Социальний дискус прози С. Жадана

Сергій Жадан підриває ідеологічний простір тоталітарної культури, пародіюючи ідеологічні кліше, розвінчує сакральність. Написані ним  історії дозволяють болючіше відчути  і проникливіше вжитися у психоментальність  нинішньої доби. Його ціль – показати реальне життя з усіма його затемненими, натуралістичними, вибуховими, експансивними, скандальними, абсурдними й безжальними виявами, альтернативну естетику, що настійливо виборює й відстоює своє «місце під сонцем» у популяції естетичних ідей, концепцій, цінностей [7, с.77-78].

Автор відверто показує свою недовіру органам влади: «… вся влада  у цій країні належить психопатам» [16, с. 532], «… контролюють твоє пересування, обмежують твої рухи, прогнозують  твою поведінку, вказують на твої помилки, оцінюють твої заяви, блокують твої ініціативи, заперечують твої свідчення, відмовляються  від співпраці з тобою, засуджують тебе за небажання співпрацювати  …» [16, с. 533]. Свою думку С. Жадан підтверджує  в інтерв'ю: «Держава виконує роль такого жандарма, менеджера, який хоче щось з тебе вибити, хоче тебе втиснути в формат якихось рамок. Але є, звісно, бюджетними, які й далі живуть за радянським принципом повного  контролювання … ти завжди можеш  відмовитись робити те, що не хочеш  робити. Не йти на якісь примусові  вибори, мітинги» [43].

Тамара Гундорова відносить творчість Сергія Жадана, разом із Л.Дерешем, О. Ушкаловим, І.Карпою, до літератури молодіжного кітчу, наголошуючи на крайній негативості цього явища. Дослідниця стверджує, що автор «у своїй прозі використовує наївний кітч», що він його «монологізує і демаскує» [9, с. 237], наводячи як приклад «корпоративну філософію» у «Гімні демократичної молоді» [16, с. 447].

Книга «Гімн демократичної  молоді» показала Сергія Жадана як знавця свого народу, людей свого  покоління: «Народ живе своїм життям, і за цим життям надзвичайно цікаво спостерігати, і якось усе це фіксувати  у літературі, щоб залишити нащадкам. Це ж, по-моєму, якраз і є якесь  таке завдання письменника, якщо вже  говорити про якесь завдання чи мету» [40]. Він деякою мірою виступив як філософ свого часу, адже немало філософських роздумів на важливі життєві теми можна зустріти у його текстах. Часто письменник порівнює життя людини із шляхом, який кожному прийдеться подолати власними способами. Наприклад, життя Івана («Сорок вагонів узбецьких наркотиків») асоціюється з рухом потягу: «… поїзд цей, виявляється, зовсім не його, і що він ішов зовсім не в тому напрямку, хоча в цьому поїзді напрямків лише два – з початку до кінця чи з кінця на початок …» [16, с. 485]. Сан Санич («Власник найкращого клубу для геїв») на своїй життєвій дорозі поки-що зупинився в очікуванні нового випробування долі чи щасливого шансу: «Санич прийшов на зупинку і, сівши на лавку, став чекати» [16, с. 441].

Автор, пишучи новий твір, робить його цілісним, вводить персонажів, які не лише потрібні для розвитку дії, але й виражають певну  смислову навантаженість. Персонаж, як відображення образу людини в художньому тексті,розглядається яксмисловий центр художнього світу [36, с. 11]. Для сучасної української літератури явище, пов'язане з особливостями функціонування в тексті автора й персонажа, сталознаковим. У персонажеві-оповідачеві живе достеменно (взірцево, еталонно) анархічна віра у те, що єдиним у житті, що насправді чогось варте, є свобода – беззастережна і ніким не регульована, без винятків і без альтернатив, а разом із нею і метафоричне усвідомлення того, що «на цій вулиці, як і на будь-якій іншій, просто немає недозволених місць» («Жити швидко, померти молодим»). Герой не лише декларує відсутність «недозволених місць», а й поводиться так, що саме по собі виникає переконання у тому, що вони насправді відсутні.

Можна сприймати прозу  Сергія Жадана не лише як чтиво для  певного прошарку населення, для  підлітків, але й як заклик зняти  «рожеві окуляри» і подивитись на світ реально, адже всі персонажі  автора, скоріш за все, мають своїх  реальних прототипів, які є серед  нас, на вулицях наших міст, не лише в описуваному прозаїком Харкові. Його тексти – спроба показати одним, як насправді виглядають вони і їхнє життя, іншим – що біля їхнього  розміреного існування існує  ще й ця реальність алкоголю, нецензурної  лексики та рекету, яку вони не помічають, чи, радше, не хочуть помічати. Або ж  ще один варіант – розважити тих, кому подобається спосіб життя, показаний  у творах письменника, тих, хто відчуває той же спектр емоцій, що й автор: легке занепокоєння, хвилювання, обурення й праведний гнів.

