Система національних рахунків

• особистий дохід кінцевого використання.

Особистий дохід (ОД) – це дохід, отриманий приватними особами. Цей показник отримують шляхом вилучення з вартості національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибутки підприємств і корпорацій, чистих заощаджень підприємств та корпорацій (нерозподілений прибуток), чистого процентного доходу (різниці між виплатами процентів з боргу і отримання процентів з кредитів, у тому числі й з державного боргу) та додавання суми урядових трансфертів (допомоги з безробіття, виплат з тимчасової непрацездатності, допомоги багатодітним та малозабезпеченим тощо). 

Особистий дохід можна обчислити  ще одним способом:

Зараз варто нагадати, що таке нерозподілений та розподілений прибуток підприємств  і корпорацій. Додана вартість, створена підприємством (корпорацією), розподіляються так :

• виплата заробітної плати та інші форми винагороди найманим працівникам;

• виплата нарахувань на соціальне  страхування органам соціального  страхування;

• сплата процентів банкам та власникам облігацій (якщо такі випущені корпорацією);

• сплата податків на прибуток підприємств  чи корпорацій.

Здійснивши перераховані вище виплати, підприємству залишається прибуток, який є його власністю, або власністю  акціонерів. Частина цих прибутків  розподіляються як дивіденди, а частина набуває форми нерозподілених прибутків, які ще називаються чистими заощадженнями корпорації.

Особистий дохід кінцевого використання (ОДКВ) – це частина особистого доходу, яка залишається після сплати індивідуальних прибуткових податків громадян.

ОДКВ = ОД – Тінд.

До другої групи макроекономічних показників відносять показники  запасів. Найважливішими показниками  запасів є:

• майно (активи); • майнові права.

Майнові права – це придбані економічними суб’єктами права користування:

• землею, водою, корисними копалинами та іншими природними ресурсами;

• будівлями, спорудами, обладнанням  тощо;

• товарними знаками, товарними  марками тощо;

• авторські права і т. ін.

Активи в СНР поділяють на фінансові та нефінансові.

Фінансові активи відображаються у фінансовому рахунку СНР і включають :

• грошові засоби; • фінансові  вимоги;

• дебіторські зобов’язання у  різних формах.

До нефінансових активів відносять:

– виробничі активи, які виникають  в процесі виробництва і складаються:

• з основного капіталу;

• з запасів матеріальних оборотних  засобів;

• цінностей;

– невиробничі активи, що є умовами  для виробництва, включають:

• землю;

• надра;

• водні ресурси; • біологічні ресурси тощо.

Нагадаємо, що основний капітал – це частина виробничих активів, яка багаторазово бере участь у виробничому процесі, частинами переносить свою вартість на новостворений продукт, не втрачаючи при цьому своєї натурально-речової форми. Це, насамперед, машини, устаткування, обладнання тощо.

Запаси основного капіталу утворюються:

• в результаті циклічних коливань економіки, коли утворюються надлишкові виробничі потужності в період депресивного стану економіки;

• як наслідок сезонного характеру  виробництва, споживання або транспортування (річковий транспорт);

• в результаті розриву в часі між доставкою основного капіталу та його встановленням, запуском у виробничий процес та виходом на проектну потужність тощо.

Запаси матеріальних оборотних  засобів мають складну структуру, вони включають:

а) оборотний капітал;

б) готову продукцію, що знаходиться  на складі, чи ту, що неоплачена покупцем.

Оборотний капітал – капітал, який повністю споживається в кожному виробничому циклі, втрачаючи при цьому свою натуральну-речову форму та втілюючи свою вартість у заново створеному продукті. Структура оборотного капіталу може бути представлена двома блоками:

• предмети праці до початку процесу  виробництва (сировина і матеріали, паливо, енергія, запасні частини  для ремонту, тара, малоцінні та швидкозношувані  інструменти);

• предмети праці у виробництві (незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва).

