Лекции по "Социальной ответственности"

На початку дев’яностих  років минулого століття американський  учений Френсіс Фукуяма у своїй  книзі "Довіра" удосконалив поняття  соціальний капітал, привівши його у  відповідність з розвитком суспільства на сучасному етапі.

Соціальний капітал  Фукуяма окреслював трьома словами: довіра, активність і взаємодопомога. Іноді соціальний капітал називають "мистецтвом об'єднання". За теорією  Фукуями, саме вміння керувати соціальним капіталом може позбавити економіки країн від періодичних криз. Важливо навчитися ідентифікувати соціальний капітал, залучати його й уміти оперувати ним.

Одним із самих яскравих прикладів використання соціального  капіталу в останні роки став індійський проект Lead Іndіa (що дослівно переводиться як "стань лідером Індії", "Очоль Індію"), що реалізовувався в 2007-2008 роках. Проект, що почався із простого маніфесту, переріс у потужну соціальну кампанію за зміни. Люди, що втомилися від бюрократії й неефективних керманичів, стали шукати нових лідерів. У проекті взяли участь 34 тисячі кандидатів у лідери й мільйони простих індійців. Їх усіх поєднувала віра в майбутнє своєї країни, бажання знайти лідерів нової якості й довіра до співгромадян. Ефективність цього проекту й уміння залучати соціальний капітал здивувала увесь світ: індійці стали самостійно відбудовувати занедбані квартали, рівень корупції став стрімко падати, в Індію стали надходити іноземні інвестицій. відбувалося багато інших потужних змін.

 

2. Форми існування,  види та рівні формування соціального капіталу

Прийнято розрізняти дві форми існування соціального капіталу:

Структурний: суспільні інститути, мережі, асоціації; правила, яким підлегло їхнє існування

Когнітивний: довіра, відносини, цінності, норми й способи поводження.

Ці форми мають відносну незалежність: може існувати якийсь суспільний інститут зі своїм регламентом, довіра до якого серед людей буде низькою, і в той же час люди можуть бути зв'язані довірою, загальними нормами й цінностями, не поєднуючись при цьому в той або інший суспільний інститут або інше формальне об'єднання.

Види соціального капіталу  можуть формуватися на декількох рівнях (табл. 1):

 

Таблиця 1

Види соціального капіталу

 

Рівні формування соціального капіталу	Види соціального капіталу
	Структурний капітал	Когнітивний капітал
Макрорівень	Норми права, професійні співтовариства, державні інститути	Суспільні цінності та стандарти, довіра
Мезорівень	Громадські організації, ділові співтовариства, державні інститути	Суспільні та особисті цінності, довіра
Мікрорівень	Внутрішньо фірмові мережі, включення до інтернаціональних мереж та співтовариств	Корпоративні цінності так норми, довіра

 

Всі рівні соціального капіталу перебувають у тісній взаємодії, доповнюючи один одного. Значимі позитивні ефекти можливі тільки за умови достатньої розвиненості всіх трьох рівнів.

Існуючи у формі соціальних структур, соціальний капітал полегшує суб'єктам, що перебувають усередині цих  структур ті або інші дії. Такими суб'єктами можуть бути як індивіди, так і групи, наприклад, корпорації.

Соціальний капітал, подібно капіталу фізичному, може бути представлений як запас, але його відмінність полягає  у тім, що він не втрачає своєї величини в міру використання, і навпаки, не будучи використовуваним, він втрачає свою цінність. При цьому, як і фізичний капітал, він вимагає вкладень у формі соціальної взаємодії й дій, що підтримують довіру. Соціальний капітал стимулює економічний розвиток, сприяючи зв'язкам між підприємцями, працівниками, і полегшуючи доступ до інформації, поліпшуючи прийняття колективних рішень і підвищуючи ефективність колективних дій.

Високий рівень загальної взаємної довіри, співробітництво, спілкування, взаєморозуміння - все це становить соціальний капітал співтовариства, і чим краще він розвинений, тим більших успіхів це співтовариство здатне забезпечити. Показник  «економічний успіх», який, з одного боку відображає певні економічні досягнення, а з іншого – визнання та схвалення цих досягнень соціумом, в найбільшій мірі охоплює багатогранний характер функціонування підприємства на сучасному етапі соціально-економічного розвитку.

Ідеологія спільної участі в економічному зростанні  забезпечує приблизну рівність учасників економічного процесу щодо можливостей, які надають зростаючі економічні позиції підприємства на відповідному ринку. Це дозволяє встановлювати спільну спрямованість колективних та особистих інтересів, максимально забезпечувати  узгодження внутрішніх та зовнішніх стратегій для економічної стабілізації підприємства та його зростання.

