Міждержавні відносини в давній Месопотамії

Наступники Ашшурубалліта  продовжували успішну завойовницьку політику. За правління Салмансара І (1274-1245) експансія Ассирії спрямовується проти племен Урарту та Мітанні. Син і наступник Салмансара - Тукультінінурта І вів ще ширшу завойовницьку політику: він здійснив походи проти Еламу на сході, Марі й Північної Сирії на заході. Давній суперник Ассирії - Вавилон - було вперше завойовано силою ассирійської зброї. Ассирійці розграбували храм бога Мардука й вивезли як трофей знамениту статую цього вавилонського бога.

За правління Тиглатпаласара І (1115-1077) було здійснено нові ассирійські  походи. Під час розкопок давнього Ашшуру було виявлено камені з описом діянь і походів цього царя. Кожен уривок написів ассирійського царя закінчується похваляннями щодо багатої здобичі, захопленої в походах: "Я вивіз їхнє майно, спалив їхні селища вогнем, зажадав від них заручників і данини" або "Я наклав на них важке ярмо мого владарювання й змусив їх щороку мені приносити данину до мого міста Ашшура", чи "Я приєднав їхні землі до своєї рідної землі". "Я не мав суперників у бою", - проголошував Тиглатпаласар І. Воєнні походи та завоювання ассирійського царя зміцнили його авторитет. Його змушений був визнати навіть фараон Єгипту: він прислав в дар Тиглатпаласару крокодила й бегемота, очевидно, з метою поповнення звіринця в столиці Ассирійського царства.

Однак за наступників  Тиглатпаласара Ассирія слабшає, й незважаючи на епізодичні зовнішньополітичні успіхи, царям ІХ ст. доводиться відвойовувати втрачене.

Асархаддон, улюблений  син Синаххериба, був, як і його батько, войовничим царем, але продовжити його політику він не наважився. На противагу  батькові він змінив своє ставлення до Вавилону, не схвалюючи дій Синаххериба, що зруйнував "священне місто". Новий цар був спритним політиком і дипломатом. Щоб прихилити до себе жрецтво й торгівців, він вирішив наслідувати політику свого діда Саргона ІІ. Він задумав відновити Вавилон, підняти його з руїн і попелу. Відновлюючи Вавилон, Асархаддон уникав усього, що могло б хоч якоюсь мірою кинути тінь на пам'ять його батька. Руйнування Вавилона він дипломатично приписував гніву бога Мардука, який начебто погубив місто за провини його мешканців. Таким чином, виходило, що Синаххериб був лише зброєю в руках могутніх богів і виконував їхню вищу волю. Такою мотивацією Асархаддон досягав двох цілей: по-перше, виправдовував дії свого батька, а по-друге, неначе попереджав вавилонян про необхідність виконувати волю Асархаддона, щоб знову не накликати на себе страшний гнів Мардука. Він узяв собі за дружину уродженку Вавилона, підкреслюючи свою любов і прив'язаність до столиці, яку, можна сказати, воскресив із мертвих, і в якій жив частіше всього [13].

Загалом Асархаддон усвідомлював, що надмірна жорстокість, яку виявляли його батько й дід, давала лише протилежні результати.

671 р. цар Асархаддон здійснив важкий похід до Єгипту. Подолавши Синайський півострів, ассирійське військо приступило до столиці Єгипту - Мемфісу. Фараон врятувався втечею, місто спустошено, а всю країну, аж до міста Теб, підкорено й перетворено на ассирійську провінцію. Проте ассирійцям довелося здійснювати неодноразові походи для упокорення Єгипту. Під час одного з них Асархаддон і помер.

Вже в перші роки царювання  Ашшурбанапал (669-627) був змушений упокорювати повстання в Єгипті. Під час походу 661 р. були захоплені й зруйновані Теби. Варварське руйнування ассирійцями "стоворотих Теб", як їх називали греки, визначного політичного й культурного центру Єгипту, нагадувало сучасникам трагічну долю Вавилону [30].

У складній обстановці, якою характеризувалося правління Ашшурбанапала, він виявив себе як людина твердої волі, вмілий державний діяч, військовий стратег і талановитий дипломат. У боротьбі зі своїми ворогами він використовував дипломатичні канали й численних шпигунів. Урарту, Елам та інші сусідні країни були наводнені ассирійськими розвідниками. Вивідувачі стежили за кожним кроком царя Урарту та його союзників.

Добре розроблена система  шпигування сприяла тому, що до Ніневії  постійно надходили найрізноманітніші донесення про події, що відбувалися на кордонах величезної держави та у васальних країнах. Цареві повідомлялося про підготовку до війни, пересування військ, про укладення таємних союзів, про прийоми й повернення послів, про будівництво укріплень, про змови й повстання, про врожаї й виведення худоби тощо. Цар був добре обізнаний у планах супротивника й вживав швидких і рішучих заходів, щоб громити їх поодинці, не даючи їм можливості об'єднати свої сили в боротьбі проти Ассирії. За допомогою тонкої дипломатії, постійно лавіруючи між різними ворожими силами, Ассирії вдавалося зберегти свої величезні володіння, розбивати ворожі коаліції та захищати кордони від вторгнення небезпечних супротивників.

