Лекціi з "Філософія і методологія науки"

Класична модель культури XVII-XIX ст. ґрунтувалася на принципі антропоцентризму, на стратегії володарювання, панування, експансії, на ідеї перетворення природи з метою використання її сил для людських потреб. Гуманізм XX ст. наполягає на тому, що буттю самої людини загрожує безоглядне маніпулювання силами природи. Людина повинна взяти на себе відповідальність за життя, турботу про усвідомлене існування у Всесвіті.

5. Наука і суспільство. Сцієнтизм та антисцієнтизм.

Наука в сучасному  світі посідає центральне місце. Цей факт є безперечним, хоча ставлення до науки і оцінки її ролі в історії людства можуть бути досить неоднозначними і навіть протилежними - від піднесення науки, перетворення її на певний культ, до звинувачення її у всіх бідах людства.

У сучасній культурі сформувалися дві позиції до оцінки ролі та значення науки в суспільстві - сцієнтизм і антисціснтизм.

Сцієнтизм - це абсолютизація стилю і методів «точних» наук, проголошення науки вищою культурною цінністю з одночасним виявом зневаги до соціально- гуманітарної, світоглядної проблематики, що ніби-то не має пізнавального значення. Сцієнтизм - це прояв експансії науки, її прагнення повністю «онаучити» людину та її буття, залишитися інструментом влади і панування над природою. Сцієнтистська позиція ґрунтується на вірі, що наука сама по собі веде до зростання благополуччя і могутності людства.

Гуманітарний  підхід, антисціснтизм звертає увагу на негативні непередбачувані наслідки науково-технічної революції, піддає критиці прояви дегуманізації науки, випадки «заангажованості» сучасної науки, її зв'язки з політичними, воєнними, корпоративними структурами і служіння їм. Представники антисцієнтистського підходу до проблем науки і техніки, висловлюють стурбованість «розмиванням» і втратою найважливіших цінностей людського буття під тиском техногенної цивілізації. Крайнім варіантом антисцієнтизму є оцінка науки як ворожої щодо людини сили, як фактору дестабілізації матеріальних і духовних умов людського буття в світі.

Лекція 3.

Загальні закономірності розвитку науки.

1. Спадковість в розвитку науки. Єдність еволюційних та революційних процесів в науці.
2. Прискорення розвитку науки. Науково-технічний прогрес і виникнення глобальних проблем людства.
3. Диференціація та інтеграція наук.

а. Спадковість в розвитку науки. Єдність еволюційних та революційних процесів в науці.

Історія науки  показала, що у фізиці знання на ранніх стадіях включаються в більш  широку систему нової фізики. Діалектичне  співвідношення старої і нової теорії знайшло своє відображення у принципі відповідності Н.Бора. Згідно з цим принципом, зміна одної частково наукової теорії іншою виявляє не тільки різницю, але й зв"язок, спадковість між ними. Нова теорія , що приходить на зміну старої, утримує її в якості граничного випадку. Так було, наприклад з клаичною механікою при виникненні квантової механіки. У процесі розвитку наукового пізнання можливий зворотний перехід від наступної теорії до попередньої, їх спів падіння в певній галузі, де відмінності між ними виявляються несуттєвими. Наприклад, закони квантової механіки переходять в закони класичної за умов. Коли можна знехтувати величиною кванта дії, а закони теорії відносності переходять в закони класичної механіки за умови, коли швидкість світла вважається безкінечною (релятивістська механіка переходить в ньютонівську в граничному випадку малих швидкостей). Нова теорія лише вказує на межі застосування старої теорії.

Який би не був  геніальний вчений, він завжди виходить із знань, накопичених в минулому його попередниками, з минулого запасу знань, випрацюваної системи понять, узагальнень, уявлень. "Я стояв на плечах гігантів", - так пояснював свої досягнення Ньютон. Як відмічав Д.Менделєєв, істинні відкриття робляться роботою не одного розуму, діячів, з яких іноді один е виразником того. Що належить багатьом, що є плодом сукупної роботи думки.

Процес спадковості  в науці може бути виражений в  поняттях традиції і новації. Новація  — усе, що виникло вперше. Традиції в науці - знання попередніх поколінь вчених, які зберігабться в конкретних наукових співтовариствах, наукових школах, певних галузях наук. Численність традицій дає можливість вибору новим поколінням, життєздатність наукових традицій залежить від їх подальшого розвитку в нових умовах

2. Прискорення  розвитку науки. Науково-технічний  прогрес і виникнення глобальних  проблем людства.

