Економічна ефективність виробництва картоплі та її вплив на грошові надходження підприємства

 

1.2. Показники економічної  ефективності виробництва картоплі  і методика їх визначення.

Процес виробництва є важливою стадією кругообігу коштів підприємства. В ході його здійснення підприємство, витрачаючи матеріальні, технічні, трудові та фінансові ресурси, формує собівартість продукції та фінансові результати діяльності - прибуток та збиток. За типовим положенням з плану, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженим постановою Кабінети Міністрів України від 26.04.1996р. №473, собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут [19].

Основними показниками, що характеризують рівень та економічну ефективність виробництва картоплі є:

• вартість валової продукції на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на 1люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів та на 1 грн. виробничих витрат;
• обсяг валового, чистого доходу та прибутку на 1га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника чи на, 1люд-год, на 1грн. основних виробничих фондів та на 1грн. витрат виробництва;
• врожайність, продуктивність праці, собівартість, чистий доход та прибуток з розрахунку на 1га посіву, рівень рентабельності [20, с 45-50].

Наведені показники характеризують ефективність використання виробничих ресурсів, окупність витрат виробництва та його рентабельність.

Собівартість - це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво та реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу виробленої продукції [8].

Рівень рентабельності відображує ефективність виробничих витрат у підприємстві. Рентабельність визначають відношенням валового прибутку до повної собівартості.

Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають. Отже, собівартість вирощування цієї культури має значні зональні відмінності. Найнижча собівартість 1ц. бульби на Поліссі, дещо вища - в зоні Карпат і значно вища в Степу [1,с.123-124].

Ефективність вирощування культури значною мірою визначається цінами реалізації. На картоплю, як і на плодоовочеву продукцію, що реалізується, встановлюють закупівельні та договірні ціни. Останні застосовують на продукцію, яка поставляється за договорами підприємствам і організаціям. При цьому для регулювання роздрібних цін місцевим органам надано право встановлювати в необхідних випадках граничні роздрібні ціни на дану продукцію. Таким чином забезпечується поєднання державного ціноутворення з розширенням прав місцевих органів і підприємств, широким використанням договірних і самостійно встановлених цін.

Закупівельні ціни на продовольчу картоплю, яка продається державі сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і населенням, диференційовані по зонах Україна та строках реалізації. Найдорожче в 2003 році картопля коштувала на 22 березня – 2,03 гривні за кілограм.

Ефективність вирощування картоплі для продовольчих цілей характеризують такі показники: урожайність, затрати праці на 1 ц, собівартість 1 ц картоплі та рівень рентабельності. За цими ж показниками розраховують й ефективність насінної картоплі з урахуванням сортів, а картоплі для переробки - виходу крохмалю. Картопля, що продається спиртовим чи крохмале-патоковим заводам, при вмісті крохмалю понад базисний рівень оплачується з надбавкою до закупівельної ціни на картоплю для переробки; при вмісті крохмалю, нижчому від базисної норми, робиться знижка в тому ж розмірі.

Ефективність вирощування насінної картоплі в підприємствах України висока. Грошові сортові надбавки, встановлені на продовольчі та насінні сорти, забезпечують високий рівень рентабельності її виробництва [6, с.76].

Найпростішими і вихідними показниками для оцінки діяльності підприємства є натуральні: урожайність сільськогосподарських культур, продуктивність худоби, виробництво продукції в натурі на 100 га відповідних угідь, продукція рослинництва на 100га ріллі.

Проте натуральні показники виявляють лише один аспект досягнутої ефективності, дають звужену характеристику використання окремого ресурсу і не показують сукупних затрат праці, які забезпечили одержання цієї врожайності або продуктивності тварин.

Найважливішими вартісними показниками, що характеризують діяльність підприємства, є обсяг валової й товарної продукції, розмір поточних витрат і капітальних вкладень, дохідність виробництва. На їх основі можна визначити продуктивність праці, капіталовіддачу, капіталоломісткість, норму прибутку, а також показники рентабельності.

Продуктивність праці розраховують як відношення обсягу валової продукції до затрат робочого часу  на виробництво продукції.

Капіталовіддачу розраховують як суму вартості валової прдукції в розрахунку на 1грн. вартості основного капіталу.

Капіталомісткість розраховують як вартість основного капіталу в розрахунку на 1 грн. вартості валової продукції.

Норму прибутку розраховують як відношення прибутку до суми основного капіталу і оборотного капіталу, помноженого на 100. Одержані показники дають комплексну оцінку ефективності використання землі, трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, окупності виробничих витрат.

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та економічна ефективність виробництва картоплі і методика їх визначення.

2.1.  Виробничі  ресурси господарства та їх  використання.

Вивчення ефективності галузі картоплярства вимагає урахування всієї сукупності як економічних факторів, так і природно-кліматичних умов, в яких знаходиться об’єкт дослідження. Природні умови справляють значний вплив на ефективність сільського господарства і, зокрема, на галузь рослинництва, і розглядаються в економічній науці як один із засобів виробництва.

Розглянемо економічну ефективність сільськогосподарського виробництва на прикладі конкретного господарства.

Досліджуване підприємство ФГ «Веприн» розташоване в с.Веприн, Радомишльського району, Житомирської області.

Землі ФГ «Веприн»  знаходяться в зоні Полісся.

За своїм рельєфом територія господарства являє собою злегка хвилясту рівнину з невеликим похилом поверхні з півночі до південного заходу. Значних озер на території господарства немає, але неподалік поля (з лівої сторони) є досить великий струмок, який забезпечує грунт вологістю.

