Особливості організації пішохідних походів

Тваринний світ заповідника тісно  пов'язаний з висотними рослинними поясами. Тут умовно можна виділити три фауністичні комплекси:

• у нижньому змішуються фауністичні елементи широколистяних та хвойних лісів, долинами річок сюди проникають рівнинні, а з населених пунктів – синантропні види;
• на середніх та верхніх гіпсометричних рівнях лісового поясу переважають види, характерні для хвойних лісів;
• у найбіднішому за видовим різноманіттям субальпійському поясі трапляються гірські види, не характерні для інших поясів: полівка снігова, щеврик гірський, тинівка альпійська;

У заповіднику живуть представники понад 1000 видів безхребетних тварин. Серед них найчисленнішою групою є комахи. У фауні хребетних тварин заповідника налічується 149 видів, які належать до 6 класів. З круглоротих водиться лише мінога угорська, яка зрідка трапляється в р. Бистриці Надвірнянській та її притоках. Іхтіофауна представлена 10 видами риб. Домінуючим видом у річках є форель струмкова. Серед земноводних найчисленнішою є жаба трав'яна. Вона зустрічається по всій території. В калюжах та заплавах потоків живуть тритони альпійський і карпатський, кумка жовтобрюшка. У нижній та середній частинах лісового поясу зрідка зустрічається саламандра плямиста. Всього на заповідній території відмічено 8 видів земноводних. Герпстофауна заповідника бідна – всього 5 видів: безнога ящірка веретільниця, вуж звичайний, гадюка звичайна, ящірки прудка і живородна, що є домінуючими видами. Фауна птахів налічує 85 видів. У нижніх гіпсометричних рівнях трапляються птахи, характерні для широколистяних лісів Карпат: різні види строкатих дятлів, мухоловок, малинівка, в'юркові та інші. В чистих хвойних лісах гніздяться жовна чорна і дятел трипалий, чиж, шишкар ялиновий, снігур, тинівка лісова, корольок жовтоголовий, рябчик. Біля верхньої межі лісу та па лісових галявинах зустрічаються глухар, дрізд гірський, щеврик лісовий. У субальпійському поясі живуть тинівка альпійська, горихвістка чорна, щеврик гірський. На берегах численних потоків гніздяться оляпка та плиска гірська, а на нижніх ділянках течії – плиска біла та перевізник. З денних хижих птахів і сов можна зустріти канюка звичайного, осоїда, яструба великого і малого, боривітра звичайного, сову сіру та довгохвосту.

Фауна ссавців представлена 47 видами. Звичними в заповіднику є олень  благородний, козуля, кабан дикий, заєць-русак, білка звичайна. Мешкає тут 18 видів дрібних ссавців – мишоподібних гризунів. З хижаків водяться ведмідь бурий, рись звичайна, лисиця, видра річкова, норка європейська, тхір звичайний, два види куниць, зрідка заходять вовки. З фауни 20 видів є рідкісними і занесені до Червоної книги України, а саме: харіус європейський, тритони карпатський та альпійський, саламандра плямиста, лелека чорний, підорлик малий, глухар, пугач, сова довгохвоста, тинівка альпійська, бурозубка альпійська, кутора мала, полівка снігова, горностай, норка європейська, борсук, видра річкова, кіт лісовий, рись звичайна. Територія заповідника багата на рідкісні та зникаючі види рослин і тварин. Тут росте 402 види вищих судинних рослин, які належать до 5 відділів, 75 родин, 236 родів. Значна частина видів рідкісні, ендемічні і реліктові. Особливу групу (20 видів, або 5 %) становлять види, які занесені до Червоної книги України. Найбільш рідкісними з них є зозулинці чоловічий та шоломоносний, зозулині сльози яйцевидні, язичок зелений, лунарія оживаюча. Значна частина видів флори заповідника (19) є регіональне рідкісними: аконіт строкатий, дзвоники пильчасті, стародуб альпійський, відкасник безстебловий та інші. Про значний вік флори та її самобутність свідчить наявність реліктових та ендемічних видів. Зокрема, з реліктів зустрічаються гролянка багатороздільна, страусове перо звичайне, блехнум колосистий, баранець звичайний, вовче лико звичайне. Ендемічних видів 18, серед них королиця круглолиста, тоція карпатська, волошки мармароська і карпатська, гвоздика карпатська, фіалка відхилена та інші [18].

