Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Января 2013 в 13:15, шпаргалка
1. Основні концепції походження філософії. Предмет і завдання філософії.
2. Культурно-історичні передумови виникнення філософії.
3. Головні функції філософії як способи вирішення її завдань.
значение. Разум можно определить через опыт (например, как искусство
извлечения истины из опыта) но опыт в своем определении и пояснении в
указании на разум не нуждается, а потому может рассматриваться как
инстанция от разума независимая и самостоятельная.
В конце своей жизни Бэкон написал книгу об утопическом государстве
"Новая Атлантида" (опубликована посмертно в 1627 г.). В этом произведении
он изобразил будущее государство, в котором все производительные силы
общества преобразованы при помощи науки и техники. В нем Бэкон описывает
различные удивительные научно-технические достижения, преображающие жизнь
человека: здесь и комнаты чудесного исцеления болезней и поддержания
здоровья, и лодки для плавания под водой, и различные зрительные
приспособления, и передача звуков на расстояния, и способы улучшения породы
животных, и многое другое. Некоторые из описываемых технических новшеств
осуществились на практике, другие остались в области фантазии, но все они
свидетельствуют о неукротимой вере Бэкона в силу человеческого разума. На
современном языке его можно было бы назвать технократом, т.к. он полагал,
что все современные ему проблемы можно решить с помощью науки.
Несмотря на то, что он придавал большое значение науке и технике в
жизни человека, Бэкон считал, что успехи науки касаются лишь "вторичных
причин", за которыми стоит всемогущий и непознаваемый Бог. При этом Бэкон
все время подчеркивал, что прогресс естествознания, хотя и губит суеверия,
но укрепляют веру. Он утверждал, что "легкие глотки философии толкают порой
к атеизму, более же глубокие возвращают к религии".
Влияние философии Бэкона на современное ему естествознание и
последующее развитие философии огромно. Его аналитический научный метод
исследования явлений природы, разработка концепции необходимости ее
экспериментального изучения сыграли свою положительную роль в достижениях
естествознания XVI-XVII веков. Логический метод Бэкона дал толчок развитию
индуктивной логики. Классификация наук Бэкона была положительно воспринята
в истории наук и даже положена в основу разделения наук французскими
энциклопедистами. Хотя углубление рационалистической методологии в
дальнейшем развитии философии снизило после смерти Бэкона его влияние в
XVII в., но в последующие века идеи Бэкона приобрели свое новое звучание.
Они не потеряли своего значения вплоть до XX в. Некоторые исследователи
даже рассматривают его как предшественника современной интеллектуальной
жизни и пророка прагматической концепции истины (имеется в виду его
высказывание: "что в действии наиболее полезно, то и в знании наиболее
истинно").
Значний внесок у подалання дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози, світ - це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії. Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиції гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.
Ядром філософської концепції Лейбніца є вчення про "монади" — монадологія. Монада розглядається як проста неподільна духовна субстанція буття. Спираючись на відомі з античної філософії докази, Лейбніц заперечує можливість існування єдиної субстанції, про яку вчив Спіноза. Лейбніц стверджує, що поняття єдиної субстанції заперечує можливість існування руху, мінливості буття. Тому він звертається до нескінченної множини субстанцій — монад. Монада — самодостатня одиниця буття, здатна до активності, саморуху, діяльності. Монада — це проста субстанція. Складна субстанція завжди залежна від простих, а тому складне утворення взагалі не можна визнати субстанцією. Тому монади не змінюються під впливом інших монад, кожна з них є самодостатньою, а отже становить собою самодостатній світ, непорушну гармонію, яка є найсильнішою у світі. Як найдовершеніші гармонійні утворення, монади і між собою мають єдине відношення — "гармонію". У випадку, коли в світі існує дві однакових монади, слід визнати, що вони будуть тотожними. Таким чином, монади різняться за своїми якостями. Монади мають три головні різновиди за ступенем свого розвитку. Нижча форма характеризується "перцепцією" (духовно пасивною здатністю сприйняття). Вищі монади здатні мати чуття та чіткі уявлення. Їх Лейбніц називає "монадами-душами". Монади найвищого ступеня здатні до "аперцепції" (свідомості) і їх називають "монадами-духами". Монади не мають просторових (фізичних) властивостей, тому вони чуттєво не дані. Їх дано лише розумові. Чуттєво дані тіла є комбінаціями монад, які вирізняються тим, з яких монад вони складаються. Людина уособлює собою таку сукупність монад, у якій провідну роль відіграють монади, що здатні усвідомлювати. Об'єднання монад є невипадковим, воно визначене "завбаченою гармонією", яка виявляє себе у самозміні монад узгоджено з іншими монадами. Причини зміни монад можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Кожна з монад утримує в собі як минуле, так і майбутнє. Завбачена гармонія дає змогу стати наявними усім якостям, які маються в кожній з монад у невиявленій формі. Процес пізнання, таким чином, Лейбніц розглядає як розвиток здатності до створення та усвідомлення ідей. Він заперечує існування вроджених ідей, людина з народження має лише деякі вроджені принципи (інстинкти). Чуттєве пізнання ним розглядається як нижча ступінь раціонального пізнання. Відомий вираз "Немає нічого в розумі, що не пройшло раніше через чуття" Лейбніц доповнює положенням — "крім витворів самого розуму". Розум відкриває суттєве, необхідне, а чуття — випадкове, емпіричне. Тому і істини бувають різними: емпіричні — істини факту; розумові — істини теорії. До істин розуму Лейбніц відносить головні положення математики та логіки. Математику і логіку Лейбніц розглядає як головні науки розуму, які повідомляють людині про світ, не даний чуттєво. Це науки про "усі можливі світи" (на відміну від філософії, яка визначається ним як наука про цей дійсний світ).
