Шляхи подолання збиткової роботи підприємства

 

 

Зменшення коефіцієнта, розрахованого  на кінець звітного періоду, та порівняння його на початок року свідчить про обіговість коштів.

Рентабельність реалізованої продукції розраховується як співвідношення валового прибутку до собівартості реалізованої продукції:

 

 

Тенденція до його зниження дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію підприємства.

Зниження коефіцієнта  рентабельності реалізованої продукції  може бути викликано змінами в  структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять  у реалізовану продукцію, і ін.

Аналіз майнового  стану ТОВ «ВІЗАВІ» здійснюється за допомогою наступних показників:

Частка основних засобів в активах розраховується як відношення залишкової вартості основних засобів до активів:

 

 

Позитивною є тенденція  до зменшення, яку ми і бачимо.

Частка дебіторської заборгованості в активах розраховується як відношення суми дебіторської заборгованості до активів:

 

 

Питома вага зносу основних засобів  до їхньої первісної вартості розраховується як відношення зносу основних засобів до їхньої первісної вартості:

 

 

Фінансова стійкість  підприємства формується насамперед під впливом рентабельності його діяльності. Якщо підприємство збиткове або малорентабельне, якщо величина його балансового прибутку падає, не виконуються планові накреслення з цього найважливішого якісного показника, говорити про задовільний фінансовий стан, фінансову стійкість підприємства не доводиться навіть при збереженні спроможності розрахуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями. Враховуючи роль, яку відіграє прибуток в економіці будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності, у короткотерміновій, а тим більше — у довготерміновій перспективі ця спроможність не може бути підтримана і буде втрачена, якщо фінансові ресурси підприємства не будуть достатньою мірою поповнюватися за рахунок прибутку.

Не випадково, що саме прибуток, рентабельність — основні критерії оцінки будь-якої сторони діяльності суб'єктів підприємництва. Однак самі по собі вони не можуть забезпечити фінансової стійкості підприємства.

Фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) — як власними, так і позиковими, їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським балансом, який являє собою основне джерело аналізу фінансового стану. Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (або, навпаки, зменшення) фінансового потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб'єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансових ресурсів.

Якщо має місце  зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), треба проаналізувати, за рахунок яких факторів це відбулося. Серед причин цього зменшення найважливіші такі:

• збитки від реалізації продукції і від позареалізацій них операцій;
• ліквідація недоамортизованих об'єктів основних засобів і нематеріальних активів;
• нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних;
• витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди;
• зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів.[15,c.355]

Фінансова стійкість  підприємства не може забезпечуватися за нераціонального використання фонду основних коштів і фонду оборотних коштів. При аналізі цього питання треба виходити з того, що підприємству не досить визначити правильні пропорції розподілу свого капіталу між цими фондами: важливо забезпечити, щоб основні та оборотні кошти вкладалися у відповідні активи з найбільшою віддачею. [15,c.358]

Про нераціональне використання фонду основних коштів свідчать:

• неоптимальне з точки зору кінцевих результатів діяльності співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів (передусім стійка тенденція до зниження питомої ваги активної частини);
• наявність невстановленого протягом тривалого часу устаткування;
• зниження коефіцієнтів змінності роботи устаткування (що, як правило, свідчить про наявність зайвого устаткування);
• витрати на реконструкцію та модернізацію основних засобів при низьких показниках NPV проектів або зовсім без розрахунків їх ефективності;
• наявність на балансах підприємств залишків незавершених капітальних вкладень з простроченими термінами введення в експлуатацію.

Нераціональне використання оборотних коштів найчастіше виражається у:

• систематичному накопиченні понаднормативних залишків виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Якщо ці залишки створені не за рахунок банківських кредитів, фінансовий стан підприємства тяжкий, бо на покриття цих запасів воно втягує або кошти, призначені на інші цілі (з фонду основних коштів), або не виконує своїх фінансових зобов'язань перед кредиторами, що загрожує банкрутством;
• зростанні дебіторської заборгованості всіх видів, насамперед заборгованості покупців за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Аналіз накопичення  понаднормативних запасів і дебіторської заборгованості повинен базуватися як на показниках оборотності окремих елементів оборотних активів, так і на вивченні конкретних фактів діяльності відповідних функціональних служб підприємства. Зокрема, треба вивчити причини завезення окремих матеріальних ресурсів понад нормальну потребу в них і можливості, які є у підприємства для зниження цих запасів; причини накопичення непотрібних підприємству матеріальних цінностей і заходи щодо їх ліквідації, причини затримки окремих замовлень у незавершеному виробництві і відвантаження готової продукції замовникам, затримки платежів з боку окремих конкретних покупців і заходи щодо попередження відвантаження продукції потенційним неплатникам без попередньої оплати.

Залучення у господарський  оборот позикового капіталу у вигляді  банківських кредитів та інших позичок  є нормальним явищем фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва. Помилковим є твердження про те, що повна відмова підприємства від використання кредитів свідчить про його високу фінансову стійкість та раціональне використання фінансових ресурсів, бо саме залучення у необхідних розмірах кредитних ресурсів створює для підприємства умови для максимально ефективного використання всіх (у тому числі власних) фінансових ресурсів. Зокрема, короткотерміновий банківський кредит в оборотні кошти дає змогу підприємствам вкладати власний оборотний капітал у створення лише постійних мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат на виробництво, створювати у мінімальних розмірах інші активи, а всі потреби в оборотних коштах, які носять тимчасовий характер, задовольняти за рахунок кредитів на умовах поворотності. Довготермінові кредити на капітальні вкладення допомагають підприємству прискорювати процес розвитку своєї матеріально-технічної бази темпами, які випереджають темпи накопичення для цих цілей власних фінансових ресурсів.

