відповідно до визначення Світового Банку, соціальний капітал - це інститути, відносини й норми, які формують, якісно й кількісно, соціальні взаємодії в суспільстві. Останнім часом  з'являється усе більше доказів, що соціальна єдність служить визначальним фактором економічного процвітання й стійкого розвитку суспільства. Соціальний капітал є не просто сумою інститутів, що підтримують суспільство, а скоріше "клеєм", що втримує разом різні його частини. Він складається насамперед  з горизонтальних зв'язків між людьми, і включає соціальні мережі й відповідні норми, які впливають на   продуктивність і добробут різних співтовариств. Більше широке розуміння соціального капіталу, що пояснює як позитивні, так і негативні його аспекти, включає в розгляд не тільки горизонтальні, але й вертикальні зв'язки між людьми, а також поведінку організацій і відносини між ними. Такий підхід бере до уваги те, що горизонтальні зв'язки забезпечують співтовариствам ідентичність і спільність цілей, але в той же час підкреслює, що під час відсутності зв'язків, що з'єднують різні соціальні групи (релігійні, етнічні, соціально-економічні), внутрішньо групові зв'язки можуть стати основою для переслідування вузьких інтересів та можуть перешкоджати доступу до інформації й матеріальних ресурсів, які могли б створити значну підтримку співтовариству (наприклад, відомості про вакансії, доступ до кредитів і т.п.). Агентство "Arts & Busіness" виділяє три виміри формування соціального капіталу: ріст (індивідів), зв'язок (між членами одного співтовариства або групи інтересів), встановлення зовнішніх контактів (з іншими співтовариствами або групами інтересів).

Незважаючи на критику, індивідуалістичний підхід до виміру  соціального капіталу домінує в  дослідницькій програмі Світового  Банку, спрямованої на забезпечення стійкого розвитку країн і регіонів. Індивідуальні індикатори  соціального капіталу включаються в анкети світового опитування цінностей. В них ставляться питання: Скільки своїх сусідів ви знаєте по іменах?  Чи доглядають сусіди за вашою квартирою під час вашої відпустки?  Чи часто зіштовхуєтеся в магазинах із друзями? Як багато у вас знайомих?  Чи часто розмовляєте по телефоні з родичами?  Чи запрошуєте ви до себе додому колег? Скільки разів ви зверталися за порадою до інших людей за останні три місяці?  Чи вважаєте ви свій район безпечним?  Чи вважаєте ви, що поліції/міліції у вашому місті можна довіряти?  Чи знаєте ви, хто є депутатом місцевого представницького органа від вашого округу? Наскільки ви терпимі до людей, поводження й звички яких сильно відрізняються від ваших? Легітимність усереднення подібних показників проблематична, оскільки будь-яка агрегація втрачає ефект соціальності, зв’язаності.

Одним з індикаторів  соціального капіталу є приналежність  до груп, наявність контактів. Однак якість і інтенсивність цих контактів визначаються факторами, зовнішніми стосовно   теорії соціального капіталу. Емпіричні дослідження в країнах Східної Європи часто використовують двозначні або архаїчні індикатори приналежності (членство в комуністичних партіях), неадаптовані до культури шкали модернізму й протестантської етики, двозначні виміри соціального капіталу, специфічного для секторів суспільного виробництва, не враховують ефект поколінь і економічні умови (транспортні комунікації, телефонізація, наявність сектора приватних послуг).

Хоча соціальний капітал  створюється й підтримується  в міжособистісних та міжгрупових  відносинах, його не слід плутати зі згуртованістю й солідарністю. Остання  може створюватися як позитивним відношенням  до зовнішнього соціального оточення, коли членам інших груп приписуються позитивні якості, так і негативної, коли зовнішні групи сприймаються вороже. У другому випадку суспільна етика виправдовує аморальну поведінку стосовно   інших заради блага своїх (подвійну мораль), і сукупний соціальний капітал зменшується. Зокрема , дії політичних організацій часто спрямовані на досягнення бажаних цілей (солідарності) за рахунок ескалації ворожості до представників інших громад. Особливої уваги заслуговують серйозні соціальні аномалії - посилення соціальної нерівності й практик соціального виключення при певних розподілах соціального капіталу.

В останні роки  поняття  соціальний капітал стало використовуватися  як  концепція в соціології, економіці  й політології, що означає соціальні мережі й взаємозв'язок між ними в суспільстві. Крім цього, існує безліч подібних визначень і понять (наприклад, культурний капітал, цивільний капітал), які поєднує загальна ідея про важливість соціуму при порівняльному аналізі. Поряд з фізичним (наприклад, токарський верстат) і людським (університетське утворення) капіталом, соціальний капітал збільшує як індивідуальну, так і колективну продуктивність. Термін "капітал" уживається, оскільки соціальні мережі (їхня сила й форма) є повільно мінливими характеристиками суспільства (нації), які можуть зберігатися й накопичуватися крізь століття. Таким чином, соціальний капітал можна розуміти як один з показників культурності суспільства. Лідерами за рівнем соціального капіталу називають Нову Зеландію, Швейцарію й Швецію.

На початку дев'яностих  років минулого століття багато країн  миру виявилися поглинені фінансовою кризою. Здавалося б, ключові фінансові  гравці повинні були б побачити всі  слабкі місця системи й захистити  її від ще одного подібного колапсу. Але більшість країн світу  в друге пішла шляхом помилок, як і в першому десятилітті нового століття, що  за короткий строк призвело до обвалу світової фінансової системи. Ці тенденції довели, що фінансовий капітал більше не дає гарантії стійкості суспільства. Прийшов час навчитися оперувати іншим капіталом - соціальним.