Социальний дискус прози С. Жадана

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

КВАЛІФІКАЦІЙНА  РОБОТА БАКАЛАВРА

 

СОЦІАЛЬНИЙ ДИСКУРС  ПРОЗИ С. ЖАДАНА

 

 

 

Виконала: студентка ІV курсу, групи 2339-1,

напряму підготовки: 6.020303 «Філологія»

професійного спрямування: «Українська мова і література»

____________________________А.Г. Полякова

Керівник __________________Ю.Р. Кушнерюк

Рецензент ____________________ М.В. Стасик

 

 

 

 

 

 

ЗАПОРІЖЖЯ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………. 8

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДИСКУРСУ ТА ЙОГО ТИПОЛОГІЯ………………….. 11

РОЗДІЛ 2. ЗМІНА ПОКОЛІНЬ ТА НОВІ ЕСТЕТИЧНІ ОРІЄНТИРИ У ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ. ПЕРЕХІД ДО СОЦІАЛЬНОЇ ТЕМАТИКИ……………………………………………………… 17

РОЗДІЛ 3. ЛЮДИНА ПОСТРАДЯНСЬКОЇ ДІЙСНОСТІ……………………... 28

3.1.  Місце жінки у  персонажній парадигмі письменника……………………... 30

3.2. Галерея колоритних чоловічих образів у контексті нової епохи …………. 37

РОЗДІЛ 4. ТВОРЧІСТЬ СЕРГІЯ ЖАДАНА – ДЗЕРКАЛО СОЦІАЛЬНОГО ЖИТТЯ ……………………………………………………………………………. 46

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….. 50

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………… 53

 

 

 

 

ВСТУП

 

Період кінця ХХ – початку  ХХІ століття ознаменувався своїми історичними потрясіннями, що також  призвело і до певних зрушень в  історії літератури. Поети та письменники, пройнявшись мистецькими віяннями Заходу, почали звертати увагу на соціальні  явища, описувати внутрішній світ героя-маргінала, його зв'язки з оточенням та ставлення  до дійсності. Саме у висвітленні  цих питань полягає сутність соціального  дискурсу в українській літературі.

Зруйнувати моральні та соціальні  рамки минулої епохи, вивчити  та описати життя і душу представника цього втраченого покоління –  такі завдання поставив перед собою  сучасний український письменник С. Жадан. Його творчості в сучасному літературознавстві присвячено досить багато праць, адже цей автор відомий у сьогоднішньому літературному світі та його твори користуються попитом у читачів. Особливості поезії С. Жадана були досліджені А. Білою, Ю. Ємець-Доброносовою, Р. Лихограєм, Т. Аптиповичем, Б. Матіяш та іншими. Загальні огляди і характеристики творчості письменника були здійснені загалом авторами антологій, хрестоматій та посібників, присвячених сучасній українській літературі (Я. Голобородько, Т. Гундорова,  Р. Харчук). Більшу увагу творчості автора приділяють його сучасники              (І. Римарук, Л. Березовчук, М. Сулима, Л. Ганжа) та колеги в галузі літератури (Ю. Андрухович, І. Андрусяк, І. Бондар-Терещенко, М. Бриних, М. Кіяновська, О. Ірванець, А. Кокотюха, О. Коцарев, О. Ушкалов), чиї роботи подані в періодичних виданнях у формі статей, відгуків, рекомендацій. Дотичним до теми соціального дискурсу прози Сергія Жадана є дослідження О. Даниліної на тему «Концепт «місто» в прозових текстах Сергія Жадана», де усі будівлі та установи описуваного автором Харкова показані через призму соціального сприйняття, у відповідності з враженнями та спогадами автора і його персонажів.  Проблема  пам'яті та  забуття досвіду людства описана у роботі Я. Стріхи «У пошуках втраченого часу. Ностальгійний дискурс у творчості Сергія Жадана». Проте недостатньо дослідженою є тема внутрішніх змін людини перелому століть, метаморфоз не тільки її життя, але і світогляду, яка має місце саме у прозі Сергія Жадана, автора, який славиться своїми нігілістичними, плюралістичними тенденціями творчості. На сучасному етапі наукового пізнання варто героїв прозової творчості письменника, внутрішні переживання, суспільні відносини та спілкування яких є показниками впливу соціальних змін на людину початку ХХ століття. Ці проблеми й зумовлюють актуальність обраної теми.

Доцільність дослідження  мотивується й різноманітністю  персонажів у прозі Сергія Жадана, їхньою належністю до різних соціальних класів. Розглядаючи соціальний дискурс  у творчості автора варто звернути увагу і на дослідження в галузях  соціології та політології, адже на зміну увнутрішньому світі персонажів вплинули політичні потрясіння в державі, які в свою чергу змінили їхній спосіб життя та деформували звичне бачення світу. Охарактеризувати героїв можна, дослідивши їхню мову та поведінку під час спілкування з іншими в конкретних ситуаціях.

Мета роботи – встановлення закономірностей впливу економічних та історичних змін у державі на соціальне становище, поведінку та світогляд героїв прози Сергія Жадана.