Поділ загальної суми фінансових ресурсів підприємств на власні й залучені, тобто питома вага позикового капіталу у всьому капіталі, який використовується, залежить від безлічі факторів, таких, наприклад, як галузь діяльності підприємства, рівень сезонності, тактичні і стратегічні завдання, які стоять перед підприємством на тому чи іншому етапі його розвитку, ступінь довіри до підприємства з боку банків, інших кредиторів. За всіх умов підприємство (і це одна з важливих ознак його фінансової стійкості) повинне дбати про певний рівень своєї фінансової незалежності, тобто не допускати залучення фінансових ресурсів у розмірах, які перевищують його власні фінансові ресурси, бо в такому разі воно стає неспроможним покрити свої фінансові зобов'язання власними коштами. Показником, який характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства (фінансової «автономії»), є коефіцієнт, який визначає питому вагу власного капіталу підприємства у загальній сумі його власних і залучених коштів. [15,c.361]

Зробивши відповідні розрахунки по даному пункту курсової, порівнявши дані коефіцієнтів з їх нормативними значеннями, можна зробити  висновок, що ТОВ «Візаві» має велику ймовірність банкрутства.

2.2.   Аналіз імовірності  банкрутства.

Одним із головних завдань управління в конкурентному ринковому середовищі є виявлення заграти банкрутства  і розробка контрзаходів, спрямованих  на подолання на підприємстві негативних тенденцій.

Для прогнозування банкрутства  у світовій практиці використовується система моделей, розроблених західними  спеціалістами, зокрема:

Модель Альтмана

Z=0,717*X1+0,847*X2+3,107*X3+0.42*X4+0.998X5

де Z — рівень ризику банкрутства;

Х1 — відношення власного оборотного капіталу до сукупних активів.

 

 

 

Х2 — відношення чистого  прибутку до сукупних активів

 

 

Х3 — відношення фінансового  результату від звичайної діяльності до оподаткування до сукупних активів

 

 

Х4 — відношення між власним  і залученим капіталом

 

 

 

 

 

X5 — відношення чистого  доходу (виручки) від реалізації  продукції до сукупних активів

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.3.

Оцінка ймовірності  банкрутства

Значення Z-рахунку	Ймовірність банкрутства
1,80 і менше	Дуже висока
Від 1,81 до 2,70	Висока
Від 2,71 до 2,90	Існує ймовірність
2,91 і вище	Дуже низька

 

Z=0,717*(-0,07)+0,84*(-0,02)+3,107*(-0,002)+0,42*(-0,06)+3,5*0,998 =2,68

Якщо порівняти результати розрахунків з нормативами, то можна  сказати, що ймовірність банкрутства  є високою.

Для діагностики банкрутства проводиться  експрес-аналіз фінансового стану  підприємства за допомогою коефіцієнта Бівера. Коефіцієнт Бівера розраховується за формулою

Кб =

 

 

Якщо протягом певного періоду  коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, то це свідчить про формування незадовільної структури балансу, а, звідки, і небезпеку банкрутства,що ми і бачимо в нашій ситуації.

В більш розгорнутому вигляді модель Бівера може бути представлена за допомогою  системи показників діагностики  банкрутства.

 

Таблиця 2.4.

Система показників діагностики  банкрутства Бівера.

Показник	Розрахунок показників	Нормативне значення показників
		Добрий стан	За 5 років до банкрутства	За 1 рік до банкрутства
Коефіцієнт Бівера		0,4-0,45	0,17	-0,15
Рентабельність активів		6-8	4	-22
Фінансовий леверидж		≥37	≥50	≥80
Коефіцієнт маневреності		0,4	≥0,3	0,06
Коефіцієнт покриття(загальної  ліквідності)		≥3,2	≥2,0	≥1,0

Крім зазначених вище моделей, для  оцінки можливого банкрутства рекомендується скористатись такою формулою:

Кб =

 

Теоретично К_Б ≥ 0,5. К_Б > 0,5, отже підприємство знаходиться на грані банкрутства. Зробивши діагностику ймовірності банкрутства за двома методами, ми можемо впевнитися, що ТОВ «Візаві» схильне до банкрутства. А тому слід розглянути шляхи подолання банкрутства підприємства.

Розділ ІІІ. Шляхи  подолання збиткової роботи підприємства.

3.1. Санація підприємства, як шлях подолання збиткової роботи підприємства.

Одним із засобів подолання  платіжної кризи та запобігання  банкрутству підприємства є фінансова  санація. В чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін „санація”  походить від латинського „sanare”  і перекладається як оздоровлення або видужання.[11]

Санація - це система  фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому  періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні  привести підприємство до фінансового  оздоровлення.

Особливе місце в  процесі санації належить заходам  фінансово-економічного характеру, які  відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації  та використання внутрішніх і зовнішніх  фінансових джерел оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації  можуть бути кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній або безповоротній основі.