Система національних рахунків

2. Динаміка показників основних рахунків вітчизняної системи національного рахівництва

 

Україна стала першою серед країн  СНД, яка здійснила складання  фінансового рахунку на річній основі. Проведені методологічні розробки та експериментальні розрахунки 2003–2004 років дали змогу перейти до його офіційного оприлюднення з 2005 року. Незбалансованість рахунків свідчить про необхідність ретельного аналізу складання всіх елементів нефінансових рахунків.

Це стосується багатьох показників, але головне місце в цьому переліку посідає ВВП. Відсутність оперативних оцінок ВВП (місячних та квартальних), методологічних пояснень щодо їх розрахунку, небажання вести професійну дискусію на цю тему не сприяють підвищенню якості національних рахунків у цілому.

Лише широкий діалог, конструктивне обговорення всіх питань може вивести національну макроекономічну статистику на рівень провідних країн світу.

Основні макроекономічні  показники: потокові, запасів та економічної кон’юнктури.

Макроекономічні показники умовно поділяють на три групи: потокові, запасів та економічної кон’юнктури.

Потокові показники відображають передачу цінностей одними суб’єктами економічної діяльності іншим. Вони вимірюються за певний проміжок часу (між двома часовими точками).

Показники запасів – це економічні змінні які відображають нагромадження та використання цінностей економічними суб’єктами. Вони визначаються на певну дату.

Показники економічної  кон’юнктури – це змінні, пов’язані з коливанням ділової активності. [8]

Розглянемо найважливіші макроекономічні  показники ретельніше.

Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Він вміщує всі товари та послуги, включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжне споживання.

Обсяг валового випуску, досягнутий в  умовах певної зайнятості, називають  потенційним або рівнем природного випуску.

Структура валового випуску за секторами  економіки

Валовий випуск нефінансового сектору  включає:

• реалізовані товари та послуги;

• вироблену продукцію на підприємствах  всього сектору та використану ними для основного і допоміжного  виробництва;

• продукцію власного виробництва, що надійшла в індивідуальне чи колективне споживання працівниками певного сектору та членами їх сімей;

• продукцію, обмінену за бартерними умовами;

• вартісну оцінку змін у запасах  товарів, вироблених цим сектором.

Валовий випуск сектору фінансових корпорацій включає:

• вартість наданих фінансових послуг (комісійні, касове обслуговування, інкасаційні  витрати тощо);

• різницю між одержаними та сплаченими процентами щодо позик і депозитів  кредитних установ;

• різницю між страховими платежами  та страховим відшкодування, включаючи відрахування у резерви страхування життя страховими компаніями.

Валовий випуск сектору загальнодержавного управління включає:

• продукцію, переважно неринкового  характеру, призначену для індивідуального  та сумісного споживання домогосподарствами та суспільством у цілому;

• ринкову продукцію державних  підприємств у сфері послуг та сфері виробництва товарів.

Валовий випуск сектору домогосподарств  включає:

• продукцію домогосподарств, вироблену  для продажу;

• продукцію домогосподарств, вироблену для власного споживання;

• умовно обчислені доходи населення  від проживання у власних будинках;

• послуги, надані домогосподарствам  найманою прислугою.

Валовий випуск сектору некомерційних  організацій, що обслуговують домогосподарства, включає:

• послуги соціально-культурних підприємств і організацій;

• послуги житлових підприємств, які  надають своїм працівникам за пільговими цінами;

• послуги та товари, призначені для  продажу за ринковими цінами.

Недоліком вказаного показника  є те, що вміщуючи в собі проміжне споживання, він створює річний обсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунка (проміжного споживання). Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість. Показниками, що усувають недолік показника „валовий випуск”, є також валовий внутрішній (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Ці два показники близькі за змістом і кількісним визначенням. Вони відрізняються тим, що ВНП – показник річного обсягу національної економіки, а ВВП – внутрішньої. Іншими словами, ВНП – вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними факторами виробництва як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу (як правило за рік).

ВВП – вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених в межах національної території певної країни за певний період (за рік) як національними, так і іноземними ресурсами (резидентами та нерезидентами). Якщо від ВВП відняти суми доданих вартостей, створених на території певної країни іноземними факторами виробництва, і додати суму доданих вартостей, створених національними ресурсами за кордоном, то отримаємо ВНП. СНР-93 дає змогу використовувати обидва показники (ВВП і ВНП), але перевагу віддає показнику внутрішнього валового продукту (ВВП).

Використовують три способи визначення величини ВВП (ВНП).

1. Виробничий метод визначає  ВВП як суму доданих вартостей.  Оскільки участь у створенні  ВВП бере сектор державного  управління, то ВВП дорівнює сумі  валових доданих вартостей (ВДВ)  плюс чисті податки (Тч). Чисті податки визначають як різницю між податками і субсидіями на продукт та імпорт.

ВВП=ВДВ+Тч

2. Розподільчий метод обчислення  ВВП виходить із того, що величина  ВВП визначається як сума первинних  доходів макроекономічних суб’єктів. 

Первинні доходи секторів фінансових та не фінансових корпорацій включають прибуток та прирівнені до нього доходи. Первинні доходи сектору домогосподарюючих суб’єктів набувають форм:

• заробітної плати;

• прибутку і прирівнених до нього  доходів від підсобного особистого господарства.

