Сучасні концепції бізнесу. TQM

До  організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми  організації виробничих процесів, ритмічність  виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і здачі  продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту  та інші.    

Організаційним  факторам, на жаль, ще не приділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту  достроково втрачають свою високу якість.     

До  економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше.    

Економічні  фактори особливо важливі при  переході до ринкової економіки. Їм одночасно  властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і  забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня  якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і  зарплата. Правильно організоване ціноутворення  стимулює підвищення якості. При цьому  ціна повинна покривати всі витрати  підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою  ціною повинні бути високої якості.    

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб’єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб’єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб’єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.    

Наскільки важливі суб’єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка  про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при  цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється  це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.    

Поряд з якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції. Технічний  рівень виробів за змістом вужче  їх якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники встановлюються при  проектуванні (розробці) переважно  нових знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо) і знаходять відображення у спеціальних картах технічного рівня, які використовують при вивченні ринку і визначенні попиту на нові товари, складанні бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо.     

Об’єктивна  необхідність забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів  ініціює застосування у виробничо-господарський  діяльності підприємств певної системи  показників, що дозволяє визначити  і контролювати рівень якості усіх видів продукції[12, с. 8].    

Рівень  якості – це кількісна характеристики міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення  конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками  за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня.    

Абсолютний  рівень якості того чи іншого вибору знаходять  шляхом обчислення вибраних для його обчислення показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних  виробів. Визначення абсолютного рівня  якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають ступінь його відповідності сучасним вимогам. Тому поряд з цим визначають відносний  рівень якості окремих видів вироблюваної (проектованої) продукції, порівнюючи її показники з абсолютними показниками  якості кращих аналогічних вітчизняних  та зарубіжних зразків виробів. Проте  рівень якості продукції під впливом  науково-технічного прогресу і вимог  споживачів повинен мати тенденцію  до підвищення. У зв’язку з цим  виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує пріоритетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки. По нових видах продукції і  перш за все знарядь праці доцільно визначити також оптимальний  рівень якості, тобто такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання (експлуатацію) продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною.    

Залежно від призначення певні види продукції  мають свої специфічні показники  якості. Поряд з цим використовуються показники для оцінки багатьох видів  виробів, а також вимірники відносного рівня якості всієї вироблюваної підприємством продукції. З урахуванням  таких обставин усі показники  якості виробів поділяються на дві  групи: перша – диференційовані (поодинокі) показники, з яких відокремлюється  найбільш розгалужена низка одиничних  показників якості; друга – загальні показники якості всього обсягу вироблюваної підприємством продукції [13, с. 169].    

Найбільш  складна за кількістю система  показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних  показників і майже всі комплексні вимірники якості. Поряд із специфічними показниками, властивими лише певному виду виробів, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також рядом загальних показників. До них в першу чергу відносять надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність патентну чистоту тощо.    

У практиці господарювання важливо знати  не лише якість окремих виробів, але  й загальний рівень якості усієї  сукупності виготовлюваної підприємством  продукції. З цією метою застосовують певну систему загальних показників. Основними з них є:    

- частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їх обсязі;    

- коефіцієнт оновлення асортименту  продукції;    

- частка виготовлюваної продукції,  на яку одержані сертифікати;    

- частка продукції для експорту  у загальному її обсязі на  підприємстві;     

- частка виробничого браку (бракованих  виробів);    

- відносний обсяг сезонних товарів,  реалізованих за зниженими цінами.    

Для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом нових  виробів застосовують ряд методів: об’єктивний органолептичний методи використовують для визначення абсолютного  рівня якості, а диференційований і комплексний – відносного рівня  якості окремих видів продукції.    

Для розуміння терміну «система управління якістю», визначення якого надано у  тексті стандартів ІSО 9001, є сенс з’ясувати  сутність та співвідношення термінів «система якості», «система забезпечення якості» Під системою якості розуміється  сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю. Система управління  якістю - це організаційна  основа управління підприємством, яка  в широкому розумінні може розглядатися як система менеджменту організації  стосовно якості [14, с. 97].    

Під створенням систем управління якістю розуміється її розроблення та впровадження у діяльність підприємства. Як правило, рішення про створення системи якості приймає керівництво підприємства під впливом вимог конкретних замовників або ситуації на ринках збуту. Таким чином, СУЯ може бути ініційовано як за бажанням керівництва вдосконалити діяльність підприємства, зменшити невиробничі витрати, так і на вимогу споживачів. Тому розробка системи якості в основному полягає в тому, щоб спочатку з урахуванням рекомендацій стандартів ISO 9001 визначити склад необхідних функцій системи якості, а потім визначити структури, що виконують або будуть виконувати ці функції. Після цього розробляються нові та переробляються або використовуються наявні нормативні документи для виконання всіх функцій. При цьому слід чітко усвідомити, що стандарт дає уточнення, що потрібно робити вищому керівництву, а не як треба це робити.  Створення СУЯ на підприємстві - це не можливість виготовляти найкращу та найбільш конкурентоспроможну продукцію (найчастіше можна зустріти саме таке помилкове розуміння необхідності впровадження системи), а можливість дати гарантію, що якість виготовленої продукції є стабільною та зорієнтованою на конкретного споживача. Отже, під час її створення необхідно дати відповідь на три ключові питання: хто наш споживач? які його вимоги? яких зусиль треба докласти, щоб його задовольнити? Відповідь на них визначає специфіку системи якості, що буде створюватися для кожного окремо взятого підприємства.    

