Международная экономика

По тривалості використання підрозділяється  на довгостроковий постійний капітал (перманентний) і короткостроковий.  Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Він є основою самостійності й незалежності підприємства. Але потрібно враховувати, що фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього, особливо в тих випадках, якщо виробництво носить сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися більші засоби на рахунках у банку, а в інші періоди буде недолік. Крім того ціни на фінансові ресурси невисокі, а підприємство може забезпечити більше високий рівень віддачі на вкладений капітал, чим платити за кредитні ресурси, те залучаючи позикові засоби, воно може підвищити рентабельність власного капіталу. У той же час якщо засобу підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов'язань, те його фінансове становище буде нестійким, тому що з ними необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за їхнім своєчасним поверненням і на залучення в оборот на тривалий час інших капіталів. Отже, від того, наскільки оптимальне співвідношення власного й позикового капіталу, багато в чому залежить фінансове становище підприємства. Вироблення правильної фінансової стратегії допомагає багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

У зв'язку із цим важливі показники, які характеризують ринкову стійкість підприємства є :

• коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) або питома вага власного капіталу в загальній сумі капіталу;
• коефіцієнт фінансової залежності (частка позикового капіталу);
• плече фінансового важеля або коефіцієнт фінансового ризику (відношення позикового капіталу до власного).

Оцінка змін, які відбулися  в структурі капіталу, може бути різної з позиції інвесторів і  підприємства. Для банків і інших  інвесторів більше надійна ситуація, якщо частка власного капіталу в клієнта більше висока, - це виключає фінансовий ризик. Підприємства ж зацікавлені в залученні позикових засобів, тому що діставши позикові кошти під менший відсоток, чим економічна рентабельність підприємства, можна розширити виробництво, підвищити прибутковість власного капіталу. Так у галузях, де низький коефіцієнт оборотності капіталу, плече фінансового важеля не більше 0,5, в інших галузях, де оборотність капіталу більше висока, коефіцієнт може бути більше 1.

При внутрішньому аналізі фінансового стану підприємства необхідно вивчити динаміку й структуру власного й позикового капіталу, з'ясувати причини зміни окремих його доданків і дати оцінку цим змінам за звітний період. Залучення позикових засобів в оборот підприємства є нормальним явищем. Це сприяє тимчасовому поліпшенню СЭП, за умови, що засоби не заморожуються на тривалий час в обороті й вчасно повертаються. У противному випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що приводить до виплати штрафів, санкцій і погіршенню соціальної ефективності підприємства.

Таким чином, аналіз структури  власних і позикових засобів  необхідний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства і його ринкової стійкості. Це важливо для зовнішніх споживачів при вивченні ступеня фінансового ризику, для самого підприємства при визначенні перспективного варіанта організації фінансів і вироблення фінансової стратегії.

Усе, що має вартість, належить підприємству й відбивається в активі балансу називається його активами. Актив балансу містить відомості про розміщення капіталу, наявного в розпорядженні підприємства, тобто про вкладення його в конкретне майно й матеріальні цінності, про витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції й про залишки вільної готівки. Кожному виду розміщення капіталу відповідає окрема стаття балансу.

Розміщення засобів  підприємства має велике значення у  фінансовій діяльності й підвищенні її соціальної ефективності. Від того, які асигнування вкладені в основні й оборотні кошти, скільки їх перебуває в сфері виробництва й обігу, у грошовій і матеріальній формі, наскільки оптимально їхнє співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої й фінансової діяльності, а, отже, і СЭП.