Причини змін обсягів запасів матеріальних оборотних засобів теж можуть бути різними (технологічні, сезонні, ті, що зумовлені забезпеченням безперервності виробничого процесу, тощо). Але у найзагальнішому вигляді для макрорівня зміна обсягу випуску і невизначеним обсягом продажу. Якщо обсяг виробництва перевищує фактичний обсяг продажу, то відбувається збільшення запасів. Якщо обсяг виробництва нижчий за обсяг продажу, то запаси зменшуються.

Зміна запасів матеріальних оборотний  засобів визначається як різниця  між надходженнями та вибуттям продукції  в запаси за галузями економіки. Грошове  оцінювання їх здійснюється у ринкових цінах на момент надходження та вибуття.

В умовах інфляції відбувається інфляційне подорожчання запасів матеріальних оборотних засобів. З метою очищення реальних показників від інфляційного впливу, СНР вимагає очищення цього показника від так званого „холдингового прибутку”. „Холдинговий прибуток” в СНР – це прибуток (збиток), який отримує власник активів внаслідок інфляційної зміни цін на ці активи за період володіння ними, без будь-якої зміни самого активу.

Розглянемо ще один елемент виробничих активів – цінності. В СНР є  окрема стаття „чисте придбання цінностей”.

Цінності – це предмети, здатні зберігати вартість впродовж відносно тривалого періоду. До них відносяться:

• ювелірні вироби;

• витвори мистецтва;

• золото в злитках;

• антикваріат.

Цінності купуються інвесторами  для збереження вартості від інфляції. Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття.

Балансуючою статтею цього рахунку  є чисте кредитування (плюс) або  чисте запозичення (мінус). Якщо джерела  фінансування перевищують витрати на чисте придбання не фінансових активів, то спостерігається чисте кредитування. І, навпаки, якщо витрати на чисте придбання нефінансових активів перевищують можливі джерела фінансування, спостерігатимуться чисті запозичення.

Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за порівняно короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік).

Узагальнюючим показником засобів  багаторічної діяльності країни є показник національного багатства.

Національне багатство – це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством за всю історію його існування. Вартісна оцінка національного багатства визначається на початок і кінець року. Вартісне вимірювання цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові.

Національне багатство включає:

• розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклади корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси  тощо);

• нагромадженні продукти минулої  праці (споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо, предмети довгострокового споживання(меблі, холодильники, інша техніка)), середньо строкового споживання (одяг, взуття) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни);

• фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери тощо);

• нематеріальні активи (авторські  права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові  марки, інтелектуальний продукт);

• нематеріальне багатство, пов’язане  з людськими ресурсами (їх науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також рівень здоров’я нації, рівень індивідуальної та економічної безпеки тощо).

Як видно із структури національного  багатства, не мають вартісного визначення не розвідані природні ресурси країни та людський ресурс. Вони не знаходять у СНР вартісної оцінки.

До третьої групи макроекономічних показників, що відображає стан економічної  кон’юнктури, відносять:

• процентну ставку щодо позик;

• рівень цін;

• норму дохідності капітальних активів;

• рівень інфляції;

• рівень безробіття, та ін.

 

Номінальні та реальні  макроекономічні показники.

Переважна більшість макроекономічних параметрів, пов’язаних з вартісним  вираженням, мають номінальне і реальне  значення. Зв’язок між номінальними та реальними величинами здійснюється за допомогою індексів цін. Номінальні показники визначають у поточних цінах, а реальні – у базових.

Для того, щоб порівняти, приміром, обсяги внутрішнього виробництва, необхідно  врахувати зміну рівня цін  в економіці. Найчастіше вживають такі агреговані індекси: індекс споживчих цін (ІСЦ), індекс цін виробника (ІЦВ) та дефлятор ВВП і його компонентів.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) відображає зміни цін при репрезентативного споживчого кошику, який становить набір товарів та послуг, що характеризують типовий рівень і структуру річного (місячного) споживання домогосподарств, і використовуються для розрахунку прожиткового мінімуму. Склад споживчого кошику фіксується на рівні базового року.