Наприкінці XX ст. людство стикнулося з низкою проблем, що мають глобальний (всепланетний) характер і загрожують самому існуванню  людства в майбутньому. Гострота і складність цих проблем викликали  появу нової галузі знання - глобалістику, теорію глобальних проблем, в розробці якої беруть участь представники не тільки суспільних і гуманітарних, але й природознавчих і технічних наук. Особлива роль в осмисленні глобальних проблем належить філософії, яка розкриває основоположні принципи життя людини в сучасному світі, міру гуманності тих змін, що відбуваються в ньому. Філософія дає можливість зрозуміти, якими повинні бути суспільство і людина, щоб не втратити свого людського характеру.

Виникнення  глобальних проблем припадає на XX ст., хоча передумови цього були закладені всім розвитком техногенної цивілізації. Починаючи з XVI ст. набирає темпів науково-технічний прогрес, тобто процес поступального розвитку науки і техніки. Перший його етап - поява мануфактурного виробництва в Європі XVI ст., коли наукові і технічні досягнення починають зближатися (до того ці дві гілки людської діяльності розвивалися відносно самостійно). Другим етапом став промисловий переворот XVII-XVIII ст., виникає машинне виробництво, яке стало прямим результатом розвитку науки, відкрилися нові перспективи для технічного застосування наукового знання. Третій етап пов'язаний з науково-технічною революцією (НТР), що розгортається після Другої світової війни. НТР - це світовий глобальний проиес, що полягає у перетворенні науки на провідний фактор не тільки суспільного виробництва, але й всього суспільного життя. Вперше в історії наука і техніка зростаються в єдиний комплекс. Виникають цілі галузі виробництва на основі взаємного стимулювання науки і техніки (атомна енергетика, радіотехніка, кібернетика, біотехнологія). Сьогодні людство вступило в четвертий період науково-технічного прогресу - здійснюється інформаційна революція, виникає технонаука (індустрія баз знань і надскладних інтелектуальних систем).

Інформаційний прогрес мав свою історію: його першим досягненням було виникнення писемності, другим - друкарства, третім - сучасна інформаційна індустрія і комп'ютерне письмо.

Суспільний  прогрес виявив таку рису, як темпоралізація, тобто різке прискорення темпів розвитку. Так, наприклад, від появи перших антропоїдів до писемності пройшло близько 3 млн. років, перехід до друкарства зайняв 5 тис. років, від друкарства до звукозапису і телебачення пройшло 500 років, поява нових поколінь комп'ютерів відбувається в межах десятків років. За XX століття зроблено більше наукових відкриттів і створено більше нових технічних приладів, ніж за всю попередню історію.

Антропогенний вплив (тобто такий, що викликаний людською діяльністю) на природу набув планетарних масштабів, як і проблеми, пов'язані з ним. Глобальні проблеми - це ті проблеми, що зачіпають інтереси людства в цілому, від яких залежить доля і саме виживання людства на планеті, а звідси - такі проблеми можна розв'язати тільки спільними і організованими зусиллями всього світового співтовариства.

Наприкінці 60-х pp. за ініціативою італійського економіста А.Печчеі виникла міжнародна суспільна  організація Римський клуб. Сьогодні Римський клуб налічує біля ста дослідників  із ЗО країн світу. Представники Римського  клубу стали активно досліджувати глобальну проблематику, складати прогнози і давати практичні рекомендації щодо стратегії діяльності людства. Перші доповіді Римського клубу викликали своєрідну сенсацію, оскільки зробили прогноз про неминучу катастрофу людства за умов збереження існуючих темпів і тенденцій розвитку. Були визначені «межі зростання» світової цивілізації, зумовлені обмеженістю природних ресурсів планети, руйнівним характером антропогенного втручання в природне середовище, зростанням народонаселення тощо. Основна ідея останніх доповідей Римського клубу - доля людства залежить від нових якостей самої людини, від формування нового світогляду, ядром якого буде глобальна свідомість людей, тобто усвідомлення ними своєї відповідальності за долю планети і людства.

Представники  Римського клубу вперше зробили класифікацію глобальних проблем, що включають в себе міжсоціальні проблеми, проблеми природного середовища і проблеми індивіда.

До міжсоціальних проблем належать: проблема глобальної безпеки, збереження миру на планеті в умовах збільшення локальних конфліктів, встановлення справедливого економічного порядку (проблема багатих і бідних країн), проблема міжнародного глобального тероризму, підтримка і збереження мультикультуралізму (множинності етнічних культур) на планеті.

Глобальні проблеми взаємодії природи і суспільства включають в себе:

а) екологічні проблеми (охорона природи, розумне освоєння світового океану і космосу);

б) сировинна проблема (за останні 40 років в світі використано мінеральної сировини стільки, скільки за всю попередню історію);

в) проблема енергетичних ресурсів (кожні десять років вироблення електроенергії подвоюється, хоча запасів джерел енергії - нафти, вугілля, торфу, сировини для атомної енергетики - вистачить при сучасній динаміці ще на декілька десятиріч).

