Вступ до соціології

2.27. Принципові особливості  соціологічного пізнання, за Вебером та Зіммелем Учення Зіммеля називають «формальною соціологією», бо він уважав, що основним предметом вивчення наукової соціології мають стати «чисті форми», що фіксують у соціальних явищах найбільш стійкі, універсальні риси, а не емпіричне розмаїття соціальних фактів. Зміст цих форм мають вивчати спеціальні суспільні науки – соціологічні. Вебер і Зіммель розробили принципово нову методологію пізнання, здійснивши свого роду «коперниківський» переворот у соціології. За головний інструмент у них правлять особливі абстрактні конструкції: у Зіммеля – «чиста форма», а у Вебера – «ідеальний тип». З їхньою допомогою вивчаються не емпірично існуючі факти, а в уяві створювані сутності. Чисті форми за своєю суттю – це відносини між індивідами, які відокремлюються від тих об'єктів, що є предметом їх бажань. На думку Зіммеля, ізолюючи бажання, переживання, мотиви як психологічні акти від їхнього об'єктивного змісту, соціологи отримують саме те, що становить сферу цінностей – сферу ідеального. Це і має вивчати соціологія. Цінність — це те, що збуджуе інтерес до конкретної речі, створеної людиною.

2.28 Роль взаємодії у  життєдіяльності суспільства, за  Зіммелем   Важко переоцінити значення концепцій Зіммеля щодо таких, форм взаємодії, як конфлікт, конкуренція, підпорядкування, авторитет, договір тощо. Він уважав взаємодію основною «клітинкою» суспільства, а саме суспільство розглядав як взаємодію індивідів. За Зіммелем, взаємодія завжди здійснюється через певні природні потяги або для досягнення певних цілей. Наприклад, статеві інстинкти, ділові інтереси, релігійні імпульси, захист чи напад, гра чи підприємництво, бажання допомогти, навчити та багато інших мотивів, що спонукають людину до діяльності заради іншого, до узгодження і поєднання внутрішніх станів, тобто діяння на користь інших і сприймання таких дій з боку інших. Ця взаємодія об'єднує індивідуальних носіїв різних інтересів у єдине суспільство.

2.29 Порівняльний аналіз  оцінок різних видів праці, за  Зіммелем і Марксом  Після Маркса відчуження праці стало однією з головних тем дослідження для німецької школи соціології. Концепція відчуження праці Маркса вплинула на Георга Зіммеля (1858–1918) та його фундаментальну працю «Філософія грошей» (1980). Автор досліджує вплив грошових відносин і поділу праці на соціальну реальність, людську культуру і відчуження праці. Г.Зіммель розглядає промисловість, міграцію і підготовку робочої сили, відмінності між фізичною і розумовою працею, відносини лідерства і аутсайдерства, панування і підпорядкування, конкуренцію, обмін, соціальну і групову диференціацію. Зважаючи на це, його книгу «Філософія грошей» можна назвати “філософію праці”.

Продукт праці двозначний і в іншому розумінні. Він поєднує фізичні й розумові затрати, які оцінюються суспільством по-різному, бо вони нерівнозначні. Продукти висококваліфікованої праці ціняться більше ніж некваліфікованої. З огляду на це марксова трудова теорія вартості зовсім неправомірна, бо вона постулює:

• редукцію (зведення) складної праці до простої;

• прийняття найменш цінної фізичної праці за одиницю виміру всіх видів конкретної праці;

• визнання «мускульної праці» за первинну цінність.

Звідси – приниження ролі наукової інтелігенції в суспільстві, усунення її з історичної арени на користь пролетаріату – суб'єкта фізичної праці. На противагу марксизму Г.Зіммель створює і обґрунтовує іншу шкалу цінності видів конкретної праці, за якою вищою цінністю є інтелектуальна, творча праця.

2.30. Багаторівневість соціологічної  науки, за Ф.Тьонісом   На межі ХХст. з”явились нові соціологічні концепції, які сприяли професіоналізації соціології та піднесенню її теретичного рівня. У цьому є певна заслуга німецького соціолога Фердінанда Тьонніса (1855–1936), який одним із перших зробив спробу створити в соціології єдину систему понять, подати цю науку як багаторівневу. Він розрізняв чисту і прикладну соціологію. Перша аналізує суспільство на етапі статики, друга — динаміки.

Ф. Тьонніс першим науково обгрунтував поняття «прикладна соціологія» і визначив її місце в системі соціологічного знання.

Її методом, за Тьоннісом, є понятійна аналогія, а сферою застосування – історія людства. Отже, прикладна соціологія ідентична історичній соціології. Окрім неї, Тьонніс вирізняє ще емпіричну соціологію (соціографію), яка вивчає сучасний стан суспільства. Він автор усесвітньовідомого соціологічного твору “Спільнота й суспільство”.

