Вступ до соціології

2.38 Принцип досягнення  максимальної ефективності людської  діяльності  Г.Емерсона та Г.Черча  Відомий американський інженер Г.Емерсон (1853-1931) запропонував дванадцять принципів досягнення максимальної ефективності будь-якої людської діяльності. А саме: 1) чітко визначені ідеали або цілі; 2) здоровий глузд; 3) компетентне консультування; 4) дисципліна; 5) справедливе ставлення до персоналу; 6) повний, постійний і точний облік; 7) диспетчеризація; 8) точні нормативи та впорядкований розклад праці; 9) нормалізація виробничих умов; 10) нормування окремих операцій;    11) чітко написані виробничі інструкції; 12) винагорода за збільшення продуктивності праці.

Інший представник американської соціології менеджменту Г.Черч (1866–1936) також сформулював найзагальніші принципи управління промисловим підприємством, розглядаючи керівництво як поєднання двох процесів: аналізу й синтезу. Синтез визначає ті засоби, за допомогою яких досягають основних цілей, а аналіз визначає правильне використання цих засобів у конкретних випадках. Функції комбінуються так, щоб разом вони давали позитивний результат.

2.39 Доктрина “людських  стосунків” Е.Мейо  З критики концепцій, що спримали людину як своєрідний додаток до верстата, уже у 20-ті рр. XXст. виникла доктрина «людських стосунків», її автором є американський соціолог-психолог Елтон Мейо (1880-1949).

У 1922 р. Е, Мейо у Філадельфії досліджує проблему плинності кадрів, яка непокоїла місцевих промисловців.

Пізніше Е. Мейо разом із групою соціологів Гарвардського університету протягом п'яти років (1927–1932) недалеко від Чикаго в невеликому місті Хоуторно на підприємствах «Вестерн Електрик Компані» провів експеримент, яким було охоплено 20 тис. працівників. Метою експерименту було виявлення особистісних мотивів трудової поведінки, відносин, які формуються в групах, порівняння їх впливу на результати праці із впливом суто виробничих чинників.

Зі зміною рівня освітлення як в експериментальній, так і в контрольній групах продуктивність праці змінювалася однаково. На другому етапі такий самий висновок було зроблено щодо запровадження регулярних пауз для відпочинку, другого сніданку за рахунок компанії та одного скороченого робочого дня на тиждень.

На основі аналізу емпіричного матеріалу щодо ставлення людей до праці, який було зібрано за допомогою 20 тис. опитувань, учені з'ясували, що виробіток робітника більшою мірою зумовлюється тиском певної невеликої групи, неформальним членом якої є кожний робітник і яка диктує свої вимоги і правила поведінки.

На слідуючому етапі дослідники встановили структуру цих невеликих груп, які утворюються на підставі особистих уподобань та інтересів. У цих групах є лідери, аутсайдери та незалежні. Кожна така група дотримується своїх правил поведінки, неформальних норм, які поширюються і на трудову діяльність. Підтвердилось таке явище, як «рестрикція», тобто свідоме обмеження норми виробітку, котре є своєрідним протестом проти свавільного зниження адміністрацією розцінок і одночасно формою захисту своїх інтересів.

Було зроблено висновок, що успіх трудової діяльності більше залежить від соціаіьно-психологічних (людських стосунків), ніж: від матеріальних чинників

Мейо дійшов висновку, що соціальна поведінка людей є лише функцією певних групових норм. Наприклад, свідоме обмеження виробітку групова робота «спроквола» є наслідком усвідомлення робітником намірів підприємця (знизити розцінки) та своєї ролі в групі (захист співпрацівників). Це і ставало соціальною нормою, що регулювала поведінку робітників. До всіх, хто порушував цю норму ставлення групи погіршувалось: іноді їх навіть виключали з групи.

2.40 Порівняльний аналіз  концепцій “економічної людини”  Ф.Тейлора і “соціальної” Е.Мейо  Для того щоб ліпше уявити, що нового привнесла в соціологію  доктрина Мейо, доцільно методи, розроблені ним, ще раз порівняти з уже розглянутим тейлоризмом.

Ф. Тейлор не був ні соціологом, ні психологом. Усе життя він уважав себе тільки інженером. Е. Мейо за фахом – психолог. Він доводив, що для підвищення продуктивності праці та уникнення конфліктів між робітниками та адміністрацією слід впливати на поведінку людей, змінювати їхнє ставлення до праці, упорядковувати взаємовідносини.

Ф. Тейлор брав за основу індивідуальну працю та відрядну оплату. Е.Мейо проголошував принцип заміни індивідуального заохочення груповим, або створення певних неформальних стосунків між людьми. На відміну від Тейлора, що добирав робітників на власний розсуд, в експериментах Е. Мейо добір працівників у групу здійснювався на їхнє бажання.

