Перспективи розвитку банківської системи України

ЗМІСТ

ВСТУП

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, А. Пігу, Дж. Герлі, Е. Коен, Е. Шоу, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, П. Роуз, Дж. Сінкі, А. Грязнова,Е. Жуков,В. Колесніков,Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, О. Васюренка, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, Г. Карчевої, О. Кірєєва, В. Кротюка, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В. Міщенка, А. Мороза, Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука, В. Суторміної, Р. Тиркала, С. Циганова.

Метою дослідження є вивчення теоретичних і практичних аспектів функціонування банківської системи в період становлення ринкових відносин.

Досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

– проаналізувати сучасні методологічні підходи до питання сутності банківської системи, визначити економічну сутність та функціональне призначення;

– узагальнити зарубіжний досвід становлення та розвитку банківських систем з метою його адаптації та використання в Україні;

– проаналізувати макроекономічні умови становлення та розвитку банківської системи України;

– дослідити тенденції розвитку банківської системи України на різних етапах її функціонування;

–розкрити основні напрями забезпечення сталого розвитку банківської системи України;

– визначити роль держави в процесі забезпечення стабільного та ефективного розвитку банківської системи.

Об’єкт дослідження – банківська система України як складова національної економіки, процеси її формування і розвитку в умовах перехідної економіки.

Предмет дослідження – теоретичні і практичні проблеми становлення, функціонування та розвитку банківської системи України.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою даної дисертаційної роботи стали фундаментальні положення зарубіжної та вітчизняної теорії функціонування та розвитку банківської системи. Для досягнення визначеної мети залежно від складності наукових завдань застосовувався комплекс загальнонаукових методів: аналіз і узагальнення, класифікація, оцінювання; системний та порівняльний аналіз. Так, при вивченні моделей становлення та розвитку банківських систем різних країн використано методи синтезу та порівняння. Проведено оцінку кількісних параметрів функціонування банківської системи України на різних етапах її розвитку із застосуванням статистичних та економічних методів.

Теоретичну та інформаційну базу дослідження становлять праці провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців у сфері іпотечного кредитування, законодавчі та нормативні акти України з питань функціонування іпотечних ринків, довідково-інформаційні видання, матеріали науково-практичних конференцій, інформаційно-аналітичні матеріали Національного банку України, публікації в засобах масової інформації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

1. Сутність та структурна побудова банківської системи України

            Окремі науковці порівнюють банківську систему держави із кровоносною системою людини, оскільки вона повинна забезпечувати обіг фінансових ресурсів в економіці. Банківська система створює гроші і впливає на їх пропозицію на ринку, бере участь у перерозподілі ресурсів. Отже, можемо говорити про безпосередню залежність між розвитком банківської системи та економіки країни загалом. Якщо банківська система стабільно розвивається, це позитивно впливає на економіку. Але негативні тенденції у її функціонуванні призводять до уповільнення темпів економічного розвитку. З огляду на ключову роль банківської системи в економічних процесах, вона підлягає всебічному вивченню з метою оптимізації її діяльності.

Отже, банківська система України - законодавчо визначена, ієрархічно структурована система взаємозв’язаних банків, що забезпечує ефективне функціонування грошового ринку та сприяє розвитку економіки.

Створення банківської системи зумовлене потребою здійснення нагляду і регулювання банківської діяльності, забезпечення грошової стабільності та роботи банків, а також прагненням до збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку. Теорії і практиці банківської діяльності на сучасному етапі розвитку відомо два види банківських систем: однорівнева і дворівнева. Однорівнева банківська система передбачає, що усі функціонуючі в країні банки перебувають на одному ієрархічному рівні, тобто між ними існують виключно горизонтальні зв’язки. Однорівнева побудова банківських систем характерна для країн із низьким рівнем розвитку економіки, з тоталітарним або командно-адміністративним режимом правління. В економічно розвинених країнах банківські системи складаються із двох рівнів.

Рис. 1.1. Структура банківської системи України

Залежно від місця центрального банку у банківській системі та функцій комерційних банків, які утворюють її другий рівень, у світовій банківській практиці прийнято виділяти три основні моделі банківських систем: німецьку, англосаксонську і Федеральну резервну систему Сполучених Штатів Америки.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльністю», банківська система України складається із Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, які створені і діють на території України. Отже, в Україні законодавчо закріплене існування дворівневої банківської системи. Хоча не всі науковці схвально висловлюються про існування дворівневої банківської системи. Зокрема В.Д. Лагутін вважає, що для розвитку вітчизняної банківської системи потрібно сформувати ще й третій рівень. О.В. Дзюблюк зі свого боку доводить потребу інтегрування до організаційної структури ринкового типу мережі допоміжних організацій, які б сприяли розвитку взаємозв’язків між обома рівнями банківської системи та суб’єктів економічних відносин.

На першому рівні банківської системи знаходиться центральний банк - Національний банк України (НБУ), який забезпечує стабільність національної грошової одиниці (гривні) та ефективність функціонування всієї банківської системи. НБУ банком у традиційному розумінні виступає лише для банків другого рівня та Кабінету Міністрів України.