Дослідники, які розглядають бізнес у його нерозривному зв’язку із соціальною відповідальністю, уявляють підприємницьку структуру як систему коопераційних зв’язків. При цьому розрізняють коопераційні зв’язки всередині організації (Intra-Team), міжорганізаційні зв’язки (Inter-Team) і поза організаційні (Extra-Team).

Зважуючи на це, соціальний капітал можна розглядати як інтегральну оцінку соціального капіталу на мікрорівні, мезорівні та макрорівні.

Умови для розвитку соціального капіталу можуть спеціально створюватися й підтримуватися. Відомий ряд факторів, які деструктивно впливають на розвиток соціального капіталу в організації. До них відносять такі:

1. Практика відсутності особистих робочих місць, коли кожний може зайняти будь-яке вільне. Така практика заважає людям відчути свій особистий зв'язок зі своєю організацією.

2.  Різкі й радикальні зміни процесів в організації, які призводять руйнації колективних норма та цінностям у відносинах.

3. Надмірна концентрація уваги на лідері організації, переоцінка його ролі й значимості.

4. Подвійні й непрозорі стандарти корпоративної політики, невідповідність реальних дій керівництва заявленим цінностям компанії.

Однак для збільшення соціального капіталу недостатньо просто уникати факторів, що його руйнують. На всіх рівнях соціального капіталу необхідною умовою його існування й розвитку є довіра. Довіра - це складна етична категорія, яка означає відношення до дій іншої особи й до нього самого, котре ґрунтується на переконаності в його правоті, вірності, сумлінності, чесності, щирості.

Виділяють такі найбільш істотних ознаки феномена довіри:

- моральні відношення між людьми;

- необхідність знання один одного;

- добровільний прояв, не може бути викликаний насильно;

- здійснюється через обмін таємними думками і почуттями.

Соціальний капітал - це форма існування довіри. Без довіри в співтоваристві стануть неможливими численні форми взаємодії й обміну знаннями. Економічні структури відчувають життєво важливу потребу в тому, щоб викликати до себе довіру, інакше ніхто не стане мати з ними справ та вкладати в них гроші. Іншими словами довіра забезпечує стабільність існування, стабільність у свою чергу забезпечує підприємству такі вигоди, як краще поширення знань в організації; низькі транзакційні витрати; низька плинність кадрів; більша організованість дій та взаєморозуміння.

Рівень розвитку довіри і, як наслідок, соціального капіталу на макрорівні,  визначається історією держави, політичним режимом, соціальними гарантіями й так далі. Це значить, що соціальний капітал може бути цілеспрямовано акумульований у суспільстві, якщо для його розвитку додаються зусилля й створюються сприятливі умови.

Рівень довіри на мезорівні тісно корелює з ризиком втрат, пов’язаних із співпрацею з недобропорядними партнерами. Дослідження доводять, що в умовах нестабільної економічної ситуації в країні тільки ті підприємства, які вже досягли певного стабільного економічного успіху, можуть ризикувати і погоджуватися на господарську співпрацю з іншими підприємствами. 

Ті ж підприємства, які самоідентифікують себе, як економічно слабкі, не будуть ризикувати своїми економічними досягненнями, аби не втратити їх остаточно.

Узагальнюючи зазначені аспекти формування та функціонування соціального капіталу, можна дати таке його визначення: соціальний капітал – це ступінь визнання певної сукупності цінностей психологічного рівня членами соціального угрупування, який сприяє підвищенню можливостей реалізації економічних цілей цього угрупування.

Наведене визначення має такі переваги у порівнянні із існуючими:

• можливість застосування на всіх рівнях соціального капіталу (мікрорівень, мезорівень, макрорівень);
• можливість вимірювання, оскільки ключовим словом у визначенні є категорія «ступінь», яка на відміну від існуючих (концепції, зв’язки, сукупності та т.і.) може бути обчислена;
• врахування психологічної складової при розробці управлінських рішень, спрямованих на економічний розвиток соціальної групи.

Психологічну складову можна розглядати з позицій теорії мотивації по Маслоу, в якій потреби розглядаються як фактори мотивації. Потреби та цінності людини мають єдину природу – вони базуються на відповідному культурному рівні та особі індивіда. Це дає можливість стверджувати, що життєві цінності так само як і потреби можуть розглядатися як фактори мотивації до  соціальної співпраці, та мати таку ж ієрархічну структуру.

 

3. Значення соціального капіталу у сучасному суспільстві

У сучасному суспільстві проблема соціального капіталу і його зменшення й зміни його суті є дуже гострою. Основними причинами цього можна вважати зміну економічної структури суспільства, скорочення особистого часу, збільшення відстаней між людьми в сучасному мегаполісі, бурхливий розвиток електронних ЗМІ й Інтернету.

