Організація міжнародної торгівельно-посередницької діяльності підприємства

Недоліки для експортера :

Необхідність підготувати  документи таким чином, щоб на самого експортера не було регресу  у випадку банкрутства гаранта, а також необхідність знати законодавство  країни імпортера, що визначає форму  векселів, гарантій і авалю.

Можливість виникнення затруднень у випадку, якщо імпортер пропонує гаранта, що не влаштовує форфейтера.

Більш висока, чим при  звичайному комерційному кредитуванні, маржа форфейтера.

Переваги для імпортера:

Простота і швидкість  оформлення документації.

Можливість одержання  подовженого кредиту по фіксованій процентній ставці.

Можливість скористатися кредитною лінією в банку.

Недоліки для імпортера:

Зменшення можливості одержати банківський кредит при користуванні банківською гарантією.

Необхідність платити  комісію за гарантію.

Більш висока маржа форфейтера.

Можливість виникнення труднощів  з оплатою векселя як абстрактного зобов'язання у випадку постачання некондиційних товарів чи невиконання  експортером яких-небудь інших умов контракту.

Переваги для форфейтера :

Простота і швидкість  оформлення документації.

Можливість легко реалізувати  куплені активи на вторинному ринку.

3) Більш висока маржа,  ніж при операціях кредитування.

 

 

 

3. Проблеми становлення  та розвитку торговельно-посередницької  діяльності в Україні

 

Найбільш складною і нерозв’язаною  проблемою розвитку торговельного  посередництва являється слабка правова база.

Потрібно відмітити,що правова  база регулювання торговельно-посередницької діяльності, як і всього економічного обороту, складається із фрагментів непрямих законів. В її основі лежать також відомчі нормативні акти, різні  інструкції і положення, а частіше  за все розробки самих посередників. Зрозуміло,що таку базу неможливо вважати  прийнятною.

Необхідні прямі закони, систематизовані норми права. Мова йде перш за все про прийняття  Закону України “Про торгівлю". Такий  закон буде сприяти ефективному  регулюванню всієї сукупності відносин, які виникають у сфері торгівлі. Разом з тим, в будь-якому варіанті такий закон не в змозі охопити  і тим більше регулювати багатоманітність аспектів торговельно-посередницької діяльності. В зв’язку з цим  дуже важливо прискорити прийняття  Цивільного (Комерційного) Кодексу, відобразивши у ньому види договорів торговельно-посередницької діяльності і регулювання договірних відносин. Як не парадоксально звучить, але сьогодні, по суті, відсутні норми  регулювання таких специфічних  договорів, як договір про надання  права продажу товарів (не говорячи вже про кваліфікацію діяльності дистриб'юторів, дилерів), договір консигнації, агентський договір, біржовий контракт, договір лізингу, договір аукціонного продажу та ін. Між тим на практиці операції в рамках таких договорів здійснюється досить широко.

Друга важлива причина, яка  стримує розвиток торговельно-посередницької діяльності, носить організаційний характер. Сутність проблеми полягає в тому, що в Україні організаційні форми  торговельного посередництва формуються стихійно. Вони часто мають вигляд деформованих копій зарубіжних структур, які важко вписуються в реальну  вітчизняну практику.

Аналіз показує, що структура  посередницьких фірм спрощена, нераціональна  у функціональному плані. Це стосується перш за все бірж, аукціонів, дистриб’юторських, консигнаційних фірм, брокерських контор. У них “урізана” функціональна  структура. В той же час вона універсальна. Пояснюється це двома причинами: по-перше, - прагнення до економії кошт на функціонування посередницької фірми; по-друге, - загальною тенденцією до універсалізації діяльності посередників.

Виникає необхідність розробки оптимальних організаційних форм і  структур у сфері торговельного  посередництва у вигляді рекомендацій, технологічних схем, з урахуванням міжнародного досвіду і особливостей національної економіки.

Гостро стоїть питання  про територіальну організацію  посередників, їх спеціалізацію. Справа в тому, що дуже важливими принципами функціонування більшості посередників являється розподіл територій. Це означає, що посередник територіально обмежений  в своїй діяльності.

Реалізація цього принципу потребує регулювання територіальної організації посередників, їх розмежування, спеціалізації, перегляду антимонопольного законодавства.