2.31 Сутність теорії функціоналізму  Г.Парсона Видатним представником функціоналізму є Т.Парсонс (1902–1979). У своїй праці «Соціальна система» Т.Парсонс наголошує, що вивчення суспільних явищ має виходити з того, що суб'єкти орієнтовані на певну мету. Постійна взаємодія суб'єктів у соціальних групах передбачає наявність загальних правил, що дає можливість наперед знати, що і від кого можна очікувати. Тим самим дописується роль суб'єкта. А соціальна система трактується як сукупність взаємодій чи ролей, якими суб'єкти об'єднані для досягнення певної мети. У межах соціальної системи діють інституалізовані моделі поведінки, завдяки чому задовольняються певні потреби. Така система перебуває в стані рівноваги і намагається цю рівновагу підтримувати. Насамперед ідеться про економічну поведінку як предмет вивчення економічної соціології, оскільки економічну науку цікавить обдумана поведінка людини, де вона підраховує вигоди і втрати від будь-якої конкретної дії.

2.32 Емпірична соціологія, зміст основних етапів її розвитку  Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань і вважає, що зміст знання можна подати лише як опис цього досвіду. Західна емпірична соціологія досліджує соціальне життя на мікрорівні: міжособистісні стосунки, поведінку особи і соціальних груп, соціально-психологічний клімат, громадську думку тощо, її методологічну основу становлять позитивістські принципи. Конкретні соціальні факти збирають і описують з допомогою таких спеціальних методів, як соціологічні спостереження, опитування, експерименти тощо.

Особливість емпіричної соціології в тім, що вона започаткувалася не в університетах як центрах наукової думки, а в практичній сфері – у середовищі державних службовців, підприємців, її поява стимулювалась практичними потребами суспільства, розвиток якого в XIX ст. призвів до швидкого зростання міст, поляризації бідних і багатих, збільшення злочинності тощо.

Зарубіжна емпірична соціологія у своєму розвитку пройшла три етапи. Для першого характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов'язати теоретичні проблеми з реальним життям. Цей етап охоплює кінець XIX і два перші десятиріччя XX ст. До цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики. Соціологічні теорії, що існували на той час, не сприяли проведенню таких досліджень, бо мали характер історико-еволюційних схем, перевірити які на мікрорівні було неможливі.

На другому етапі (20-30-ті рр. XX ст.) емпірична соціологія відповідно до інтересів монополій переносить дослідні роботи з університетів у лабораторії, на підприємства.

Третій етап (від 40-х рр. XXст. до наших днів) – характеризується (особливо в 60-70-ті рр.) бурхливим розвитком емпіричної соціології в усіх зарубіжних країнах. Відбувається її поєднання із системою управління. Соціологів залучають до вивчення державної діяльності, громадської думки, потреб населення, розв'язання соціальних проблем, гострих соціальних конфліктів. Соціологія почала цікавитися питаннями життя міста, девіантною (ненормативною) та деліктною (злочинною) поведінкою.

2.33 Індустріальна соціологія  та проблеми, що досліджуються у її межах Індустріальна соціологія є одним з основних напрямів емпіричної соціології Заходу, що досліджує сферу виробництва, нивчає трудові відносини людей на підприємстві і розробляє практичні рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва. Головні концепції цього напряму зародилися в США, потім поширилися у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції та інших країнах.

Індустріальна соціологія почала формуватися наприкінці XIX – на початку XX ст.

У межах індустріальної соціології на той час розв'язувалися такі проблеми: 1) посилення заінтересованості робітників у праці, тобто її стимулювання і підвищення продуктивності; 2) визначення найраціональніших форм взаємодії різних соціальних груп, що послаблювали б чи навіть усували соціальні конфлікти.

Представники індустріальної соціології вивчають проблеми промислового виробництва, намагаються узагальнити реальний досвід управління ним, досліджують соціально-трудові відносини і розробляють рекомендації щодо їх удосконалення (соціальна інженерія). Отже, індустріальна соціологія – це прикладна галузь соціології. Вона з позицій підприємців і керівників промислових підприємств вивчає соціальні наслідки науково-технічного прогресу на підприємстві, їх вплив на різні сфери життєдіяльності суспільства, зокрема, на сферу трудової діяльності людини.

2.34 Вивчення Ф.Тейлором  оціального явища “рестрикції”  і способів його урегулювання  Ф. Тейлор першим з учених звернув увагу на феномен праці «спроквола». У науці це називають рестрикцією (від лат. restrictio – обмеження). Це явище виникає внаслідок групового тиску і блокування формальних норм поведінки неформальними відносинами. Робітники свідомо обмежують продуктивність своєї праці, щоб запобігти перегляду норм виробітку і зниженню розцінок.