«Але за сьогоднішніх умов повної суспільної герметизації та існування  у вакуумі, література в принципі позбавлена соціальних функцій. І навіть не намагається собі ці функції повернути, на жаль. Можливо, тому і суспільство  не надто переймається долею літератури, не знаходячи в цій літературі себе» [39].

Звичайно, що Сергій Жадан  як організатор різноманітних культурологічних і художніх акцій, виставок, поп-концертів, концертів класичної, духовної та нетрадиційної  музики, вуличних акцій, розуміється  на потребах громадян нашої країни, знає, що цікавить народ, що хочуть побачити і почути люди. Він, тонкий психолог суспільства, спочатку, спостерігаючи  за дійсністю, яка його оточує, вивчив її та описав у своїх творах, а  потім, оперуючи цими знаннями, ще й спробував у реальному культурному житті країни застосувати набутий досвід.

ВИСНОВКИ

Хоча теорія дискурсу і  його типологія вже тривалий час  розробляються лінгвістами, досі не існує універсального визначення цього  поняття, яке б включало всі його аспекти. У сучасній науці дискурс трактується як складне явище, що складається з учасників комунікації, ситуації спілкування і самого тексту. Іншими словами, дискурс – це абстрактний інваріантний опис структурно-семантичних ознак, що реалізуються в конкретних текстах. Ідеалом, до якого слід прагнути в процесі комунікації, є максимально можлива відповідність між дискурсом як абстрактною системою правил і дискурсом (або текстом) як конкретним вербальним втіленням цих правил.

Соціальний дискурс – це вид такої мовної комунікації, яка досягається в обговоренні, співставленні та обґрунтуванні різних думок, програм і позицій соціальних суб'єктів у процесі їх взаємодії з метою вироблення спільної думки соціальної групи, суспільства, держави. Використання цього поняття стало доцільним при вивченні української літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття, адже письменники цієї доби почали проявляти посилену увагу до психологічного світу особистості. Творчість Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Олександра Ірванця,СтепанаПроцюка, ІванаЦипердюка, ІванаАндрусяка,РостиславаМельниківа, Івана Пилипчука,                               Євгена Пашковського, Володимира Цибулька та багатьох інших відомих і сьогодні широкому читацькому загалу авторів відрізняється політекстуальністю, внутрішньою глибиною, багатоплановою образністю, своєрідністю художнього світу. Разом з історичним переворотом, здобуттям Україною незалежності, і в мистецтві, і в суспільстві відбулася кардинальна переоцінка цінностей, яка відобразилася і в літературних творах. Відбулася принципова, межова переоцінка суспільних і особистісних атрибутів, автори вдалися до експериментування щодо форми художнього твору, підкреслено вільного поводження з мовою як матеріалом художнього тексту. Позитив і негатив утратиличіткість обрисів, а життя постало в усій своїй складності  і суперечливості – так, як це і є насправді.

 Усі особливості соціальних  тенденцій нової української  літератури можна повноцінно  простежити на прикладі творчості  Сергія Жадана, який, обравши підкреслено  нігілістичний напрямок у творчості,  взяв на себе обов'язок писати  так, як хоче, так, як диктує  йому сучасна дійсність, а не  за якимись усталеними правилами.  У «Гімні демократичної молоді»,  який складається з шести оповідань,  зображено досить велику кількість  персонажів, яких автор зумів  описати досить багатосторонньо  та чітко. Серед жіночих образів,  які, в більшості випадків, другорядні, найобразніше показані героїні,  які обрали власний життєвий  шлях, не зважаючи на жодні  моральні та етичні норми: жінки-кар'єристки,  танцівниці, співачки, лесбіянки, проститутки.  Автор намагається реалістично  відтворити ці образи, не критикуючи  і не засуджуючи. У цьому контексті  Сергій Жадан не цурається  теми сексуальних відносин і  в деталях описує сцени, що  раніше вважалися за табу.

Проте чоловічим образам  і в «Гімні демократичної молоді», і в усій творчості письменника  приділено набагато більше уваги. Автор  вдається до зображення героя-маргінала, який, опинившись на роздоріжжі, намагається  прийняти правильні рішення і  не завжди справляється з поставленими задачами. С. Жадан один із перших описав той прошарок суспільства, про який традиційно було змовчати: бандити, рекетири, представники найскандальніших субкультур. Він зумів показати життя тих, хто пристосувався до нової економічної  ситуації в країні і навчився виживати за будь-яких обставин, також письменник описав представників як старшого покоління, які мають вагомий досвід за плечима, так і молодшого, що діє в більшості  випадків спонтанно і необдумано, керуючись зову молодої гарячої  крові, підпадаючи під вплив юнацького  максималізму.

