Основні теоретичні засади виникнення ризику на підприємстві що займається ЗЕД

Головне завдання цих методів - визначити фактори ризику , етапи  роботи при виконанні яких ризик  виникає , тобто встановити потенційні сфери ризику [2, 16].

Методи якісного аналізу  можна розділити на чотири групи :

• методи , що базуються на аналізі наявної інформації ;
• методи збору нової інформації ;
• методи моделювання діяльності організації ;
• евристичні методи якісного аналізу .

Підсумкові результати якісного аналізу ризику , у свою чергу , є  вихідною інформацією для проведення кількісного аналізу .

2. Кількісні методи оцінки підприємницьких ризиків – їх застосування базується на основі даних , отриманих при якісній оцінці , тобто оцінюються тільки ті ризики , які присутні при здійсненні конкретної операції .

При кількісному аналізі , ризику необхідно визначити розмір , як окремих ризиків , та і ризику проекту в цілому . Це більш складна  проблема . Кількісний аналіз ризику , тобто кількісне (числове ) визначення ступеня окремих ризиків і  ризику ЗЕД підприємства в цілому , що є теж досить складною проблемою . При кількісній оцінці ризиків  підприємства найчастіше застосовують такі методи : статистичний аналіз ; аналітичний та нормативний методи ; метод експертних оцінок та метод аналізу чутливості ; метод аналізу ризику з використанням дерева рішень ; метод аналогій .[2]

Таблиця 1.1

Сутність і  умови використання різних методів  оцінки ризиків [8]

 

Методи  оцінювання ризику	Сутність  методу	Умови використання
Статистичний метод	Кількісне визначення імовірності  настання ризикової ситуації і розмірів фінансових збитків	Прояв ризиків у діяльності конкретного підприємства, наявність  достатньо інформації про кількість  ризикових ситуацій та їхніх фінансових наслідків
Метод експертного оцінювання	Якісне визначення імовірності  настання ризикової ситуації на основі вивчення думки експертів з цих  питань і факторів, що зумовлюють рівень ризику	Наявність експертів, збирання і оброблення ними інформації про  діяльність підприємства і про фактори, що зумовлюють визначений рівень ризику( за спеціально розробленим переліком)
Розрахунково- аналітичний  метод	Якісне вивчення рівня  ризику на основі кількісної оцінки фінансових наслідків ризикової ситуації при  різних припущеннях щодо факторів, що зумовлюють імовірність їхнього  прояву	Наявність точної і об’єктивної  інформації щодо фінансового  стану  та ефективності використання усіх видів  ресурсів підприємства, а також усіх учасників ринку

 

Оцінка ризиків може здійснюватися  як в абсолютних , так і у відносних  величинах . Наявність статистичних відомостей про виникнення ризику дозволяє математично визначити ймовірність  настання ризикових подій за допомогою  загальновідомих інструментів загальної  теорії статистики: ймовірності події ; величини відхилення від прогнозованого значення; дисперсії; математичного очікування ; середнього квадратичного відхилення; коефіцієнта асиметрії ; ексцесу та інших математичних і статистичних критеріїв [3, 14].

В абсолютному вираженні  ризик вимірюється іменованими  величинами , наприклад , частотою чи розмірами  можливих збитків у грошовому  еквіваленті. У відносному вираженні  ризик вимірюється різними безрозмірними  показниками , що є відношеннями двох чи кількох іменованих величин .

 

1.3 Механізм  управління ризиками у зовнішньоекономічній  діяльності підприємства.

 

Різноманітність ризиків  зовнішньоекономічної діяльності зумовлюється різноманітністю зовнішньоекономічних операцій, тому важливо дотримуватись  певних принципів управління ризиками (рис. 1.5).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис 1.5 Принципи управління ризиками підприємств  у зовнішньоекономічній діяльності

 

Перше з них – це принцип  командності. Цей принцип полягає  у тому, що всі дії в процесі  управління ризиками повинні проводитися  із застосуванням методів командної  роботи, необхідна кооперація зусиль, навиків і знань.

Другий принцип – це принцип інформативності. Володіння  інформацією про можливі інциденти, ризики, повинна доводитися до кожного  працівника.

Третій принцип – прогнозованість. Його суть полягає у розробці стратегічних дій до того, як настане ризикова ситуація, що збільшить вірогідність сприятливого результату.

Четверте – це стратегія. Своєчасне, постійне і точне використання технологій управління ризиками забезпечує впорядковане середовище ухвалення  рішень і ефективне використання ресурсів, тобто проблема ризику розглядається  щоденно для попередження кризових ситуацій [2].

