Структура, динаміка та диференціація доходів населення України

За цих крайностей навряд чи можна  досягти максимального зростання  ВВП і тим самим створити надійний фундамент для подолання бідності. Отже, треба шукати «золоту середину» в диференціації доходів. Як же визначити цю «золоту середину»? Для цього необхідно знати функціональну залежність ВВП від диференціації доходів, тобто функцію ВВП = f(Диф). Знання цієї функції дозволило б вибрати такий рівень диференціації доходів, який максимізував би зростання ВВП. Але при цьому слід було б враховувати також моральний фактор у відносно рівномірному розподілі доходів - необхідність надавати допомогу ближньому. Щодо цього цікавою є думка англійського економіста Ролса Джона (1971 р.): «Добробут суспільства залежить тільки від добробуту індивідуума, який перебуває у гіршому становищі».

Але поки що економічна наука і практика не мають такого знання функціональної залежності ВВП від диференціації доходів населення ВВП = f(Диф).

Зрозуміло, що зменшити диференціацію  реальних доходів можна шляхом зменшення чисельника і збільшення знаменника у формулі: Диф. = дох.макс/дох.мін. Цього можна досягти трьома шляхами: 1) зміною оподаткування, 2) встановленням більш справедливої оплати праці за її кількістю і якістю, тобто за ціною такого товару, як робоча сила, з урахуванням попиту і пропозиції на нього. 3) скороченням тіньового перерозподілу доходів. [18, с. 66-67]

3.2. Роль  держави в зменшенні нерівності  доходів населення

Основним завданням соціальної політики на теперішньому етапі стабілізації соціально-економічного розвитку та інтеграції України у світове господарство є підвищення якості життя широких верств населення і забезпечення основ для подальшого її зростання залежно від стану економіки, а також забезпечення єдиних соціальних стандартів на всій території України. Досягти цієї мети можна удосконаленням політики доходів і витрат населення. Для створення передумов формування і реалізації політики щодо грошових доходів і витрат населення, спрямованої на вирішення питань переходу до ринкової конкурентоспроможної економіки, підвищення реальних доходів і стимулювання економічної активності населення, забезпечення соціальних пріоритетів важливим завданням є визначити основні напрями удосконалення і проведення цієї політики.

Як засвідчує  практика пострадянських країн, у процесі  суспільної трансформації неминуче виникають кризові явища. В умовах глибокої і системної економічної  кризи проблеми стабілізації рівня  життя населення, створення умов для повноцінного відтворення й  ефективного функціонування людського  капіталу стають провідними. Це пов’язано з тим, що втрати параметрів рівня життя населення можуть бути настільки істотними, що процес відтворення людського капіталу набуває де градаційного характеру. Це вкрай соціально небезпечне явище, яке не тільки руйнує продуктивні сили суспільства, а й дестабілізує соціально-політичну ситуацію в країні. Оскільки збереження і відтворення людського капіталу – головне завдання соціальної політики, соціальну сферу слід розглядати як частину економіки, фінансів, а також держави, як систему, орієнтовану на конкретних споживачів, а соціальний складник має бути головним елементом державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві. Досвід вдалих реформ в розвинених країнах переконливо свідчить, що досягти економічних успіхів у перехідному періоді, що передує розвинутим ринковим відносинам, можна лише гармонійним поєднанням економічних і соціальних ідей.

Проблемою соціальної політики в Україні в  останні десять років було й залишається  те, що соціальні питання фактично ніколи не були серед пріоритетних. До того ж зниження рівня зайнятості та реальних доходів зруйнувало базис  соціальної політики, оскільки рівень інвестицій у людський капітал безпосередньо  залежить від політики держави в  царині доходів.

Нерівність  у доходах членів суспільства  та їхніх сімей мусить коригувати держава через податкову політику: високі доходи оподатковуються за високими ставками, а доходи, що не перевищують  прожиткового мінімуму, можуть бути взагалі  звільнені від оподаткування. [12, с. 161-164]

Оцінки податкових надходжень за зміни заробітної плати, що виконані з урахуванням очікуваної диференціації заробітної плати працівників, показують, що низькооплачувані працівники, частка яких більша у бюджетній сфері, сплачуватимуть більшу частку податків внаслідок їх нижчої середньомісячної заробітної плати порівняно з такими працівниками по економіці загалом.

Принциповим у наданні податкової соціальної пільги, що прирівнюється до неоподаткованого мінімуму, є положення про те, що податки мають сплачуватися лише з тієї частини доходів платників, що залишаються після забезпечення їх основних життєвих потреб. З точки зору соціальної справедливості не слід оподатковувати доходи, необхідні для задоволення мінімальних потреб працівника, тобто податкова соціальна пільга, як мінімум, має бути не меншою для будь-якого платника податку, що передбачалося у відповідних варіантах оцінок податкових надходжень.