Ассирійці приділяли  значну увагу розвідуванню планів тих сусідів, на яких збиралися напасти. Немало сил і часу вони витрачали на поширення сприятливих для планів Ассирії політичних чуток.

Важливе місце в політиці Ашшурбанапала посідали відносини з Еламом. Головним вузлом суперечностей між двома державами була Вавилонія, на яку здавна претендували еламіти. Ассирія також використовувала кожен привід для втручання у внутрішні справи Еламу. Так, під час придворної боротьби, яка розгорілася в столиці Еламу після смерті царя Уртакі, його молодший брат Теумман, що відтіснив законного спадкоємця від престолу, задумав убити свого конкурента та його рідню. Однак ті, дізнавшись про ці наміри, втекли до Ассирії. Ашшурбанапал надав їм притулок і обіцяв захистити від свавілля підступного родича.

Теумман вирішив ужити заходів, щоб повернути втікачів до Еламу. З цією метою до Ніневії було виряджене посольство еламітів, опис якого дійшов до нас. Його очолювали Хумпантахрах та Набудамік. Ашшурбанапал прийняв їх з почестями [34, с. 77]. Сановники й чини нижнього розряду стояли в декілька рядів уздовж стін зали прийомів. Ті, хто посідав нижче становище при дворі, з'являлися до палацу з непокритою головою, сановники пов'язували лоб стрічкою, зав'язаною вузлом на потилиці. Стрічки верховних сановників були ширшими, їх прикрашали золоті розетки. Звичаї мешканців Суз були схожі на вавилонські й ассирійські, тому одяг обох посланників був схожий на одяг сановників Ашшурбанапала. Послів супроводжувала свита. Вона була одягнута скромніше. Хумпантахраха та Набудаміка до зали прийомів увів євнух. Вони повільно пройшли між двох рядів царедворців, опустивши очі й схрестивши руки на грудях. Наблизившись до трону, вони впали ниць, а потім за поданим знаком піднялися й стояли нерухомо. За звичай посли іноземних держав залишалися на колінах увесь час, доки тривала авдієнція, але Ашшурбанапал, бажаючи пощадити гордість еламітів, звільнив їх від цього обов'язку й дозволив говорити стоячи.

Після перших взаємних вітань посли принесли цареві подарунки від Теуммана: золоті й срібні чаші, дорогоцінне каміння, багаті тканини. Потім вони приступили до викладу свого прохання. Вони зажадали від Ашшурбанапала видачі племінників Теуммана й усіх втікачів. В іншому разі вони погрожували війною.

Цю вимогу було відкинуто. Ашшурбанапал прагнув завжди мати слухняних прихильників з царського дому ворожої сторони, яких вигнали звідти і які жадали влади: при нагоді їх можна було посадити на трон.

Елам давно готувався  до війни, й епізод з племінниками став лише приводом до її розв'язання. Ашшурбанапал, порушивши норми про недоторканність послів, затримав їх разом зі свитою в Ніневії. Але еламського писаря й кількох осіб зі свити послали до кордону. Вони мали повідомити Теуммана про результати посольства та вручити йому послання, в якому Ашшурбанапал радив відмовитися від лихих намірів, щоб не накликати на себе гніву богів [17].

Через десять днів ассирійське  військо вже стояло на кордонах Еламу. Тим часом Теумман ще не завершив переговори про союз з арамеями та з халдейськими князьками, які мали підняти повстання в Месопотамії. Армію Еламу було розгромлено, а Теуммана та його сина було захоплено й страчено. Царем Еламу було проголошено прибічника Ассирії Хумпаннікаша. Тим часом посли Теуммана залишалися в Ассирії як заручники. Один із них, побачивши відрубану голову еламського царя, убив себе кинджалом. Іншого ассирійці відвели до Арбели й зарізали там "як ягня".

655 р. синові ассирійського намісника в Єгипті Нехо Псамметіху І за допомогою грецьких та інших найманців вдалося звільнити країну від іга Ассирії. Нові ускладнення виникли у Вавилоні, коли Шамашшумукін очолив антиассирійську змову. Йому вдалося створити коаліцію в складі Еламу, халдеїв, арамейців, царків Фінікії та Сирії. Невдовзі до них приєднався й цар Лідії Гіг. Змова готувалася в найсуворішій таємниці. Щоб остаточно приспати пильність Ашшурбанапала, Шамашшумукін напередодні повстання вирядив до Ніневії посольство з багатими дарами. Послів прийняли з щирою прихильністю та гостинністю. Ашшурбанапал відпустив їх з багатими подарунками. Повстання, що вибухнуло, застало Ассирію зненацька.

