Международная экономика

Важливий матеріально-технічний фактор - підвищення якості продукції, задоволення суспільних потреб меншими витратами засобів і праці, тому що виробу кращої якості заміняють більша кількість виробів низької якості. Підвищення довговічності виробів рівнозначно додатковому збільшенню їхнього випуску. Матеріально-технічні фактори - найважливіші, вони забезпечують економію не тільки праці, але й сировини, матеріалів, устаткування, енергії й ін.

 

 

 

 

 

 

Організаційно-економічні фактори виробництва й керування.

 

Організаційно-економічні фактори визначаються рівнем організації праці, виробництва й керування.

До них ставляться: удосконалювання організації керування  виробництвом, у тому числі:

• удосконалювання структури апарата керування;
• удосконалювання систем керування виробництвом;
• поліпшення оперативного керування виробничим процесом;
• впровадження й розвиток автоматизованих систем керування виробництвом (АСУП), включення в сферу дії  АСУП максимально можливої кількості об'єктів.

Удосконалювання організації  виробництва, у тому числі:

• поліпшення матеріальної, технічної й кадрової підготовки виробництва;
• поліпшення організації виробничих підрозділів і розміщення встаткування в основному виробництві;
• удосконалювання організації допоміжних служб і господарств: транспортного, складського, енергетичного, інструментального, господарсько-побутового й ін. видів виробничого обслуговування;

Удосконалювання організації  праці, у тому числі:

• поліпшення поділу й кооперації праці, використання багатоверстатного обслуговування, розширення сфери сполучення професій і функцій;
• використання передових методів і прийомів праці;
• удосконалювання організації й обслуговування робочих місць;
• застосування технічно обґрунтованих норм витрат праці, розширення сфери нормування праці робочих і службовців;
• використання гнучких форм організації праці;
• поліпшення професійного підбора кадрів, поліпшення їхньої підготовки й підвищення кваліфікації;
• поліпшення умов праці, раціоналізація режимів праці й відпочинку;
• удосконалювання систем оплати праці, підвищення їхньої стимулюючої ролі.

Без використання цих  факторів неможливо одержати повний ефект від факторів матеріально-технічних.

Соціально-психологічні фактори - це якість трудових колективів, їх соціально - демографічний склад, рівень підготовки, дисциплінованості, трудовій активності й творчій ініціативі працівників, система ціннісних орієнтації, стиль керівництва в підрозділах і на підприємствах у цілому й ін.

Крім того, продуктивність праці обумовлена природними й суспільними умовами,  у яких протікає праця.

В умовах розвитку в нашій  країні ринкових відносин загострюються  також суспільні умови, які, з  одного боку, гальмують, а з іншого боку - стимулюють ріст продуктивності праці. Серед них: підвищення рівня безробіття, посилення конкуренції товаровиробників, розвиток малого бізнесу й інших.

Всі фактори тісно  зв'язані й взаємозалежні, і їх треба вивчати комплексно.

Класифікація факторів дозволяє виявити причини, які викликали  зміни продуктивності праці. Вивчення факторів росту продуктивності необхідно, щоб точніше оцінити вплив кожного, адже дії їх нерівноцінні. Одні дають стійкий приріст продуктивності праці, а вплив інших є перехідним. Окремі фактори вимагають різних зусиль і витрат для приведення їх у дію. Класифікація факторів росту продуктивності праці створює умови для проведення економічних розрахунків по визначенню ступеня впливу їх на зміну продуктивності праці.

Резерви росту продуктивності праці – це невикористані можливості економії витрат праці (зниження трудомісткості й збільшення вироблення).

Резерви використаються й знову виникають під впливом  досягнень науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити  як різницю між досягнутим і максимально  можливим рівнем продуктивності праці за певний проміжок часу.

Ступінь використання резервів впливає на рівень продуктивності праці. Кожний вид резервів можна розглядати щодо певного фактора, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації факторів. Це дає можливість при проведенні аналізу виявити основні причини втрат і непродуктивних витрат праці по кожному факторі й намітити шляхи їхнього усунення.