Досягнення поставленої  мети передбачає виконання таких завдань:

1. дослідити сутність поняття «дискурс», його особливості та типологію;
2. визначити особливості літературного процесу в Україні кінця ХХ – початку ХХІ століття;
3. визначити місце жіночих та чоловічих образів у збірці Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді»;
4. простежити особливості соціальних взаємовідносин у суспільстві на прикладі збірки «Гімн демократичної молоді» Сергія Жадана.

Об'єктом дослідженняє твори збірки Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді».

Предметом вивчення є соціальне становище та типи відносин між героями збірки Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді», їхня поведінка та мова.

Методи дослідження. Дослідження велося із застосуванням описового методу з його універсальними прийомами спостереження та систематизації, також використовувався історико-типологічний, соціологічний аналіз.

Наукова новизна  дослідженняроботи полягає у трактуванні соціальної природи поведінки та мотивації вчинків героїв збірки Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді», дослідження їхніх характерів та світогляду у зв'язку з належністю до певного прошарку населення та соціального оточення.

Практичне значення дослідження. Дослідження соціальної тематики збірки Сергія Жадана «Гімн демократичної молоді» може бути використане в процесі подальшого дослідження як творчості самого письменника, так і при вивченні соціального дискурсу в доробку інших авторів. Результати дослідження стануть в нагоді при написанні студентських науковиз робіт різних рівнів, вивченні історії української літератури в середніх і вищих навчальних закладах.

Стан дослідження. Окремі стильові, жанрові, тематичні особливості прози С. Жадана розглядали Л. Ганжа, Я. Голобородько, Т. Гундорова, О. Даниліна, Л. Ємець-Доброносова, Н. Зборовська, С. Матвієнко, Б. Матіяш, О. Поліщук, Я. Поліщук, О. Радинський, Я. Стріха, Р. Харчук та ін.

Проте, попри всю принадність  та багатоманітність художнього доробку  Сергія Жадана, соціальна тематика його прози досліджена ще недостатньо.

Структура й обсяг  роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, один з яких має два підрозділи, висновків та списку використаної літератури (52 позиції). Загальний обсяг роботи – 57 сторінок.

 

 

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ДИСКУРСУ ТА ЙОГО ТИПОЛОГІЯ

 

Починаючи з середини ХІХ  століття вивченню мовного спілкування  в наукових колах приділялося  все більше значення і для виявлення  законів мови почали використовуватися  знання з психології, філософії, логіки, культурології, етнографії, естетики, семіотики, герменевтики та інших природничо-наукових і логіко-математичних дисциплін. Відсутність правил використання накопичених знань про мову призвело до виникнення функціональних дисциплін, орієнтованих на людський фактор. Включення в наукову парадигму виробників мовних одиниць, різних параметрів мовних ситуацій сприяло розвитку теорії комунікації та мовної взаємодії, що зумовило виникнення нових напрямків у лінгвістиці (теорії мовних актів, теорії тексту, теорії висловлювання, теорії дискурсу), нових об'єктів дослідження, нової мовної одиниці – дискурсу [51].

Узагалі поняття дискурсу належить до модних мовних конструктів  у сфері наукової комунікації, хоча його змістовне наповнення потребує відповідної рефлексії. Зв’язок слова «дискурс» із науковою тематикою історично зумовлений, що підтверджується великою кількістю праць вітчизняних та зарубіжних дослідників з цієї теми, зокрема Н. Арутюнової, Ф. Бацевича, О. Бессонової, А. Бєлової, В. Дем’янкова, В. Карасика, Є. Кубрякової, М. Макарова, М. Полюжина, П. Серіо, А. Токарської, Дж. Філіпса, Дж. Фіске, Р. Ходжа, І. Шевченко, Дж. Юла та ін.

Слово «дискурс» «було  запозичене на початку XVI століття із середньо французької в значенні «спілкування й бесіда» і спочатку вживалося  лише в бесіді на наукові теми, потім  у бесіді взагалі  [50, с. 30]. Проте це поняття набуло місткішого пояснення уже в 60-ті роки ХХ століття, коли в інтелектуальному світі поширилися набутки структуралізму, етнолінгвістики, психоаналізу, віяння прагматики та після публікації статті американського лінгвіста З. Харріса «Аналіз дискурсу», який назвав так метод аналізу зв’язного мовлення, призначений для виведення дескриптивної лінгвістики за межі одного речення в даний момент часу і для співвіднесення мови та культури.

Якщо вдатися до термінології, то «дискурс (франц. discours, від лат. discourse – мовлення, висловлення, міркування, доведення) – наділений значенням фрагмент усної чи писемної мови, що відображає соціальну, епістемологічну, художню практику і здатний впливати на неї» [26, c. 196], або – «зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними – прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, розглянутий в контексті подій; мовлення, розглянуте як цілеспрямований, соціальний акт, як компонент, що приймає участь у взаємодії людей і механізмах їх свідомості (когнітивних процесах)» [27, с. 136].