Територія природного заповідника "Горгани" має типові для району Горган геоморфологічну  будову, структуру рослинного покриву  і тваринного світу, тому заповідник становить велику цінність для збереження, відтворення і вивчення біорізноманіття району та Українських Карпат загалом.

2.2. Туристичні об'єкти Горган

Найпопулярніший туристичний об'єкт  Горган – озеро Синевир. Найбільше  гірське озеро України утворилось порівняно недавно – біля 10 тисяч  років тому в результаті обвалу скель, які перекрили гірський потік. Знаходиться в Міжгірському районі Закарпаття біля села Синевирська Поляна на висоті 989 м над р.м. Площа озера – 7 га, глибина – 10-16 м, максимальна – 22 м, поступово міліє. В озері водяться раки, форель. В народі його називають "Морське Око". Існує давня легенда, за якою озеро утворилось зі сліз дівчини Сині, що оплакувала свого хлопця Вира.

Зараз по вододілу Горган проходить  межа Франківської та Закарпатської  областей. в період між двома світовими  війнами тут проходив кордон між Польщею та Чехословаччиною, а під час другої світової – лінія Арпада – оборонні укріплення другої світової війни, що проходили через всі Карпати і мали довжину більше 350 км. Так в околицях Яблунецького (Татарського) перевалу було збудовано 36 залізобетонних сховищ, 32 доти і дзоти, 53 кулеметні майданчики, 2 кілометри протитанкових надовбів, 8 кілометрів траншей, 12 кілометрів колючого дроту, по якому був пропущений струм у 3 тисячі вольт. Серйозних боїв укріплення так і не зазнали – війська Червоної армії обійшли їх з тилу.

Перевал Легіонів (1110 м) отримав свою назву після подій першої світової. Тут в 1914 році польські легіони, що складались переважно з молодих людей  віком 16-20 років ціною своєї загибелі зупинили наступ російських військ на Закарпаття [18].

Біля села Зелена в урочищі Черник знаходиться криївка, яка зберігає пам'ять про відносно недавні  події. Тут 17 травня 1954 року загинув  командир УПА-Захід Микола Твердохліб, відомий під псевдо "Грім". Бойові дії УПА втратили централізоване керівництво і боротьба поступово припинилась.

Село Старуня в 1907 році стало  відоме на весь світ. Біля потоку Лукавець в озокеритній шахті на глибині 12,5 м було знайдено мамонта, а трохи  глибше – волохатого носорога, гігантського оленя, різних викопних птахів та земноводних. Сіль, озокерит, розчин нафти та безкисневі умови сприяли консервації старунських тварин. Зараз Старуня відома постійно діючими …вулканами! Справа в тому, що геологічна будова тут сприяє великій сейсмочутливості, віддалені землетруси інколи призводять до появи малих тріщин, провалів, порогів, невеликих водоспадів. На західному березі р. Луковиця, що поблизу цього села, геологічні породи утворюють складний тектонічний перегин, на вершині якого розташований вулкан з висотою конуса коло 3 м й довжиною глинистих потоків 10-60 м. З'явився він у 1977 р. внаслідок землетрусу в Румунії й нараховує нині 8 кратерів і 12 непостійних мікрократерів, які виділяють газ, воду, глинисту пульпу, нафту.

Манявський скит неподалік Солотвина  на Івано-Франківщині – монастир XV ст., справжнє місце паломництва. Крім монастиря тут знаходиться дуже гарний Манявський водоспад висотою 16 метрів.

Село Руська Мокра на Закарпатті – найбільш сніжний населений  пункт. Стійкий сніговий покрив лежить тут в середньому 110 днів на рік. Це зумовлено специфікою розташуванням села серед гірських хребтів, які суттєво затіняють територію села від прямих сонячних променів.

