Структура, динаміка та диференціація доходів населення України

У 2011 році порівняно з відповідними періодами попереднього року номінальні доходи населення зросли на 13,6%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 14,5%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, збільшився на 6,1%.

Наявний доход у розрахунку на одну особу у 2011 році становив 21637,9 грн., що на 17% більше ніж у відповідному періоді минулого року.

Витрати населення у 2011 році порівняно з попереднім роком збільшились 13,6%. Приріст заощаджень склав 83069 млн. гривень. [13]

Номінальні  доходи населення Донецької області за попередніми розрахунками зросли в порівнянні до відповідного періоду попереднього року. Наявні доходи населення, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та оплату послуг, зросли на 2,3%, а реальні наявні доходи, які визначаються з урахуванням цінового фактору, збільшилися на 11,0%.

У доходах  населення України найбільшу  частку займають доходи населення м. Києва (12,5% від загальних доходів населення України), Донецької (10,4%), Дніпропетровської (7,8%) областей. Серед областей Карпатського регіону цей показник відповідно складає: Львівська – 5,0%, Івано-Франківська – 2,4%, Закарпатська –2,0%, Чернівецька – 1,4%. [14]

2.2. Диференціація  доходів населення України

Проблема  розподілу доходів є однією з  ключових, оскільки стосується багатьох сфер економічної діяльності й, безпосередньо, суспільного добробуту. Розподіл –  обернена сторона виробництва, тому обидва явища є предметом численних  досліджень на макро- й мікроекономічному  рівнях і, апріорі, постійно актуальними.

Нерівність  як результат розподілу доходів населення, що проявляється в різних країнах і протягом різних періодів, є складним соціально-економічним явищем, яке не піддається однозначним трактуванню й оцінкам. Даній проблемі приділяли увагу видатні вчені світу, вбачаючи в ній хто ваду соціального ладу, хто двигун економічного розвитку.

Проблема  нерівності розподілу доходів є  ключовою в контексті фундаментальної  економічної дилеми «економічна  ефективність – соціальна справедливість», тобто зростання ефективності означає  жертвування справедливістю і навпаки. З огляду на ці й інші, не менш важливі, обставини, зроблено спробу здійснити  реконструкцію довгострокової тенденції  розподілу доходів населення  в Україні. [16, с. 77]

Основними факторами нерівномірності в  розподілі доходів в Україні  виступають певні аспекти (рис. 7). [22]

Рис. 7. Особливості розподілу доходів в Україні

На загал  диференціація доходів населення  в суспільстві, де панують ринкові  відносини, - явище природне, закономірне. Нерівний майновий стан членів суспільства вважається одним з потужних стимулів соціально-економічного прогресу, але лише тоді, коли для кожного громадянина створено відносно однокові можливості реалізувати свій потенціал.

Посилення нерівності в розподілі доходів  змушує вивчити її причини і переконує  в необхідності підвищити регулятивний вплив держави, з тим щоб соціально-економічна диференціація населення не досягла  критичного рівня.

Взаємозв’язку економічного розвитку та рівня диференціації  доходів у суспільстві присвячено чимало публікацій теоретичної та емпіричної спрямованості. Досліджуються два взаємозв’язаних аспекти даної проблеми: вплив економічного зростання на розподіл доходів і, навпаки, - вплив диференціації на економічне зростання. Останнє впливає на диференціацію доходів через різноманітні канали – розподіл ресурсів між секторами економіки, цінову політику, зайнятість, заробітну плату тощо, будучи важливою умовою підвищення доходів населення та зменшення бідності в суспільстві. У свою чергу, розподіл доходів має вирішальне значення для економічного розвитку, оскільки він впливає на продуктивність праці й економіку в цілому, зумовлює масштаби бідності за будь-якого рівня середнього доходу на душу населення, позначається на соціальній стабільності в країні.

Що стосується впливу диференціації доходів на економічне зростання, то тут не досягнуто  єдиної  думки. Дехто з науковців  вважає, що диференціація сприятливо позначається на економічному зростанні. Водночас багато які зарубіжні дослідження, здійснені на основі регресійного аналізу, підтверджують, що більша рівність у  розподілі доходів є бажаною  для забезпечення соціальної справедливості і для стимулювання економічного зростання.