У процесі аналізу  активів підприємства в першу чергу варто вивчити зміни в їхньому складі й структурі й дати їм оцінку. У процесі наступного аналізу необхідно встановити зміни в довгострокові (внеоборотных) активах. Довгострокові активи або основний капітал - вкладення засобів довгостроковими цілями в нерухомість, облігації, акції, запаси корисних копалин, спільні підприємства, нематеріальні активи та ін. Велика увага приділяється вивченню стану, динаміки й структури основних фондів, тому що вони займають основну питому вагу в довгострокових активах підприємства. При вивченні складу основних засобів потрібно з'ясувати співвідношення їх активної й пасивної частин, тому що від оптимального сполучення багато в чому залежить і фондовіддача й соціальна ефективність підприємства.

Банки й інші інвестори при вивченні стану майна підприємства звертають велику увагу на склад основних фондів з погляду їхнього технічного рівня, продуктивності, економічної й соціальної ефективності, фізичного й морального зношування. Ріст грошей на рахунку в банку свідчить про зміцнення соціальної ефективності підприємства: сума грошей повинна бути такий, щоб неї вистачало для погашення всіх першочергових платежів. Наявність більших залишків грошей протягом тривалого часу може бути результатом неправильного використання оборотного капіталу. Їх потрібно швидше пустити в оборот з метою одержання прибутку, розширення виробництва, вкладення в акції інших підприємств.

Если підприємство розширює свою діяльність, то росте й число  покупців, отже, дебіторська заборгованість. З іншого боку, підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунку дебіторів зменшаться. Отже, ріст дебіторської заборгованості не завжди оцінюється негативно. Необхідно відрізняти нормальну й прострочену заборгованість. Наявність останньої створює фінансові утруднення, тому що підприємство буде почувати недолік фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати й іншого. Заморожування засобів приводить до вповільнення оборотності капіталу. Тому підприємство зацікавлене в скороченні строків погашення платежів. Прискорити платежі можна шляхом удосконалювання розрахунків, своєчасного оформлення розрахункових документів, попередньої оплати й т.д. Для аналізу дебіторської заборгованості крім балансу, використаються матеріали первинного й аналітичного бухгалтерського обліку.

Між статтями активу й  пасиву балансу існує тісний взаємозв'язок. Кожна стаття активу балансу має  своє джерело фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів  є власний капітал і довгострокові позикові засоби. Не виняткові випадки формування довгострокових активів за рахунок короткострокових кредитів банку. Поточні активи утворяться як за рахунок власного капіталу, так і за рахунок короткострокових позикових засобів. Бажано, щоб половина засобів була сформована за рахунок власного й половина - за рахунок позикового капіталу. Тоді забезпечується гарантія погашення зовнішнього боргу.

Залежно від джерел формування загальну суму поточних активів (оборотного капіталу) прийнято ділити на дві частини: змінна частина, що створена за рахунок короткострокових зобов'язань підприємства; постійний мінімум поточних активів (запасів і витрат), що утвориться за рахунок перманентного (власного й довгострокового позикового) капіталу. Недолік власного оборотного капіталу приводить до збільшення змінної й зменшенню постійної частини поточних активів, що свідчить про посилення фінансової залежності підприємства й нестійкості його положення.

Узагальнюючим  показником ліквідності є достатність (надлишок або недолік) джерел засобів формування запасів. Зміст аналізу за допомогою абсолютних показників - перевірити, які джерела засобів і в якому обсязі використаються для покриття запасів.

Залежно від співвідношення розглянутих показників можна з  певним ступенем умовності виділити наступні типи поточної фінансової стійкості й ліквідності господарюючого суб'єкта.

• Абсолютна фінансова стійкість, ця ситуація характеризується нерівністю покриття запасів (ПЗ) і сумою оборотних коштів (СОС)

ПЗ < СОС

Дане співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами. Така ситуація зустрічається вкрай рідко, і вона навряд чи може розглядатися як ідеальна, тому що означає, що адміністрація не вміє, не бажає або не має можливості використати зовнішні джерела засобів для основної діяльності.

• Нормальна фінансова стійкість, ця ситуація характеризується нерівністю:

СОС < ПЗ < ИФЗ

Таке співвідношення відповідає положенню, що коли успішно  функціонує підприємство використає для  покриття запасів різні “нормальні” джерела засобів - власні й притягнуті.

