Структура, динаміка та диференціація доходів населення України

Окрім цього, значну роль у забезпеченні суспільного добробуту відіграють міжбюджетні відносини, сутність і  значення яких полягає в узгодженні інтересів держави, регіонів, територій, ефективному розподілі між ними функціональних обов'язків та відповідних  фінансових ресурсів. У Бюджетному кодексі України міжбюджетні  відносини визначаються як відносини  між державою, Автономною Республікою  Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Основними проблемами організації  міжбюджетних відносин є розподіл доходів і видатків між бюджетами різних рівнів. При формуванні доходів місцевих бюджетів перевага може бути надана одному з двох принципів — бюджетної еквівалентності або бюджетної солідарності. Перший засновано на ідеї податкової справедливості, яка застосовується по відношенню не тільки до окремих громадян чи підприємств, а й до жителів регіону в цілому. Згідно з ним, доходи місцевих бюджетів повинні відповідати тому податковому навантаженню, яке несуть жителі регіону. Тому можливості одержання ними суспільних благ та послуг, які надаються за рахунок місцевих бюджетів, мають зростати зі збільшенням обсягів податків, що акумулюються в регіоні. Другий — враховує не тільки загальні міркування суспільної солідарності, а й ряд економічних аргументів, у відповідності з якими держава має прагнути вирівнювати фінансові можливості регіонів.

     Міжбюджетні суперечності є об'єктивними, тому завжди постає завдання їх ефективного регулювання в інтересах країни з метою зміцнення, а не руйнування держави. Для цього, насамперед, необхідно визначити конкретні цілі такого регулювання: зростання сукупного бюджетного потенціалу (консолідованого бюджету) країни; забезпечення ролі державного бюджету як фундаменту бюджетної системи.

     Ще одним фактором, який впливає на рівень життя населення, є підтримка сімей з дітьми, а особливо багатодітних. Так, серед малозабезпечених домогосподарств багатодітні зустрічаються майже в 7 разів частіше, ніж серед небідних. Право громадян на забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям реалізується на основі Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (від 01.06.2000 № 1768-IIІ). Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї. До того ж збільшення грошових виплат при народженні дітей (першої в розмірі 26790 грн. другої — 53580 грн., третьої та наступних — 107160 грн.) певним чином вирішує деякі питання соціальної захищеності таких сімей.

Порівняльний аналіз, проведений на базі різних критеріїв визначення масштабів, рівня та глибини бідності (наприклад, на основі останніх статистичних даних щодо розмірів середньої заробітної плати), дає підстави для висновку про те, що більшість найманих робітників (60 % їх загальної кількості в Україні) заробили в березні 2011 року менше 1500 грн. Якщо ж, використовуючи правило арифметичної пропорції, обчислити відсоток працівників, зарплата яких дорівнювала від 1500 до 1702 грн (і додати його), то з'ясується, що 66,5% загальної кількості працівників, а це практично дві третини працюючих, заробили за той самий період менше від середньої зарплати по країні (тобто менше 1700 грн). Отже, тих, хто заробляє вище за середню зарплату, — тільки 33,5 % від усіх працівників (рис. 8). [23, с. 79-81]

Рис. 8. Розподіл населення за рівнем отриманої заробітної плати на 1 квітня 2011 році

Не викликає сумнівів і заперечень, що локомотивом розвитку економіки й рівня добробуту населення є малий і середній бізнес. Вражає, що в економіці Україні частка малого й середнього бізнесу залишається незмінною протягом останніх п'яти років і становить близько 10% ВВП. У розвинутих країнах, де існує широка економічна свобода для діяльності людини, малий і середній бізнес забезпечують до 30—40% ВВП. Навіть у тих країнах, становище яких ще нещодавно мало чим відрізнялось від українського, — Польщі, Угорщині, Чехії — завдяки створеним сприятливим умовам малий і середній бізнес забезпечують вже майже 50% ВВП. [24, с. 44-45]

Крім того, незадовільний рівень життя випливає з неякісної системи  охорони здоров'я, яку Україна, як й інші країни постсоціалістичного  простору, успадкувала від старого  режиму і яка перебуває в жахливому  стані — через 20 років після початку процесу трансформації загальні результати діяльності цієї сфери залишаються незадовільними. Насамперед слід вирішити, якою повинна бути форма медичного обслуговування. Оскільки велике значення має ефективне використання фінансових ресурсів, система соціального страхування, запропонована наприкінці XIX ст. О. Бісмарком, не має жодних переваг перед шведською чи британською системами фінансування цієї сфери на основі податків, основним завданням є підвищення ефективності теперішньої системи.