У цьому зв'язку особливого значення набуває соціальний капітал, що накопичує людиною на його місці роботи і його накладення на існуючу організаційну структуру компанії. Це накладення і взаємодія організаційного й соціального капіталів може послужити істотним фактором зростання ефективності діяльності організації.

Однак в Україні у більшості компаній ця можливість підвищити ефективність організації не використається, на відміну від іноземних компаній, а сліпе копіювання методів закордонних компаній не дає скільки-небудь істотного результату.

В основі багатьох економічних явищ лежить ряд об'єктивних факторів, серед яких виділяються фактори глобального рівня, що проявляються у всіх розвинених країнах сучасного світу, стан яких характеризується поняттям "постіндустріальне суспільство".

До числа зазначених факторів відносять такі явища сучасного суспільства, як ріст глобалізації; укрупнення бізнесу й перетворення його в потужний інститут соціального впливу, порівнянний з державою; прискорення трансформаційних процесів у сфері бізнесу; розвиток суспільства споживання з характерної для нього орієнтацією виробництва на кінцевого споживача; поширеність у суспільстві соціальних настроїв і очікувань, пов'язаних з ідеями соціальної держави й суспільства добробуту (Welfare state), загальне підвищення значимості суб'єктивних факторів у всіх сферах життя суспільства, і, як результат прояву всіх перерахованих факторів, підвищення соціальної відповідальності бізнесу; розвиток інформаційного суспільства, поширення інформаційних технологій.

В умовах глобалізації укрупнення бізнесу (у тому числі шляхом злиттів і поглинань) стає однієї з домінуючих економічних тенденцій. При цьому до загальновизнаних проявів глобалізації в сфері бізнесу відносять виникнення великих, як правило, транснаціональних бізнес-структур, які за своїм соціальним впливом починають суперничати із традиційними інститутами державної влади і управління.

Концентрація виробництва в епоху глобалізації служить одним з основних факторів підвищення соціальних ризиків, яким піддане як суспільство в цілому, так і життя, добробут окремої людини, родини.

У той же час рівень суб'єктивних домагань індивідів в індустріально розвинених країнах є високим як ніколи раніше. В їхній основі знаходяться цінності суспільства споживання й ідеологія держави загального добробуту. Ці високі соціальні очікування вступають у протиріччя з  умовами життя, які ускладнилися,  що особливо різко проявляється в умовах реструктуризації підприємств.

Тим часом сучасна держава може взяти на себе лише мінімальний набір соціальних гарантій. Тому останнє слово залишається за представниками приватного бізнесу.

На цих об'єктивних фактах базується концепція соціально відповідального бізнесу.

Важливу роль у процесі реорганізації підприємств в умовах інформаційного суспільства відіграє підтримка конструктивного діалогу між бізнесом, суспільством і державою. У ході цього діалогу складається специфічна комунікативна ситуації, особливості якої визначаються цілою низкою факторів, у тому числі можливою наявністю антагонізму інтересів сторін, демографічними й груповими характеристиками учасників цього діалогу, стереотипами соціального сприйняття, особливостями використовуваних комунікативних каналів та ін.

У сучасному українському суспільстві відбуваються активні трансформаційні процеси, які охоплюють економічну, політичну, соціальну сфери й рішуче змінюють умови життя людей. Найбільш складний і суперечливий характер глобалізації в соціокультурній сфері - у галузі науки, культури, утворення, етики, ідеології. З одного боку, усе більш чітко проявляється глобальний характер наукового прогресу, що не знає національних границь, здійснюється обмін ідеями й ученими; формуються загальні контури системи безперервної освіти, орієнтованої на креатину  педагогіку й засновану на високоефективних інформаційних технологіях; розвивається обмін культурними цінностями; поширюється знеособлена, позбавленого національного змісту масова антикультура; розмиваються колишні моральні підвалини, відроджується вплив світових релігій. Одночасно спостерігаються протилежні тенденції диференціації, відродження й відокремлення національних культур, розмаїтості педагогічних шкіл і індивідуалізації процесу освіти, появи нових релігійних сект і плинів, посилення самобутності родини й особистості. Ці трансформації переходять і в сферу культури, яка в останні десятиліття істотно перетворилася під впливом ряду факторів, і не в останню чергу фактора - становлення глобальних систем комунікації. Телебачення, комп'ютер, Інтернет, мобільний телефон за чверть століття не тільки стали доступними для значної частини людства комунікативними засобами, але й увійшли в повсякденне життя, у повсякденні соціальні й культурні практики сотень мільйонів людей. У підсумку активно міняється й процес соціалізації. Культурна соціалізація молоді випробовує на собі вплив нових комунікативних ресурсів.