Лекции по "Социальной ответственности"

Продовження табл. 1

Однак, не зважаючи на понад 50-річну  історію розвитку поняття «соціальна відповідальність», його визначення не є досконалим. Деякі автори не надають чіткого тлумачення природи соціальної відповідальності підприємства та не пропонують варіанти якісної оцінки цієї категорії. Інші розглядають «соціальну відповідальність» тільки з погляду великих підприємств, оминаючи увагою малі та середні, що може призвести до ще більшого розшарування  соціальних обов’язків різних підприємств та зростання соціальної напруги.

У джерелі «Бізнес за соціальну  відповідальність» наведено, на нашу думку, найбільш вдале визначення, але  його недолік полягає у відсутності  чіткого забезпечення результативності. Тобто, визначення соціальної відповідальності підприємства повинно містити не тільки результат, а й джерело засобів для забезпечення соціальної відповідальності.

Деякі вчені дотримуються точки  зору, згідно з якою підприємство –  це щось більше, ніж економічна цілісність. У відповідності до такого підходу сучасне підприємство є складною частиною оточення, що включає безліч складових, від яких залежить саме існування підприємства. До таких складових належать працівники підприємства, власники акцій, місцеве населення, споживачі, постачальники, засоби масової інформації, громадські рухи, союзи, партії та інше. Суспільне середовище може суттєво впливати на досягнення підприємством його цілей, тому підприємству доводиться врівноважувати суто економічні цілі з економічними і соціальними інтересами учасників бізнес-процесу.

Підприємства повинні спрямовувати частину своїх ресурсів і зусиль для вирішення соціальних проблем. Крім того, вони повинні відшкодовувати кошти на благо суспільства і його вдосконалення.

Враховуючи вищезазначене пропонуємо соціальну відповідальність підприємства розуміти як взаємодію підприємства з учасниками бізнес-процесів, яка реалізується через добровільне зобов'язання власників та керівництва запроваджувати заходи щодо  відповідності соціально-значимим очікуванням суспільства за рахунок збалансованості економічної, екологічної та соціальної результативності підприємства.

Різноманіття  концепцій СВБ 

Існує широке різноманіття концепцій СВБ або підходів до СВБ, яке виникало по мірі того, як суспільство  бачило нову роль бізнесу, а очікування суспільства на цей рахунок зростали. Більше того, критерії СВБ важко визначити (за винятком законодавчих обов’язків), тому що вони є умовними: те, що є для однієї діючої особи відповідальним, інші можуть сприймати по-іншому. Абсолютних стандартів СВБ немає, і вони можуть змінюватися з кожним поколінням, кожним етапом розвитку чи прогресу суспільства, культурними особливостями, специфікою історичного розвитку регіону/географії/країни. Концепції СВБ різняться також залежно від національних соціально-економічних пріоритетів – котрі самі знаходяться під впливом історичних і культурних факторів – та від різних типів соціальних дійових осіб, що вимагають дії за цими пріоритетами. Деякі з цих концепцій продемонстровані нижче.

Концепція економічної відповідальності. Спочатку СВБ розуміли як економічну відповідальність фірми за здійснення ділових операцій та підтримування рентабельності, в той час, коли знаменита “невидима рука” ринку автоматично перетворює особисті інтереси у спільні. Як переконаного прибічника цієї теорії часто згадували Мілтона Фрідмана (“Капіталізм і свобода”, 1962). Часто цитують його ідею про те, що “існує одна й тільки одна соціальна відповідальність ділового світу – використовувати свої ресурси та займатися діяльністю, спрямованою на збільшення прибутку, за умови, що він додержується правил гри, тобто бере участь у відкритій вільній конкуренції без обману та шахрайства”. Фрідману особливо не подобається термін “соціальна”, який для нього політично асоціюється з соціалізмом.

Є багато інших економістів, які до певної міри підтримують цю концепцію (М. Портер), хоча при ближчому розгляді можна побачити, що його думка  не просто економічно-технічно зорієнтована, але й передбачає моральну відповідальність у формі чесності та етики.

Концепція базової  бізнес-стратегії передбачає, що бізнес не може процвітати, якщо суспільство, в якому він ведеться, функціонує невдало. «Корпоративна відповідальність» стосується заходів, які здійснюють підприємства для підтримання та розширення цього симбіотичного взаємозв’язку. Звичайно, суспільства також можуть годувати цей взаємозв’язок, надаючи такі послуги, як правоохоронна діяльність, інвестування у багато суспільних благ, якими користується бізнес, та відповідне регулювання, і фінансуючи цю діяльність через якісно побудовану, дисципліновану систему державних фінансів. Якщо дії як секторів бізнесу, так і суспільств успішні, то «підгонка» цих двох суб’єктів один до одного допомагає заохочувати атмосферу взаємної довіри та передбачуваності, яка сприяє веденню бізнесу та підвищує економічний, соціальний та екологічний добробут.

Концепція обов’язків. Керролл (1979) стверджує, що про корпорації слід судити не лише за їхнім економічним успіхом, але й за неекономічними критеріями. Щоб виконувати належну корпоративну громадянську роль, корпорація повинна виконувати наступні обов’язки (Керролл, 2000, ст. 187):

Економічний: заробляти достатній прибуток на власний акціонерний капітал для задоволення акціонерів, надавати продукцію, що варта сплачених за неї грошей, для задоволення покупців, створювати нові робочі місця та нові матеріальні цінності для свого бізнесу, заохочувати інновації.

Правовий: дотримуватися закону.

Етичний: бути моральною, чесною, справедливою, поважати права людей, уникати шкоди чи соціально кривди, запобігати завданню шкоди іншими.

Філантропічний: вести корисну діяльність для суспільства.