Різні аспекти  зв’язку економічного розвитку і диференціації доходів охарактеризували авторитетні українські вчені – І. Гнибіденко, Е. Лібанова, В. Новіков, В. Семенов, М. Соколик, Л. Черенько та ін. Фахівці підкреслюють, що економічне зростання, за умови рівномірного розподілу його результатів серед усіх груп населення, є підґрунтям для підвищення добробуту кожного громадянина, подолання надмірної диференціації та бідності, але в жодному разі не може автоматично усунути бідність, уберегти від загрози соціальних потрясінь, гарантувати безпечне існування людини в суспільстві. Світовий досвід, включно з українським, показує, що економічне зростання супроводжується різкими диспропорціями в регіональному розвитку та збільшенням нерівності в доходах, і обидві ці проблеми треба вирішувати за допомогою дійових заходів державної політики. [17, с. 82-84]

Тепер звернемося більш докладно до проблем України.

Характеризуючи вітчизняну систему  розподілу доходів населення, слід наголосити, що в період економічного зростання, з 2000 по 2008 роки, основними бенефіціаріями результатів цього процесу були високодохідні верстви населення.

Упродовж періоду економічно зростання в Україні основними вигодо набувачами були найбагатші верстви населення. Для більш як 15% найзаможніших громадян темпи приросту доходів були значно вищими від середнього рівня. Вищими даної середньої приростів від цього показника вони були і для 10% найменш забезпечених українців, проте в середньому цей приріст був значно нижчим від такого самого показника приросту для найбагатших.

Окреслені тенденції в розподілі доходів  зумовили глибоку диференціацію  населення України за доходами і, як наслідок, істотну майнову стратифікацію. Статистичні дані й експертні  оцінки щодо рівня такої диференціації  є  дуже розрізненими, що не дає можливості достовірно визначити існуючий ступінь  нерівності доходів. [16, с. 78-79]

Бідність  – одна з головних проблем, які  Україна має вирішити до 2015 року.

Загальна  кількість бідних у світі перевищила 1,3 млрд. осіб, при цьому 2/3 усіх нужденних  людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеш, Бразилії, Індонезії, Нігерії, В’єтнамі, Пакистані, Ефіопії, на Філіппінах). За оцінками Всесвітнього банку, ¼ населення світу проживає в умовах страшного зубожіння. Особливої уваги заслуговують люди, що проживають в умовах абсолютного зубожіння і ті, що потрапили в це положення в результаті дискримінації чи через свій вік, чи з причини інвалідності, хвороби. Крім того, постійно росте розрив між багатим і бідним населенням. Ці фактори обумовлюють прийняття міжнародним співтовариством зобов’язання ліквідувати бідність як соціальне явище до визначеної дати, що повинна бути встановлена кожною окремою країною світу.

Бідність  – це неможливість унаслідок нестачі  коштів підтримувати спосіб життя, притаманний  конкретному суспільству в конкретний період часу. [4, с. 273-274]

Прийнятою Постановою Кабінету Міністрів України  «Комплексна програма забезпечення реалізації стратегії бідності» (скорочено  ППБ) було поставлено на меті досягнення рівня бідності в 2002 р. – до 26%, 2003 р. – до 25,5% і в 2004 р. – 25%, проте  фактичний її рівень становив, відповідно 27,2, 26,6 і 27,3%. Іншими словами, виконання програми характеризується дуже низькими показниками. Рівень бідності – це питома вага сімей, у яких рівень споживання на 1 чол. нижчий від рівня бідності. Межа бідності – це 75% медіанного рівня сукупних доходів.

У ППБ  серед основних причин бідності називаються  зменшення рівня зайнятості, низький  рівень оплати праці і пенсій, значна заборгованість по зарплаті, що пов’язується з низьким обсягом ВВП, який виробляється в Україні. Як основний шлях подолання бідності визначено зростання виробництва, що підтверджується і на урядовому рівні. [18, с. 63-63]

Найважливішим негативним наслідком бідності є те, що малозабезпечені сім'ї не в змозі дати своїм дітям гарне виховання (їх «виховує» вулиця) і освіту, так як шлях на платні відділення престижних вузів, чиї дипломи високо котируються, а отже, відкривають перспективу отримати добре оплачувану роботу, для цих дітей, як правило, закрито. У таких умовах сім'я орієнтує дитину не на те, щоб стати висококультурною, всебічно ерудованою людиною, з належним соціальним статусом, а на те, щоб мати вірний шматок хліба. Тому багато здібні діти з бідних сімей не можуть реалізувати свої можливості, залишаються за бортом. Так бідні продукують бідних, а багаті - багатих.

