Організація митного контролю

       Членів колегії  затверджує Голова ДМСУ.

       Для розгляду  наукових рекомендацій та інших  пропозицій щодо основних напрямів діяльності митної служби, обговорення найважливіших програм та вирішення інших питань у ДМСУ може утворюватися наукова рада з числа учених та висококваліфікованих спеціалістів.

       Склад ради  та положення про неї затверджуються  наказом ДМСУ. Контроль за діяльністю митних органів України в процесі здійснення митної справи здійснюють уповноважені на те органи державної влади: Служба безпеки України, Рахункова палата України, Державна контрольно-ревізійна служба України.

       У рішенні колегії ДМСУ від 27.12.2007 р. визначено стратегічні напрями вдосконалення діяльності митної служби України, а саме:

       - підвищення ефективності  контролю за переміщенням товарів  та транспортних засобів через  митний кордон, що є одним з  елементів захисту соціально-економічних інтересів держави;

       - скорочення часу  на здійснення митних процедур  та зовнішнє їх спрощення, що  є одним з проявів спрямованості  держави на досягнення кращих  світових стандартів у своїй  діяльності [9].

Важливим напрямком діяльності ДМСУ є послідовне впровадження багатофункціональної комплексної системи “Електронна митниця” [15].

Складовими елементами “Електронної митниці” мають бути такі підсистеми:

       • електронне  декларування,

       • електронний  документообіг,

       • аналіз ризиків і керування ними,

       • контроль  за транзитом,

       • єдина міжвідомча  автоматизована система збирання, збереження й обробки інформації, в тому числі з різних відомств,

       • автоматизоване  здійснення всіх видів державного  контролю,

       • уніфікована  база нормативних та довідкових  документів, які використовуються  для митних цілей,

       • інформаційне  забезпечення пост аудиту і правоохоронної діяльності [15].

Планується завершити впровадження багатофункціональної комплексної системи  «Електронної митниці» до 2013 року [18].

       Отже, вищезгадані служби координації та контролю мають виключно контрольно-розпорядчі та аналітичні функції і здійснюватимуть контроль за окремими напрямами діяльності митниць регіону. Вони комплектуватимуться найбільш кваліфікованими працівниками, здатними до аналітичної роботи.

       Зараз ДМСУ  знаходиться на ІІІ етапі –  етапі проведення модернізації  діяльності митної служби України.  Метою модернізації є перехід  на якісно новий етап розвитку  митної служби України в напрямі задоволення економічних, соціальних, духовних потреб українського суспільства й здобуття Україною належного місця у світовому співтоваристві.

       Нагальною потребою для подальшого  розвитку та вдосконалення діяльності  митної системи України є реформування її структури. А саме реформування:

       • структури митної системи  з метою покращення керованості  та контрольованості митних органів  та їх діяльності;

       • правоохоронного блоку митних  органів з метою посилення  протидії порушникам митного законодавства;

       • підрозділів внутрішньої безпеки  митних органів.

 

1.3 Зони митного контролю

Відповідно  до ст. 329 МК України, з метою забезпечення здійснення митними органами митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов'язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил, у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, вільних митних зон, митних складів, складів тимчасового зберігання, а також в інших місцях, визначених відповідно до Митного Кодексу, створюються зони митного контролю. [2].

Зона митного контролю - місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні формальності;

Порядок створення зони митного  контролю визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Межі  зон митного контролю у пунктах  пропуску через державний кордон України визначаються митними органами за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону та адміністраціями морських (річкових) портів, аеропортів, залізничних станцій. В інших місцях на митній території України митні органи у зонах своєї діяльності самостійно визначають межі зон митного контролю.

Зони  митного контролю можуть бути постійними, у разі регулярного розміщення на їх території товарів, що підлягають митному контролю, або тимчасовими, які утворюються на час здійснення митного контролю.

Зона митного контролю — місце, визначене митними органами у пунктах пропуску через митний кордон України або у інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні процедури". Це, як правило, територія,) що прилягає до митного кордону в місцях його перетинання товарами і транспортними засобами, в місцях знаходження митних і вільних митних складів, на території магазинів безмитної торгівлі, а також в інших місцях митного оформлення і контролю. Таким чином, зони митного контролю — спеціально виділені та означені місця, що призначені для зберігання товарів і транспортних засобів, а також проведення з ними вантажних та інших операцій під митним контролем.

Порядок створення зон митного контролю, їх межі, режим їх функціонування визначаються Кабінетом Міністрів України. Зони митного контролю в межах пунктів пропуску через державний кордон створюються уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань митної справи за погодженням з уповноваженим органом центральної виконавчої влади з питань охорони державного кордону України. У більшій мірі у зонах митного контролю, створених в межах пунктів пропуску на митному кордоні, споруди та об'єкти інфраструктури, що належать іншим органам, уповноваженим здійснювати види контролю, зазначені у МК, розміщуються з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи та з питань охорони державного кордону України. Порядок надання таких дозволів визначається Кабінетом Міністрів України [3].

Митні процедури — операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законом податків та зборів [2].

На  практиці в зонах митного контролю, що створені в пунктах міжнародних пасажирських перевезень, з метою швидкого пропускання пасажирів через митний кордон може проводитися двоканальний митний контроль за системою “зеленого” і “червоного” коридорів. Організація такого пропускання ґрунтується на знанні пасажирами вимог митного законодавства та правил митного оформлення.