Просвітництво – культурно
- історичний термін (вперше використаний
Вольтером і Гердером), що відбиває
певну епоху розвитку людства, сутність
якої полягає в широкому використанні
розуму для суспільного прогресу.
Просвітництво є продовженням гуманістичних
тенденцій 14-15 ст., але відрізняється
більшим раціоналізмом і
Джон Локк (1632 – 1704) – видатний англійський філософ, природодослідник, матеріаліст. Локк став першим філософом, котрий став на шлях ретельного аналізу і систематизації пізнавальних можливостей людини, його судження, висловлені з цього приводу, не втратили своєї актуальності і в наш час.
Основними філософськими працями Д.Локка є: “Досліди про закони природи” (1662 – 1664); “Два трактати про державне управління” (1679); “Досвід про людське розуміння” (1690); “Думки про виховання” (1693) та інші.
Локк спробував в противагу Декарту створити емпіричну (дослідну) методологію пізнання. Для нього не було проблеми стосовно того, звідки беруться знання, де їх джерело. Локк був засновником емпіричної філософії. Емпіризм (від грец. empeiria – досвід) – філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засобом пізнання і применшує значення логічного аналізу - теоретичних узагальнень. Емпіризм виводить загальний і необхідний характер знань не з мислення, а з досвіду.
Локк доводив, що всі ідеї,
всі поняття, котрі людина має, виникають
внаслідок дії предметів
Єдиним джерелом усіх ідей Локк оголосив відчуття людини. Ідеї, набуті на основі відчуттів, лише матеріал для знання, котрий є первинним. Без нього ніяке знання, ніякі ідеї – неможливі.
Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання (від лат. sensus – відчуття). Сенсуалізм – філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття..
Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Первинними якостями є рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура, кожного тіла тощо. Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло тощо. Такий підхід до з’ясування відмінностей первинних і вторинних якостей речей, це, безумовно, серйозний аргумент на користь матеріалістичної теорії пізнання.
Дж. Локк є видатним теоретиком в галузі вчення про державу, державну владу і право.
Держава, на думку Дж. Локка природного, а не божественного походження, так само як і влада короля. Людство народжене вільним і наділено від природи свободою, а влада короля “була дана йому волею мас”. Державу створюють люди для того, щоб запобігти війні між ними. Це – “головна причина того, що люди утворюють суспільство (державу), відмовляючись від “природного стану” Держава виникає там, де вільні люди відмовляються від природного права на самозахист, від права особистого покарання насильників і надають це право суспільству в цілому. Причина переходу від природного стану людей до утворення держави – це ненадійність, негарантованість їх існування у природному стані.
Людина, на думку Локка, має три невід’ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею. Приватна власність за Локком, це результат безпосередньої трудової діяльності людини.
Мета держави – збереження свободи і власності. Держава не повинна бути свавільною. Її завдання – видавати закони, карати порушників права, захищати громадян від зовнішніх посягань.
Дж. Локк вимагав чіткого розподілу законодавчої та виконавчої влади. Законодавча влада повинна приймати закони. Виконавча влада повинна організовувати їх виконання.
Законодавча влада, прийнявши закони, немає потреби в подальших нарадах, зборах і т.п. Виконавча влада, навпаки, має потребу в постійно діючих органах, щоб виконувати ці закони.
Такі погляди Дж. Локка мали прогресивне значення. В них виявлялися прагнення філософа пристосувати уявлення про державу, державний устрій до тієї політичної форми правління, котра була встановлена в Англії в результаті буржуазної революції 1688 року.
Філософські та соціально-політичні
ідеї Дж. Локка мали сильний вплив
на подальший розвиток світової філософії,
англійського просвітництва, спрямованого
проти схоластики, на користь науки,
емпіричного, дослідного знання – проти
ідеології феодального
Французьке просвітництво (Ж.-Ж. Руссо, Волбтер).
Просвітництво-культурно-
Французьке просвітництво
порушує проблему вдосконалення
суспільства шляхом реформ. Велике
значення мали твори Монтеск’є(1689-1755),
Вольтер(1694-1778)в своїх
творах “Кандід”, ”Філософський словник”
та ін. висував ідеї, спрямовані проти
феодалізму та кріпацтва, він боровся
проти церкви, релігійної нетерпимості,
фанатизму, деспотії. Вольтер вважав
неминучим поділ людей на багатих
і бідних. Певний час мислитель
визнавав за можливе поліпшити життя
людей за рахунок так званого
“освіченого монарха”, тобто вченого,
розумного царя чи імператора, але
на схилві свого життя схилився до
того, що найкращим державним устроєм
є республіка. Він залишився переконаним
в неминучості суспільного
Ж-Ж.Руссо (1712-1778) написав
праці “Про суспільний договір”, ”Еміль,
або про виховання” та інші, де торкається
питань розвитку цивілізації, держави,
моралі. Критика ним наявних порядків
відрізнялась яскравістю стилю і
разючою силою слова. Взагалі
Руссо помітно схиляється до насолоди
і насолоди і намагається уникнути
страждань. Цивілізація, твердить він,
псує людину, погіршує її природні якості
саме завдяки своїй
Фундатором німецької класичної філософії був Кант. Його теоретична діяльність поділяється на періоди. Перший період закінчується 60-ми роками XVIII ст. У цей час Кант займався переважно природничими проблемами серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної газової туманності. В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей період у філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.