Е.Мейо дійшов висновку, що робітники достатньо компетентні, часто мають цікаві думки та ідеї, які можуть бути цінними для компанії.

Тейлор визнавав лише два стимули – загрозу покарання і грошову винагороду. У дослідах Е.Мейо з'ясувалося, що робітник – не просто «економічна людина», котра реагує тільки на заробітну плату. Є стимули сильніші ніж гроші, причому діапазон цих стимулів досить великий. Дійовішими за загрозу покарання виявилися заохочення похвалою, виховання почуття гордості за свою фірму, переконування робітників, що їхні особисті цілі збігаються з цілями фірми.

Дослідження Е. Мейо показали, що навіть пересічний робітник має потребу виявити особисті якості, творчі здібності, усвідомити, що він приносить користь, є повноправним членом групи, котра може забезпечити йому почуття соціальної впевненості.

Отже, спостереження в Хоуторно засвідчили, що продуктивність праці залежить від багатьох чинників. Для людини мають значення не тільки економічні, а й соціально-психологічні стимули.

2.41 Мікросоціологічна концепція  та завдання “наскрізної науки”  Дж.Морено Основоположником соціометричного вивчення малих груп став Джекоб Морено (1892-1974) – американський психіатр, соціальний психолог, з 1940р. керівник заснованого ним інституту соціометрії та психодрами.

Він виходив з необхідності створення «наскрізної науки», яка б охоплювала всі рівні соціального життя людей і не тільки вивчала соціально-психологічні проблеми, а й розв'язувала їх. Тому до запропонованого ним комплексу наук, крім соціометрії– системи методів виявлення та кількісного вимірювання міжособистісних відносин людей у малих групах, входила соціономія (наука про основні соціальні закони), що мала себе реалізувати в соціодинаміці (науці нижчого рівня про процеси, які спостерігаються передусім у малих групах), а також соціатрії – системі методів впливу на людей, чиї проблеми й ускладнення зв'язані з недостатніми навичками поведінки в малих групах.

Згідно зі створеною Дж. Морено так званою мікросоціологічною концепцією соціальний світ можна розглядати виходячи з його макроструктури, тобто просторового розміщення людей у різних сферах їхньої життєдіяльності, та мікроструктури, тобто психологічних відносин кожного окремого члена суспільства з оточенням. Невідповідність макро- і мікроструктури суспільства – причина конфліктів, соціальних суперечностей. Приведення макроструктури у відповідність з мікроструктурою є вирішальним засобом подолання цих суперечностей. Саме з метою виявлення мікроструктури і було створено соціометричну методику.

На думку Дж. Морено, психічне здоров'я людини залежить від її становища у неформальній структурі малої групи. Брак симпатій до неї породжує життєві труднощі. Соціометричні процедури дають можливість визначити становище людини в неформальних зв'язках, зрозуміти її проблеми.

2.42 Теорія ієрархії людських  потреб А.Маслоу А.Маслоу (1908–1970) створив ієрархічну теорію потреб (1943). Він поділив потреби людини на дві великі групи: базисні (в їжі, одязі, теплі, безпеці, позитивній самооцінці тощо) і похідні, чи метапотреби (у справедливості, добробуті, порядку тощо). Базисні потреби постійні, а похідні – змінюються. Метапотреби однаково значущі, а отже, не мають ієрархії. Базисні потреби можна згрупувати за рівнями: від нижчих — матеріальних до вищих — духовних. Перші їх типи називаються первинними (вродженими), інші — вторинними (надбаними). Головне в теорії А. Маслоу — це не стільки ранжування потреб, скільки пояснення їхнього руху. Потреби кожного наступного рівня стають актуальними лише після того, як будуть задоволені попередні. Але саме тільки задоволення потреби як такої не є мотиватором поведінки людини. Голод є рушійною силою для людини доти, доки вона голодна. Відтак зрозуміло, що сила дії потреби є функцією від міри її задоволення. Окрім того, інтенсивність потреби визначається її місцем у загальній ієрархії. Фізіологічні потреби домінують доти, доки їх не задоволене принаймні на мінімальному рівні, а потім починають домінувати наступні — потреби в безпеці, соціальні, престижні, і насамкінець — духовні.

2.43  Теорія “управління  через співучасть” Д.Макгрегора   На початку 60-х років у індустріальній соціології в межах концепції «соціотехнічних систем» виникає теорія «управління через співучасть», яку розробив американський учений, професор Массачусетського технологічного інституту Д. Макгрегор. Це була перша спроба теоретично обгрунтувати стилі поведінки керівника з підлеглими і на цій підставі змінити практику управління. Перша теорія Макгрегора (теорія «X») проповідує авторитарний стиль управління виходячи з того, що пересічна людина не любить працювати і намагається наскільки можливо уникати праці. Тому її необхідно постійно примушувати працювати, підганяти, здійснюючи жорсткий контроль і погрожуючи покаранням. Такий стиль породжує у підлеглих страх, а інколи і агресію. Тому, коли соціально-економічні умови змінюються, поліпшуються відносини між робітниками і підприємцями, можливий інший підхід, сутність якого Макгрегор виклав у другій теорії (теорії «У»). Цей підхід грунтується на таких постулатах:

– трудові зусилля є так само природними для людини, як відпочинок і розваги;

– у процесі досягнення своєї мети людина вдається до постійного контролю;

– внесок у загальну справу є функцією винагороди, визначеною за цей внесок;

– люди працюють ліпше там, де орієнтуються на людей, а не на вихід продукції.

