Режими валютного регулювання та його ефективність

1. маневрування обліковою  ставкою центрального банку. Цей  спосіб не тільки дає змогу  регулювати грошову масу, але  й сприяє або не сприяє (залежно  від напрямку змін) ввозу або  вивозу за кордон іноземної  валюти;

2. диверсифікація валютних резервів країни. Це дає змогу (за умови його розміщення в декількох валютах) зменшити збитки, які можуть виникнути у разі знецінення тієї чи іншої валюти;

3. купівля або продаж  золота з метою зміни кон’юнктури  ринку шляхетних металів;

4. валютна інтервенція, котра веде до зміни курсової вартості національної валюти стосовно іноземної і викликає відповідні зміни в платіжному балансі країни;

5. девальвація, яка  полягає в офіційному зниженні  оголошеного курсу національної  валюти країни. Це веде до збільшення  експорту і зменшення імпорту.  Але в сучасних умовах до  цього заходу вдаються не дуже  часто. Частіше він вимушений  і пов’язаний з іншими загальноекономічними, а то й світовими процесами;

6. ревальвація, яка  протилежна девальвації і полягає  у підвищенні курсу національної  валюти. Ревальвація стимулює приплив  іноземної валюти;

7. посилення або послаблення  валютних обмежень. Обмеження можуть  стосуватися зміни правил вивозу валюти громадянами, обміну юридичними і фізичними особами національної валюти на іноземну, зміни правил вивозу валютної виручки нерезидентами країни і т. ін.

Валютне регулювання  як система дій з боку держави  щодо регулювання валютних відносин знаходить своє відображення у валютній політиці. Її розробкою і впровадженням у життя, як правило, займається центральний банк країни. Валютна політика виступає складовою частиною грошово-кредитної політики і у своїх цілях і засобах відбиває як поточні, так і стратегічні питання валютного регулювання на його даному конкретному етапі залежно від дії конкретних чинників.

Валютна політика Національного  банку України включає такі найважливіші складові:

1. заходи, націлені на  обмінні курси з метою захисту валютних резервів НБУ;

2. дії, спрямовані на  стабілізацію і розвиток валютного  ринку;

3. заходи щодо захисту  національної валюти і забезпечення  її внутрішньої та зовнішньої  стабільності й конвертованості;

4. комплекс дій щодо  створення сприятливих умов для припливу іноземної валюти в нашу державу;

5. накопичення золотовалютних  резервів для забезпечення платоспроможності  нашої держави.

Валютна політика відображає не тільки загальні, тобто стратегічні  завдання, що стоять перед державою, а й ті обставини, що складаються в економіці на кожному етапові її розвитку. Ця політика має певні особливості, і залежно від них у характері та методах її реалізації можна виділити певні періоди, або етапи.

На початку становлення  нашої незалежної держави в умовах емісійної монетарної політики, яка проводилась НБУ до 1994 р. і знаходила свій вияв в емісійному покритті бюджетного дефіциту, суттєво зросла інфляція, а через неї посилювався і попит на іноземну валюту, перш за все на долари. Це призвело до великого знецінення карбованця. Так, у 1992 р. інфляція за рік становила 2100 % (ціни зросли у 21 раз), а курс карбованця стосовно долара США впав у 1062,8 раза, тобто зовнішнє падіння карбованця порівняно з внутрішнім було вищим у 50,6 раза (1062,8 : 21) = 50,6.

За цих обставин НБУ вдався до адміністративно-командних заходів щодо руху валюти і її регулювання. Ці заходи зводились до такого:

1. обов’язковий продаж  господарюючими суб’єктами 50 % валюти, вирученої від експорту;

2. лімітування вивозу  іноземної валюти за кордон;

3. жорсткий контроль  за здійсненням будь-яких валютних  трансакцій і встановлення обов’язкових  відрахувань від валютних надходжень;

4. обмеження закордонних  інвестицій, які здійснювали резиденти  України.

Цей етап реалізації валютної політики НБУ характеризувався жорсткими валютними обмеженнями і відображав надзвичайно складну ситуацію, яка склалась в економіці нашої держави в той період. Другий етап починається з 1994 р. і продовжується до введення національної валюти — гривні (1996 p.). Він характеризується тим, що валютна політика стає більш ліберальною, а валютний ринок помітно розширюється. Вже в кінці 1994 р. валютний курс почали визначати на основі купівлі-продажу валюти на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Обсяги торгів на цій біржі поступово зростають, а сама біржа відкриває свої філії в Харкові, Львові, Донецьку та Дніпропетровську. У 1995 р. відбулась подальша лібералізація валютних операцій. НБУ дозволив здійснювати обов’язковий продаж валютних надходжень не тільки на УМВБ, а й через уповноважені банки та на міжбанківському валютному ринку. Це було курсом на пристосування вітчизняного валютного ринку до тих традицій і положень, які склались на валютному ринку розвинених країн. Як відомо, там 85—95 % валюти купується і продається саме на міжбанківському ринку, а валютні біржі мають місце тільки в окремих країнах, і їх роль невелика. Було скасовано обов’язковий продаж валютних надходжень від господарюючих суб’єктів до валютного резерву НБУ. У другій половині 1995 р. було заборонено використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. З уведенням гривні починається третій етап у формуванні й реалізації валютної політики НБУ. Його загальна особливість полягає в подальшому зменшенні валютних обмежень. Поступово відбувається уніфікація вітчизняного валютного законодавства зі світовим. У травні 1997 р. наша країна приєдналась до VIII статті Статусу Міжнародного валютного фонду, що означає визнання нашої валюти як конвертованої за поточними операціями. Значно розширено права фізичних осіб-іноземців за операціями з валютою. Вони можуть, як і резиденти України, купувати валюту на міжбанківському валютному ринку з правом переказу її іншим суб’єктам за межами нашої держави. Усе більше комерційних банків України отримують від НБУ ліцензії на операції з валютою. У 2004 р. таких банків було вже 158 зі 182 зареєстрованих. Таким чином, можна констатувати, що поступово, з подоланням кризових явищ у нашій економіці і поступовим піднесенням в економіці валютна політика нашої держави стає більш виваженою, ринковою і, головне, ефективною. Це знаходить свій вияв у забезпеченні стабільності гривні, яка впродовж 2000—2004 pp. у цілому зміцнювала свої позиції і характеризувалася стабільним курсом.