Залишається питання щодо персоналізації податку  з доходу фізичних осіб залежно від  платоспроможності платника. Пропонується опрацьовувати перехід до оподаткування  сукупного доходу сім’ї. Це потребує удосконалення податкової бази та включення у закон визначення витрат: можна передбачати як однакові для всіх вирахування з доходу, так і витрат, що пов’язані з особистими життєвими обставинами.

Перспективною  залишається і зміна структури  податкових надходжень: у їх складі має зростати часта оподаткування  доходів і майна громадян. Важливим при встановленні майнових податків є їх узгодження їз прибутковим оподаткуванням. Потрібно врахувати, що в Україні поки що неможливо застосовувати високі ставки цих податків, оскільки реальні доходи населення, зокрема, заробітна плата, залишаються на низькому рівні відносно поточних і перспективних потреб. Але дослідження щодо створення інформаційної бази для оподаткування майна, оцінки її вартості, систематизації залишаються актуальними на середньострокову перспективу. [25, с. 27-28]

Щоб зменшити соціальну диференціацію, слід якомога швидше перейти до прогресивної шкали прибуткового податку. Більш того, доцільно ввести селективний податок на розкіш, який повинні платити тільки власники особняків, квартир в елітних будинках, престижних іномарок, а також власники великих депозитів.

Особливо  слід сказати про тарифи на комунальні послуги, які різко зросли внаслідок  подорожчання російського газу і  тривалого ігнорування об'єктивної необхідності впровадити енергозберігаючі технології та енергозберігаюче обладнання. Підвищення тарифів часто пояснюють  вкрай важким становищем ЖКГ і  прагненням зробити цю сферу беззбиткової, що відкриє дорогу крупному капіталу і дозволить реально здійснити кардинальну реформу комунального господарства. та доходів сімей даної соціальної групи.

Тарифи  на комунальні послуги слід диференціювати залежно від обсягу споживаного  ресурсу та доходів сімей даної  соціальної групи. Характерно, що ці моменти  взаємозалежні так як саме багаті не схильні економити ресурси.

Диференціація тарифів забезпечить елементарну  соціальну справедливість і дозволить  отримати реальні гроші для відновлення  і розвитку ЖКГ. При цьому основний тягар витрат на забезпечення беззбитковості роботи ЖКГ як умови масштабного  припливу інвестицій у цю сферу ляже на самих заможних громадян. В іншому випадку розрив у кінцевих доходах  ще більше зросте і стане соціально  небезпечним. [20, с. 83-84]

Для вирішення  проблеми зростання життєвого рівня  основної маси населення і подолання  бідності необхідно використовувати  певні механізми перерозподілу. Одним із них є обов’язкова система державного страхування від соціальних ризиків, яких упродовж життя може зазнати будь-яка людина: хвороба, старість, інвалідність, втрата годувальника, безробіття, виробничий травматизм і професійні захворювання тощо. Ця система є важливою частиною соціального забезпечення населення, особливо в умовах кризи.

Важливим  фактором розв’язання проблеми бідності є боротьба з тіньовим перерозподілом доходів. Адже тіньові доходи не оподатковуються і тим самим зменшуються можливості бюджетного перерозподілу ВВП.          А виплата зарплати «у конвертах», приховування реальних  доходів, виплачених громадянам, не тільки негативно впливає на наповнення прибуткової частини податком на доходи фізичних осіб, але й створює умови для збільшення кількості громадян, яким надається податкова соціальна пільга, що також призводить до великих немотивованих втрат бюджетів різних рівнів.

Здійснена останнім часом політика вдосконалення  пенсійного забезпечення з метою  усунення «зрівнялівки» має необґрунтований  характер: пенсії певних категорій  громадян України часом перевищують 2000 грн., тоді як мінімальна пенсія у  кілька разів менша. Такий перекис  слід усунути, хоча це й викличе невдоволення привілейованих пенсіонерів. [18, с. 69-71]

Пріоритетним  напрямком соціальної політики держави  в перехідний період є підтримка  певного рівня життя соціально  незахищених верств і груп населення  — одиноких матерів, сімей з дітьми, дітей-сиріт, інвалідів, одиноких громадян похилого віку, громадян, які постраждали  від Чорнобильської катастрофи.