Такі установки вже ближчі до демократичного стилю керівництва.

Отже, сутність концепції Д. Макгрегора полягає у встановленні залежності стилю керівництва від стилю поведінки працівників. Керівник повинен пам'ятати, що кожна людина є унікальною істотою з багатим духовним світом. Проте не всі керівники поводять себе в житті так, як радить розум чи підказує наука. Є ще й об'єктивні обставини — низька трудова дисципліна, аритмія, вимушений поспіх, низька кваліфікація, з полону яких не кожному щастить вибратися.

2.44  Теорія “збагачення  праці” Ф.Херцберга, найважливіший  її соціологічний постулат  Теорія Ф.Герцберга «збагачення праці» полягала в створенні «самоврядних робочих груп», «укрупненні операцій», збільшенні елементів ініціативи, відповідальності, самостійності вибору, а отже, у наданні праці більшої привабливості. За таких умов праця ніби кидає виклик людині, мобілізує її творчі сили на вирішення виробничих завдань, стимулює трудовий азарт, породжує гордість за свою роботу, ефект причетності до справ колективу.

Під впливом теорії Ф. Херцберга на підприємствах розпочалася повсюдна раціоналізація праці. Створювалися групи з модифікації конвеєрної організації праці, збагачення змісту операцій, виконуваних кожн им робітником; збільшення можливостей для виявлення їхньої ініціативи, самостійності, підвищення відповідальності.

Однак економічні труднощі 70-х років, що стримували зростання продуктивності праці, не сприяли подальшому поширенню та розвитку поглядів Ф. Херцберга. Стався перерозподіл значущості об'єктивних і суб'єктивних чинників, зріс інтерес до проблем організації виробництва.

Підхід Ф. Херцберга став суперечити самій суті економіки капіталістичного виробництва. Експеримент щодо заміни конвеєра «груповим складанням» з технічного боку виявився невдалим, і організатори виробництва розцінили теорію «збагачення праці» як шарлатанство, порушення принципів управління.

2.45 Теорія “постіндустріального суспільства” Загальносоціологічній теорії найбільш відомі дві концепції теорія «постіндустріального суспільства» і теорія «революції менеджерів». Першу розроблено в 50-ті роки американським соціологом Д. Беллом. Згідно з нею всесвітня історія проходить доіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну стадії. На кожній стадії домінує один фактор: у доіндустріальній – сільськогосподарська праця, в індустріальній – промисловість, у постіндустріальній – інформація. На останній стадії сфера послуг починає переважати сферу виробництва, панують інтелектуальні технології, поширюється пла нування і контроль. Розрізняють американську та європейську моделі “постіндустріального суспільства”.

2.46 Теорія “якості життя”  Термін «якісь життя» почав широко застосовуватися після видання праць Дж. Гелбрейта. Під якістю життя зазвичай розуміють умови людського існування: забезпечення матеріальними благами (харчі, одяг, житло, засоби пересування), можливість здобуття освіти, отримання медичної допомоги, розвитку особистості; стан природного середовища, рівень безпеки, соціальної захищеності, свободи. Якість життя визначається за всіма сферами існування людини: сім'я, навчання, робота, громадська діяльність, дозвілля тощо.

Соціальними індикаторами якості життя є як його об'єктивні характеристики (обсяг споживання матеріальних благ, тривалість життя, стан системи освіти, охорони здоров'я, соціального захисту тощо), так і суб'єктивне сприйняття людиною умов існування. Різні люди по-різному сприймають одні й ті самі умови існування. Причини цих відмінностей зумовлюються неоднаковим розумінням сенсу і цілей життя.

2.47 І.Франко про предмет  і завдання соціології. Багато цінних для соціології ідей висловив Іван Франко (1856-1916). На його думку, соціологія має вивчати еволюцію суспільства, розвиток суспільної праці, людину як суспільну істоту. Соціологія є одною з форм просвітництва народу, вона має допомагати зрозуміти людині своє місце в суспільстві, інтереси, мету існування, і в цьому її практичне значення. Основним рушієм еволюції І.Франко визнавав боротьбу за існування, яка за умов суспільства постає у формі спільної праці, що спонукає людей до вдосконалення економічних відносин (перехід від мисливства до землеробства, приручення диких тварин тощо).