4. Особливості валютного регулювання в Україні.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів i функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права i обов'язки суб'єктів валютних відносин установлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю», а також іншими актами валютного законодавства. Велику кількість нормативних актів, що регулюють валютні відносини, видає Національний банк України. Валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави i пов'язані з її роллю в розподілi перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення i використання необхідних суспільству валютних фондів.

В Україні до таких  фондів належать: Державний валютний фонд, республіканський (Автономної Республіки Крим) валютний фонд, місцеві валюти і фонди, що утворюються i використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних i фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб. Серед них слід розрізняти державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які власне державі не належать. Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i контролю» Кабінет Міністрів України забезпечує формування Державного валютного фонду: — за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України; — шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку; — шляхом одержання кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; — за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством.

Таблиця № 1

Позиція України в  Міжнародному валютному фонді,

млн. СДР, на кінець періоду (Інтернет видання)

Під механізмом правового  регулювання валютних відносин слід розуміти сукупність взятих у своїй органічній єдності та взаємозв'язку правових засобів, за допомогою яких держава здійснює вплив на суспільні відносини, пов'язані з утворенням, розподілом i використанням валютних фондів.  Цей механізм має деякі риси, які визначаються предметом та методом регульованих суспільних відносин. Особливістю механізму правового регулювання валютних, відносин, як специфічного різновиду фінансових є їx особлива владно-майнова природа, яка визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України. З боку держави для регулювання валютних відносин, якi в цілому для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою ycix трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу i заборони).

Правовий режим валютних відносин в Україні можна визначити  як режим валютних обмежень. Сутність такого режиму полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні  або регламентації операцій з  валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними  причинам. Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями Національному банку, ліцензування валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів Національному банку. Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу i використання іноземних валют як платіжного засобу. Таким чином, законодавство України встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку i при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, — володіння, користування. розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеження: 1) регулювання переказів та платежів за кордон, вивозу капіталу. репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів; 2) обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюті та введення обов'язкового продажу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом (зараз це в Україні скасовано), але не законодавчім органом, а Національним банком; 3) зосередження валютних операцій в центральних або спеціально уповноважених банках; 4) контроль за створенням та ліквідацією авуарів резидентів в країні (авуари — це кошти, що належать резидентам або нерезидентам i знаходяться в іноземних банках); 5) контроль за створенням та ліквідацією авуарів нерезидентів - учасників валютних oпepaцій в країні: 6) контроль за інвестуванням нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн; 7) здійснення декларування, попереднього дозволу, контролю або заборони в здійсненні окремих видів валютних операцій. Наведені вище валютні обмеження можуть виступати i в інших формах.

Основою правового регулювання  валютних відносин є валютно-правові  норми. Вони допускають певну диспозитивність  для суб'єктів валютних правовідносин. Водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм оцінки — державно-владний характер, імперативність i категоричність приписів. Це прямо випливає з валютної політики держави.

Правові відносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами i обов'язками, а також об'єктом — валютними цінностями. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» до валютних цінностей відносить як валюту України, так i іноземну валюту; при цьому під іноземною валютою слід розуміти: — іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в o6iry та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з o6iry або такі, що вилучаються з нього, aлe підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти у грошових одиницях іноземних держав i міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; — платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах); — монетарні метали — золото i метали ірідієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових i побутових виробів з цих металів i брухту цих металів. Учасниками валютних правовідносин виступають уповноважені банки, резиденти, нерезиденти, які здійснюють валютні операцїї, суспільно-територіальні утворення, колективні суб'єкти, індивідуальні суб'єкти.

Уповноважений банк — це будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Ліцензію на здійснення валютних операцій мають не всі банки, зареєстровані в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж i фінансово-кредитних установ, а лише ті, яким ліцензія надана в спеціальному порядку. За порушення валютних правил Національній банк України може позбавити ці банки ліцензії. В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції. Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної i податкової політики в частині. що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування i розпоряджається Державним валютним фондом.