Манера оповіді Сергія Жадана відзначається помітною кінематографічністю, адже розвиток сюжету відбувається через розлогі діалоги персонажів, які змінюються короткими описами конкретних подій, авторськими відступами чи філософськими роздумами. Письменник майстерно створює шокуючі, парадоксальні ситуації, де не останнє місце займає іронія та, взагалі, комічне. Проте найчастіше він створює анекдотичні ситуації з, по суті, трагічних речей, таким чином привертаючи увагу до певних проблем суспільства. Головною особливістю творчої манери Сергія Жадана є його скандальність, яку часто розцінюють як дешевий епатаж. Проте, досконало володіючи словом, варіюючи його значеннями, автор створює карнавал, в якому можна розпізнати знайомі реальні риси сучасності. Озброївшись нонконформістськими ідеями, він сміливо викриває справжню сутність органів влади, критикує суспільні та певні національні цінності. Керуючись ідеєю свободи у всіх її проявах, письменник вкладає в уста своїх герої бунтарські гасла.

Проза С. Жадана покликана  виконувати три основні функції:

1. показати ті життєві реалії, на які суспільство звикло закривати очі;
2. показати деякі суспільні вади та можливі способи їх подолання;
3. захопити та розважити читача.

Творчість Сергія Жадана в  сучасному літературознавстві має  різноманітні відгуки. Негативне ставлення  до неї, в першу чергу, пов'язане  з активним вживанням молодіжного  сленгу та ненормативної лексики, проте  в сучасній українській літературі таке явище уже вкорінилося, хоча й має свої негативні наслідки.

