Структура, динаміка та диференціація доходів населення України

 

 

2.3. Державне  регулювання доходів населення

 

В умовах ринкової трансформації економіки  істотно знижується життєвий рівень населення. Спад виробництва і вимушена неповна зайнятість та безробіття, відсутність законодавчих важелів  впливу спричинили зменшення доходів  населення. Більшість домогосподарств  неспроможна задовольняти життєві  потреби, не кажучи вже про заощадження.

У ринковій економіці держава виконує низку  функцій, однією з яких є забезпечення справедливості, а серед завдань  економічної політики держави -  досягнення справедливого розподілу  доходів та економічної справедливості. Державне регулювання доходів населення  – дуже важливий напрям соціально-економічної  політики, він має охоплювати всі  верстви населення, сприяти зростанню  його реальних доходів.

В українській  літературі необґрунтовано ототожнюють  два поняття: державне регулювання  доходів населення та політика доходів. У світовій економічній думці  під політикою доходів розуміють  діяльність держави, що скерована на обмеження зростання цін і  заробітної плати. Така політика коливається  від добровільних орієнтирів у встановленні цін і заробітної плати до прямого  законодавчого контролю над заробітною платою й цінами. Це політика уряду, скерована на те, щоб не допустити  розкручування інфляційної спіралі. Державне регулювання доходів населення  має на меті інші цілі. [12, с. 5]

Регулювання доходів державою спрямоване на створення  умов, які сприяють нормальному відтворенню  робочої сили, нагромадженню людського  капіталу, посиленню мотивації найманих працівників до трудової діяльності, надання допомоги тим, хто не може забезпечити собі певного рівня  доходу.

Регулюючи розподіл національного доходу між  різними факторами виробництва, державні інституції найчастіше використовують інструменти, що впливають на рівень оплати праці, а також оподаткування.

Регулювання оплати праці включає встановлення мінімальної заробітної плати, норм і гарантій її виплати, умов та розмірів оплати праці керівників установ  і організацій, що фінансуються з  бюджету, регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів та ін. Використання податків як інструменту  регулювання доходів передбачає встановлення неоподаткованого мінімуму, прогресивних ставок оподаткування, шкали  оподаткування, бази оподаткування  та пільг щодо оподаткування.

Запровадження економічних реформ в Україні  обумовлює активну діяльність держави  в забезпеченні й реалізації соціальних гарантій. Забезпечення соціальних гарантій потребує втручання держави в  економічні процеси з метою компенсації  недоліків суто ринкового механізму.

У країні з перехідною економікою реалізація основних соціальних гарантій пов'язана  з активним регулюванням державними інструментами багатьох економічних  процесів — ціноутворення, насиченості  споживчого ринку, формування доходів, зокрема заробітної плати. Особливого значення набувають обґрунтованість  і зваженість форм державного регулювання  грошових доходів населення (заробітної плати, соціальних виплат, допомоги).

За визначенням експертів, мінімальна заробітна плата має становити 2—2,5 прожиткового мінімуму, а співвідношення між розмірами мінімальної та середньої заробітної плати має бути 1 : 3. При цьому в багатьох країнах Європи мінімальна заробітна плата становить 40—70% середньої, але не менше З дол/год. В Україні ж мінімальна заробітна плата сягає лише 100% розміру прожиткового мінімуму для працездатних.

Держава також турбується про виплати  пенсій. Але розмір цих виплат такий  малий, що середньостатистичному пенсіонеру просто неможливо прожити за ці гроші.

Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів наведений  у таблиці 3. [10]

Табл. 3. Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів 

 

	Середній розмір призначеної  місячної пенсії пенсіонерам, які перебувають  на обліку в органах Пенсійного фонду, грн.				Кількість пенсіонерів, тис.
	всього	у тому числі:
		за віком	за інвалідністю	у разі втрати годувальника
1996	38,7	38,8	45,6	33,2	14487,5
1997	51,9	50,8	67,3	43,6	14487,2
1998	52,2	50,9	68,6	43,5	14534,8
1999	60,7	60,1	75,9	47,8	14520,3
2000	68,9	69,3	82,3	52,0	14529,8
2001	83,7	85,2	94,5	61,0	14446,6
2002	122,5	127,1	129,7	85,5	14423,1
2003	136,6	141,8	142,4	95,9	14375,9
2004	182,2	194,3	170,9	120,2	14347,6
2005	316,2	323,8	305,2	262,9	14065,1
2006	406,8	417,7	393,2	302,8	14050,0
2007	478,4	497,0	435,8	339,3	13936,8
2008*	776,0	798,9	624,4	517,5	13819,0
2009	934,3	942,7	780,7	696,6	13749,8
2010	1032,6	1039,6	884,6	807,9	13721,1
2011	1151,9	1156,0	1033,8	940,0	13738,0
2012	1253,3	1252,4	1164,3	1053,8	13820,5