Говорячи про організацію  торговельного посередництва, не можливо  не торкнутися проблеми кадрів. Торгові  посередники здійснюють крупно масштабні внутрішні і зовнішні операції, складні в комерційному, фінансовому і правовому плані. Але в силу відомих причин їх професійна кваліфікація низька. До того ж в учбових закладах України кадри для торговельно-посередницької діяльності не готуються. В зв’язку з цим доцільно ввести спеціальність “Торговельно-посередницька діяльність” в коледжах, торговельно-економічних вузах країни.

На кінець проаналізуємо  проблему фінансово-економічного механізму  функціонування торговельних посередників.

Механізм торговельно-посередницької діяльності в Україні тільки формується. У ньому тільки визначаються фінансово-економічні важелі: ціни, процентні ставки, винагородження, пільги, стимули, податки. Але ці важелі досить слабко адаптовані до специфіки  діяльності торговельно-посередницької діяльності. Це відноситься перш за все до цін, скидок на об’єкти угод, ставок, платежів, деяких податків. При  цьому не відрегульовані гарантії з  боку посередника, його відповідальність перед контрагентами.

Юридичне забезпечення торговельного  посередництва

Торговельне посередництво  є предметом спеціалізації для  торговельних і посередницьких фірм, комерційних агентів, які діють  відповідно до наявних правових рамок  та згідно з базовими юридичними документами, що регламентують комерційну діяльність – контрактів.

Правовою підставою їх діяльності є національне та міжнародне законодавство. Наприклад, Цивільний  кодекс України передбачає два види комерційного представництва – повноважень  однієї особи (юридичної чи фізичної) здійснювати певні юридично-господарські акції замість іншої особи: по-перше, на підставі договору-доручення, а по-друге  – договору-комісії. Міжнародна регламентація  посередницької діяльності здійснюється міждержавними, міжнародними урядовими  та неурядовими структурами, зокрема  через розроблення типових документів, проформі контрактів. Серед подібних джерел можна назвати Настанови щодо укладання агентських угод (Guide for the Drawing up of Contract) Міжнародної торгової палати, № 4100 від 1990 р.

Договір-доручення є документом, згідно з яким довіритель (принципал) доручає довіреній особі (агенту) за відповідну винагороду здійснювати  від імені принципала та за його рахунок певні дії, зокрема купівлю  майна, проведення платежів тощо (крім власне зовнішньоторговельного посередництва, предметом договору доручення може ставати проведення рекламних кампаній, вивчення ринку, виявлення потенційних  контрагентів та клієнтів, прийом від  них замовлень, установлення з ними контактів, проведення цінових розрахунків).

Договір-комісії є документом, згідно з яким одна сторона (комітент) доручає іншій стороні (комісіонеру) за відповідну винагороду, за кошти  комітента, але від імені комісіонера  укласти для комітента одну чи кілька угод від свого імені (на купівлю-продаж товару або послуги).

Зазначені договори можуть мати різні форми залежно від  господарських цілей контрагентів, а також від особливостей здійснення операцій із міжнародної торгівлі в  окремих галузях чи країнах. Договірні  документи можуть передбачати застосування інструментів оренди, кредитування основних контрагентів, укладення додаткових контрактів із транспортними й страховими компаніями, організацію відповідного документообігу, роботу з владними структурами та з митницею, проведення заходів маркетингу, реклами та просування товарів на закордонні ринки, передпродажне  дороблення продукції, широкий сервіс, контроль якості та кількості товарів, посередництво в платіжних операціях, представництво в арбітражних судах, складування і вантажні, складські  роботи та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

У процесі підготовки курсової роботи були зроблені наступні висновки:

Сьогодні практично жоден  виробник не обходиться без допомоги посередників. Реалізація через посередника  звільняє виробника від необхідності йому самому знаходити покупців і  здійснювати продаж. Найбільш складною і нерозв’язаною проблемою розвитку торговельного посередництва являється  слабка правова база.

Необхідні прямі закони, систематизовані норми права. Мова йде перш за все про прийняття  Закону України “Про торгівлю”. Такий  закон буде сприяти ефективному  регулюванню всієї сукупності відносин, які виникають у сфері торгівлі.