Загалом, уся проза Сергія Жадана покликана описати як суспільне  життя вцілому, так і внутрішні душевні порухи окремих індивідів, виявити їхні позитивні і негативні якості, запропонувати альтернативні вирішення соціальних проблем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрухович Ю.І. Станси для Сергія / Ю.І. Андрухович //         Жадан С.В. Капітал. – Харків: Фоліо, 2013. – С. 746-749.
2. Бондар А.В. Равлик відповзає на захід // А.В. Бондар / Жадан С.В. Капітал. – Харків: Фоліо, 2013. – С.753-754.
3. Бондар-Терещенко І.Є. Про двотисячні як нульові /                         І.Є. Бондар-Терещенко // Кур'єр Кривбасу. – 2005. – № 192 (листопад). – С. 208-210.
4. Боровицька О.М. Дискурс як об'єкт дослідження соціальної стилістики / О.М. Боровицька // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – Львів: ЛНУ імені І. Франка, 2009. – Вип. 46. – Ч. 1. – С. 79-85.
5. Ганжа Л. «Тому що насправді…» / Леся Ганжа // Жадан С.В. Капітал. – Харків: Фоліо, 2013. – С. 781-783.
6. Голобородько Я.Ю. Артґейм. Чоловіча ліга // Я.Ю. Голобородько / Артеґраунд. Український літературний істеблішмент: Збірка статей. – К. : Факт, 2006. – с. 3-6.
7. Голобородько Я.Ю.  Саундтреки свідомості.  Стиль Сергія Жадана  // Я.Ю. Голобородько /  Артеґраунд. Український літературний істеблішмент: Збірка статей. – К. : Факт, 2006. – С. 62-78.
8. Гудзь Н.О. Генезис  поняття «дискурс» у сучасній лінгвістиці. / Гудзь Н.О. // Наукові записки КДПУ ім. В. Винниченка. Серія: Філологічні науки (мовознавство): У 2 ч. (105). – Режим доступу:http://eprints.zu.edu.ua/7168/1/12gnogpd.pdf
9. Гундорова Т.І. Кітч і література. Травестії / Т.І. Гундорова. – К. : Факт, 2008. – 284 с.
10. Гундорова Т.І. Література і життя не чорно-білі, коли одне ми хочемо забути, а інше – пам'ятати / Т.І. Гундорова // Країна. – 2011. – № 77 (22 червня). – Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_literatura-j-zhittya-ne-chorno-bili-koli-odne-mi-hochemo-zabuti-a-inshe-pam-yata/387871
11. Даниленко В.Г. Суспільство в сумному дзеркалі новелістики: (психологічні тенденції української малої прози 80 – 90-х років ХХ століття) / В.Г. Даниленко // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2000. – № 5. – С. 46-53.
12. Даниліна О.В. Концепт “Місто” у прозових текстах Сергія Жадана / О.В. Даниліна // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство: Міжвуз. зб. наук. ст. – Вип. XXIII. –                                          Ч. 1. – 2010. – С. 347-354. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Apsf_lil/2010_23_1/danilina.pdf
13. Демська-Будзуляк Л.М. Зміна поколінь – реальність проблеми? / Л.М. Демська-Будзуляк // Слово і час. – 2001. – №1. – С. 28-31.
14. Десятерик Д. «Не розумію, для чого займатися справою, від якої тобі важко»: Сергій Жадан про нові книжки, дві українські літератури та ліву ідею / Д. Десятерик // День. – 2005. – 23 листопада. – С. 7.
15. Ємець-Доброносова Ю. Як риба у воді (Необов'язкові роздуми над книгами Сергія Жадана «Балади про війну і відбудову», «Історія культури початку століття» та ін.) / Ю. Ємець-Доброносова // Сучасність. – 2004. – № 4. – С. 146-151.
16. Жадан С.В. Капітал / С.В. Жадан. – Харків: Фоліо, 2013. – 797 с.
17. Жадан С.В. Сергій Жадан: «Автобіографічність – це хвороба української літератури» / С.В. Жадан // Політика і культура . – 2003. – № 36. – С. 40-41.
18. Жулинський М.Г. Чи відчуваємо ми катастрофу в простій українській душі: бесіди про сучасну літературу / М.Г. Жулинський // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2001. – № 2. – С. 50-64.
19. Зборовська Н.В. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури / Н.В. Зборовська. – К. : Академвидав, 2006. – 504 с.
20. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник /     Н.В. Зборовська. – К. : Академвидав, 2003. – 392 с.
21. Ільницький О.С. Трансплантація постмодернізму: сумніви одного читача / О.С. Ільницький // Сучасність. – 1995. – № 10. – С. 111-115.
22. Комих Н.Г.  Соціологічний дискурс: особливості відтворення /    Н.Г. Комих // Вчені записки Таврійського національного університету імені   В.І. Вернадського. Серія «Філософія. Культурологія. Політологія. Соціологія»: науковий журнал. – Сімферополь: ТНУ імені В.І. Вернадського, 2011. – Том 24 (63). – № 2. – С. 234-238.
23. Корнелюк І. Битва за відсоток / І. Корнелюк // Контракти. – 2008. – № 5. – С. 68-71.
24. Кушнір А. Бути Жаданом / А. Кушнір // Жадан С.В. Капітал. – Харків: Фоліо, 2013. – С. 774-778.
25. Лавринович Л.Б. Сучасний український постмодернізм – напрям? стиль? метод? / Л.Б. Лавринович // Слово і час. – 2001. – № 1. – С. 39-46.
26. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р.Т. Гром'яка,       Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К. : ВЦ «Академі», 2007. – 752 с.
27. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. – М. : Советская Энциклопедия,1990. – 685с.
28. Лихограй Р. Поезія нової доби: (поет, прозаїк, перекладач        Сергій Жадан) / Лихограй Р. // Українська культура. – 2006. – № 9. – С. 18.
29. Маркова Ю.В. Социальнаяреальностьсоциологическогодискурса  / Ю.В. Маркова // Социологическиеисследования. – 2007. - № 1. – С. 42-47.
30. Матвієнко С. Анархітектура: нотатки на берегах поезії та прози Жадан С.В. // Капітал. – Харків: Фоліо, 2013. – С. 789-793.
31. Матіяш Б.В. Його приватна територія / Б.В. Матіяш // Жадан С.В. Капітал. – Харків: Фоліо, 2013. – С.763-773.
32. Матіяш Б.В. Проза поета, або Майже нотатки на полях /               Б.В. Матіяш // Жадан С.В. Капітал. – Харків: Фоліо, 2013. – С. 784-788.
33. Павлишин М.Р. Застереження як жанр / М.Р. Павлишин // Сучасність. – 1995. – № 10. – С. 116-119.
34. Пахльовська О. Українська культура у вимірі «пост»: посткомунізм, постмодернізм, поствандалізм / О. Пахльовська // Сучасність. – 2003. – № 10. – С. 70-84.
35. Пінчук М. На перехресті: Сергій Жадан і Шістдесяті / М. Пінчук // Критика. – 2007. – № 11. – С. 21-23.
36. Поліщук О.Б. Автор і персонаж в українській новітній прозі /      О.Б. Поліщук. – К. : ПЦ «Фоліант», 2008. – 176 с.
37. Поліщук Я.О. Постколоніальний аспект сучасної літератури /     Я.О. Поліщук // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006. – № 2. – С. 98-102.
38. Поліщук Я.О. Що змінюється в сучасній літературі /  Я.О. Поліщук //  Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 4. – С. 104-112.
39. Радинський О. Література проти моралі. Андрухович, Бондар, Жадан, Подерев'янський про НЕК / О. Радинський // Українська правда. Життя. – 2010. – 14 січня. – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/technology/2010/01/14/37532/
40. Ром<span class="List_0020Paragraph__Char" style=" font-family: 'Tim