Міжгалузеві резерви  пов'язані з можливістю поліпшення зв'язків, зміцнення договірної дисципліни між підприємствами різних галузей.

Внутрівиробничі резерви  визначаються недоліками у використанні на підприємстві сировини, матеріалів, устаткування, робітника часу. Крім прямих втрат робочого часу - внутрізмінних і целодневных, існують сховані втрати, пов'язані з виправленням бракованих виробів, з виконанням робіт, не передбачених технологією.

По строках використання резерви ділять на поточні й перспективні.

Поточні резерви передбачається використати протягом місяця, кварталу, року - залежно від реальних можливостей підприємства.

Перспективні резерви - такі, для реалізації яких найближчим часом у підприємств немає  достатніх ресурсів, і їхнє використання намечается в перспективі через  рік або більшу кількість років.

Для використання резервів на підприємствах розробляють плани організаційно - технічних заходів, у яких указують види резервів росту продуктивності праці, заходу щодо їхні реалізації, плановані витрати на це, строки проведення робіт, відповідальних виконавців.

Важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві є пошук шляхів для підвищення продуктивності праці, які можна класифікувати в такий спосіб:

• Підвищення технічного рівня виробництва в результаті механізації й автоматизації виробництва; впровадження нових видів устаткування й технологічних процесів; поліпшення конструктивних властивостей виробів; підвищення якості сировини й застосування нових конструктивних матеріалів;
• Поліпшення організації виробництва й праці шляхом підвищення норм праці й розширення зон обслуговування; зменшення числа робітників, що не виконує норми; спрощення структури керування; механізація облікових і обчислювальних робіт; підвищення рівня спеціалізації виробництва;
• Зміна зовнішніх природних умов (гірничо-геологічних умов видобутку вугілля, нафти, руди, торфу й т.д. зміст корисних речовин);
• Структурні зміни у виробництві внаслідок зміни питомих ваг окремих видів продукції; трудомісткості виробничої програми; частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; питомої ваги нової продукції.

Зниження темпів росту продуктивності праці негативно позначається практично на всіх сторонах виробничо-господарської діяльності підприємства, що наочно демонструє «пастка продуктивності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       Рис. 1. «Пастка продуктивності»

В умовах розвитий економіки головним фактором розвитку, отже, і росту продуктивності праці є наука, тобто використання її результатів в удосконалюванні засобів, процесів і організації виробництва. Але, будучи могутнім чинником росту продуктивності праці, наука, як сфера трудової діяльності, має потребу в ефективному керуванні.

Одним з напрямком  аналізу ділової активності є  забезпечення темпів його росту й  рівень ефективності використання ресурсів підприємства. Для реалізації цього  напрямку можуть бути розраховані різні показники, що характеризують ефективність використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів по формулах поданих нижче.

Визначення  виробничої потужності та виробничої

програми підприємства

 

Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень. Виробнича потужність – це максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність (в умовних  одиницях, оскільки виробництво багатономенклатурне) обчислюється:

 

ВП = , ум. одиниць    (1)

 

Розрахунок:

 

ВП_A=7*2.6*7850=142870у,о

ВП_B=7*3.4*7850=186830 у,о

ВП_C=5*1.9*7850=74575 у,о

 

ВП=142870+186830+74575=404275 у,о

 

 

де ВП_і – виробнича потужність обладнання з випуску і-го виду продукції;

(додаток Г).

Виробнича потужність і-го виду продукції визначається за формулою:

 

ВП_і  = К_ОБ × П_ПАСП × Т_ЕФ, одиниць   (2)

де К_ОБ – кількість одиниць обладнання, одиниці;

П_ПАСП – паспортна продуктивність одиниці обладнання, один./годину.

Т_ЕФ – ефективний фонд часу обладнання за рік, годин.

Для визначення виробничої програми підприємства використовують натуральні, трудові і вартісні показники.