Поняття «дискурс» іноді  використовувалося в спеціальній  літературі для позначення контексту, а також вживається на означення бесіди, діалогу, трактату. Багатоаспектність і тому міждисциплінарна сутність поняття «дискурс» підкреслюється у визначенні цього феномена, даному В. Карасіком: «Дискурс є явищем, проміжним між мовленням, спілкуванням, мовною поведінкою, з одного боку, і фіксованим текстом, що залишається в «сухому залишку» спілкування, – із другого» [цит. за 50, с. 31].

Аналізуючи дискурс, М. Фуко зазначав: «В усіх суспільствах досить регулярно зустрічається свого  роду рівнорівневість дискурсів: є дискурси, котрі «промовляються» і котрими обмінюються день у день, дискурси, котрі зникають разом із тим актом, в якому вони були висловлені; і є дискурси, котрі лежать в основі певної кількості нових актів мовлення, що їх підхоплюють, трансформують або про них говорять – одне слово, є також дискурси, котрі по той бік їх формулювання – нескінченно промовляються, є вже сказаними і повинні бути ще сказаними. Такі дискурси добре відомі в системі нашої культури: це передусім релігійні і юридичні тексти, це також досить цікаві за своїм статусом тексти, котрі називають «літературними»; певною мірою це також і наукові тексти» [цит. за 50, с. 31].

При вивченні дискурсу виникає  питання про його типологію, яка  має велику кількість варіацій. За соціально-демографічними критеріями виділяються дитячий, підлітковий, чоловічий, жіночий, дискурс мешканців міста та села тощо. За умов різних загальних настанов, комунікативних принципів реалізується аргументативний, конфліктний та гармонійний типи дискурсу.

Прагмалінгвістична модель дискурсу висуває на перший план ознаки способу чи каналу спілкування. За способом спілкування розрізняють інформативний і фасцинативний, змістовний і фактичний, серйозний і несерйозний тощо, за каналом спілкування – усний і письмовий, контактний і дистанційний, віртуальний і реальний типи дискурсу.

За адресатним критерієм  В.І. Карасик виділяє особистісно-орієнтований та статусно-орієнтований (інституційний) дискурс [цит. за 8].

Персональний або особистісно-орієнтований дискурс представлений двома  підтипами: 1) побутовим, тобто ужитковим, коли використовується скорочений («пунктирний») код спілкування, оскільки люди, які  давно знайомі, занурені в досконало  відомий їм контекст, розуміють одне одного з півслова; 2) буттєвий, котрий має розгорнутий монологічний характер і в якому на базі літературної мови реалізується філософське й  художнє осягнення світу.

Інституціональний дискурс  статусно орієнтований і є різновидом спілкування між людьми, котрі можуть не знати одне одного, але мають спілкуватися за нормами даного соціуму. Для сучасної мовленнєвої практики конституюється існування таких видів інституціонального дискурсу: політичний, адміністративний, юридичний, військовий, релігійний, містичний, медичний, діловий, рекламний, спортивний, науковий, сценічний, масово-інформаційний. Цей перелік може змінюватися відповідно до змін у соціокультурній сфері дії мови. Учасники інституціонального дискурсу в рольовому, тобто статусному плані не є рівними один з одним. Виокремлення персонального та інституціонального дискурсу дає змогу встановити рольові ознаки соціокультурних ситуацій спілкування [50, с. 32].

Дискурс за Т.А. Дайком, – це складна комунікативна подія, «суттєва складова соціокультурної взаємодії, характерні риси якої – інтереси, цілі та стилі» [цит. за 51]. Тобто, трактуючи дискурс як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, їх вік і соціальний статус, знання процесу продукування та сприйняття текстів, час і місце протікання комунікативного акту, наміри і мотиви мовних дій, варто говорити про соціолінгвістичний підхід до його вивчення. В.І. Карасик зауважив, що в межах цього підходу необхідно виокремити три типи категорій – тип дискурсу, формат тексту і жанр мовлення як базові характеристики тексту в комунікативній ситуації. А категорії дискурсу, за В.І. Карасиком, – це аспекти вивчення досить складного явища, точка зору, яка розглядає текст в ситуації [4, с. 79].

Тобто соціолінгвістичний підхід до дослідження дискурсу припускає  аналіз учасників спілкування як представників тієї чи іншої соціальної групи і аналіз обставин спілкування  в широкому соціокультурному контексті. Предметом вивчення в цьому випадку може бути «гіпотетично сконструйована модель інституційного дискурсу щодо його визначеного типу на основі соціальних екстрапрагмалінгвістичних ознак-характеристик» [4, с. 79].

У соціології, категорія дискурс частіш за все трактується як певна сфера використання мови, єдність якої зумовлена наявністю спільних для багатьох людей установок. Аналізуючи проблеми соціологічного дискурсу Ю. Маркова стверджує, що соціологічний дискурс не є довільним роздумом про феномени. Він уявляє собою систему суджень про соціальну дійсність, побудованих за конкретними правилами і відтворену в рамках специфічного універсуму – поля соціологічного виробництва. Соціологічний дискурс має певну структуру, яка включає наступні компоненти: соціальну дійсність, соціальну реальність та соціальний світ [29, с. 42].