Первинні доходи сектору загальнодержавного управління набувають форм:

• чистого податку на виробництво  та імпорт;

• прибутку та прирівняних до нього  доходів від власне державних  та корпоративних з участю держави  підприємств.

Первинний дохід некомерційних організацій, що обслуговують сектор домогосподарюючих суб’єктів, виражається у формі валового прибутку. У спрощеному вигляді за розподільчим методом формула, за допомогою якої обчислюють ВВП, має вигляд:

ВП = W + P + iч + R + Tнч + A, де W– заробітна плата;  iч – чистий процент;  P – прибуток підприємств і  корпорацій; R – рента;  Tнч – непрямий чистий податок  на бізнес; A – амортизація основного капіталу.

 

 

 

3. Метод визначення ВВП за  потоком витрат (метод кінцевого  використання) ґрунтується на передумові, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. І те, що для одних економічних суб’єктів є витратою, для інших – доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора позичковий процент – дохід, а для позичальника – витрата. Для підприємницького сектору заробітна плата – витрата, а для домогосподарств – форма доходу і т. ін. СНР-93 виходить із того, що весь кінцевий річний продукт купується домогосподарствами, підприємницьким сектором, державою та закордонними споживачами. Тому

ВВП = C + Iв + G + NE, де C – споживчі витрати домогосподарств;  Iв – валові приватні інвестиційні  витрати;  G – витрати держави у формі  закупівель продуктів і послуг; NE – чисті витрати закордону  (чистий експорт).

Похідними показниками від ВНП та ВВП є показники, обчислені не на валовій, а на чистій (за вилученням амортизації) основі.

Це насамперед ЧНП (чистий національний продукт) та ЧВН (чистий внутрішній продукт). Найчастіше в статистиці та макроекономічних дослідженнях використовують показники ЧНП, який визначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеного капіталу (амортизації). Таким чином

ЧНП = ВНП – А.

Цей показник має суттєвий недолік  стосовно кількісного виміру. У зв’язку  з тим, що держава встановлює непрямі податки на бізнес, відбувається штучне завищення вартості виробленого ЧНП (на величину ПДВ, акцизного збору, мито тощо). Надаючи субсидії бізнесу, держава зумовлює зниження вартості ЧНП. Для того, щоб усунути вплив різниці між цінами, за якими реалізують товари і послуги фірми, та цінами, за якими товари і послуги реалізуються безпосереднім споживачам, використовують показники національного доходу (НД).

Національний дохід визначається шляхом вилучення із вартості ЧНП  чистих непрямих податків на бізнес. Це означає, що національний дохід вимірюється у факторних цінах і дорівнює чистому національному продукту мінус непрямі податки плюс субсидії:

НД = ЧНП – Tнч; Tнч = Тн – Сб, де  Tнч – чисті непрямі податки;  Тн – непрямі податки на бізнес; Сб – субсидії бізнесу.

 

 

 

 

 

 

Рівень національного  доходу, досягнутий в умовах певної зайнятості, називають потенційним, або національним доходом певної зайнятості.

За своїм змістом  національний дохід є сумарним доходом  усіх жителів країни. Він відображається в рахунку „Первинний розподіл доходів”, який показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – утримувачів доходів.

Рахунок „Вторинного  розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які в СНР називаються трансфертами.

Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності. Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.

Окрім того, трансферти поділяють  на поточні та капітальні.

Поточні трансферти включають:

• поточні податки на доходи та власність;

• відрахування на соціальне страхування;

• соціальні виплати;

• страхове відшкодування;

• інші платежі (штрафи, пені тощо).

Капітальні трансферти є витратами  на безоплатній та безповоротній  основі:

• на капітальні вкладення та капітальний ремонт;

• запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій;

• геологорозвідувальні роботи;

• інші безповоротні одноразові витрати.

Кожний сектор внутрішньої економіки  є платником і отримувачем  трансфертів. Розглянемо в найзагальнішому  вигляді структуру трансфертів окремих секторів економіки.

Сектор домогосподарюючих суб’єктів  сплачує:

• державі: податки з особистого доходу, що підлягає оподаткуванню, та податки на майно, що переходить при  спадщині та даруванні від одних  фізичних осіб до інших;

• „закордону”: вартість майна фізичних осіб, що виїжджають за кордон на постійне проживання (виплачені трансферти мігрантів).

Цей самий сектор отримує:

• від держави: пенсії, стипендії, різні види виплат та допомоги;

• від закордону: вартість майна  фізичних осіб, що виїжджають у країну на постійне проживання з інших країн.

Сектор нефінансових установ як платник трансфертів надає сектору  домогосподарюючих суб’єктів допомогу на житлове будівництво та інші потреби; є платником податків до державного бюджету і водночас отримує трансферти в формі інвестиційних субсидій від сектору державних установ.

Сектор державних установ є  отримувачем трансфертів від  усіх секторів внутрішньої економіки  у вигляді податків та від сектору  „закордон” у формі відшкодування  вартості об’єктів, побудованих за кордоном. Водночас цей сетор є платником трансфертів у вигляді:

• бюджетних витрат на виплату  пенсій, стипендій т. ін.;

• бюджетних витрат не фінансовому  сектору економіки на капітальний  ремонт, запобігання та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, інших капітальних витрат на безповоротній основі;

• витрати на оплату процентів  з обслуговування державного боргу  тощо.

У результаті перерозподільчих відносин формуються такі форми доходів:

• особистий дохід :