Ще одним  фінансовим важелем, що впливає на рівень життя населення, є сфера внутрішнього виробництва товарів та послуг, в якій дедалі більшої гостроти набуває проблема вичерпання виробничих потужностей. Протягом перших трьох років після відновлення економічного зростання підприємства, реагуючи на підвищення попиту, повніше завантажували наявні виробничі потужності, які за часів економічного спаду використовувалися не повною мірою. Вважається, що надалі підприємства можуть розширювати виробництво за рахунок інвестицій у створення нових виробничих потужностей, що вимагає залучення більших коштів. Оскільки внутрішні джерела інвестицій с обмеженими, підтримання високих темпів зростання ВВІ1 можливе завдяки вищим обсягам приплину іноземних інвестицій. Проте, останні кредитні та інвестиційні рейтинги України (наприклад, за даними міжнародного рейтингового агентства "S&Р") погіршилися з рівня ВВ- до рівня В+ (тобто від безпеки у короткостроковій перспективі до більш високої залежності від негативних комерційних, фінансових та економічних умов). Це можна пояснити зростанням ризиків політичної нестабільності та непослідовності державної політики, зокрема у сфері приватизації та оподаткування. [23, с. 82-83]

Нині для оцінювання життєвого  рівня населення використовуються системи показників, що відображають кількісні або якісні параметри  досліджуваного явища, у той же час  вони не надають цілісного уявлення про рівень життя населення та не можуть бути використанні для здійснення міжнародних порівнянь.

При побудові інтегральних показників рівня життя населення використовують різноманітні статистичні методи, проте  кожен метод розрахунку показника  має свої переваги та недоліки; найбільш прийнятими, на наш погляд, для оцінки рівня життя населення є використання синтетичних індексів, які дозволяють оцінювати динаміку досліджуваного явища, класифікувати країни за рівнем життя та відслідковувати довгострокові тенденції. [25, с. 142-143]

Необхідно дуже серйозно віднестися до проблеми рівня життя в нашій  країні та провести ряд заходів для  його поліпшення.

По-перше, серед основних чинників, які сприятимуть підвищенню рівня добробуту населення України, поліпшенню якості робочої сили, посиленню мотивації та продуктивності праці, є реформа оплати праці. Ідеться передусім про розробку механізму захисту прав працівників щодо своєчасної та повної винагороди за працю, який має передбачати право на першочерговість виплати зарплати працівникам. У цьому контексті відповідно до міжнародних норм необхідно реалізувати такі кроки: встановити першочерговість виплати заробітної плати перед іншими обов'язковими платежами підприємства (наприклад, податками): створити фонди гарантування виплати заробітної плати; удосконалити механізм індексації заробітної плати як спосіб захисту її від знецінення внаслідок інфляції; посилити економічну відповідальність підприємців за несвоєчасну виплату заробітної плати через збільшення компенсаційних ставок тощо.

По-друге, важливим заходом щодо наближення України до світових стандартів є  вдосконалення інституту мінімальної  заробітної плати. Йдеться, зокрема, про  відповідність її рівня прожитковому мінімуму та середній заробітній платі. Крім того, за міжнародними стандартами, мінімальна заробітна плата має враховувати необхідність утримання непрацездатних членів сім'ї. [24, с. 45]

Таким чином, збалансовуючи негативний та позитивний вплив фінансових важелів  на рівень життя населення, необхідно  визначити певні пріоритети, які  б відображалися в усіх загальнодержавних  програмах розвитку. Тільки за умов дотримання єдиних правил на всіх рівнях й в усіх гілках влади можна говорити про прискорення темпів зростання рівня життя населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Доходи населення є головним джерелом формування купівельної спроможності, забезпечення матеріальних та нематеріальних потреб для розвитку особистості. До них належать сукупні надходження  від реалізації індивідуального  трудового потенціалу, володіння  власністю чи соціальних трансфертів, а також цільові суспільні  блага. Створення ефективної моделі державного регулювання, яка сприятиме  стабільному підвищенню рівня життя  та зменшенню соціальної нерівності, вимагає не лише розподілу та перерозподілу  доходів громадян, але і впливу на сферу їх первинного утворення.