Обмеженість цього індекса полягає  у тому, що використовуючи споживчий  кошик базового року (), поза увагою залишаються зміни, які відбулися у структурі споживання в поточному році.

Індекс цін виробника (ІЦВ) – індекс промислового виробника – відображає зміну цін, що їх встановлюють виробники для продажу товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ціни виробників не враховують податку на додану вартість та акцизних зборів. Для спостереження за цінами виробників здійснюють вибірку з-понад двох тисяч підприємств, яка охоплює близько 6 тис. видів продукції всіх галузей промисловості. Під час дослідження реєструють ціни, що фактично склалися на 20 число поточного місяця. На першому етапі обробки даних обчислюють індивідуальні індекси кожного виду промислової продукції. Потім їх агрегують в індекси товарних груп, індекси підгалузей і галузей промисловості. Щоб агрегувати індекси, ціни зважають відповідно до структури виробництва промислової продукції в попередньому місяці. У цілому за рік цей індекс визначають як відношення поточного обсягу виробництва в грошовій формі до обсягу виробництва в попередньому чи іншому базовому році.

Цей індекс теж має похибки, він  як видно із формули, фіксує обсяг  набору благ, створених у суспільстві  у поточному періоді, і не відображає тих змін, які відбулися у їх структурі стосовно базового року.

Відношення приросту величини економічного показника за певний проміжок часу до його попереднього рівня, що приймається за базу відрахунку, називають темпом приросту.

Для показників динаміки економічної  кон’юнктури часто використовують саме темпи приросту.

 

Нові макроекономічні показники: індекс людського розвитку, індекс економічної свободи, рівень глобалізації.

Із нових макроекономічних показників розглянемо індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації (РГ).

1. Індекс людського розвитку (ІЛР) – інтегральний показник, який акумулює в собі такі показники:

1) тривалість життя; 

2) грамотність та охоплення навчанням; 

3) ВВП на одну особу за паритетами  валют, співвідношенням цін на  „споживчий кошик”, що складається  з декількох сотень товарів та послуг.

ІЛР вимірюється у відносних  величинах:

0<ІЛР<1.

Місце країни в загальносвітовому  рейтингу визначається в порядку  зменшення названих вище зведених показників. Для України цей індекс почали визначати з 1993 р. В 1993 та 1994 рр. Україна за цим показником займала 45-те місце, в 1995 р. – 54-те, 1996 р. – 80-те, 1998 р. – 102-ге, 1999 р. – 91-ше, 2000 р. – 78-ме місце. Розглянемо детальніше складові ІЛР:

1) тривалість життя. Цей показник  визначається як очікуваний при  народженні. Він вимірюється кількістю років, які може прожити новонароджений, якщо впродовж його життя рівень смертності залишатиметься таким самим, яким він був при народженні. В Україні цей показник на кінець 90-х рр. дорівнював 68.1 року. Найвищі показники тривалості життя в Україні були в 1969-70 рр. – 70.8 та в 1989-90 рр. – 70.7 років. Найнижчі – в 1995-96 рр. – 66.9. Найвищий показник тривалості життя серед 162 країн світу у Японії – 80.8 року. Найнижчий у Сьерра-Ліоне – 38.3. Середньосвітовий показник тривалості життя на кінець ХХ ст. – 66.7 року. Але в країнах, що займають 1-26 місця за рейтингом ІЛР, цей показник перевищує 75 років.

2) грамотність та охоплення навчанням.  Грамотність – показник, що застосовується  до населення віком від 15 років  і старше і передбачає уміння читати й писати нескладні тексти. На початку ХХІ ст. Цей показник в Україні дорівнював 99.6 %. Цей показник вельми важливий для країн, що розвиваються, де в середньому більше 27 % населення старше 15 років безграмотне. В середньому в світі неграмотних 20.8 %.