 “Зеленим” коридором, як правило, користуються ті пасажири, що мають при собі товари, які можуть бути оформлені безмитно та без отримання спеціальних дозволів. Інші пасажири проходять через “червоний” коридор із заповненням та поданням митних декларацій. Втім така організація пропуску пасажирів через митний кордон України в разі необхідності не виключає можливості здійснення повного чи вибіркового контролю.

Головний елемент митної інфраструктури – пункт пропуску через державний кордон.

Пункти пропуску відкривають за рішенням Кабінету Міністрів. Обов'язковою  умовою для прийняття такого рішення  є наявність договору з відповідною  суміжною державою, за винятком пунктів  пропуску для морського (річкового) та авіаційного сполучення, оскільки зазначені пункти пропуску не розташовані на лінії державного кордону і відкриті для заходження морських і повітряних суден незалежно від їхньої приналежності.

Відповідно до п. 3 “Положення про пункти пропуску через державний кордон вони класифікуються”:

– за категоріями – міжнародні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів будь-яких держав); міждержавні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів України та суміжної держави); місцеві (пропуск через державний кордон громадян України та суміжної держави, які проживають у прикордонних областях (районах), і транспортних засобів, що їм належать);

– за видами сполучення – автомобільні, залізничні, пішохідні, повітряні, поромні, річкові;

– за характером транспортних перевезень – пасажирські, вантажні, вантажопасажирські;

– за режимом функціонування –  постійні, тимчасові;

– за часом роботи – такі, що працюють цілодобово, та такі, що працюють у визначений час [12].

Залежно від режиму функціонування розрізняють постійні й тимчасові зони митного контролю.

Постійні зони митного контролю функціонують у межах пунктів пропуску через державний кордон та в місцях розташування підрозділів митних органів. Території та приміщення складів тимчасового зберігання, митних складів спеціальних митних зон також є постійними зонами митного контролю.

Тимчасові зони митного контролю створюються на час проведення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що підлягають митному контролю, у разі переміщення чи знаходження товарів поза межами встановлених місць митного оформлення (наприклад, у пунктах перевантаження товарів з переоформленням товаросупровідних документів), а також під час здійснення митними органами передбачених законодавством України дій, спрямованих на боротьбу з порушенням митних правил.

Тимчасові зони митного контролю може бути створено на підставі письмового рішення начальника митного органу (наприклад, начальника митного поста).

Межі тимчасової зони митного контролю позначаються спеціальними стрічкою, щитами тощо. Межі постійної зони митного контролю позначаються знаками прямокутної форми з написом українською та англійською мовами “зона митного контролю” (“Customs control zone”). Для напису допускається використання й інших мов (окрім уже зазначених), якщо це доцільно під час створення конкретної зони митного контролю.

Режим функціонування зони митного  контролю визначається Постановою КМУ  № 1947 від 25.12.2002 р. “Про затвердження Порядку  створення зон митного контролю та їх функціонування та Порядку надання дозволу на розміщення у зоні митного контролю споруд та об'єктів інфраструктури, що належать іншим, ніж митні, органам державної влади, які здійснюють контроль під час переміщення товарів через митний кордон” [14].

Відповідно до ст. 332 МКУ режим зони митного контролю - це встановлені законодавством України з питань державної митної справи приписи, заборони та/або обмеження щодо перебування в зоні митного контролю товарів, транспортних засобів комерційного призначення та громадян, розташування в ній споруд та об'єктів, а також проведення у цій зоні господарських робіт.

Проведення господарських робіт  у зоні митного контролю, переміщення  через межі зони митного контролю і в межах цієї зони товарів, транспортних засобів, громадян, які не перетинають  митний кордон України, а також посадових осіб державних органів, які не здійснюють види контролю, зазначені у частині першій статті 319 цього Кодексу, відбуваються з дотриманням режиму зони митного контролю і допускаються тільки з письмового дозволу керівника відповідного митного органу або особи, яка виконує його обов'язки, а в зонах митного контролю, розташованих у пунктах пропуску через державний кордон України, - крім того, за погодженням з начальником відповідного органу охорони державного кордону [2].

Контроль за дотриманням режиму зони митного контролю покладається на посадових осіб підрозділів митних органів, котрі безпосередньо здійснюють процедуру митного контролю й митного оформлення, та посадових осіб митної варти, що забезпечують охорону зони митного контролю.

Постанова Кабінету Міністрів № 484 від 06.05.1996 р. (зі змінами й доповненнями) «Про затвердження переліку шляхів і  напрямків транзиту підакцизних  товарів через територію України  та пункти на митному кордоні, через  які здійснюється ввезення і вивезення цих товарів, та граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України» визначає пункти на митному кордоні, через які здійснюється ввезення і вивезення підакцизних товарів (наприклад, нафти та нафтопродуктів):

• Шегині, Порубне, Рені та ін. – для автомобільного сполучення;
• Ягодин, Рені, Сарни та ін. – для залізничного сполучення;
• Одеський морський торговельний порт, Іллічівський морський торговельний порт, Ренійський морський торговельний порт та ін. – для морського й річкового сполучення;
• Новоград-Волинський, Смига та ін. – для трубопровідного сполучення [3].