Вступ до соціології

М. Зібер вивчав проблеми народонаселення і, використовуючи для цього статистичні дані, критикував теорію Т. Мальтуса.

Михайло Туган-Барановський (1865-1919) вивчав розвиток суспільства, його чинники і вважав, що основу суспільного ладу визначає не виробництво (як стверджували марксисти), а щось більше — соціальне господарство. Під соціальним господарством учений розумів сукупність людських дій, спрямованих на зовнішній світ з метою створення матеріальних умов, необхідних для задоволення людських потреб. Він гадав, що немає такої людської потреби, задоволенню якої б не служило господарство. Тому немає сенсу класифікувати потреби, вони всі є господарськими.

За Туган-Барановським, в основі будь-якої діяльності лежить соціальне господарство. Соціальне життя він уподібнював колу, в центрі якого перебуває господарство, а від нього радіусами розходяться лінії інших видів соціальної діяльності. Отже, ступінь наявності соціального господарства в різних галузях соціальної діяльності, як зазначав учений, дуже різний.

2.55 М.Ковалевський, М.Грот, Б.Кістяківський про об”єкт та  предмет науки соціології, про  проблеми розвитку суспільства  Однією з особливостей розвитку соціологічної думки в Україні на межі XIX-XXст. було поширення плюралізму, найяскравішим представником якого є соціолог Максим Ковалевський (1851-1916). Він прагнув поєднати позитивні досягнення різних соціологічних шкіл.

Соціологію М. Ковалевський розглядав як загальну теорію соціального розвитку і намагався вивчати історію в соціологічному аспекті. Ідею еволюції, поступового вдосконалення суспільних інституцій Ковалевський свідомо протиставляв марксизму. Виступаючи проти суб'єктивного методу в соціології, неокантіанського протиставлення суспільних наук природничим, Ковалевський основним соціологічний законом увважав закон прогресу, який полягає в посиленні соціальної солідарності між різними соціальними групами, класами, народами. Одне із завдань соціології він убачав у виявленні сутності такої солідарності, вивченні її різноманітних форм.

Микола Грот (1852-1899)– відомий представник позитивістської соціології в Україні, досліджував проблеми розвитку природи і людства, тлумачив сутність соціології та структуризацію наук. Розвиток М. Грот пояснював як безмежно складний і органічно зв'язаний ланцюг законовідповідних змін, які відбуваються в усіх сферах існування природи. Він визначав різні типи розвитку: прогрес, регрес, інгрес. Соціальний прогрес– це низка здійснюваних людиною змін; він посилює і змінює напрями енергії людини у взаємодії з природою і спричинюється до зростання задоволення потреб та зменшення страждань народу.

Регрес– це непродуктивна затрата енергії людей, оскільки пов'язаний зі зменшенням діючої енергії.

Інгрес– це тривалий проміжок часу, коли не відбувається ні піднесення, ні спаду енергії в суспільстві.

Використовуючи принцип розвитку явищ природи, М.Грот розподілив усі науки на неорганічні, органічні й надорганічні. Соціологія і психологія – надорганічні науки. Психологія вивчає психічні явища, які мають більш загальний і простий характер. Соціологія вивчає соціальні явища, які мають більш спеціальний і складний характер. Учений гадав, що суспільству властиві ті самі функції, що й психології індивіда, а тому соціологія є за своєю суттю нічим іншим, як психологією суспільства.

Об 'сктом вивчення соціології, на думку М.Грота, можуть бути такі явища в суспільстві:

• пізнання – мова, наука, знання;

• почуттєвість – звичаї, уподобання, художня творчість;

• воля – суспільні, політичні та релігійні тенденції;

• діяльність – зовнішня культура, юридичні, економічні, політичні закони та норми.

Відповідно до структури об'єкта М. Грот класифікував соціологію на такі розділи: суспільні й фізіологічні науки; науки про суспільну мораль, етику, мистецтво; науки про політичну історію телігію; економічні та юридичні наукй

Богдан Кістяківський (1868-1920) дійшов висновку, що надто широке використання природничо-наукових принципів обмежує можливості соціального пізнання. Реальність, яку має вивчати соціологія, включає не тільки економічні відносини, а й дії людей, зумовлені соціальною дійсністю та її культурними формами.

Саме такий підхід до визначення предмета соціологічного вивчення сприяв здобуттю соціологією статусу самостійної науки, остаточному її відокремленню як від природничих, так і від інших суспільних наук.