На Чорній Ріці ( на багатьох мапах  Озерянка) діє музей лісу і сплаву. Тут можна побачити як колись працювали бокораші. Про людей цієї мужньої і давно забутої професії нагадують хрести-пам'ятники по дорозі до музею і гідротехнічні споруди греблі, що останнім часом все більше страждає від повеней.

Цікавим витвором природи з точки  зору науки є оліготрофне болото Глуханя із сферичною поверхнею. Подібних йому в Карпатах практично не залишилось. В торфах закодовано літопис природи краю. На болоті ростуть 15 рідкісних і зникаючих видів рослин, що занесені до Червоної книги України. Серед них кілька північних видів – мешканців тайги і тундри, які дуже рідко трапляються в Карпатах.

2.3. Основні маршрути пішохідних  переходів

Хоча відвідування території природного заповідника "Горгани" у туристичних  цілях не практикується, оглянути мальовничі ландшафти природи та природоохоронні об'єкти все ж таки можна. Для цього на території заповідника функціонує науково-пізнавальна стежка, а поза заповідною зоною промарковано кілька туристичних маршрутів.

1. З Яремче, або с. Дори –  на гору Синячку (1402 м) 

2. Яремче – гора Явірник-Горган (1467 м)

На Синячці в ясну погоду відкриваються  одні з найбільш мальовничих краєвидів  в Українських Карпатах. На півдні, над поздовжнім хребтом Явірника можна побачити головні вершини  Східних Горган: Хом'як (1544 м), Ведмежика (1 736 м), Пікуна (1651 м), Полєнського (1693,3 м), Козія-Горгана (1617м). Такі краєвиди видно і з гори Явірника-Горгана.

Можливі маршрути [19]:

    1. м. Надвірна – с.  Пасічна – гора Верхні Поди (1000 м) – гора Підсмеречок (1252 м) – гора Синячка (1402 м) 

    2. м. Надвірна – с. Пасічна – ур. "Майдан" – с. Зелена – присілки Зелениця і Черник – державний заказник "Бердулець" – ур. "Черник", "Садки" і "Новобудова" природного заповідника "Горгани" – гора Березовачка (1500 м).

З гори Верхні Поди відкриваються  чудові краєвиди. На заході видно вершини вододільного хребта: Гропу (1758 м), Дурню (1709 м), Таупиш (1450 м), Сивулю і Високу. З гори Підсмеричок проглядається вся східна частина заповідника "Горгани".

На притоці Бухтівець, що тече через  урочище "Майдан" є чудовий  водоспад, біля якого можна гарно відпочити. А на горі Березовачка знаходиться історична пам'ятка визвольних змагань УПА – "Бункер "Грома".

 

Розділ 3. Особливості  організації гірських пішохідних походів

3.1. Підбор і підготовка груп

Підготовка до гірської подорожі проводиться в наступних напрямах:

1. туристська група вибирає маршрут подорожі залежно від своїх інтересів і свого досвіду;
2. до існуючого маршруту підбирається група, досвід учасників якої відповідає категорії складності даного маршруту. У обох випадках вимоги до учасників і керівників повинні відповідати "Правилам проведення подорожей на території України" [17].

Крім загальної фізичної підготовки дуже важлива спеціальна фізична  підготовка, яка забезпечує оволодіння специфічними навичками і прийомами, необхідними при пересуванні в горах.

Протягом  року, передування походу в гори, турист повинен строго дотримувати  режим праці і відпочинку, вживати  заходи по гартуванню організму, тренувати  витривалість, постійно здійснювати  туристські походи.

Специфічна  сторона гірського туризму – початок роботи в 3-5 год. ранку в умовах високогір'я і низьких температур. Турист повинен готувати себе до цього задовго до виїзду в гори.

Готуючись до подорожі, слід приділити час  відробітку колективних дій групи. Гірський туризм – колективний вид спорту. Успіх справи багато в чому залежить від злагодженості дій окремих учасників групи. Добре, якщо група часто бере участь в змаганнях по техніці туризму, скелелазінню або спортивному орієнтуванню. Підготовка до змагань і участь в них дають можливість згуртувати колектив, відпрацювати елементи взаємодії і відточити індивідуальну техніку кожного учасника.