У стратегічному управлінні визначають область ризику з найбільшою ймовірністю потенційно можливого  порушення митного законодавства  і найбільшою величиною збитку в  разі виникнення ризиків (тенденції, закономірності), а також розробка і впровадження відповідних заходів щодо їх запобігання  або мінімізації на рівні всієї  митної служби України [3].

В оперативному управлінні визначають локальні області ризику з найбільшою ймовірністю потенційно можливого порушення митного  законодавства і найбільшою величиною  збитку в разі виникнення ризиків, характерних  для окремих осіб, товарів і (або) митних органів, в тому числі розподіл компетенції митних органів щодо прийняття рішень.

У тактичному управлінні визначають області ризику, характерних для  короткострокових ситуацій, конкретних осіб, партій товарів.

Усі активи управління ризиками підлягають реєстрації, створюються  бази даних ризиків, які є основою  розробки подальших дій. У цьому  полягає п'ятий принцип – документування[1].

Управління ризиками починається  з виявлення й оцінки всіх можливих загроз, з якими підприємство зіштовхується  в процесі своєї діяльності. Після  цього ризик-менеджери підприємства здійснюють пошук альтернатив, тобто  розглядаються менш ризиковані варіанти здійснення діяльності з можливістю одержання тих же доходів.

Після виявлення і оцінки ризиків, керівництво вирішує, приймати або ухилятися від ризиків. Прийняття  ризиків має на увазі, що підприємство бере на себе відповідальність по самостійному запобіганню і ліквідації наслідків  цих ризиків [4].

Рішення про прийняття  або ухиленні від тих чи інших  ризиків багато в чому залежить від  реалізованої підприємством стратегії  і так званого ставлення до ризику.

Основною метою процесу  управління ризиками зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві – це збільшення вірогідності успішної реалізації проекту  через зниження міри дії до прийнятного  рівня [5].

Управління ризиками включає  в себе чотири основні процеси: ідентифікація, аналіз, планування і контроль ризиків.

Ідентифікація ризиків - це перша стадія процесу управління ними. На цьому кроці виявляються і описуються ризики, які можуть виникнути при реалізації проекту, а також взаємозв'язку ризиків між собою. Виявлені ризики класифікуються за групами (наприклад, можуть бути визначені такі категорії ризиків: фінансові, технологічні, політичні, професійні, форс-мажор і т.д).

На етапі аналізу проводиться оцінка ризиків. Тут підраховуються ймовірності ризиків і збитку, який вони можуть завдати, а також визначаються межі ризиків. Після цього ризики групуються за ступенем важливості та виділяються найбільш важливі з них, які будуть ретельно відслідковуватися протягом усього терміну ведення проекту. [11]

Після ідентифікації та аналізу  ризиків на стадії планування розробляються заходи щодо запобігання ризиків та усунення їх наслідків, якщо вони все ж відбудуться. Відповідні документи містять у собі опис дій з реагування на виникнення кожної з можливих проблем і перелік осіб, відповідальних за здійснення відповідних дій з їх нейтралізації

Завданням етапу контролю є моніторинг виявлених ризиків та здійснення планово-попереджувальних заходів. На підставі даних такого моніторингу відбувається ініціювання відповідної реакції на проблемну ситуацію в разі виявлення такої. Правильно організований контроль виконання проекту забезпечує керівництво компанії якісної та своєчасної інформацією для прийняття рішень щодо запобігання ризиків.[2]

По ходу проекту можуть виявлятися нові ризики або змінюватися  ступінь їх впливу на проект. Саме тому управління ризиками являє собою  замкнутий цикл, в якому за контролем  знову слід стадія ідентифікації  і так аж до закінчення проекту. [13]

Контроль над ризиком  становить істотну частину успішної торгівлі. Ефективне управління ризиком  вимагає не тільки уважного спостереження  за розміром ризику, але також стратегію  мінімізації збитків. Для зменшення виробничих ризиків (наприклад, невиконання планових завдань за обсягом та якістю продукції, що випускається) розробляються відповідні організаційно-технологічні заходи, що включають систему поточного і оперативно-календарного планування, систему управління якістю та інші аналогічні заходи, що мають на меті створення на підприємстві системи, що виключає невиконання планових завдань у строк та належну якість продукції. [19]

Головна проблема управління ризиками у зовнішньоекономічній діяльності підприємства полягає в управлінні ризиками, настання яких не залежить від  зусиль підприємств, і які є зовнішніми. Можна виділити наступні групи методів, спрямованих на зменшення можливих збитків, викликаних цими ризиками:

1. Страхування. 

2. Хеджування  як метод використання біржових  ф'ючерсних контрактів і опціонів.