Концепція „стейкхолдеров” (зацікавлених сторін). Багато суспільств приймають ідею про наявність у організацій корпоративної свідомості, яка передбачає постійне розуміння керівництвом відповідальності даної установи по відношенню до громадянського суспільства. Незалежно від типу підприємства чи організації, існують групи людей, які впливають на організацію або на яких впливає сама організація і котрих тому можна розглядати як таких, що покладають на організацію певну відповідальність. Ці групи осіб, яких загалом називають «зацікавленими сторонами», включають: працівників, покупців, акціонерів, постачальників, місцеву громаду, державу та суспільство в цілому. По суті, деякі з цих зацікавлених сторін матимуть більший вплив, ніж інші, й бізнес повинен мати розуміння рівня впливу, який може здійснювати кожна з цих груп зацікавлених осіб.

Концепція корпоративної  підзвітності підкреслює, що компанії у певний спосіб несуть відповідальність за наслідки своїх дій. Сьогодні компанії повинні ставати більш підзвітними перед усім суспільством, крім того, що вони, як це зазвичай є, відповідають виключно перед своїми зацікавленими сторонами. Поки що основним засобом підзвітності є створення прозорості шляхом звітування про не фінансову діяльність та контакти з зацікавленими сторонами. Єдиний шлях забезпечити, щоб транснаціональні компанії не використовували відмінності в національному регулюванні, - передбачити підзвітність фірм за зобов’язуючими міжнародними стандартами поведінки з одноманітними санкціями.

Добровільна концепція. Одна з концепцій соціальної відповідальності передбачає зобов’язання фірми - понад те, якого вимагає закон або економіка - прагнути досягнення довгострокових цілей, які є корисними для суспільства (Буххольц, 1990; Роббінс і Десензо, 2001). Важливо, щоб організації були віддані справі виправдання очікувань і виконання моральних зобов’язань на рівні суспільства. Це означає, що правильна поведінка враховує благополуччя ширшого суспільства.

Концепція проактивності. СВБ з точки зору бізнесу є засобом реагування на виклики сталого розвитку. Компанії можуть це робити „реактивним” (підхід на основі реакції) або „проактивним” шляхом (стратегічний підхід), який систематично розширює можливості врядування задля сталого розвитку. При підході на основі реакції компанії сприймають зміни в розвитку та поведінки компанії як ризики, на котрі вони реагують більш-менш спеціальними заходами. Вони роблять це, оскільки бояться, що, якщо вони проігнорують ці проблеми, це може зашкодити їхній репутації, а в серйозних випадках – навіть позбавити їх ліцензії на діяльність або, як мінімум, перетворитися в упущену можливість (бізнесову). Процеси корпоративного навчання СВБ йдуть, хоча можна було б очікувати, що особливий спосіб реагування на конкретні проблеми через СВБ обмежує саму соціально відповідальну діяльність до так званого «технічного навчання» інструментів та заходів (Гласберген, 1994)

3.2. Ресурси для рішення соціальних проблем

Останнім часом, коли мова заходить про доброчинну діяльність або допомогу тим, хто її потребує, популярним стало слово «фандрейзинг». Доктор педагогічних наук, директор Інституту  психології і соціальної педагогіки Ольга Безпалько серед функцій соціально-педагогічної роботи спеціаліста у загальноосвітньому навчальному закладі виділяє функцію фандрейзингу і визначає його як «пошук додаткових ресурсів для вирішення соціально-педагогічних завдань».

Що  ж таке фандрейзинг? Слово походить від англійського fundraising — залучення ресурсів, коштів. У сучасній українській мові існує два варіанти написання і, відповідно, вимови цього слова — «фандрейзинг» і «фандрайзинг». Ми скористаємося першим варіантом, оскільки він відповідає правильній вимові англійського слова raise — залучати, збирати.

Якщо благодійність — це добровільна та безкорисна допомога тим, хто її потребує, то фандрейзинг слід розглядати як дію, спрямовану на залучення цієї допомоги для тих, хто її потребує. У цьому, власне, і полягає зв’язок між благодійністю і фандрейзингом у контексті суспільних відносин.

Принципи благодійності (добровільність і безкорисність) можна  застосувати і до фандрейзингу. Принцип  добровільності полягає в тому, що громадсько значима діяльність здійснюється за власним бажанням, а не за чиїмось наказом. Принцип безкорисності передбачає залучення ресурсів не для власного збагачення, а для вирішення громадських проблем. Важливо зазначити, що мова йде не лише про залучення, а й про об’єднання ресурсів кількох сторін.

Організація, яка займається фандрейзингом, залучає зовнішні ресурси  від донорів, спонсорів тощо. Вона вкладає і свої внутрішні ресурси. Такий процес називається мобілізацією внутрішніх благодійних ресурсів (тобто  власних).

На основі всього вище сказаного можна дати таке визначення фандрейзинга: «Фандрейзинг — це добровільна мобілізація внутрішніх та залучення зовнішніх ресурсів для безкорисного здійснення суспільно важливої діяльності».

Варто розуміти, хто може займатися фандрейзингом.

Коло  осіб та організацій досить широке. Воно містить практично всі категорії неприбуткових організацій, а саме:

• усі категорії недержавних неприбуткових організацій (благодійні фонди (організації), громадські організації, творчі спілки, науково-дослідні та навчальні заклади);
• органи державної влади України й органи місцевого самоврядування (але у багатьох викликає сумнів добровільність такої філантропії),
• організації і заклади, створені державними органами, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів;
• пенсійні фонди і кредитні спілки;
• спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб;
• релігійні організації;
• житлово-будівельні кооперативи, об’єднання співвласників багатоквартирних будинків;
• професійні спілки, їхні об’єднання й організації профспілок;
• інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає отримання прибутку відповідно до норм чинних законів.