При здійсненні подорожі в горах туристам нерідко  доводиться працювати по 10-12 год. в  екстремальних умовах. Це пред'являє  підвищені вимоги до моральної і вольової підготовки спортсменів.

3.2. Спорядження

Повинно відповідати складності і  характеру маршруту, пори року і  тривалості подорожі. Будь-який предмет  туристського спорядження повинен  володіти високими експлуатаційними якостями і мати можливо меншу масу. Застосування синтетичних матеріалів і високоміцних легенів сплавів дозволяє вирішити це завдання.

Спорядження і екіпіровка для туристської  подорожі в горах класифікується по трьох основних групах:

1. одяг і взуття, особисте спорядження;
2. спеціальний інструмент і пристосування для страховки і просування на маршруті;
3. допоміжне і бівуачне спорядження [15].

Розглянемо детально костюм туриста.

З головних уборів найбільш практичні  в'язані шерстяні шапочки, що прикривають  вуха. Для теплої погоди зручні матер'яні шапочки з козирком. Обов'язковий захисний шолом без козирка з відкритими вухами типу каски монтажника з ременем, підборіддя, і амортизуючим каркасом.

Одяг повинен бути зручним, легким, теплим, водо- і вітронепроникним, добре  вентильованим. Цим вимогам відповідають вироби з натуральних шерстяних тканин і трикотажу. Найбільш зручним і теплим одягом є куртка на пуховій підкладці, покрита зверху водонепроникною тканиною.

Практичні в подорожі короткі брюки, що застібаються нижче за коліна, в  поєднанні з шерстяними панчохами товстої в'язки. У брюках обов'язкові задня кишеня (для молотка) і накладки ззаду і на колінах. У теплу погоду зручні шорти.

Штормовий костюм складається з  куртки з капюшоном і довгих брюк. Він повинен бути виготовлений з  синтетичної тканини типу парашутного нейлону. Штормові костюми з брезентової тканини не відповідають сучасним вимогам. Зручні брюки із застібкою "блискавка" по всій довжині бічних швів, щоб їх можна було зняти і надіти не знімаючи черевик. Плащ-накидка виготовляється з легкої прогумованої тканини або поліетилену. Вона повинна закривати туриста разом з рюкзаком.

Необхідно мати з собою дві пари рукавиць – шерстяні для тепла  і надягати поверх них брезентові для захисту від вітру і  намокання. Рукавиці повинні бути обов'язково підвішені на тасьмі або пристебнуті до рукавів щоб уникнути втрати. З взуття найчастіше використовуються черевики-вібрами і високогірні відриконені.

Для високогірної частини маршруту необхідні захисні окуляри. Хороші окуляри з фільтрами зеленого кольору, що дають найбільш природне перенесення кольорів навколишнього середовища. Окуляри можуть бути найрізноманітнішій конструкції. Особливу увагу слід приділяти захисту від бічного світла. Для оберігання особи від опіків потрібна марлева маска з трьох шарів.

На гірських маршрутах воду для  пиття часто доводиться діставати  з тріщин або з-під завалів  каменів. Це зручно робити за допомогою  хлорвінілової трубочки завдовжки 1,5 м.

Спеціальний інструмент і пристосування для страховки  і просування на маршруті. Альпіністський мотузок виготовляється з капронових волокон. Міцність мотузка діаметром 11 мм – 1600 кг. У туристській практиці часто використовуються кінці завдовжки 30 і 60 м. При рішенні певних тактичних задач можуть застосовуватися і довші кінці. Для зручності користування середина мотузка забарвлюється яскравою фарбою. Зручні різноколірні вірьовки.

Як допоміжний мотузок застосовується репшнур (мотузок діаметром 6 мм). Міцність його 500-600 кг Він використовується для організації страховки на переправах, при протяганні вірьовок на спусках, для організації саме страховки. Застосовувати репшнур в якості основного мотузка категорично забороняється.

Альпіністський пояс виготовляється з бавовняної або синтетичної  тасьми шириною 4-5 см. Часто замість  альпіністського поясу застосовують саморобні пояси з декількох кілець репшнура. На складних маршрутах доцільно використовувати альтанку московського туриста Н. Гришина [16, 235].