Б. Кістяківський прагнув застосувати розробки західноєвропейської теоретичної соціології до дослідження національної культури, зокрема, ролі мови в розвитку цієї культури.

2.56 Вчення М.Шаповала  про суспільство та соц групи     МикитаШаповал (1882-1932), який протягом 1924-1932рр. очолював Український інститут громадознавства (УІГ). УІГ провадив активну наукову діяльність у галузі соціології, видавав єдиний на той час український соціологічний часопис «Суспільство», публікував книжки українських соціологів і проіснував аж до 1945 року.

М. Шаповал, досліджуючи проблеми суспільства, дотримувався тези, що суспільство є системою різних угруповань індивідів, що живуть у такому взаємозв'язку, коли поведінка однієї чи кількох осіб спричиняє поведінку іншої чи інших осіб.

На думку М. Шаповала, індивіди на підставі певної мети згуртовуються в групи, які виконують біологічні чи соціальні ф-ції; групи єднаються одна з одною, вростають одна в одну, зв'язуються в агрегат, який уже називається суспільством.

Суспільні групи вчений класифікує на:

• організовані, характерною ознакою яких є внутрішній поділ на керівників і підлеглих (держава, сім'я, церква тощо);

• неорганізовані, в яких нема сталої організації (вікові, мовні, статеві, расові тощо);

• прості, в яких люди поєднані якоюсь одною спільною ознакою (політичною метою, мовою і т. ін.);

• складні, в яких з'єднуються кілька ознак, наприклад суспільний клас, що в ньому інтегруються три ознаки:' професійна, майнова і правова.

Шаповал першим в українській соціології вводить поняття «українське суспільство» і стверджує, що воно стане таким тільки тоді, коли будуть створені українські політичні партії, українські профспілки, українські школи, українські кооперативні спілки як підвалини господарської самостійності.

Згодом, аналізуючи сучасне йому світове суспільство, Шаповал розвиває свої теоретичні ідеї. Так, суспільство він уже трактує як організацію співробітництва людей щодо здобуття і розподілу життєвих засобів для задоволення своїх потреб. Національне суспільство є мікрокосмом світового і має незалежно виконувати свої функції в економічній, політичній і культурній сферах.

2.57 М.Гредескул про потреби  людини, їх соціальну роль і  способи вдоволення Соціолог Микола Гредескул (1865-?) відомий як критик марксизму. Усі потреби людини він поділяв на дві групи: нижчі (тваринні) і вищі. Задоволення нижчих потреб призводить до виникнення «економічного фактора». А оскільки потреби мають психічну, ідеальну природу, то й економічний фактор, за М. Гредескулом, є ідейним, а не матеріальним. Свої потреби люди задовольняють суспільним способом. У результаті виникають економічні відносини (тобто відносини між членами суспільства з приводу виробництва) і економічна структура суспільства. Однак ці й інші відносини мають регулюватися, тому потрібні держава і право. На думку М. Гредескула, економіка, держава і право утворюють «будову», головною функцією якої є забезпечення задоволення людських потреб шляхом суспільної господарської діяльності.

2.58 А.Звоницька та СДністрянський  про соціальні зв”язки, тлумачення  ними понять “спільноти”, “спільність”    Станіслав Дністрянський (1870-1935), вивчаючи соціальні зв'язки, стверджував, що вони виникають з необхідності задоволення людьми своїх потреб і що на ранніх етапах суспільного розвитку ці потреби носили переважно економічний характер.

У контексті соціальних зв'язків учений розтлумачив зміст таких категорій:

• «спільнота» – група нижчого ступеня, одиничного соціального зв'язку, вона характеризується єдністю суспільних відносин (наприклад родина);

• «спільність» – група вищого ступеня соціальних зв'язків, яка репрезентована різними соціальними групами нижчого ступеня і різноманітними суспільними відносинами (наприклад держава). Спільність складається зі спільнот. Нині надзвичайно актуальним є вчення Дністрянського про державу і націю як норми соціального зв'язку. Елементами держави є історична територія, люди, які належать до даної території, і державна організація.

Елементами нації як форми соціального зв'язку є люди, природна територія (на якій родяться ці люди, не історична) і народна культура.