 

В 2012 році розмір стипендій для студентів ВНЗ III-IV рівня акредитацій складає 730 грн. з урахуванням постанови «Про встановлення розмірів стипендій учнів професіонально-технічних, студентів вищих навчальних закладів».

 Основним регулятором розмірів грошових допомог є розмір мінімальної заробітної плати (а через неї і обсяг грошових доходів населення) та стан споживчого ринку. Проміжною ланкою між ними має стати інтегральний показник, що несе інформацію, потрібну для коригування мінімальної заробітної плати.

Таким показником-індикатором  може слугувати, як свідчить світовий досвід, розмір (вартість) певного стандартного бюджету (в умовах України — розмір мінімального споживчого бюджету). Саме він може в інтеграційній формі  відображати стан споживчого ринку, його насиченість і рівень цін  на окремі товари. [21]

Державне  регулювання доходів громадян –  один із найважливіших чинників, який впливає на економічний розвиток держави та рівень життя у країні. Із юридичного погляду, в Україні  та більшості інших держав світу  не існує законодавства про регулювання  доходів громадян. Однак, є різноманітні елементи нормативної бази, які прямо  чи опосередковано стосуються процесу  формування доходів фізичних осіб.

Якщо  це питання розглядати у широкому контексті, то більша частина законодавства  опосередковано впливає на доходну  частину бюджету фізичних осіб. Наприклад, увесь масив законодавства України  про підприємницьку діяльність хоча й безпосередньо не стосується до регулювання доходів громадян, проте  опосередковано глобально впливає  на рівень доходів населення від  підприємницької діяльності або  як оплату від господарюючих суб’єктів за виконання трудових обов’язків. Законодавство, яке всіляко стимулює розвиток ринкових відносин та бізнесу, також сприяє зростанню валового внутрішнього продукту, що збільшує сукупні доходи юридичних і фізичних осіб. І навпаки, законодавство, яке не ставить мети досягнути економічного зростання, не може сприяти збільшенню доходів громадян.

Прямі способи  державного регулювання доходів  населення обмежені. Аналіз чинного  законодавства України свідчить, що безпосередніми формами державного регулювання доходів громадян в  Україні, які забезпечуються значною  за обсягом нормативною базою  і відповідно інституційною структурою, є податкове регулювання та система  пенсійного і соціального страхування. Ця ситуація типова не тільки для України. у будь-якій правовій системі податкове регулювання є основним засобом реалізації державної політики у регулювання доходів фізичних осіб. [12, с. 121-122]

Державне  регулювання доходів полягає  у перерозподілі їх через Державний  бюджет за допомогою диференційованого  оподаткування різних груп одержувачів  доходів і соціальних виплат. Таке регулювання сприяє підвищенню доходів  незаможних, створює умови для  усунення диспропорцій, пов’язаних з  неоднаковими виробничими факторами  регулювання зайнятості, зниження соціальної напруженості тощо. Політика доходів  ґрунтується на певних принципах, закріплених  у Конституції та в інших законодавчих актах.

Такими  принципами є:

• соціальна справедливість;
• соціальне партнерство та солідарність усіх верств населення;
• індивідуальна відповідальність за своє матеріальне становище;
• право на працю та гідна винагорода;
• індексації доходів;
• диференціація заробітної плати;
• право на професійні об’єднання;
• економічна доцільність.