Однак повстання не мало успіху. Коаліція, зібрана з такою ретельністю, виявилася неміцною. Серед союзників почалися незгоди, насамперед між Вавилоном та Еламом. Внаслідок придворних завад Елам вийшов із гри. Фараон Псамметих не рушив далі Південної Палестини, а іудейський цар Манассія потрапив у полон до ассирійців. Скориставшись цим, Ашшурбанапал спрямував головний удар проти Вавилону. Після тривалої облоги 648 р. до н. е. місто було взяте. Цар Шамашшумукін загинув в облозі. Ашшурбанапал оголосив себе царем Вавилонії.

Внаслідок походу 642 р. Елам було розгромлено. В руках Ашшурбанапала опинилися три претенденти-суперники на трон у Сузах. Він запряг усіх трьох й на додачу - полоненого арабського шейха в свою колісницю, й вони повезли його до храму під час свята Нового року [8].

Підкоренням Еламу та сусідніх аравійських племен завершилися  ассирійські завоювання, внаслідок  яких утворилася величезна держава, що охоплювала землі від Ірану до Середземного моря і від Закавказзя до Єгипту.

Ашшурбанапал помер  у похилому віці, коли могутність країни була надламана. Боротьба з Еламом забрала в Ассирії стільки сил, що на здійснення наступальної політики Ассирія вже не мала сил. Після його смерті відпав Вавилон і 626 р. його царем було проголошено Набопаласара. Ассирійці почали наступ на Вавилон. Проти них виступили арабські племена, що поспішили на виручку місту. Наступного року володар мідян, Кіаксар, уклавши угоду зі скитами, відновив напад на Ассирію. На допомогу Ассирії виступив її колишній ворог єгипетський цар Псамметих, однак він зазнав поразки від вавилонян.

Зустрівшись з Набопаласаром, Кіаксар розробив план спільних дій проти Ніневії. Землі, що належали Ассирії мали бути поділені між Мідією та Вавилонією. Для зміцнення дружби союзники вирішили породичатися. Цар Мідії Кіаксар видав свою доньку Амітиду за сина Набопаласара царевича Навуходоносора. 612 р. союзники з'явилися біля стін ассирійської столиці й почали її облогу. Загативши Тигр, вони змусили його змінити течію, й води могутньої ріки ринули до міста. Потужний потік пробив міську стіну, відкривши широку дорогу нападникам. Ніневію було взято. Кіаксар і Навуходоносор вчинили з ассирійською столицею так само, як свого часу Синаххериб з Вавилоном. Однак Вавилон через десять років був відбудований сином Синаххериба Асархаддоном, а Ніневія - піддана забуттю. Будинки й храми зруйновано, всю ассирійську знать перебито. Величезні багатства вивезено. Ассирійська держава припинила існування.

Царську владу у Вавилонії захопили касити. Їхнє правління тривало понад 400 років.

Вавилонські царі зав'язують дружні відносини з Єгиптом, хоча дещо запобігають перед ним. Відносини з Ашшуром складаються досить складно: правителі Ашшура були то ворогами каситів, то союзниками чи навіть родичами, то платили їм данину.

Близько 1158 р. еламський цар Шутрук-Наххунте переправився через Тигр і захопив низку міст у Месопотамії. Каситського царя було скинуто, а Вавилонію віддано під владу еламського намісника. Міста Месопотамії були піддані жахливому пограбуванню та обкладені даниною. Опір вавилонян було нещадно придушено.

Але згодом, скориставшись  внутрішніми звадами в Еламі, вавилоняни скинули панування еламітів. За нової династії, найвидатнішим представником якої був Навуходоносор (1126-1105), почалося нове, хоча й короткочасне піднесення Вавилонії. Їй навіть вдалося підкорити Ассирію й розгромити Елам, надовго вивівши його з політичної гри. Цим успіхам вавілонян поклали край спочатку поразка від ассирійців, а потім масове вторгнення південно-арамейських кочовиків (халдеїв) [5].

Отже країна Ассирія цікава для нас саме тим що вона завоювала гегемонію над всіма країнами Близького Сходу і їй корилося багато країн та народів з якими Ассирія заключала довготривалі дипломатичні відносини.

ВИСНОВКИ

Такиим чином зовнішня політика держав Древнього Сходу носила досить яскраво виражений експансіоністський характер. Завоювання або підпорядкування тим або іншим чином території супротивника, перерозподіл у свою користь потоків ресурсів (від дорогоцінних металів до води і продовольства) були цілями зовнішньополітичної активності державних утворень. Власне дипломатії і специфічним дипломатичним засобам регулювання міждержавних відносин відводилося порівняно вузьке функціональне поле - організація військово-політичної розвідки, встановлення союзницьких стосунків з партнерами по коаліціях і розмежування сфер впливу у разі неможливості добитися силового переважання над супротивником. Основним проявом зовнішньополітичної активності упродовж тисячоліть залишалася війна як спосіб розширення ресурсної бази і отримання тим самим додаткових переваг в боротьбі з сусідами. Програвша сторона, як правило, повністю втрачала незалежність. Територія слабкішого політичного утворення включалася до складу держави-переможця. В результаті політична карта періодично перекроювалася. В ході перманентної боротьби державних утворень за власне існування або розширення власних можливостей окремі, у тому числі провідні гравці періодично сходили з сцени, і їх місце займали нові актори.