Особливості розвитку філософської думки в Україні

Отже, історія української філософії - потужний потік в українській  культурі, який відбиває суперечності буття українського народу.

VIІ. Висновок

З першого погляду  може здаватися, що всі філософські  проблеми вже були вирішені і сьогодні ми можемо тільки, відштовхуючись від  «готового», виражати свої думки щодо вічних філософських проблем. То що ж? Чи потрібна тоді філософія сьогодні? Філософія потрібна не завжди і не всім. Коли традиційні мотивації є доволі сильні, а кризи є рідкісним явищем, тоді філософія це лише спосіб проведення дозвілля. Філософія мало потрібна людям, коли у них все гаразд, причому оце "гаразд" ще і визначається традиційним світобаченням. Філософія стає критично необхідною, коли людство чи якась його частина заходить у глухий кут, але згодом, виконавши свою місію, вона знов стає непотрібною. Філософія також буває потрібною протягом тривалого часу, коли є така традиція: коли суспільство живе свідомо, коли воно постійно ставить собі цілі цивілізаційного та культурного розвитку, а не інструментальні цілі економічного зростання.

В країнах, що протягом своєї  історії не мали масштабної духовної роботи, філософія завжди невчасна. По-перше, вона там не потрібна державі, якщо держава не перетворює її на ідеологію. По-друге, вона там зовсім не потрібна бізнесу, якщо її неможливо продавати, тобто якщо вона не є популярною, масовою, якщо вона не перетворюється на філософську публіцистику. Філософія там не потрібна простим людям, які вважають її заумним занудством.

Сьогодні вже точно  можна сказати – легковажне ставлення  до філософії нищить власне філософію  в Україні. Дрібні теми, компіляції та інтерпретації заполонили те, що ще колись було схоже на філософію. Нові божевільні ідеї не можуть з'явитися всередині офіційної української філософії вже досить довго.

Впродовж останніх років представники офіційної філософії, працівники інституту  філософії НАН України, спричинилися до написання лише двох важливих книг: Мирослав Попович – "Червоне століття", Київ-2005 та Віктор Малахов – "Право бути собою", Київ – 2008. Ці книги важливі, перш за все тому, що вони відображають загальну позицію української офіційної філософії, яка значним чином є державно-ідеологічною. Ці книги по-різному намагаються оцінити наше минуле, проаналізувати витоки сьогодення, дійти до філософських підвалин всього того, що відбувається в нашій країні.

Я ж, в свою чергу, схильна  вважати, що існує ще безліч філософських понять, ідей та проблем, які вимагають існування та розвитку філософської думки в Україні сьогодні. Філософія як сфера чистого духу в певному сенсі є не тільки слугуванням істині (наука), красі (мистецтво) та добру (релігія), але і чисто духовному сходженню вище як такому. Якщо офіційна філософія не намагається зайняти духовну позицію, то потрібно це робити в інший спосіб. Можливо, розвиток філософії в Україні сьогодні є можливий поза філософськими інституціями. Тому філософія заслуговує на підтримку людей духу, які ще подекуди лишилися в країні, поза інституційною філософією, поза наукою, поза державною підтримкою.

Та крім надання підтримки  сучасній філософії, потрібно вивчати  й історію розвитку філософської думки нашої нації. Філософія, особливо в культурній традиції нашого народу, завжди виступала насамперед тим типом духовної діяльності, де з’ясовувались межі людського життя, де давались відповіді на питання, що становлять сенс буття людини. Отже, сама історія філософії виявляється чи не найбільш дотичною до сфери, де відтворюється розвиток культури народу, де реконструюється дух нації. Історія національної культури невід’ємна від розвитку філософії, що завжди  виконує функцію самоусвідомлення культури, слугує виразом духу нації, втіленому в культурі. Саме філософію можна розглядати як сферу, де реалізується потреба самопізнання духу народу, де здійснюється усвідомлення найзагальніших духовних потреб людини, нації, народу; тому вищевикладена тема, на мою думку, є досить актуальною для кожного свідомого українця. Знання філософії українського народу та історії її формування дасть змогу краще зрозуміти характер його мислення сьогодні.

 

Список  літератури

 

1. Федів  Ю.О., Мозгова Н.Г. «Історія української  філософії»: Тексти першоджерел. – К.: «Україна», 2000

 

2. Велесова  книга. — К., 1994

 

3. Українські гуманісти епохи Відродження, Антологія. – К.: «Наукова думка», «Основи», 1995. — Ч.1-2 - http://litopys.org.ua/human/hum.htm

3.1 –  Переклад В.Литвинова вступу до книги «Прогностична оцінка 1483 року» - http://litopys.org.ua/human/hum02.htm;

 

3.2 – П. Русин «Похвала поезії» - http://litopys.org.ua/human/hum03.htm#poez

4. Джерела  пружно б’ють. Хрестоматія з  української літератури – 2-ге  видання – Київ – «Освіта» 1998

 

5. Історія філософії України: Хрестоматія. К.: «Либидь», 1993

 

6. Прокопович  Ф. Філософські твори. У 3 т.  К.: «Наукова думка», 1980

 

7. Сковорода  Г. Твори: У 2т. – К.: АТ  «Обереги», 1994

 

8. Шевченко  Т. Г. Кобзар. – К.: «Дніпро», 1987

 

9. Винниченко  В. К. Заповіт борцям за визволення. – К.: «Криниця», 1991

 

10. Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1.

 

11. І. Ф. Надольний. Філософія. К.: «Вікар» 1999 с.173 – 199

 

12. Навчальний  посібник:/ Бичко  І. В., Табачковський  В. Ч. та ін. – К.: Либідь 1993 с.219 – 287

 

13. Історія філософії України: Підручник. – К., 1994. – с.3 – 407

 

14. Філософська  думка в Україні: Бібліографічний  словник 2003

 

15. http://www.readbookz.com/book/177/6043.html

 

16. http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Philos/index.html

 

17. Заїченко  Г. А. Філософія. К., 1995