Розподіл  доходів серед населення має  прямий вплив на використання ресурсів праці. По-перше, у разі великої розбіжності  у диференціації та загальної  суми їх у найбідніших прошарків  населення менше прожиткового мінімуму зростає вторинна, нерегламентована й нелегальна зайнятість через необхідність мати хоча б мінімальні засоби для  існування. При цьому, що більший  такий прошарок громадян, то більші за обсягом і питомою вагою  перелічені негативні явища на ринку  праці. По-друге, ринок праці з  великою диференціацією доходів  громадян є вразливішим стосовно дискримінації з боку підприємців, порушення прав працівників, невиконання  колективних угод через страх  втрати праці в разі незгоди та скарг. По-третє, збільшується чисельність  пенсіонерів і підлітків, які  працюють. Водночас така диференціація певною мірою може пожвавити мобільність робочої сили — надто серед молоді. [1]

У перехідній економіці механізм державного регулювання  доходів здебільшого втрачає  свою ефективність. Недостатній рівень ефективності державного сектору економіки  проявляється не лише у цій, а й  в інших сферах. Тому, на думку  вчених, з якою слід погодитися, на перший план виходять ринкові фактори й  сили, що термінують процеси розподілу  та перерозподілу доходів населення. Російські вчені з цього приводу  зазначають, що «немає достатніх підстав  вважати розглянуті зміни типів  динаміки нерівності результатом політики держави з регулювання нерівності. Як збереження, так і зростання, і  зменшення нерівності були, швидше, результатом слабкого контролю над  ринковою стихією або невдач і  прорахунків у соціальній та економічній  політиці». [16, с. 81]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ДОХОДІВ  НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВИРІШЕННЯ

 

3.1. Причини  та проблеми нерівності доходів населення України

 

Основними причинами нерівності доходів населення  виступають розходження в здібностях, освіті і навчанні, у професійних  перевагах і готовності ризикувати, нерівність володінням власністю і  монополія на ринку, а також удача, зв’язки, нещастя і дискримінація  (табл. 4). [22, с. 237]

Табл. 4. Основні причини нерівності доходів населення

  Причини  сучасної диференціації населення  за рівнем доходів полягають  також як у галузевій диференціації в оплаті праці, так і в різниці щодо отримання інших доходів, в основі якої майнова нерівність внаслідок приватизації, а також нерівний доступ до користування суспільним і державним майном. Соціально несправедлива система розподілу грошових доходів між різними доходними групами вказує на те, що і використання ВВП зорієнтоване переважно на інтереси незначної за чисельністю групи населення, що залишається фактором нестабільності у суспільстві.

Проблема  поляризації українського суспільства  найсильніше виявляється в зростанні  доходів від власності та підприємницької  діяльності, нерівності видатків на заощадження  й придбання нерухомості й  навіть нерівності видатків на покупку  непродовольчих товарів і оплату послуг. За загальними оцінками дослідників, у руках заможних українців акумульовано приблизно 85 % всіх заощаджень у банківській системі, 57 % грошових доходів, 92 % доходів від власності й 96 % видатків на покупку валюти.

При цьому, за даними моніторингу бідності 2011 року, 28,2 % населення України належать до категорії бідних, а 15 % - до жебраків. Причому бідність продовжує бути поширеним явищем саме серед населення, що працює. За даними звіту Світового банку «Бідність в Україні», в 2011 році бідних людей в країні стало більше на 1,7 %. За показником ВВП на душу населення Україна - на третьому місці серед найбідніших країн Європи та випереджає лише Молдову й Албанію.

Проблема  несправедливої нерівності доходів  в Україні полягає в тому, що еліти забезпечують собі доходи, які  багаторазово перевищують валовий  внутрішній продукт на душу населення. Причому, чим нижчим є рівень продуктивності регіональної економіки і, відповідно, нижчим рівень життя населення регіону, тим сильніше проявляються контрасти.

А якою має бути нормальна диференціація доходів? Крайнощі тут навряд чи доречні. Справді, одна крайність - повністю зрівняти доходи. За цієї крайності немає достатнього матеріального стимулу для більш напруженої та ефективної праці. Інша крайність - залишити більшості тільки прожитковий мінімум, щоб вона не померла з голоду, а решту – «експлуататорам-олігархам». Звичайно, і в цьому випадку для більшості трудящих також не буде достатнього матеріального стимулу піклуватися про збільшення зростання виробництва, що призведе у кінцевому підсумку до його падіння. Приклад - рабовласницький лад або кріпацтво в Росії.