Разом з  тим в Україні є чимало мільйонерів (у доларовому еквіваленті) і навіть кілька мільярдерів, які найменше думають  про інтереси незахищених верств населення. Таким чином, накопичення  суспільного капіталу в країні носить полярну форму. [20, с. 82]

У широкому розумінні бідність необхідно розглядати як нездатність підтримувати прожитковий  мінімум.

Законом України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум визначено  як вартісну величину достатнього для  забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих  товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Мета запровадження прожиткового мінімуму – конкретизувати основні цілі соціальної політики та обґрунтувати методологію щодо покращення соціальної ситуації, визначити основні принципи його формування.

Враховуючи  важливе соціально-економічне значення прожиткового мінімуму, його величину намагаються розрахувати так, щоб  вона була потенційно деструктивною  до ринкової природи економіки і  соціальної сфери.

Слід  зауважити, що вартісна величина прожиткового мінімуму залежить від низки чинників: економічних, соціально-політичних, методологічних.

В Україні  прожитковий мінімум на одну особу  в розрахунку на місяць станом на грудень 2008 року збільшено порівняно з груднем 2005 року в 1,5 рази. У 2008 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив 592 грн. з 1 січня, з 1 квітня – 605 грн., з 1 липня – 607 грн., а з 1 жовтня – 626 грн., що нижче медіанного доходу громадян.

Державним бюджетом України на 2012 рік розмір прожиткового мінімуму для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп, у 2012 році встановлено зростання до 1095 грн. на 1.12.2012 року. Його збільшення передбачено здійснювати шляхом індексації відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2012 року встановлено на рівні 1073 грн., з 1 квітня – 1094 грн., з 1 липня – 1102 грн., а з 1 грудня 2012 року – 1134 грн., що дорівнюватиме прожитковому мінімуму для працездатних осіб. [19, с. 174-176] 

Як свідчить практика, проблема нерівності розподілу  доходів населення має свою специфіку  для перехідних економік. Адже трансформація  однієї системи господарювання в  іншу змінює систему не лише формування доходів населення, а й їх розподілу  та агрегування.

Із набуттям національною економікою статусу економіки  перехідного типу спостерігається  поглиблення диференціації за доходами. За оцінками  К. Денінгера і Л. Сквайр, у незалежній Україні, станом на 1992 рік, нерівність населення за доходами була невеликою, а значення коефіцієнта Джині становило 0,251 На той час нашу країну за характером розподілу доходу можна було вважати егалітарною. Проте реформаційні зміни в системі економічного й державного устрою призвели до того, що нерівність за доходами швидко зростала до значень, характерних для країн із високою диференціацією доходів населення. Інфляційні процеси початку 1990-х років, які знецінили заощадження і, врешті-решт, знизили рівень добробуту основної маси населення, а згодом – приватизація, яка де-факто стала процесом накопичення первісного капіталу в економіці, є основними факторами, що зумовили швидке зростання стратифікації населення за доходами.

Станом  на кінець 1990-х і початок 2000-х років  середнє значення коефіцієнта Джині, розрахованого за базою даних  про доходи населення в Україні  фахівцями Світового банку, дорівнювало 0,306. [16, с.80-82]

І нарешті, не можна не згадати про "середній клас", який в розвинених демократичних  країнах, складаючи переважну частину  населення, служить опорою економічної  і політичної стабільності, а його менталітет - основою суспільної моралі. Деякі автори вважають, що в Україні  такий клас існує або, принаймні, успішно формується, і ставляться до нього сім'ї, в яких середньодушовий  дохід становить від 300 до 1000 дол. на місяць. При цьому не враховується соціальний статус дорослих працездатних членів сім'ї, а отже, і спосіб отримання доходу; таким чином, у середній клас включаються не тільки представники малого і середнього бізнесу, висококваліфіковані робітники і фахівці, діячі мистецтв, а й маргінальні групи, які, прагнучи розбагатіти будь-яким способом, балансують на межі криміналу. [20, с. 84]