Звоницька Агнеса (1897-1924) розробила концепцію соціального зв'язку. Вона виходила з того, що в основі людського життя лежить спілкування між індивідами, під час якого формується культура, особистісне у взаємодіючих індивідів. У такому процесі стосовно особи А.Звоницька виокремлює три складові:

1) соціалізацію або здобуття  індивідом відомостей про соціо-культурне  середовище, засвоєння ним колективних  знань;

2) узагальнення здобутих відомостей, особисту типологізацію на основі  власної індивідуальності;

3) очікування, припущення індивіда про наявність подібних узагальнень у інших індивидів, тобто узгодження спільної діяльності.

Особливим регулюючим механізмом збереження соціального зв'язку в часі Звоницька вважала традицію.

2.59 Соціологічні дослідження  політичних відносин Д.Донцовим, В.Липинським    Дмитро Донцов (1883-1973) був політиком, і його соціологічні розробки більше стосуються політичної соціології. Саме воля, а не розум є рушійною силою людської діяльності. На цьому Д.Донцов будує свою ідеологію волевого націоналізму:

• головною рушійною силою людської діяльності є не розум, а воля. Головна прикмета волі: вона є ціль у собі;

• держава має три складові: землю, народ, владу (остання – найважливіша, від неї залежить воля держави);

• народ залежно від природних здібностей поділяється на вищі і нижчі касти. Ідеалом провідної касти є сильна влада, підвладної – «безначальство».

Підвалинами націоналізму в Донцова є боротьба за волю, зміцнення волі нації до життя, до влади, до експансії. У цій боротьбі перемагає сильніша нація. Соціальна нерівність, на думку Донцова, існує не тільки між окремими націями, а й у самій нації. Очолює націю каста кращих її представників. Отже, суспільство має структурну ієрархію, воно поділене на вищу і нижчі касти. Вища каста має свої привілеї й тягарі. Вона своїми ідеями підтримує суспільність, не дає розпалитися агресії.

Головною теоретичною концепцією соціолога В'ячеслава Липинського (1882-1931) була теорія організації національних еліт. Згідно з його поглядами розвиток держави залежить від форми її організації. Він указав на три методи організації національної аристократії: класократія, охлократія і демократія. Для розуміння специфіки названих методів слід урахувати, що протилежними полюсами соціальної структури за цією концепцією є активна меншість, тобто аристократія, і громадянство – частина населення держави, яка не має безпосередньої змоги використовувати фізичний примус для здійснення своїх бажань.

Склад громадянства – неоднорідний. За вертикальним поділом його становлять окремі класи (промисловий, хліборобський, фінансовий і купецький, інтелігенція), у кожному з яких по горизонталі виокремлюються стани, що утворюються на засаді здатності до самоорганізації.

Найліпшим методом організації національних еліт В. Липинський уважав класократичний, коли аристократія формується і приходить до керівництва через загальні вибори найліпших представників різноманітних класів і станів.

Охлократія характеризується тим, що активна меншість твориться шляхом організації різнокласових елементів у одній верстві, яка необмежено панує над даним громадянством.

Демократичний лад В. Липинський назвав хаотичним, бо правляча еліта (купці, фінансисти, інтелігенція) використовує хаотичні методи парламентарної демократії.

Ці три методи організації чергуються: ослаблена класократія вироджується в демократію, а та в охлократію, у боротьбі проти якої знову об'єднується класократї.

2.60 Особливості і зміст  основних етапів становлення  соціології в Україні         

1) Витоки соціологічних  ідей з прадавніх часів до  середини XIX ст. Базою розвитку української соціальної думки, як і української нації взагалі, є Київська Русь, суспільне життя якої склалося в межах давньоруської держави. Слід зробити наголос на тому, що самобутня думка на Русі формувалася під впливом античної та візантійської філософії. Провідною ідеєю цього історичного періоду була ідея об'єднання всього східного слов'янства в єдину незалежну державу. Так, перший митрополіт Київської Русі Іларіон зазначив у своїй праці «Слово про закон та благодать», що рівноправ'я народів є запорукою величі Русі.

Запорізька Січ бере на себе функцію української державності й створює унікальну для середньовіччя політичну організацію – козацьку республіку.

Важливий внесок у розвиток соціальної думки в Україні в XVII-XVIIIст. зробила Києво-Могилянська академія. Викладачі та випускники цього навчального закладу відіграли значну роль у становленні вітчизняної культури. Вершиною розвитку просвітництва й гуманістичних традицій академії стала соціальна філософія видатного мислителя, поста, мандрівного філософа й просвітника Г.С/Сковороди (1722 – 1794). У своїх філософських працях він підкреслював проблему справедливої рівності людей, права кожної особи на свободу та щастя.