• Нестійке фінансове становище, ця ситуація характеризується нерівністю:

ПЗ > ИФЗ

Дане співвідношення відповідає положенню, коли підприємство для покриття частини своїх запасів  змушено залучати додаткові джерела  покриття, що не є “нормальними”, тобто обґрунтованими.

• Критичне фінансове становище характеризується ситуацією, коли на додаток до попередньої нерівності підприємство має кредити й позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську й дебіторську заборгованість. Дана ситуація означає, що підприємство не може вчасно розплатитися зі своїми кредиторами. В умовах ринкової економіки при хронічному повторенні ситуації підприємство повинне бути оголошене банкрутом.

Але існує й інша методика, що трохи відрізняється від викладеної вище. За даною методикою для характеристики джерел формування запасів і витрат використають кілька показників, які відбивають різні види джерел; вони розраховуються на підставі даних бухгалтерського балансу;

Трьом показникам наявності  джерел формування запасів і витрат відповідають показники забезпеченості запасів і витрат джерелами формування.

Коефіцієнт співвідношення власних і притягнутих засобів  дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійко, стабільно й незалежно від зовнішніх кредитів підприємство.

Традиційно економічний аналіз займається зіставленням фактичних даних про результати виробничо-господарської діяльності підприємства із плановими показниками, виявленням і оцінкою відхилень факту від плану. Потім загальна сума відхилень розкладалася на окремі суми, обумовлені впливом різних факторів. У ринковій економіці самим головним мірилом ефективності роботи є результативність. Найбільш загальною характеристикою результативності прийнято вважати прибуток. Розгляд сутності результативності дозволяє визначити основні завдання її аналізу, які полягають у тім, щоб:

• визначити достатність досягнутих результатів для ринкової фінансової стійкості підприємства, скорочення конкурентноздатності;
• вивчити джерела виникнення й особливості впливу на результативність різних факторів;
• розглянути основні напрямки подальшого розвитку аналізованого об'єкта.

Набір економічних показників, що характеризують діяльність підприємства залежить від глибини дослідження. За даними зовнішньої звітності можна  проаналізувати наступні показники: показники ділової активності, економічний ефект (прибуток), показники економічної й соціальної ефективності (рентабельності). Один з напрямків результативності є оцінка ділової активності, що проявляється в динамічному розвитку підприємства, досягненні їм поставлених цілей, що відбивають абсолютні вартісні й відносні показники. Ділова активність у фінансовому аспекті проявляється у швидкості обороту засобів. Аналіз ділової активності полягає в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних коефіцієнтів - показників оборотності, причому:

• від швидкості обороту засобів залежить розмір річного обороту;
• с розмірами обороту, а, отже, і з оборотністю, зв'язана відносна величина умовно-постійних витрат: чим швидше оборот, тим менше на один оборот доводиться цих витрат;
• прискорення обороту на тій або іншій стадії кругообігу засобів залежить від того, як швидко відбувається оборот на інших стадіях.

Показники ділової активності характеризують результати й ефективність поточної основної виробничої діяльності. Оцінка ділової активності на якісному рівні може бути отримана в результаті порівняння діяльності даного підприємства й аналогічних по сфері додатка капіталу підприємств. Якісними критеріями є: широта ринків збуту продукції; наявність продукції, що поставляє на експорт; репутація підприємства, що виражається в популярності клієнтів, що користуються послугами підприємства й ін. Кількісна оцінка робиться по двох напрямках: ступінь виконання плану за основними показниками, забезпечення темпів їхнього росту й рівень ефективності використання ресурсів підприємства.

Для реалізації першого напрямку аналізу  необхідно враховувати порівняльну  динаміку основних показників. Так, оптимально наступне співвідношення:

                             Тпб > Тр > Так > 100 %                                         

 де Тпб - темп  зміни прибутку