Зниження рівня життя широких верств населення внаслідок падіння реальних доходів, посилення майнової диференціації і розширення зони бідності є найболючішими проблемами перехідного періоду. Негативні соціальні наслідки зниження життєвого рівня населення є настільки значними, що загрожують порушенням соціально-економічної стабільності у державі. Жодна країна з перехідною економікою не змогла уникнути тимчасового падіння рівня життя населення, хоча в кожній з цих країн держава намагається пом’якшити труднощі перехідного періоду. Це проявляється передусім у державному регулюванні доходів населення.

В умовах трансформації економіки  та утвердження якісно нової господарської  системи в Україні важливим завданням  є досягнення високого рівня добробуту  населення. Унаслідок тривалого  трансформаційного спаду реальні  доходи населення суттєво знизилися. Поруч із зниженням життєвого  рівня населення проявилися такі негативні риси перехідного періоду  як поширення бідності та стрімке  розшарування населення за рівнем доходів  та майна. Невтручання держави на початковому етапі ринкових перетворень  у процеси перерозподілу доходів  спричинило соціальну напруженість у суспільстві. Тому зараз гостро постає проблема підвищення ефективності використання інструментів економічної політики для зменшення нерівності у розподілі доходів населення.

Для регулювання розподільних процесів держава має у своєму розпорядженні  низку важелів серед яких особливе місце займають фіскальні інструменти. Основними фіскальними інструментами  регулювання доходів населення  є податки з доходів фізичних осіб і трансферні платежі. Непослідовне, а іноді й суперечливе використання цих інструментів призвело до того, що ефективність перерозподілу доходів  в Україні є невисокою. Здійснені  соціально-економічні реформи в  Україні не дають підстав твердити, що існує якісне законодавче підґрунтя  та наукові програми для забезпечення перерозподілу доходів та надання  допомоги нужденній частині населення.

Успішність розбудови соціально-орієнтованої ринкової системи безпосередньо  залежить від забезпечення узгодженості рівня економічного зростання з  рівнем та диференціацією доходів населення. Здійснені за період незалежності України  економічні реформи не дозволили  повною мірою вирішити це завдання і викликали загострення соціальних проблем. На сьогоднішній день питома вага заробітної плати у ВВП становить  менше 45%, а у структурі собівартості продукції близько – 10%, що значно відстає від стандартів розвинених країн світу, де такі показники сягають 60%. Це призводить до вкрай низької  вартості робочої сили та зниження ефективності праці. Водночас в сучасному  українському суспільстві глибоко  укорінились різка майнова диференціація  та загрозливі масштаби бідності: доходи 10% найбільш забезпеченого населення  перевищують доходи 10% найменш забезпечених більш ніж в 10 разів, при цьому більше половини громадян отримує дохід на одного члена сім’ї менший від прожиткового рівня. Наявні диспропорції обумовлюють необхідність кардинального перегляду концептуальних засад політики доходів та їх узгодження з макроекономічною політикою держави.

Достатній рівень винагороди за працю  виступає головним мотивом людини до високопродуктивної діяльності, водночас його скорочення підриває економічну базу реформ, стимулює розвиток соціального  утримання та поширення тіньових видів діяльності. Низький рівень первинних доходів поряд із кризовою демографічною ситуацією обумовлює  неспроможність держави забезпечувати  ефективний соціальний захист громадян і, як наслідок, – масове падіння  рівня життя. Хитка інфляційна ситуація, обмеженість платоспроможного попиту та брак внутрішніх інвестиційних ресурсів стримує розвиток вітчизняного виробництва, підвищення зайнятості, поглиблює соціальні  диспропорції та загрожує національній безпеці.

Сучасний етап трансформацій накладає значні обмеження на застосування традиційних  для розвинених ринкових систем важелів  політики доходів. Виникає необхідність розробки науково обґрунтованого комплексного підходу до вдосконалення механізму  державного регулювання, спрямованого не лише на розподіл доходів, але і  на сферу їх формування, який забезпечував би на основі ефективної реалізації людського  потенціалу соціальну переорієнтацію економіки.

Удосконалення структури  доходів (отримання в доходах підвищеної частки від оплати праці, дивідендів, процентів на вклади, від володіння власністю), розвитку споживчого ринку, зменшення соціальних зобов'язань держави перед громадянами, становлення та розвитку нового способу життя приведе до формування і зміцнення середнього класу, що для України, на шляху до інтеграції в світову економіку, є одним із найважливішим завданням.