Важлива причина, яка стримує розвиток торговельно-посередницької діяльності, носить організаційний характер. Сутність проблеми заключается в тому, що в Україні організаційні форми торговельного посередництва формуються стихійно. Виникає необхідність розробки оптимальних організаційних форм і структур у сфері торговельного посередництва у вигляді рекомендацій, технологічних схем, з урахуванням міжнародного досвіду і особливостей національної економіки.

Гостро стоїть питання  про територіальну організацію  посередників, їх спеціалізацію. Справа в тому, що дуже важливими принципами функціонування більшості посередників являється розподіл територій. Це означає, що посередник територіально обмежений  в своїй діяльності.

Говорячи про організацію  торговельного посередництва, не можливо  не торкнутися проблеми кадрів. Торгові  посередники здійснюють крупно масштабні  внутрішні і зовнішні операції, складні  в комерційному, фінансовому і  правовому плані. Але в силу відомих  причин їх професійна кваліфікація низька.

Механізм торговельно-посередницької діяльності в Україні тільки формується. У ньому тільки визначаються фінансово-економічні ричаги: ціни, процентні ставки, винагородження, пільги, стимули, податки. Але ці важелі досить слабко адаптовані до специфіки діяльності торговельно-посередницької діяльності. Це відноситься перш за все до цін, скидок на об’єкти угод, ставок, платежів, деяких податків. При цьому не відрегульовані гарантії з боку посередника, його відповідальність перед контрагентами.

Торгівля через посередників значно підвищує оперативність збуту, прискорює обіг капіталу, оскільки посередники більш обізнані з  ринковою кон’юнктурою, мають спеціальну фахову підготовку та розвинуту мережу інфраструктурних служб.

Надзвичайно велика для виробника  роль торгових посередників в умовах, коли він вперше виходить зі своїм  товаром на зовнішній ринок або  починає продаж на зовнішньому ринку  нового товару. Успіх виробника на ринку в цих випадках прямо залежить не тільки від конкурентоспроможності самого товару, а й від кваліфікованих дій його торгових посередників.

Як показують багато закордонних  дослідження, число фірм-посередників у торгівлі постійно зростає. Це пов’язано  з постійним збільшенням попиту споживачів на товари і послуги, оновленням і поповненням асортименту останніх, розширенням і поглибленням міжнародного поділу праці, в тому числі і в  сфері розподілу. Через торгових посередників проходить реалізація на світовому ринку переважної обсягу цілих товарних груп машин і устаткування, багатьох видів сировини, основних напівфабрикатів, готових виробів, продуктів харчування, товарів широкого вжитку. У цілому, за сучасними оцінками, більше половини міжнародного торгового  обміну здійснюється за сприяння або  при безпосередній участі незалежних від виробників і споживачів товарів  і послуг торгово-посередницьких фірм, організацій та окремих осіб. З  урахуванням внутрішньої торгівлі, часто є продовженням торгівлі зовнішньої, частка посередників у торговому  обміні між виробниками і кінцевими  споживачами ще вище і становить, не менше 90% сукупного всесвітнього обміну товарів і послуг.

Основна мета використання посередників-підвищення економічної  доцільності та ефективності зовнішньоторговельних  операцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Бородіна Є.І. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - М.: Банки і біржі, ЮНИТИ, 2005.

2. Фомишин С.В. Международные экономические отношения на рубеже тысячелетий: Учебное пособие / - Херсон: Олди плюс, 2002, - 560с.; ил.

3. Панкратов Ф. Г., Серьогіна Т. К. Комерційна справа.— Рівне:Вертекс,2001. -217 с.

4. Економіка підприємства. Навчальний посібник. / За редакцією А.В. Шегди. – К.: Знання-Пресс, 2001. – 335 с.

5. Бланк И. А. Торгово-посредническое предпринимательство. — К.2002. – 231 с.

6. Кузьмін О. Є. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. – Л.: Центр Європи,2001.- 175 с

7. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Підручник/М45 За ред.. О А. Кириченко. – К: Знання, 2005. – 493 с.

8. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков/под ред. Абалкин Л.И., Аболихина Г.Л., Адибеков М.Г. - Москва, "ДеКА" 1995г.