Натуральні показники – це обсяг  продукції в натуральних одиницях за номенклатурою; згідно з завданням (додаток  Г) для кожного варіанту курсової роботи визначена номенклатура виробництва (це вироби А, В, С), обсяг виробництва кожного виробу у тисячах ум.о. визначається за допомогою формули:

 

Ni = К_ВП × ВПi ,   ум. одиниць                          (5.3)

Розрахунок

NA=0.85*142870=121439 _у,о

NB=0.88*186830=1664410 _у,о

NC=0.85*74575=63388 _у,о

 

де   К_ВП – коефіцієнт використання виробничої потужності

 

Маючи трудомісткість одиниці продукції  кожного найменування і означену завданням кількість, розраховується виробнича  програма у трудових показниках, тобто розраховується трудомісткість всієї виробничої програми. Розрахунки оформлюються в вигляді таблиці 5.1.

Таблиця 1

Трудомісткість всієї  виробничої програми

Продукція	Кількість одиниць продукції, тис. у.о.	Трудомісткість технологічна один. продукції, нормо-годин	Трудомісткість технологічна всьго обсягу, тис. нормо-годин
А	121.439	17.5	2125.182
В	1664.410	21.5	3534.815
С	63.388	14.5	919.226
Всього	1849237		6579.223

 

Для розрахунку виробничої програми у вартісних показниках необхідно  насамперед визначити структуру ціни одиниці виробу. При розрахунку оптової ціни прибуток визначається у відсотках до собівартості. Цей відсоток характеризує прибутковість підприємства і має назву рентабельності.

Рентабельність продукції обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів):

 

         ,                                      (4)

Розрахунок:

 

Пi=Рi*Ci/100%

Пa=22%*1352/100%=297.44

Пb=24%*1336/100%=320.64

Пc=19%*1359/100%=258.02

 

де P_i – рентабельність продукції і-ого найменування (у відсотках);

 П_і – прибуток підприємства від реалізації одиниці означеної продукції, грошові одиниці (г.о.);

C_i – повна собівартість одиниці означеної продукції, г.о.;

За означеною у завданні рентабельністю продукції (додаток Г) розраховується оптова ціна одиниці продукції і-ого найменування:

 

Ц_опт.і = С_і + П_і, г.о.,                        (5)

Розрахунок:

Ц_опт.a=1352+297.44=1649.44 г.о

Ц_опт.b=1336+320.64=1656.64 г.о

Ц_опт.c=1358+258.02=1616.02 г.о

 

 

 

Тоді товарна продукція, що підготовлена для постачання споживачам, визначається як:

 

ТП = + ВРП, г.о ,    (5.6)

Розрахунок:

ТП=121439*1649+164410*1656+63388*1616+750000=575700879 г.о

де ТП – обсяг товарної продукції;

N_i – випуск продукції і-ого найменування (в натуральних одиницях);

Ц_.і – оптова ціна підприємства одиниці продукції і-ого найменування, г.о.;

ВРП – вартість робіт промислового призначення для інших підприємств, г.о. (Додаток Г) ;

n – номенклатура продукції.

 

Реалізована продукція підприємства – це вартість відвантаженої продукції, за яку на рахунок підприємства-постачальника надійшли кошти у зазначений термін; реалізована продукція визначається за формулою

 

РП = ТП + ГП_п – ГП_к, г.о.   (7)

Розрахунок:

РП=575700879+300000-350000=575650879

де РП – реалізована продукція, г.о.;

ТП – товарна продукція, г.о.;

ГП_п, ГП_к – готова продукція, яка знаходиться на складі або відвантажена відповідно на початок і кінець зазначеного терміну, г.о. (Додаток Г);

 

Таким чином, реалізована продукція  в даному разі буде відрізнятися від  товарної на величину зміни залишків готової продукції на складі.

У валову продукцію включають (у вартісному виразі) всю продукцію незалежно від ступеня її готовності; валова продукція визначається за формулою:

 

ВП = ТП + ВЗН_КР – ВЗН_ПР, г.о.       (8)

Розрахунок: