Міждержавні відносини в давній Месопотамії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на  тему:

«МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ У III–I ст. до н.е»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

1. Стародавній Схід: історичний і політичний ракурс…………………………5
2. Державні і правові системи Стародавнього Сходу…..……………………...11
3. Міжнародні договори міст-держав Лагаш та Умма…………………………16

РОЗДІЛ 2. СТАРОДАВНІ КРАЇНИ БЛИЗЬКОГО СХОДУ ТА ЇХ ДИПЛОМАТИЧНІ ВІДНОСИНИ 

2.1.     Зовнішня політика Давнього Єгипту та міжнародні відносини…………20

2.2.     Міждержавні відносини  в давній Месопотамії……………………………25

2.3.     Зовнішня політика  Хетської держави……………………………...............33

2.4.     Дипломатичні відносини Ассирійської держави………………………….38

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….….46

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..…49

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Стародавній Схід – є колискою цивілізації. Перші державні утворення, формування політичної правової системи є в принципі постійним колом вивчення дослідників які продовжують «копатись» в історії формування державотворчих і політичних процесах Стародавнього Сходу.

Близький Схід це загадка яку постійно намагаються розгадати науковці, а їх прагнення дослідити та віднайти втрачені рукописи чи розкопати нове місто дають все нові ексклюзивні матеріали які і справді дозволяють нам сьогодні говорити про те що Близький Схід це батьківщина міжнародного права, що це колиска цивілізації, перші держави міста це виникнення письма і виникнення іригаційної системи.

Міжнародні  відносини Стародавнього світу  мали цілий рядом специфічних  особливостей, що відрізняли їх від  сучасних міжнародних відносин і  витікали з особливостей військової, політичної, соціальної організації  державних утворень старовини, їх господарського устрою і рівня розвитку техніки.

Між тим саме на Древньому Сході виникає цілий ряд процедур, що активно застосовувалися в практиці міжнародних відносин упродовж наступних декількох тисячоліть. Древній Схід, наприклад, став родоначальником міжнародних договорів як особливого типу угоди суб'єктів політики, що містить в собі фіксований набір відповідних зобов'язань сторін, недотримання яких спричиняє за собою введення силових і інших санкцій і обмежень відносно порушника договору. Засобами свого роду додаткової "страховки", що більшою чи меншою мірою гарантувала дотримання відповідних міжнародних договорів, стали династичні браки і інститут заложничества (зберігали значущість упродовж усієї історії Стародавнього світу і Середніх віків). В деяких випадках договірні зобов'язання одночасно скріплювалися і династичним браком, і видачею заручників. Древній Схід ввів в практику що в цілому дотримувався упродовж тисячоліть і закріплений пізніше серед основних норм міжнародного права звичай забезпечення недоторканості послів і посольств.

Мета досліджуваної роботи дати аналіз політичної ситуації на Близькому Сході та розкрити розвиток дипломатичних відносин тамтешніх країн.

Придмет полягає у вивченні міжнародних відносин Близького Сходу.

Обєкт курсової роботи полягає у вивченні та аналізу міжнародних відносин на Близькому Сході у III–I ст. до н.е.

Задання:

• проаналізувати політичну ситуацію на Близькому сході;
• розкрити виникнення правової та державотворчої системи країн Стародавнього Сходу;
• дати характеристику договорам міст-держав Лагаш та Ума;
• охарактерезувати розвиток Єгипту та його дипломатичні відносини з іншими країнами;
• проаналізувати державотворчі процеси Месопотамії та міжнародні договори з країнами сусідами;
• розкрити міжнародну і політичну ситуацію в Хетській державі;
• здійснити аналіз розвитку країни Асирія та її міжнародне становище на Близькому Сході.

Стркутура курсової роботи складається з двох розділів та семи підпунктів до них, а також висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ  ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

 

1. Стародавній Схід: історичний і політичний ракурс

 

У хронологічному плані можна виділити ряд етапів в розвитку міжнародних відносин в епоху Стародавнього світу.

На першому етапі, що охоплює період з рубежу IV - III тис. до н.е. аж до середини II тисячоліття до н.е., можна вести мову лише про зачатки міждержавних відносин на локальному і регіональному рівні, перших державних утворень, що формувалися услід за виникненням. Власне кажучи, еру міжнародних відносин відкриває виникнення державних утворень (міст-держав, т.з. номовых політичних структур) в долинах великих річок (Нілу, Двуречья, Інду, Каруна і Керхе, дещо пізніше - Хуанхе). Номи стародавнього Єгипту і Месопотамії, так само як і інші міста-держави річкових долин носили військовий або теократичний характер. Іншими словами вони очолювалися або військовими вождями (до речі, нерідко обираними представниками правлячої еліти того або іншого співтовариства), що отримували пишну титулатуру "владик", "царів" і тому подібне, або жерцями і жрецькими корпораціями. У рамках річкових систем, відокремлених один від одного "варварською" периферією, отримали розвиток доцентрові тенденції, пов'язані з особливостями ведення господарської діяльності ("гідравлічні цивілізації" по До. Виттфогелю, тобто співтовариства основою існування яких виступало іригаційне землеробство, що вимагало досить великих трудовитрат і високої організованості при проведенні сільгоспробіт), а також логікою розвитку державних інститутів (прагненням до максимального територіального розширення). Уся історія стосунків між містами-державами Двуречья і рання історія взаємин незалежних один від одного номів долини Нілу (IV - III тисячоліття до н.е.) виступає історією боротьби за переважання у рамках території річкових систем, що поєднувалася згодом із спробами підпорядкування сусідніх державних утворень, племінних союзів (завоювання Єгиптом лівійців і Нубії, претензії на підпорядкування державних утворень і міст-держав Близького Сходу, раніше усього узбережжя Східного Середземномор'я, війни державних утворень Межиріччя з Эламским царством і так далі) [15].

Складність  в дослідженні природи і основних характеристик міжнародних відносин цього прадавнього періоду історії  людства багато в чому пов'язана з вузькістю і неповнотою источниковой бази. Крім того, відсутність чіткої диффернциации зовнішніх і внутрішніх стосунків на ранніх етапах розвитку древніх цивілізацій (аж до середини II тисячоліття до н.е.) робить часом розмитою грань між внутрішньою і зовнішньою політикою. Насправді, якщо взаємини єгипетських номів, що були до об'єднання Єгипту у рамках єдиної держави (т. з. Раннього царства рубежу IV і III тисячоліть до н.е.) цілком незалежні міста-держави з сільськогосподарською округою, що оточувала їх, можуть бути кваліфіковані як стосунки квази-государств і отже як міжнародні відносини, то істотно менш однозначна ситуація з визначенням статусу подібних же номів в період фактичного розпаду держави на вильоті епохи Древнього царства або напередодні завоювання Єгипту гіксосами (XIX - XVIII вв. до.н.э.). Точно також трудно уловима тонка грань між залежністю тієї або іншої державної освіти від свого сусіда і його включенням до складу іншого державного утворення на правах автономії з особливим статусом.

В той же час, боротьба за переважання в річкових долинах супроводжувалася формуванням  коаліцій, укладенням перших договорів  між суб'єктами міждержавного спілкування. В усякому разі, в Месопотамії  ми маємо справу з тими або іншими проявами зовнішньополітичної діяльності номів вже в III тисячолітті до н.е. Ур, Урук, Лагаш, Киш, Аккад, дещо пізніше Ниппур, Вавілон та ін. конкурували один з одним з приводу домінування в долині Євфрату і Тигра. Вісті про укладання міжнародних угод сходять приблизно до XXVI ст. до н.е., коли був складений документ, фіксувальний умови світу і межі між містами Лагашем і Уммой [20, с. 47].

Разом з конкуренцією між окремими городами-государстввами в Межиріччі мав місце конфлікт з державною освітою, що виникла  зовні Двуречья, в долинах річок Карун і Керхе - Эламом. У Эламе в той момент в ідентичних умовах річкових долин процвітала цивілізація дуже схожа з нижнемесопотамской шумеро-аккадской. Саме з Эламом зв'язують багато дослідників перший справжній міжнародний договір, що дійшов до нас. Царі Аккада (нащадки т.з. Саргона Древнього) вели ряд не занадто успішних війн з Эламом. Не зумівши підпорядкувати собі його територію правитель Аккада Нарам-Суэн уклав з эламитами письмовий договір, по якому Элам зобов'язався погоджувати свою зовнішню політику з царством Аккадским, але зберігав внутрішню незалежність (кінець XXIII ст. до н.е.). [7, с. 87].

На другому  етапі розвитку міжнародних відносин - з середини II тисячоліття до н.е. і аж до V - IV вв. до н.е. - має місце формування ряду регіональних субсистем МО як результат інтенсифікації взаємодій раніше відносно замкнутих, локальних річкових субсистем (на Близькому Сході, в Індії, в Китаї), а також виникнення нових регіональних субсистем в тих районах ойкумени, які раніше не торкнулися процесами государствообразования, - в Греції, потім в Італії і деяких інших. При цьому кожна з регіональних і локальних субсистем (за деяким винятком Сходу, раніше усього Китаю) вже не є повністю ізольованою. Подібні регіональні субсистеми виявляються відкриті не лише для вторгнень варварів (це мало місце і раніше і сприймалося приблизно також, як стихійне лихо - такі події неможливо було запобігти, так само як і передбачити їх наслідки - зміна династій, крах державних утворень або, навпаки, їх несподіване посилення), але і для взаємопроникнення і взаємовпливу один на одного. Так, дії грецьких найманців починають грати помітну роль в розподілі сил на Близькому Сході, єгипетські і персидські гроші і збройні сили впливають на хід і результат міжгрецьких конфліктів, греки і фінікійці перетворюються на чи не визначальний чинник регіонального балансу сил в Італії і Західному Середземномор'ї і так далі. Більше того, відбувається перетин і взаємне накладення регіональних систем, коли залежно від точки зору Еллада є периферією Близького Сходу або навпроти, Близький Схід є варварською периферією Греції з її численними колоніями і розгалуженими торговельними інтересами.

Крім того, у рамках кожного з регіонів жодна  соціальна, політична або культурна  система не формувалася ізольовано. Різні політичні системи - міста-держави, патримоніальні держави, монархічні держави і імперії, так само як і потестарные утворення типу племінних союзів не лише співіснували, але і активно впливали один на одного. Особливу силу цей процес набрав до кінця II тисячоліття до н.е. на Близькому Сході, а потім до середини тисячоліття і в усьому Середземномор'ї [4, с. 95].

У рамках регіональних субсистем, як правило, мало місце переважання  олигополистической структури міжнародних  відносин, тобто у рамках кожної з систем домінували і визначали основні правила міжнародного спілкування небагато провідних гравців. На близькому Сході - це Єгипет, Ассірія, Митанни, царство Хеттское, Вавилония. На Балканах і в Італії - найбільш могутні у військово-політичному відношенні поліси і союзи міст-держав під їх гегемонією (грецькі симмахии - Делосская, Пелопоннесская, т.з. Римсько-італійський союз та ін.).

В той же час, цілі зовнішньої політики по перевазі залишалися колишніми - досягнення контролю над максимально можливою територією і діставання доступу до можливо більшого об'єму ресурсів. У цьому сенсі війни велися виходячи з прагнення до тривіального грабежу чужих територій, здійснюваного в ході військових дій і після їх закінчення, - у вигляді данини і інших поборів на користь переможця (систематичне розграбування завойованих територій перетворилося на особливу статтю прибутків, одне з джерел розвитку таких держав як Єгипет, Вавилония, Ассірія, Митанни, Мідія, Персія, потім дещо пізніше - Рим). Окрім цього, завойовні походи мали на меті встановлення контролю над торговельними шляхами, ключовими у військовому відношенні позиціями (протоками і проливними зонами, перевалами, гірськими дорогами, оазисами, фортецями), морськими узбережжями, родовищами корисних (мідних і залізних руд, золота і срібла і так далі) копалини, послаблення конкурентів, розширення власних меж і довготривалий приріст в цьому випадку своєї фіскальної бази і різних видів людських і матеріальних ресурсів.

В той же час, в цей період склалася, принаймні, одна регіональна субсистема, у рамках якої, на думку цілого ряду дослідників, виникли передумови для становлення системи рівноваги на основі балансу сил залучених в міжнародні відносини сторін і відносної стабільності числа і якості учасників міжнародного спілкування (приблизно рівні під силу міста-держави, що не зникали з політичної карти навіть у разі військових поразок від своїх супротивників). Мається на увазі Древня Греція з властивими їй специфічними інституціональними обмеженнями, що формували особливі умови функціонування і визначали особливості взаємин між собою міст держав.

Третій етап (V - IV вв. до н.е. - до середини V в н.е.) можна назвати епохою гігантів. Це період домінування в міжнародних  відносинах великих державних утворень імперського типу. Імперії, або т.з. світові держави, принципово відрізнялися від великих державних утворень старовини, розміри яких визначалися лише розмірами цього етнокультурного і географічного регіону (Єгипет, Месопотамія і так далі). Імперії об'єднували великі і дуже неоднорідні за природно-географічними умовами, рівнем і характером економічного розвитку, етнічним складом населення і культурними традиціями території. При цьому у рамках світових імперій здійснювалися спроби етнокультурних і політичних синтезів, що залишали глибокий слід в долях державних утворень, що виступали їх наступниками. Масштабні (іноді примусові, у вигляді депортацій) міграції мас населення, розширення культурних і торговельних контактів створювали дуже високу інтенсивність соціальної і політичної комунікації. Як правило, навіть після розпаду світових імперій їх окремі частини генерували реставраційні імпульси упродовж багатьох десятиліть, а іноді і століть і, в усякому разі, зберігали таку щільність взаємних контактів, яка була немислима раніше [12, с. 54].

Першими світовими  імперіями в історії людства  вважаються Новоассирийская і Нововавилонская  держави. Пік їх могутності доводиться на період VIII - VII вв. до н.е., що явно виходить за рамки даного етапу. Проте в  цьому немає ніякої помилки. Річ у тому, що Ассірія, Вавілон, а потім і Мідія при усьому домаганні на універсальність не виходили в цілому за рамки певних субрегіонів. І тільки рання імперія Ахеменидов рішуче поміняла картину МО, вийшовши за досить чітко обкреслені регіональні рамки і, прорвавшись в долину Інду (так само як і спробувавши закріпитися в Балканській Греції), фактично змела до того досить чітко помітні регіональні межі. З цієї миті можна говорити про поступову кристалізацію принаймні 4 макрорегіональних субсистем МО - Середземноморську, Середнього Сходу і Центральної Азии, Південної Азии, Східної Азии. Причому перші три виявлялися проникними один для одного не лише в сенсі культурних і торговельних обмінів, але і у військово-політичному плані (правда, в основному, в одному напрямі - із заходу на схід).

Макрорегіональні  субсистеми при цьому проявляли  тенденцію до повної імперської уніфікації, що, кінець кінцем, виразилося в зменшенні  числа основних гравців на політичній арені. У ідеалі, як, наприклад, в  Середземномор'ї, їх число з трех-четырех (у різні періоди Рим, Карфаген, Македонія, Єгипет Птолемеїв, держава Селевкидов і тому подібне) зменшилося до одного (Римська імперія), що набув в зв'язку з цим квази-универсальный характеру. Приблизно так само складалася ситуація в Китаї (імперії Цинь (III ст. до н.е.) і Хань (III ст. до н.э.- II ст. н.е.)), Індії (держави Нандов (IV ст. до н.е.) і Маурьев (III - I вв. до н.е.)). Для Середнього Сходу і Центральної Азії нескороминущим прикладом універсальної державності стала держава Ахеменидов і імперія Олександра Македонського, що наслідувала нею.