Для впровадження СУЯ необхідно: 1) розробити  документацію системи, яка повинна  відповідати вимогам стандарту ISO 9001; 2) привести практичну діяльність підприємства у відповідність з  документацією.    

Документація СУЯ розробляється для того,щоб формально закріпити відповідальнісь за здійснення певних процесів організації  при створенні якості. Згідно із вимогами стандарту ISO 9001, система управління якістю являє собою мережу процесів, ключові з яких подано у моделі управління якістю на рис. 1.2. 

    

  

 

  

Вимоги

 

 

 

  Рис. 1.2. Модель системи менеджменту  якості      

Вимоги  стандарту ISO 9001 до СУЯ чітко регламентуються  за 4-ма елементами:     

- відповідальність керівництва;      

- управління ресурсами;     

- випуск продукції (саме за даним  елементом підприємство має право  вибору  щодо опису та документування  певних процесів, залежно від  того, які  етапи  життєвого циклу  реалізуються в процесі виготовлення  продукції);     

- вимірювання, аналізування та  поліпшення [15, с. 19].     

За  даними елементами розробляється документація СУЯ, а також забезпечується погодженість і сумісність процесів планування, управління, забезпечення й поліпшення якості з визначенням їх змісту та взаємодії. Кожен напрям діяльності має свої особливості, і разом  вони являють собою чотири основні  функціональні підсистеми системи  якості, які й виступають основними  її складовими.      

Процес  створення СУЯ на підприємстві є  складним і зазвичай довготривалим  процесом, а його подальший розвиток і перехід до TQM може взагалі тривати  роками. У загальному вигляді етапи  розроблення систем якості можна  представити таким чином:     

1. Визначення елементів системи якості. На цій стадії спочатку необхідно провести ретельний аналіз процесу створення продукції та представити його у вигляді докладного переліку етапів робіт.     

2. Визначення складу структурних підрозділів системи якості. Для цього необхідно проаналізувати функції, що виконуються наявними підрозділами, і порівняти їх із переліком функцій (елементів), котрі включено в систему якості, що створюється з урахуванням рекомендацій ISO 9001. У результаті визначаються підрозділи - виконавці за кожною функцією і кожним підрозділом, його нові функції офіційно включаються у функціональні обов’язки. Після визначення функцій та їх виконавців система якості набирає цілком конкретного контура, який може бути представлено на двох схемах: структурній і функціональній.     

3. Розроблення структурної схеми системи якості, котра будується на основі структурної схеми підприємства та дає можливість показати «пристрій» системи - склад і взаємозв’язок усіх структурних підрозділів, що виконують функції в системі якості. Окремим блоком можна показати керівне ядро системи якості - службу якості, а до неї, як було відмічено, включаються відділ технічного контролю, метрологічна служба, служба стандартизації, а також відділ управління якістю, що виконує функції організації, координації та методичного управління роботою з якості.     

4. Розроблення функціональної схеми управління якістю, котра, на відміну від структурної схеми, що показує устрій системи якості, дозволяє наочно представити процес управління якістю.     

5. Визначення складу та стану документації системи якості, коли після встановлення, хто і що повинен робити в системі якості, треба сказати, якими методами це повинно робитися, згідно з якою документацією. Це найбільш об’ємна й рутинна робота у процесі розроблення системи якості.     

6. Розроблення внутрішньо фірмової системи документації - це розробка та коригування конкретних нормативних документів, у яких має бути викладено методи виконання функцій і завдань у системі якості. На цьому етапі відбувається наповнення системи якості необхідним внутрішнім змістом, а також інформаційне узгодження документів СМЯ та їх аналіз, спрямовані на перевірення того, наскільки повним є розроблений пакет документів.     

7. Упровадження документації СМЯ, тобто набуття документами статусу обов’язкових для виконання через видання відповідного наказу першого керівника підприємства.     

8. Перевірка СМЯ.     

Як  правило, процес створення на підприємстві СМЯ завершується її сертифікацією. Отже, останнім етапом її розробки можливо  вважати організацію і проведення сертифікації СМЯ на відповідність  стандартам ISO 9001авторитетним органом  із сертифікації.     

Згідно  з вимогами ISO 9001, документація СМЯ  повинна містити:     

а) документовані виклади політики й завдань у сфері якості;     

б) настанови з якості;     

в) документовані методики, які вимагаються  стандартом;     

г) документи, потрібні організації для  забезпечення ефективності планування та виконання процесів і управління ними (процедури та інструкції);     

д) протоколи якості [16, с. 28].     

Як  правило, у документації описується більшість важливих процесів, дій  та видів діяльності підприємства. Повний опис усіх процесів СМЯ матиме ряд суттєвих переваг як внутрішніх (можливість ефективно управляти  процесами, використання як навчальних матеріалів, впевненість у стабільному  виконанні процесів), так і зовнішніх (можливість довести ефективність процесів споживачам, органам із сертифікації тощо).