3. Застосування  різних форм і методів розрахунково-кредитних  відносин, що зводять до мінімуму ризик неплатежу за поставлені товари, або неотримання товарів проти їх оплати. Наприклад, підтверджений документарний акредитив, різні банківські гарантії, авалювання, застава та ін

4. Аналіз  і прогнозування кон'юнктури (попиту, пропозиції, ціни) на зовнішньому ринку, планування і своєчасна розробка заходів за рахунок власних і позикових ресурсів з метою уникнути можливих збитків, викликаних несприятливими кон'юнктурними змінами.

5. Інші  методи (ухилення від ризику, компенсація ризику і його наслідків, локалізація ризику, розподіл (дисипація) ризику). [11]

Серед методів управління ризиками у ЗЕД значне місце відводять  страхуванню. За своєю природою страхування - форма попереднього резервування ресурсів, призначених для компенсації  збитку від очікуваного прояву різних ризиків. У принципі, це також передача ризику. Стороною, що приймає фінансові  ризики в даному випадку, виступає страхова компанія. Мета страхування суб'єкта економіки - захист від фінансових наслідків (майнового збитку) внаслідок настання несприятливих подій. Економічна сутність страхування полягає у створенні резервного (страхового) фонду, відрахування в який для окремого страхувальника встановлюються на рівні, значно меншому сум очікуваного збитку і, як наслідок, страхового відшкодування. Поряд зі страхуванням застосовують також інші методи управління ризиками.[4]

Для управління ризиками, пов'язаними  з падінням цін на біржові товари, фондові цінності, а також несприятливим  падінням курсу валют, широко застосовуються різні методи хеджування. Перевага хеджування - можливість оперативного прийняття рішень, порівняно невисока вартість. До недоліків слід віднести відносно вузький спектр дії (тільки цінові параметри угод на товари, фондові  цінності і валюту), складність використовуваних прийомів, які вимагають високого рівня кваліфікації фахівців.

Окрема область управління ризиками у ЗЕД пов'язана з  розрахунково-кредитними відносинами  і передбачає використання досить великої  різноманітності форм і методів. До основних з них відносяться:

1. Застосування безвідкличного підтвердженого документарного акредитиву при розрахунках за постачання товару;
2. Використання банківських гарантій (наприклад, авалювання перекладних векселів - тратт та ін.) [4]

Перевага даного механізму  зниження ризиків - простота і доступність  використання для учасників ЗЕД, недолік - відносна дорожнеча даного типу послуг.

Перераховані способи  не в змозі забезпечити абсолютний захист від можливих ризиків, хоча і  можуть істотно їх зменшити. Значною  мірою ризики можуть бути запобігти  шляхом ефективного внутрішньофірмового  управління (наприклад, диверсифікацією  діяльності тощо). Найбільший ефект  може бути досягнутий за рахунок поєднання, комбінації різних методів управління ризиками: страхуванням, хеджуванням, застосуванням сучасних методів  управління, форм і методів розрахунку у зовнішньоекономічних операціях. [5] 

1.4 Роль контракту в управлінні ризиками зовнішньоекономічної діяльності підприємства

 

Особливістю зовнішньоекономічної операції є те, що вона здійснюється між суб'єктами, що знаходяться в  різних країнах і правових системах. Порівняно з угодами в середині країни, це пов'язано з багатьма додатковими  труднощами і ризиками. Проте підприємства проводять зовнішньоторговельні операції, тому що це дає чималі прибутки. Зовнішньоекономічна  діяльність є сферою, що дуже сильно піддається ризикам. [12]

Під час проведення зовнішньоекономічної операції відбувається складний процес руху значної маси грошових, товарних, матеріальних засобів, обіг юридичних  документів, а також інформаційних  потоків. Це відтворює систему, критично схильну до впливу багатьох чинників ризику. У багатьох джерелах наводяться рекомендації, як правильно складати контракт, як краще сформулювати ту або іншу умову. Проте, цього недостатньо  для того, щоб грамотно скласти  контракт. Тут необхідний системний  підхід, певна методика, використовуючи яку підприємство могло б оцінити  всі можливі варіанти контракту  і вибрати найбільш вдалий. Це істотно  полегшило б і переговорний процес, оскільки будь-яка умова, запропонована  партнером, може бути заздалегідь пророблена й оцінена. Тобто основним завданням  є управління ризиками, пов'язаними  з умовами контракту. Для вирішення  цієї проблеми необхідно розглянути основні її складові. Насамперед –  поняття самого ризику і теорію управління ризиками, а потім контракт і пов'язані  з ним ризикові ситуації, як об'єкт  управління. [19]