Особливості організації пішохідних походів

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Слово "туризм" походить від французького слова "tour" – прогулянка, поїздка, подорож. Воно означає кругосвітню подорож і повернення у висхідний пункт. Запозичене з французької мови, це слово ввійшло у другій половині XIX ст. у мови багатьох народів. Існує декілька визначень туризму:

Туризм подолання простору з рекреаційною метою за межі місця постійного проживання.

Туризм просторове явище, що полягає  у виїздах за межі місця основного  проживання під час відпустки  і канікул, а також у святкові дні з метою відпочинку, пізнавальними  цілями та для занять улюбленою справою.

Отже, змістом чи суттю туризму  є туристичний рух або подорожі, які люди здійснюють за межами місця  свого проживання з метою:

• пізнавальною – для поглиблення знань про світ;
• відпочинковою – для регенерації фізичних і психічних сил;
• заняття улюбленою справою, що вимагає відповідних умінь і спорядження, а також формальних посвідчень про наявність відповідних умінь (наприклад вітрильний спорт).

Ознайомлюючись з статистичними  даними ВТО, можна зробити висновок, що при всій різноманітності видів туризму основною метою туристичних поїздок продовжує залишатися відпочинок. На його частку приходиться 70% загального числа прибуттів в світі. Ділові подорожі, включаючи участь в наукових форумах, складають біля 13%. Однак необхідно відмітити, що це поєднання в різних регіонах світу виглядає неоднаково.

Туристичне господарство поглинає приблизно 6% світових витрат на споживання. В багатьох країнах питома вага витрат на туризм становить у середньому 4-7% загальних витрат на споживання. Наприклад, у таких країнах, як Австрія, Бельгія, Великобританія, Італія і Франція, доля витрат на туризм у загальних витратах населення на споживання коливається від 4 до 5%, у Канаді, США, Нідерландах, Норвегії, ФРН, Швейцарії, Швеції – від 6 до 8%.

Туризм як активний вид відпочинку населення слід розглядати як підсистему у складі всієї організації відпочинку. Він потребує великих територій для своєї організації, значних капіталовкладень і трудових ресурсів. Саме це й обумовлює перетворення туризму в одну з важливих галузей господарства, яка є складовою частиною територіальної господарської системи (ТГС). Туризм володіє всіма ознаками, які визначають його як самостійну галузь національного господарства, що виникла в процесі суспільного поділу праці. Причому туристичне господарство виступає як велика система з різноманітними зв'язками між її окремими елементами як у межах господарства окремої країни, так і в межах зв'язків господарства цієї країни зі світовим господарством у цілому. Туризм варто розглядати як особливу галузь прикладення суспільної праці, що включає такі види людської діяльності, які направлені на організацію активного відпочинку населення. В цій галузі сфери послуг є свої економічні відносини. Продуктом праці тут виступають нематеріальні блага, що створюються працівниками туристичних підприємств.

При плановому (екскурсійному) туризмі  учасники подорожують на автобусах, літаках, теплоходах, в потягах по наперед намічених маршрутах, зупиняються  в готелях або на турбазах, де їм надається нічліг, харчування, екскурсійне обслуговування.

У самодіяльному туризмі подорож  будується цілком або частково на самообслуговуванні. Тут туристи  самі намічають маршрут і спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місця відпочинку, намічають  об'єкти для огляду. Їм самим доводиться розбивати табірні стоянки, заготовлювати паливо для вогнищ, готувати їжу, в дорозі долати різні перешкоди, влаштовувати переправи, розчищати завали та ін.

Одним з найскладніших видів  самодіяльного туризму є гірський пішохідний туризм, умови розвитку якого в Україні є досить специфічними.

Таким чином, вказане вище і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є організація самодіяльного туризму.

Предмет дослідження – організація і проведення самодіяльної подорожі в Горганах.

Метою курсової роботи є дослідження туристичних самодіяльних гірських походів в Україні та узагальнення результатів дослідження.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

• охарактеризувати можливі гірські маршрути;
• охарактеризувати заповідник Горгани;
• дослідити особливості організації гірських походів;
• охарактеризувати основні небезпеки в горах.

 

 

Розділ 1. Теоретичні засади організації пішохідних походів  та Характеристика гірських маршрутів

Альпійськими горами називаються молоді високі гори, що підіймаються вище за снігову лінію і що характеризуються комплексом льодовикових форм (цирки, гострі гребені, пірамідальні вершини і т. д.). Класичними альпійськими районами є Великий Кавказ, Тянь-Шань, Памір, Паміро-Алай, Алтай.

У туристській практиці гірський район  визначається як альпійський в тому випадку, якщо він характеризується наявністю категоричних перевалів. Нижче приводиться шкала для  визначення категорійності перевалів, розроблена Ю. Гранільщиковим (див. додаток). Вона визначає категорію перевалу за трьома основними ознаками: 1) характером найбільш складних ділянок; 2) необхідній техніці і тактиці пересування і бівуаків; 3) деяким кількісним показникам (повний час проходження перевалу, час подолання ділянок, на яких потрібна взаємна страховка – одночасна і поперемінна, кількість точок закріплення вірьовки при навішуванні поручнів і поперемінній страховці – враховується кількість точок страховки того, хто йде першим при підйомі і хто спускається останнім при спуску).

Віднести перевал до тієї або  іншої категорії можна тільки по сукупності всіх трьох ознак, оскільки поєднання умов для кожної ознаки украй різноманітне і неможливе  виділити яку-небудь з них, що однозначно визначає складність перевалу.

Четвертий показник шкали витікає з трьох перших і пропонує спорядження, необхідне для проходження перевалу.

За своєю складністю гірські  подорожі діляться на шість категорій. Порядковий номер кожної категорії  залежить від: 1) кількості і трудності  перевалів і інших природних  перешкод; 2) тривалості подорожі в днях; 3) протяжності подорожі в кілометрах (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1

Визначення категорійності і складності гірських подорожей [16, 232]

Категорія складності подорожі	Номінальна кількість перевалів	Кількість перевалів, що визначають складність подорожі за категоріями						Максимально допустима кількість  перевалів при тривалості подорожі, відповідній розрядним вимогам
		1А	1Б	2А	2Б	3А	3Б
I	2	2
II	3		2					4 з них 1Б-3
III	4		1	2				5 з них 2А-3
IV	5		1	1	2			6 з них 2Б-3
V	6			1	2	1		7 з них 3А-2
VI	6			1	1	2	1	7 з них 3Б-2

 

Подорожі в горах, маршрути яких проходять через некласифіковані  перевали, відносяться до пішохідних. Плануючи подорожі в гірські райони, враховують особливості, обумовлені рельєфом (великі перепади висот), значними фізичними перевантаженнями, постійними гірничотворними процесами, кліматом і погодою. Гірський туризм тісно пов'язаний з пішохідним туризмом і альпінізмом. Він стоїть на їх стику. Елементи пішохідного туризму переважають в гірських подорожах до III категорії складності. У подорожах вищих категорій особливого значення набуває альпіністська підготовка.

При певній схожості основна відмінність  туристських подорожей вищих  категорій складності і альпіністських сходжень полягає, за образним виразом А.Е. Бермана, в тому, що в одних і тих же горах альпініст спрямований вгору, а турист – вдалину.

При багатьох спільних рисах гірські  райони розрізняються за природними умовами і за умовами здійснення в них подорожей. Це потрібно завжди враховувати при плануванні і проведенні подорожей.

 

 

Розділ 2. Характеристика об'єкту подорожі

2.1. Характеристика гірського масиву  та заповідника Горгани

Горгани – гірський масив в центральній  частині Українських Карпат. Знаходиться  головним чином в Івано-Франківській і частково в Закарпатській областях. З північного заходу рікою Мизунка відмежований від Східних Бескид, з південного заходу – межує з Полонинським хребтом, з півдня від Горган розташовані масиви Свидовець та Чорногора, зі сходу річкою Прут відділений від Покутсько-Буковинських Карпат, і тільки з північного сходу Горгани виходять до Передкарпатської височини. Відповідно масив поділяється на низькогірні Зовнішні (Берегові, Скибові) та вищі Внутрішні (Центральні, Привододільні) Горгани.

Рис. 1.1. Заповідник Горгани

Якщо розпочати із історії цього  заповідника, то вона почалася ще в 1940 році. Тоді Рада Народних Комісарів  УРСР хотіла організувати заповідник у Горганах, яка становить площею 50 тис. га, однак цьому перешкодила друга світова війна. А в 50-70-х роках на території Надвірнянського лісокомбінату було створено декілька заказників і пам'яток природи, завдяки чому в районі Довбушанських Горган збереглося багато унікальних природних комплексів. У 1974 році тут було організовано Горганське заповідне лісництво. І вже тоді хотіли на місці цього лісництва створити заповідник. Але лише аж 12 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України було організовано природний заповідник Горгани. Територія заповідника становить 5344 га [18].

Він розташований в південно-західній частині Івано-Франківської області  у районі Довбушанських Горган –  найнедоступнішій високогірній і кам'янистій  частині цих гір. Довбушанський  масив – один із трьох основних масивів Північних Горган. Його вершини та верхні частини схилів вкриті кам'янистими розсипами. Для Довбушанського масиву характерні видовжені хребти з гострими вершинами і стрімко спадаючими північно-східними та більш пологими південно-західними схилами. Найвищі вершини – Довбушанка (1754) та Медвежик (1736).

Тут беруть свій початок гірські  потоки, як: Черник, Сітний, Джурджинець, Зубрівка, Пікун, які є притоками  р. Бистриці Надвірнянської.

Залежно від висоти над рівнем моря на території заповідника виділяються  три кліматичні зони: прохолодна; помірно холодна; холодна із середньорічною температурою від + 5 до 0 °С. Річна кількість опадів становить від 900 до 1400 мм. Сніговий покрив стійкий із середньою потужністю 40 см.

Ґрунтовий покрив доволі строкатий, складається  переважно з лісових буроземних, дерново-буроземних та гірсько-лучних буроземів.

Своєрідність і різноманітність  фізико-географічних умов сприяли формуванню багатого видового складу рослин, серед  яких значна частина рідкісних, реліктових та ендемічних. Панівні звичайно тут – ліси, які займають 84 % площі. Вони утворюють гірський лісовий пояс буково-ялицево-смерекових (27 %), смереково-ялицево-букових (3,3 %) та чистих смерекових (44,5 %) лісів. Найбільшу цінність з них становлять ялицеві та смерекові ліси. У трав'яному покриві лісів за участю бука звичними є аконіт молдавський, підлісник європейський, зубниця залозиста, сугайники австралійський та карпатський, живокіст серцевидний, багаторядник шипуватийт та голокучники дубовий. На узліссях навесні з'являються ніжні дзвіночки підсніжника білосніжного, білоцвіту весняного, сині квітки сольданели гірської. З чагарників у лісах росте: жимолость пухнаста, вовче лико, іноді зустрічається аґрус відхилений, шипшина повисла. Традиційним супутником буково-ялицево-смерекових та ялицево-смерекових лісів з деревних порід є клен-явір. З підняттям угору ліс стає дедалі похмурішим і прохолодним – тут переважає смерека і інші хвойні. Під густим шатром смерекового лісу – трав'яний покрив надзвичайно бідний. Схили в цих лісах вкриті переважно оксамитовим килимом моху, який обплетений нитками плаунів колючого та булавовидного. Крім того, трапляються чорниця, брусниця, щитник австрійський, ожина лісова та інші. У верхній частині смуги смерекових лісів поширена сосна кедрова європейська – релікт раннього голоцену. Смереково-кедрові та кедрово-смерекові ліси поширені в межах висот 965-1580 м над рівнем моря, найвищі місця росту (1630 м) сосни кедрової відмічені на південному схилі Довбушанки. На території заповідника насадження з участю кедра займають 380 га. У смузі гірського лісового поясу значно поширені післялісові луки. Подекуди окремими острівцями ростуть – ялівці звичайний та сибірський. Рано навесні на проталинах снігу першими з'являються синьо-фіолетові квітки шафрану Гейфелового. Влітку луки вкриваються барвистим килимом різнотрав'я із перстачу золотистого, ахірофоруса одноквіткового, арніки гірської, нечуйвітру оранжево-червоного, дзвоників ялицевих, скорзонери рожевої, волошки карпатської. В інших, більш вологих місцях мінливими фарбами миготять золотаві квітки купальниці європейської, орхідей, яких на території заповідника налічується 9 видів. Восени квітуче вбрання завершують сонечка відкасника безстеблового та сині квітки тирличу ваточникового. Лісовий пояс вище 1300-1400 м над рівнем моря змінюється субальпійським з суворими кліматичними умовами, в яких формується смуга криволісся із заростей сосни гірської, що займають близько 339 га, рідше вільхи зеленої. Вони виконують важливу ґрунтозахисну та водорегулювальну роль: перешкоджають утворенню і сходу снігових лавин, запобігають ерозії, зсувам тощо. Вище від заростей сосни гірської розташовані кам'янисті розсипи, зайняті мохово-лишайниковою рослинністю [18].