Головна ідея праць Ф. Тейлора – змусити робітників працювати ліпше. Людина не повинна витрачати свою енергію даремно, а має працювати з повною віддачею.

Тейлор своє завдання вбачав у створенні системи раціоналізації праці й управління виробництвом, яка б сприяла ефективному використанню фізичних можливостей робітників і подолала ірраціональність управління. Ця система має бути спрямована передусім на позбавлення від деспотизму управлінців, обурення та конфронтації робітників, на формування в них бажання до партнерства.

Раціоналізація управління у свою чергу грунтувалася на таких принципах: здійснення жорстокої дисципліни і контролю на підприємстві; правильний підбір і розташування кадрів, запровадження системи підвищення кваліфікації і службового просування працівників; відокремлення розумової праці, зв'язаної з організацією та управлінням, від фізичної; звільнення робітників від усіх інших функцій, крім безпосередньо виконавських, і передача організаційних та управлінських функцій, що потребують розумової праці, працівникам управлінськодо апарату.

2.35. Основні принципи іспрямування концепції “економічної людини”   Тейлор першим науково обгрунтував і запровадив у життя, перевіривши на практиці, ідею про необхідність матеріальної зацікавленості працівника в результатах своєї праці. Він сформулював низку принципів матеріального стимулювання праці, яка згодом закріпилася в концепції «економічної людини». Найголовніші з цих принципів такі:

1) стимулювати виконання більшого  обсягу робіт і за більш короткий час, за більшу платню;

2) преміювати добру, а не будь-яку  роботу;

3) шкідливо як недоплачувати, так  і переплачувати працівникові;

4) потрібно намагатися сформувати  віру працівника в можливість високооплачуваної роботи (за принципом “І ти теж можеш”).

2.36 Соціологічна сутність  адміністративної доктрини А.Файоля   Французький науковець А. Файоль (1841–1925), працюючи генеральним директором великої фірми, запровадив струнку систему управління виробництвом, в основу якої було покладено адміністративну доктрину.

Усі функції, що здійснюються на будь-якому підприємстві, Файоль розподілив на 6 груп: технічні, комерційні, фінансові, рюнні, облікові й адміністративні. Отже, адміністративна функція є лише однією з шести, які забезпечують належну організацію виробництва. Водночас вона є однією з найскладніших. Керівник підприємства мусить забезпечити прогнозування, організацію, розпорядження, узгодження, контроль. А для цього він має бути інтелігентним і розумним, мати міцне здоров'я, фізичну силу та високі моральні якості (тверду волю, невичерпну енергію, кмітливість, почуття відповідальності й обов'язку, турботу про спільні інтереси, високий рівень культури, глибоке розуміння суті інших найістотніших трудових функцій.

2.37 Доктрина Г.Форда, соціальні  наслідки її реалізації   Теоретик і практик примусової мотивації Г. Форд (1863– І947) побудував свою доктрину «на гармонії» між виробництвом і споживанням. Він сформулював її так:

1) виробництво народжує попит;

2) попит підтримує виробництво, причому масове виробництво потребує масового споживання;

3) споживання стане масовим тільки  тоді, коли робітники матимуть  високу заробітну плату, а товари  продаватимуться за порівняно  низькими цінами; останнього можна  досягти, забезпечивши масове безперервне  виробництво з мінімальними витратами, постійним оновленням техніки та організації праці;

4) науково-технічний прогрес –  важливий стимул споживання і  одночасно засіб його задоволення.

Практично Г. Форд виходив з того, що середній робітник шукає таку роботу, виконуючи котру, він не буде напружуватися ні фізично, ні духовно. Відтак Форд розвинув метод Тейлора до найвищого степеня інтенсифікації, стверджуючи, що головною вимогою для ровадження принципів потокового виробництва є максимальне скорочення як потреби думати, так і кількості трудових рухів. Ідеалом є виконання однієї операції з допомогою одного руху. Однак практичне використання цієї системи на заводах «Форд Мотор К°» виявило її непоборну ваду: з одного боку, вона і справді максимально інтенсифікувала працю, а з іншого – призводила до швидкої розумової та фізичної деградації робітників. Останнє ставало на заваді впровадженню складніших верстатів і вдосконаленню технологічних операцій. Згодом Форд був змушений доповнити свою систему обліком раціоналізаторських пропозицій робітників і розробити порядок оплати, яка заохочувала б певну «інтелектуалізацію» суто фізичної праці.