Зовнішньоекономічна політика в умовах глобалізаційних процесів

 Виробіткою і здійсненням  зовнішньоекономічної політики  України у відповідності з  законодавством займає Кабінет  Міністрів України. В його функцїї  входить координація діяльністю  міністрів, торгових представництв України за кордоном, прийняття нормативних актів по управлінню ЗЕД, заключення і контроль за виконанням міжурядових договорів, здійснення мір по раціональному використанню засобів валютного банку України. Зберігання і використання золотовалютного резерва і інших цінностей, які забезпечують платіжоздатність країни, а також представлення інтересів України в взаємовідношеннях з банками інших держав , ведення розрахункових операцій з валютними ресурсами здійснює національний банк України. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координацію діяльності всіх її субєктів, контроль за дотриманням законів і умов міжднародних договорів, регістрацію окремих видів зовнішньоекономічної діяльності , контрактів. Однією із сфер державного управління ЗЕД являєтся регулювання митних справ, здійснюване вищими органами влади і управління. Безпосереднім виконанням митної політики покладено на митні органи України: Державний митний комітет України, митниці, територіальні митні управління та інші митні організації.. Галузеве управління зовнішньоекономічної діяльності входить в функції відповідних Міністерств і відомств[4].

Основним нормативним  актом, що регулює даний вид діяльності в Україні, є Закон “Про зовнішньоекономічну діяльність", згідно з яким зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними. що має місце, як на території України, так і за її межами.[1]

 Формами державного  регулювання є:

• встановлення режиму здійснення валютних операцій. Такий режим встановлений Законом “Про порядок розрахунків в іноземній валюті". Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та іншими нормативно-правовими актами;
• митне регулювання, яке здійснюється згідно із Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про Єдиний митний тариф”. Митним кодексом України тощо;
• встановлення в окремих випадках, передбачених законодавством, режиму ліцензування та квотування.

Відповідно до ст. 16 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність" в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій (належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування):

• генеральна (відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною кращою (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);
• разова (індивідуальна) разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкрет­ним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції);
• відкрита (індивідуальна) (дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу), причому по кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Квотування здійснюється шляхом всгановлсння режиму видачі індиві­дуальних ліценцій, причому загальний обсяг експорту (імпоргу) за цими ліцснзіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.[1]

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі відповідних  договорів. які укладаються між  суб'єктами даного виду діяльності. Усі зовнішньоекономічні договори можна умовно об'єднати в такі групи:

• купівлі-продажу (експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт);
• зустрічних поставок (бартер, холдинг);
• торгово-посередницькі (доручення, комісія, консигнація),
• змішані тощо.

Чинним законодавством України строго регламентовані питання  укладання та оформлення названих договорів. При їх укладанні сторонам слід керуватись: Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність", “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”; Указом Президента України “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990р. (правила ІНКО-ТЕРМС)". Указом Президента України “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності”; постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки н іноземній валюті”; наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі (МЗІіЗторг} України від 5 жовтня 1995 р.”Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”тощо.[3]

В даний момент з ціллю оперативного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків, оптимального задоволення потреб населення в різних групах товарів, захисту вітчизняного виробника в Україні затвердженні Положенням  “Про порядок ліцензіювання і квотуванню експорту та імпорту”. Ці захисні дії прийняті в усіх країнах світу і вводяться на визначений період часу  по окремим товарам у випадках порушення законів, невиконання положень міжнародних договорів, експорту-імпорту неякісної продукциї та інше.

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ЗЕП УКРАЇНИ

2.1. Багатовекторність геополітичних орієнтирів

Інтеграція  України до Європейського співтовариства

Прагнення України до євроінтеграції випливає з геополітичного положення  й історії нашої держави. Як одна з найбільших країн континенту вона - об'єктивно важливий чинник процесів, що відбуваються в Європі і не може залишатися осторонь тих динамічних інтеграційних процесів, які сьогодні визначають її обличчя.

Будучи в геополітичному вимірі європейською державою, Україна  зацікавлена в процесах зміцнення  регіональної безпеки, стабілізації та розширення структур колективної безпеки  в Європі. До стратегічних інтересів  України в Європі належать необхідність технологічної модернізації вітчизняного виробництва, можливість оволодіння наукомісткими технологіями, адже національна стратегія розвитку, заснована на традиційному індустріальному характері сьогодні вже неприйнятна, навіть небезпечна. Потрібна заміна інерційного індустріального розвитку на інноваційний, який би відповідав вимогам сучасного етапу НТР.

Для Європи Україна є потенційним  партнером і як важливий фактор формування системи колективної безпеки  на континенті, і як великий споживчий  ринок, джерело відносно дешевої робочої сили та як країна з невикористаним повною мірою інтелектуальним, науково-технічним і виробничим потенціалом.

Ключовими критеріями для ролі нашої  держави у новітній європейській спільноті, мають стати відкрите громадянське суспільство, ефективне функціонування ринкової економіки, верховенство права, цивільний демократичний контроль над військовою сферою, послідовність і передбачуваність у зовнішній політиці. Наших стратегічних партнерів на Заході непокоїть високий рівень невизначеності щодо перспектив реформування господарської системи, політична нестабільність у країні, недосконалість законодавства, відсутність достатніх гарантій приватної власності, розгул корупції, невирішеність багатьох соціальних проблем, недостатня розвиненість демократичних інститутів, відсутність належної системи гарантії прав і свобод громадян, що відчутно посилилися останнім часом.[23]

Прагнення України до євроінтеграції останнім часом перетворюються з  магістрального напряму української  зовнішньої політики в другорядний, тому викликає настороженість з боку країн-членів ЄС не лише внаслідок невирішеності в Україні багатьох проблем демократичної трансформації, а й тому, що в їхній позиції виявляються елементи певної байдужості щодо перспектив входження України до європейських структур. Це підтверджується тим, що визначення самим ЄС місця України в Європі за останні роки практично не змінилося — вона багато в чому залишається для країн—учасників цього союзу лише частиною колишнього пострадянського простору.

