Шляхи подолання збиткової роботи підприємства

За джерелами мобілізації  фінансових ресурсів, розрізняють автономну  та гетерономну санацію. Автономна  санація передбачає фінансування оздоровлення підприємства за рахунок його власних  ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення  в санаційний процес сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема  банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.

Метою фінансової санації  є покриття поточних збитків та усунення причин їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності  підприємств, скорочення всіх видів  заборгованості, поліпшення структури  оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів.

У вступі відображається загальна характеристика об'єкта планування, подаються відомості про правову форму організації бізнесу, форму власності, організаційну структуру, сфери діяльності та коротка історична довідка про розвиток підприємства. Окрім цього, формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються в процесі його розробки.

У першому розділі відображається вихідна ситуація на підприємстві.

Аналіз вихідних даних  включає такі підрозділи:

• Оцінка зовнішніх умов.

• Аналіз фінансово-господарського стану.

• Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць.

• Наявний потенціал.

Оцінка зовнішніх умов, в яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, які впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегменту. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації розглядається розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінки навколишнього середовища є оцінка можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.

Аналіз фінансово-господарського стану проводиться за двома напрямками:

• аналіз виробничо-господарської  діяльності;

• аналіз фінансового стану.

У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспроможності, ліквідності, фінансового левериджу тощо).

Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць полягає в систематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їх впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їх локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах:

− залучення капіталу (наприклад  утрата довіри кредиторів);

− ринок (бар'єри на шляху  входження чи виходу з ринку);

− персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори);

− законодавство (податки, заборона звільнення працівників).

У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал  підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають.

Наявний потенціал. Тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний у підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:

• фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового  капіталу;

• наявність кваліфікованого  персоналу;

• наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;

• наявність ринків збуту  продукції;

• виробничий потенціал;

• ефективна організаційна  структура;

• висока якість менеджменту.

Ефективність проведення санації можна забезпечити планомірним  розвитком та використанням наявного в підприємства потенціалу, а також  через послаблення чинників, що обмежують  проведення санації.

На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність  санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У другому розділі плану наводяться стратегічні цілі санації, цільові орієнтири та розробляється стратегія санації підприємства.

Окрім цього, розділ має запропонувати  оперативну програму із відображенням  заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності  та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання  цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення  прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:

• рефінансування дебіторської заборгованості (форфейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду);

• мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій  активів;

• зменшення та збільшення статутного капіталу;

• реструктуризація кредиторської  заборгованості;

• заморожування інвестиційних  вкладень;

• зворотний лізинг;

• розпродаж за зниженими  цінами товарів, що користуються низьким  попитом.

Третій розділ є основною частиною плану санації. Це конкретний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими частинами цього розділу є:

• план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому  підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції  та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.

• план виробництва та капіталовкладень: містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його «вузькі» місця, комерційні зв'язки з постачальниками  факторів виробництва, зазначаються конкретні  заходи щодо поліпшення асортименту  продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг. Слід указати, яке саме обладнання, технічну документацію, технологію «ноу-хау», у кого, на яких умовах та в який термін потрібно придбати, суму витрат на придбання. Виходячи з цих даних, оцінюють потреби  в інвестиціях. План виробництва  та капіталовкладень складається у  формі і бюджету.

• організаційний план. Тут  відображають організаційну структуру  підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників  та пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації  працівників та поліпшення організації  менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення  з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.

• фінансовий план включає:

а) прогноз обсягів випуску  та реалізації продукції;

б) баланс грошових надходжень та витрат;

в) зведений баланс активів  і пасивів (до початку санації, в  окремі періоди під час санації  та після її проведення);

г) форми та джерела мобілізації  фінансових ресурсів;

д) графіки освоєння, окупності  та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було залучено на поворотній основі).

У фінансовому плані також  відображається сума витрат на розробку плану санації та проведення санаційного  аудиту (за необхідності). На підставі фінансового плану розраховується загальна потреба підприємства у  фінансових ресурсах із зовнішніх джерел. Обсяг зовнішнього фінансування дорівнює різниці між загальною  потребою підприємства у фінансових ресурсах (інвестиції в основні та оборотні засоби) та прогнозованою  величиною виручки від реалізації окремих об'єктів активів, продаж яких здійснюється в рамках санації.

Четвертий розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації У цьому розділі деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.

Основними критеріями оцінки ефективності санації є такі:

• ліквідність та платоспроможність;

• прибутковість;

• додаткова вартість, створена в результаті санації;

• конкурентні переваги.

Санація вважається успішною, якщо з допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних  удосконалень підприємство виходить з  кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає банкрутства) і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.

Цілісний погляд на етапи  проведення фінансового оздоровлення окремого підприємства являє собою  так звана «класична модель санації», яка широко використовується як основа для розробки механізму фінансової санації суб'єктів господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Згідно з класичною  моделлю санації, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі поданої інформації (первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, ЇЇ глибина та якість фінансового стану фірми. У рамках аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, аналізуються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу, згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну спроможність підприємства, доцільність чи недоцільність санації відповідної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, ринки збуту продукції втрачено, структура балансу незадовільна, то приймається рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами на підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем кредиторів.

Примусова ліквідація підприємства – це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється за рішенням арбітражного суду (як правило, у процесі провадження справи про банкрутство).

У разі, якщо підприємство має  реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, володіє  достатньо підготовленим управлінським  персоналом, ринками збуту товарів, виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки  країни, то приймається рішення про розробку санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційно спроможному підприємстві розпочнеться санація, тим більші шанси на її кінцевий успіх.

У разі прийняття рішення  на користь санації слід здійснити  невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в бік зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Ідеться  про реалізацію так званої першочергової (сrash) програми. Даною програмою можуть бути передбачені такі санаційні  заходи: лізинг замість купівлі, зворотний  лізинг, факторинг, заморожування інвестицій, збільшення власного капіталу, пролонгація  заборгованості, акції з розпродажу товарів за зниженими цінами та деякі  інші.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики  проведення санації. При визначенні цілей санації слід враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та має здійснювати свою діяльність у рамках правового поля держави, в якій воно розташоване. Цілі мають бути реальними та піддаватися кількісному (чи якісному) вимірюванню. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід узгодити тактичні цілі, а саме:

• сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;

• основні вартісні цільові  показники (виручка, прибуток, ліквідність  тощо);

• соціальні цілі.

Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей  між сторонами, відповідальними  за прийняття рішень, можна досягти  головної стратегічної мети санації.

Стратегія являє собою  узагальнену модель дій, необхідних для досягнення поставлених цілей  шляхом координації та розподілу  ресурсів компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть стратегії полягає у виборі найкращих варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.