Клімат району - помірно-континентальний (помірно теплий і помірно зволожений), літо тепле й вологе, зима порівняно м'яка. Середні температури січня змінюються із заходу на схід від —4,5, —5 °С до —7, —8 °С. Середні температури липня змінюються відповідно від +17 до +19,5 °С. Безморозний період триває 160—180 днів. Зона Полісся є найбільш зволоженою на рівнинній частині України. Річні суми опадів 600—700 мм. Стійкий сніговий покрив тримається 90—100 днів. Густота річкової мережі 0,30—0,50 км/км2. Для річок характерна тривала весняна повінь із широкими розливами, зимова межень. Підземні води є джерелом живлення річок і озер. Дуже поширені низинні болота.

Таким чином, кліматичні умови господарства сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур [16; 9, с 32-34].

 

 

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля. Земельні ресурси потрібні всім підприємствам, однак, якщо в промисловості земля є лише господарським базисом, то в сільському господарстві вона є основним засобом виробництва. Функціональні особливості використання землі визначають її важливе місце серед природних ресурсів.

Виробництво сільськогосподарської продукції досліджуване господарство здійснює на власних землях. Для оцінки наявності в господарстві земельних ресурсів, визначимо структуру його земельних угідь.

Під структурою земельних угідь розуміють питому вагу кожного виду угідь у загальній земельній площі.

Структуру земельних площ досліджуваного підприємства за аналізований період (2011р., 2012р. та 2013р.) наведено в таблиці 2.1.1

Таблиця 2.1.1. Склад і структура земельних угідь ФГ «Веприн»

Види угідь	2011р.		2012р.		2013р.		2013р. у % до 2011р.
	га	%	га	%	га	%
Сільськогосподарські угіддя  із них: рілля	1667,8   1667,8	100   100	1192   1192	100   100	1250   1250	100   100	74,9   74,9

 
          Аналізуючи дані таблиці 2.1. помітно, що площа сільськогосподарських угідь даного підприємства за період з 2011 по 2013рр. зменшилась на 25,1 %, а всю питому вагу займає рілля – 100 %. Це означає, що у підприємстві максимальний ступінь розораності угідь, що в свою чергу свідчить про інтенсивне використання землі і перспективну діяльність господарства, а також необхідність вжиття відповідних заходів щодо захисту земель від вітрової і водної ерозії.

Рівень ведення сільськогосподарського виробництва та використання земельних ресурсів певною мірою визначається навантаженням земельних угідь з розрахунку на одного працюючого. Отже, на прикладі даних таблиці 2 розглянемо землезабезпеченість в середньому по господарствах району.

Таблиця 2.1.2 Землезабезпеченість фермерського господарства «Веприн»

Рік	Площа, га		Середньорічна чисельність працівників, чол.	Припадає на 1-го працівника, га
	сільськогосподарських угідь	ріллі		Сільськогосподарських угідь	Ріллі
2011 2012 2013	1667,8 1192 1250	1667,8 1192 1250	28 75 71	59,6 15,9 17,6	59,6 15,9 17,6

 

 

Отже, з даних таблиці 2.2.2 видно, що в 2013 році, порівняно з 2011 землезабезпеченість в середньому по підприємству зменшилась відносно сільськогосподарських угідь на 42 га. Ці зміни зумовлені зменшенням земельних ресурсів на 417,8 га. За розрахунками науковців забезпеченим землею вважається таке господарство, в якому на одного працівника припадає 10 га ріллі. Отже в середньому по підприємству спостерігається рівень землезабезпеченості на одного працівника зменшилось у зв’язку зі збільшенням чисельності працівників в три рази.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів галузі, адже вони є одним з важливіших факторів виробництва, який визначає його рівень і ефективність, а також головною складовою частиною продуктивних сил сільського господарства, їхня праця – вирішальним фактором сільськогосподарського виробництва.

Трудові ресурси сільського господарства – це працездатне населення, яке зайняте в сільськогосподарському виробництві. Вони включають працездатних робітників та службовців: чоловіків  віком від 16 до 60 років та жінок віком від 16 до 55 років. Крім працездатних у виконанні сільськогосподарських робіт беруть участь підлітки від 12 до 16 років та особи пенсійного віку, які вступили у відповідні договірні відносини з підприємствами.

Проведемо аналіз показників наявності і використання трудових ресурсів в ФГ «Веприн» (табл. 2.2.3).

Таблиця 2.1.3. Наявність та використання трудових ресурсів в ФГ «Веприн»

Показник	Роки			2013р. в % до 2011р.
	2011р.	2012р.	2013р.
Середньорічна чисельність працівників, зайнятих в с. г., чол. Відпрацьовано 1 працівником, люд.-год. Коефіцієнт використання трудових ресурсів	28   946   14,5	75   429   17,05	71   163   6,13	253,6   17,2   Х

 

 

Розглядаючи дані таблиці, можна відмітити, що в середньому по підприємству за останні три роки спостерігається тенденція до збільшення чисельності працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві. За період з 2011 по 2013рр. чисельність працівників всього по аналізованому підприємству збільшилось у 3 рази, зменшення кількості людино-годин відпрацьованих 1 працівником за 2013 рік. Зменшення затрат праці в аналізованому підприємстві відбувалося завдяки механізації трудових процесів, а це в свою чергу призводить до збільшення продуктивності праці. Отже, збільшення чисельності працівників відобразилось на кінцевих результатах діяльності підприємства. Залежно від ступеня розвитку умов виробництва одна й та сама кількість праці протягом певного часу може дати більшу або меншу кількість продукту. Тому, чим краще оснащене підприємство, чим ефективніше воно використовує техніку і застосовує нові технології, тим вищою буде продуктивність праці і навпаки. У такій постановці мається на увазі ефективне, раціональне використання не лише однієї праці, але й усіх інших ресурсів – землі, техніки, сировини, матеріалів, енергії.