Для пересічного українця головним відчутним результатом розширення ЄС стає помітне збільшення кількості країн, які змушені відгороджуватися від України візовими бар'єрами. Варто вказати й на інші негативні для нашої держави наслідки цього розширення — наприклад, у торговельно-економічній сфері. Вже сьогодні наші товаровиробники фактично втратили традиційні ринки у країнах Східної Європи—нових членів ЄС, унаслідок їхньої переорієнтації на євроринок, оскільки вони позбавлені можливості самостійно регулювати свій торговельний режим з Україною.

Особливої уваги заслуговують українсько-польські відносини, що набувають статусу  стратегічних. Інтереси України і  Польщі збігаються, обидві держави  прагнуть інтегруватися в Європу і зберегти при цьому добросусідські стосунки із Росією. Відтак українсько-польські стосунки набули динамізму і стабільності. Регіональне співробітництво між Україною і Польщею знайшло практичне втілення у створенні міжнародної асоціації "Карпатський Єврорегіон", до якої увійшли відповідні регіони Польщі, Угорщини, Румунії, Словаччини (асоційований член) і чотири області України — Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька. Перспективним напрямом українсько-польського співробітництва є поглиблення міжрегіональної співпраці прикордонних районів на основі відповідного пакета документів. Позитивний розвиток відносин між обома країнами дає підстави сподіватися на те, що українсько-польські взаємовідносини стануть фундаментом стабільності у цьому регіоні.

Розвиток відносин з  Росією

Водночас геополітичні реалії не дають можливості Україні зосереджуватися лише на європейському геополітичному векторі. Визначена стратегічна мета не применшує важливість інших пріоритетних напрямів— розвитку дружніх і партнерських відносин з Росією та поглиблення   стратегічного партнерства із США, розвитку економічних відносин з країнами АТР.

Посилення стратегічного партнерства  з Росією, поряд з напрямком  євроінтеграції, є одним з важливих пріоритетів України. І це не випадково. Росія є природним партнером  України, і не лише через економічну взаємозалежність двох країн. Варто пам'ятати, що Росія є досить могутньою у військово-політичному плані і вельми впливовою й авторитетною у світі державою, яка значно впливає на розвиток міжнародних подій. Не випадково, більшість західних політологів називають її одним із силових центрів сучасної геополітики і досить високо оцінюють її потенціальні можливості.

Росія - постійний член Ради Безпеки  ООН і володіє правом "вето" у цій організації при вирішенні  міжнародних проблем. І саме тому відносини з Росією займали і займатимуть центральне місце в українській геостратегії. Тим більше, що вплив російського чинника постійно відчувається (особливо останнім часом) і в стратегії внутрішньої політики, в усіх сферах суспільного життя. Вкрай важливим є те, що характер російсько-українських відносин впливає на розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні, адже багато суб'єктів політичної діяльності пов'язують з ним і вирішення внутрішньополітичних проблем, і власні політичні інтереси й намагання. Тим більше, що в Україні, як відомо, вельми значна російська діаспора, а майже 40 % населення є російськомовним. Не менш суттєвий і факт, що українсько-російські   відносини  набувають  важливості в контексті глобальної безпеки та збереження миру.[22]

Варто зауважити, що з точки зору геостратегічних інтересів України не існує (і не може існувати, враховуючи історичну і культурну близькість двох народів) принципових перешкод для того, щоб визнавати Росію своїм стратегічним партнером. Певна напруженість у стосунках між нашими країнами значною мірою є штучною. Ні в економічному, ані в політичному чи у військовому вимірах вона не має достатніх підстав. Таку ситуацію політологи визначають як феномен "залишкової ідеологізації", яка, на жаль, має місце з обох сторін. З одного боку, в Росії ще й досі є певні політичні сили, які ніяк не можуть змиритися з самим фактом існування незалежної України і прагнуть домогтися всебічної і повної "інтеграції" України з Росією на основі утворення якогось нового союзу, маючи на увазі фактичне підкорення першої другій.

Звичайно, Росія має  свої власні інтереси і, зрозуміло, ставить  їх вище за інтереси інших країн. Проте  Україні немає чого боятися Росії, якщо вона розважливо вестиме свою внутрішню і зовнішню політику. Конструювання  відносин з Україною є одним із найсерйозніших випробувань російського суспільства на демократизм і спроможність органічно увійти до світового співтовариства на основі Дотримання загальноприйнятих міжнародних норм.

З іншого боку, стратегічні  інтереси України потребують стабільних дружніх, рівноправних взаємовідносин із Росією. За визначенням експертів, у найближчі роки українсько-російські стосунки стануть найбільш важливими в Європі і набудуть геополітичного значення, оскільки на їхньому прикладі вироблятиметься модель взаємовідносин незалежних супердержав, їх входження у стабільну, цілісну Європу.

Цілісний аналіз усього комплексу взаємовідносин України і Росії свідчить, що відкрита конфронтація між ними навряд чи матиме місце, проте час від часу приховане протистояння може загострюватися. Остання обставина пов'язана насамперед із певними розходженнями в основних зовнішньополітичних цілях і завданнях України і Росії.