Сьогодні  в Україні відбувається невиправдане відмежування від регулювання особистих  доходів громадян. Наприклад, її втручання  у процес оплати праці фактично обмежується  встановленням мінімальної заробітної плати і розміру оподаткування  доходів громадян. Відсутність державного контролю за реальністю виплати заробітної плати й дотриманням Кодексу  законів про працю дає змогу  роботодавцям використовувати працю  найманих працівників узагалі без  оплати, уже навіть є відпрацьовані  схеми.

Аналіз  соціально-економічної ситуації в  Україні свідчить, що різка поляризація  доходів населення стала наслідком  розриву в оплаті праці, невиплат заробітної плати і пенсій, їх низького рівня, високих прибутків у сфері  приватного бізнесу, додаткових джерел доходів.

Обов’язкова вимога до державного регулювання доходів в Україні – забезпечити залежність рівня оплати праці від її результатів, щоб зацікавити найманих працівників на підприємствах усіх форм власності працювати високопродуктивно, стримувати зростання невиправданих витрат на виробництво, а на цій підставі обмежити підвищення цін та інфляцію. Будь-який заробіток має бути виплачений працівникові тільки за виконану роботу чи надану послугу.

У результаті реформування державного регулювання  доходів населення у контексті  посилення його соціальної скерованості заробітна плата має бути узгоджена  відповідно до реальних економічних  умов та цінових пропорцій. Це не тільки пожвавить виробництво, а й сприятиме  соціально-політичним зрушенням. Економічні реформи можуть стати успішними  тільки за умови активної участі більшості  населення.

Податкова політика держави має розв’язати двоєдине завдання. З одного боку, встановити оптимальні податки, які сприятимуть усебічному розвиткові й стимулювати вітчизняного товаровиробника, особливо зайнятість населення, нарощення темпів виробництва, задоволення попиту споживачів, насичення ринку споживання потрібними товарами. З іншого – забезпечити надходження до бюджету коштів достатніх, щоб держава виконувала свої функції.

Кризовий  стан економіки України потребує активнішої політики щодо заходів із соціального підтримання, насамперед пенсіонерів, малозабезпечених непрацездатних громадян і їхніх сімей, а також  удосконалення системи оплати праці. Без цього всі позитивні результати ринкових реформ будуть зведені нанівець постійним зростанням соціального  напруження в суспільстві. 

Державне  регулювання доходів у ринковій економіці має стати частиною соціального регулювання, що спрямоване на добробут суспільства і ґрунтується  на ньому. [12, с. 169-177]

3.3. Шляхи  підвищення рівня життя в Україні

Рівень життя населення будь-якої країни включає в себе як економічний та фінансовий, так і культурний та освітній розвиток. Останніми роками дедалі більша увага приділяється підвищенню рівня життя наших громадян. Крім того, цінності, вимоги і очікування також стали більш високими, тобто поступово набувають європейського обрису.

Значна соціальна диференціація  населення і великий розрив у  рівнях доходів по різних регіонах вимагають концентрації бюджетних  ресурсів для вирішення першочергових проблем (захисту найменш забезпечених верств населення, чіткої адресності допомоги) і проведення політики, яка була б протилежною звичайній державній доброчинності: бюджетні допомоги повинні стимулювати трудову активність, прагнення до здобуття нових професій, підвищення рівня життя тощо. Головний шлях подолання суперечностей та факторів дестабілізації бюджетної системи лежить в оздоровленні фінансів підприємств реального сектору економіки, підновленні та розширенні масштабів грошового обігу через збільшення грошової маси в умовах посилення контролю господарюючих суб'єктів за власними доходами і видатками. [23, с. 78]

Замість прогресивних економічних і науково-технологічних зрушень, побудови соціально орієнтованої демократичної держави, підвищення матеріального добробуту й духовного рівня життя народу Україна опинилася в глибокій кризі. Нагромадження капіталу, багатства незначною часткою громадян призвело до зубожіння широких верств населення. До того ж соціальне розшарування суспільства здійснювалося на тлі поширення нецивілізованих форм нагромадження капіталу, зростання рівня тінізації економіки, корупції та економічної злочинності. Як наслідок, за рахунок державного майна збагатилася група надбагатих олігархів. Водночас більша частина населення досі залишається бідною, а значна кількість узагалі перебуває за межею прожиткового мінімуму.

У системі визначення рівня життя  населення та його порівняння з іншими країнами центральне місце посідають  показники доходів як основного  джерела задоволення особистих  потреб у товарах і послугах. Рівень доходів дає уявлення про матеріальні можливості людей, особливо якщо він надто низький. Емпіричні спостереження та аналіз статистичних даних переконливо доводять, що з огляду на світові, у тому числі європейські, стандарти Україна відстає за показником середньорічного доходу на душу населення, який, наприклад, у країнах Євросоюзу становить у середньому 20 тис. дол. [24, с. 42]