Щодо екологічної проблематики, світовим науковим співтовариством були сформульовані три основних стратегічних підходи:

а) обмежувальна стратегія (або стратегія нульового зростання), пропозиція обмежити виробництво і споживання;

б) стратегія оптимізації, «стійкого розвитку» (пошук такого оптимального рівня і якості виробництва, що забезпечує розвиток без катастроф);

в) стратегія замкнених циклів на основі біотехнологій і безвідходних виробничих процесів.

Глобальними проблемами взаємозв'язку індивіда і суспільства є проблеми забезпечення з боку суспільства умов для повноцінного розвитку індивіда (охорони здоров'я, освіти, контролю за кількістю народонаселення тощо). Сучасна екологічна ситуація на планеті веде до накопичення шкідливих мутацій в організмі людини, (загроза яких збільшується внаслідок біотехнологічних експериментів з генномодифікованими продуктами). Психофізіологічна структура людини не витримує сучасних темпів зростання, зазнає інформаційного перевантаження і стресів. Ріст наркоманії, алкоголізму, СНІДу руйнує генофонд людства. За оцінками сучасних дослідників, 50 % дітей народжуються сьогодні з певним вадами у фізичному стані і біля 10% мають певні психічні відхилення від норми. Руйнує індивіда і сучасне суспільство з його масовою культурою і засобами масової інформації.

Серед усіх глобальних проблем особливе місце посідає демографічна (проблема народонаселення), всі інші проблеми так чи інакше пов'язані зі зростанням кількості людей на Землі. Сьогодні на планеті 6 млрд. чоловік, це складає рівно половину можливої кількості населення Землі (за іншими, більш оптимістичними підрахунками, - чверть можливостей планети). Уся попередня історія людства привела до появи першого мільярда населення в середині XIX ст. Сьогоднішня динаміка зростання - 1 млрд. за десять років. Зміна такої < динаміки може залежати переважно від зміни економічного зростання (зони

високої народжуваності співпадають із зонами низького економічного зростання). На динаміку зростання народонаселення  впливає не тільки економічний фактор, але й культурно-національні і релігійні фактори. За прогнозами, у найближчому майбутньому особливо швидко буде зростати населення африканського континенту та Індії. В європейських країнах, в тому числі в Україні, спостерігається низька народжуваність. 2.

Лекція 4.

Філософія та її роль в науковому пізнанні.

1. Філософія і наука: їх єдність та відмінність.
2. Функції філософії в науковому пізнанні.
3. Діалектичний і метафізичний методи в системі науки.

1. Філософія і наука: їх єдність та відмінність.

Іншою крайньою позицією щодо сутності філософії є ототожнення її з наукою. Найчастіше специфіку філософії вбачають у вищому рівні узагальнення. Дійсно, результати філософського пізнання формулюються в універсальних, граничного рівня узагальнення положеннях. Наука теж узагальнює здобуте знання, філософію з наукою зближує принципова теоретичність, прагнення не тільки до узагальнення, до максимальної раціоналізації знання, але й до обгрунтованості, доказовості суджень, системності і логічності думки. І філософія, і наука спрямовані, перш за все, на здобуття певних знань, їх основною функцією є функція пізнавальна. Все це робить філософію «наукоподібним» знанням. Але знання, на яке націлена наука і філософія, - різного ґатунку. Якщо наука прагне здобути знання законів фізичного, емпіричного¹ світу, яке, врешті решт, за словами одного з філософів, є «знанням заради досягнення і панування», то філософія є знанням «заради спасіння» (М. Шелер), знанням про те, «як жити». А знання, «як жити» вже не є строго науковим, бо стосується вічних проблем людського існування. Воно є знанням світоглядним.

Філософія —  це не наука, а цілком самостійна, унікальна  форма осягнення світу. Але філософія  має ознаки науковості, вона орієнтується на наукові критерії знання. Філософія  є таким способом мислення, коли предмет пізнання (він може бути будь-яким - від космосу і природи до інтимно-душевної сфери людини) розглядається з позиції граничної мети існування людини, сенсу її життя, призначення у світі. А призначення людини -реалізуватися, відбутися, стати людиною. Адже людина є самостворюючою істотою, символом чого є визнання її як «образу і подоби Божої». Лише внаслідок такого призначення людини у світі і виникають всі світоглядно-філософські проблеми. Прагнення будь-що-будь уподібнити філософію науці, саме «науковістю» виправдати сам факт її існування, виходить з переоцінки значимості науки, з піднесення її в культ. Але не все, що не є наукою, обов'язково погане, неповноцінне або недосконале. Мистецтво, релігія, мораль - це все не наука у духовній культурі людства. Так само філософія не тотожна науці, але від того вона не стає гіршою. Як колись висловився всесвітньо відомий фізик Е.

Фейнман, «якщо  філософія - не наука, то це не означає, що з нею щось не гаразд. Просто не наука вона і крапка». Що ж саме відрізняє філософію від науки?