На другому рівні банківської системи знаходяться інші банки, які зазвичай називають комерційними банками. Між учасниками банківської системи України існують горизонтальні і вертикальні зв’язки. Так, банки другого рівня перебувають в ієрархічній підпорядкованості НБУ, за рахунок чого забезпечується вертикальна взаємодія. Горизонтальні взаємозв’язки характерні для комерційних банків. Вони є самостійними рівноправними фінансово-кредитними підприємствами, які працюють у конкурентному середовищі на підставі ліцензії НБУ на комерційних засадах.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні та спеціалізовані. Серед дослідників банківської діяльності немає узгодженої думки стосовно пріоритетів розвитку банківської системи України у напрямку поглиблення спеціалізації чи універсалізації функціонування банків, оскільки обидва шляхи характеризуються як перевагами, так і вадами. Спеціалізація у діяльності банків дає змогу більшою мірою задовольняти потреби окремих груп клієнтів шляхом сегментації ринку і вибору цільових сегментів. Концентрація уваги на задоволенні попиту окремої ринкової ніші та цільової аудиторії дає змогу підвищити якість наданих послуг та враховувати індивідуальні особливості клієнтів. Для прикладу в Англії банківська діяльність характеризується високим рівнем спеціалізації. У цій країні за окремими видами банків (депозитні, торговельні) законодавчо закріплено виконання окремих видів операцій. З іншого боку, універсальний характер банківських установ зменшує ризик залежності фінансового становища банку від певної групи однотипних клієнтів шляхом диверсифікації банківської діяльності і зменшення операційних витрат. Надання максимально можливої кількості фінансових послуг клієнтам у відділенні банку також підвищує його конкурентоспроможність, оскільки дедалі частіше банки називають «фінансовими супермаркетами». Безперечно, і спеціалізовані, і універсальні банки мають право на функціонування у банківській системі ринкового типу, цим самим забезпечуючи її всебічний і збалансований розвиток. Варто зазначити, що серед українських банків переважає універсальний характер діяльності, що наближує її до німецької моделі банківської системи. Банк вважають спеціалізованим, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу. Законодавчо визначено такі види спеціалізованих банків: ощадні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Згідно зі змінами, внесеними до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 14.09.2006 р., за організаційно-правовою формою банки можуть створюватись як відкриті акціонерні товариства або кооперативні банки. Станом на 01.01.2008 р. до складу банківської системи України входило 198 зареєстрованих банків, з яких 116 банків створені у формі відкритого акціонерного товариства (58,59 %), 47 - у формі закритого акціонерного товариства (23,74 %) і 35 банків - у формі товариства з обмеженою відповідальністю (17,68 %).

За попередньою згодою НБУ, згідно зі Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки можуть утворювати банківські об’єднання таких видів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, а також банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп. Комерційні банки також уповноважені створювати неприбуткові спілки чи асоціації з метою захисту своїх інтересів, розвитку міжнародних та міжрегіональних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну. Зокрема, у червні 1990 р. було створено Асоціацію українських банків. Членами асоціації українських банків є понад 70 % діючих банків, це найбільше і найвпливовіше об’єднання банків у нашій державі.

Ми розглянули класифікацію українських комерційних банків за організаційно-правовою формою їх створення і залежно від переліку здійснюваних операцій. Ознайомимось із поділом банків на окремі групи за іншими ознаками:

• Функціональна спеціалізація. За цією ознакою банки поділяють на інвестиційні, інноваційні, ощадні та іпотечні.
• Галузева спеціалізація. Передбачає поділ банків на сільськогосподарські, банки соціального розвитку, будівельні, трастові, енергетичні.
• «Клієнтська» спеціалізація. За цією ознакою розрізняють біржові, кооперативні, комунальні, кооперативні та банки споживчого кредиту.
• Територіальна спеціалізація. Передбачає функціонування регіональних, міжрегіональних та міжнародних банків.

М.П. Денисенко класифікує банки за їх фінансовим становищем і розрізняє такі їх види: стійкі, проблемні, кризові і банкрути. А за порядком їх створення виділяє заново створені банки та перепрофільовані банки. За належністю капіталу розрізняють національні та іноземні банки, а також банки, засновані за участі національного та іноземного капіталу.

Стосовно структури другого рівня банківської системи України, з огляду на величину активів його учасників НБУ, виділяє чотири групи банків:

• Найбільші банки. Станом на 01.01.2008 р., їх питома вага у загальній кількості комерційних банків становила 9,83 % (17 банків). У 1998 р. на цю групу банків припадала частка 3,89 % (7 банків).
• Великі банки. Частка цих банків у загальній кількості комерційних банків зменшилась із 13,33 % (24 банки) у 1998 р. до 9,83 % (17 банків) у 2008 р.
• Середні банки. Протягом останнього десятиліття відбулось істотне зменшення питомої ваги цієї групи серед банків другого рівня з 57,78 % (104 банки) у 1998 р. до 19,65 % (34 банки) - у 2008 р.
• Малі банки. У 2008 р. в Україні налічувалось 105 малих банків, що становить 60,69 % від загальної кількості діючих комерційних банків. Це на 35,69 % більше, ніж у 1998 р. (25 % або 45 банків).