Дидактична гра як засіб формування фонематичного сприйняття у дітей ІІ рівня ЗНМ

Робота з розвитку фонематичного сприйняття, один із важливих напрямів пізнавального розвитку дитини, є основою формування мови й комунікації та засобом регуляції поведінки [10].

Недорозвинення  фонематичного слуху негативно  впливає на формування в дітей  готовності до звукового аналізу  слів.

Дітям важко:

• виділити в слові перший голосний чи приголосний звук (називають перший склад або частину слова);
• відібрати картинки із заданим звуком;
• самостійно підібрати й назвати слова із заданим звуком.

Фонематичне сприйняття мовлення характеризуються такими проявами: недиференційована вимова пар чи груп звуків — одним звуком дитина заміняє два-три інших звуки; заміна одних звуків іншими, що мають простішу артикуляцію та простіші у вимові; плутання, змішування звуків, яке характеризується нестійким використанням звуків у різних словах. Дитина може в одних словах уживати звуки правильно, в інших – замінювати близькими за артикуляційними й акустичними ознаками [7].

Ще до вступу до школи в дитини, яка нормально  розвивається, формуються практичні  узагальнення про звуковий і морфологічний  склад слова, що готує її до засвоєння  навичок грамотного правопису. Тому виражені порушення становлення  усного мовлення спричиняють відхилення у формуванні письма.

Несформованість фонематичних процесів і слухового сприйняття призводить до численних помилок:

• пропусків голосних букв: всятьм– висять, кмната – кімната, урожй – урожай;
• пропусків приголосних букв: кімата – кімната, вісі – всієї;
• пропусків складів і частин слова: стрки – стрілки;
• заміни голосних: іду – їду, сесен – сосен, легкий – легкий;
• заміни приголосних: дупи – дуби, хай – гай, бутинок – будинок;
• перестановки букв і складів: вінко – вікно;
• недописування букв і складів: чере – через;
• нарощування слів зайвими буквами і складами: дітини – діти, сініг –сніг;
• перекручування слів: пайщик;
• злитого написання кількох слів;
• невміння визначати межі речення в тексті.

1.3 Роль дидактичної гри  у формуванні фонематичного сприйняття

Провідною діяльністю дітей дошкільного віку є гра. Одним з видів ігор є дидактична гра [4].

Своєрідність цієї гри полягає у тому, що вона дає  можливість педагогу здійснювати навчання, вправляння та розвиток розумових здібностей, формування цінних рис особистості  і взаємин дітей у доступній  і привабливій для них ігровій  формі [10].

Незалежно від виду, дидактична гра має певну структуру, що відрізняє її від інших видів  ігор і вправ.

Гра, що використовується з метою навчання, повинна мати перш за все навчальне, дидактичне завдання. Граючись, діти вирішують це завдання в цікавій формі, яка досягається  певними ігровими діями [6].

Таким чином, обов'язковими структурними елементами дидактичної  гри є: навчальне і виховне  завдання, ігрові дії і правила.

Дидактичне завдання визначається метою навчання і вихованні  дітей у відповідності з програмою  виховання і навчання в дитячому садку, де у відповідності з програмою виховання і навчання в дитячому садку, де для кожної вікової групи визначено об'єм знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти діти [13].

Отже, для вибору дидактичної гри необхідно знати  рівень підготовки вихованців, так, як в іграх вони повинні оперувати  вже наявними знаннями і уявленнями. Інакше кажучи, визначаючи дидактичне завдання, потрібно перш за все мати на увазі, які знання, уявлення дітей  повинні засвоюватися, закріплюватися, які розумові операції в зв'язку з цим розвиваються, а також, які  якості особистості дітей можна  формувати засобами даної гри. У кожній дидактичній грі своє навчальне завдання, що відрізняє одну гру від іншої.

У кожній конкретній грі потрібно бачити основне завдання – завдання навчання і виховання дітей у відповідності з діючою програмою.

Основна функція  ігрових правил – організувати дії, поведінку дітей.  Правила можуть забороняти, дозволяти, робити гру цікавою, напруженою [20].

Дотримання правил у грі вимагає від дітей  певних зусиль волі, вміння спілкуватися з ровесниками, долати негативні  емоції, що виявляються через невдалий результат. Важливо, визначаючи правила  гри, ставити дітей в такі умови, при яких вони отримували б радість  від виконання завдання [6].

Ігрові дії можуть бути дуже різноманітними, відповідно до віку дітей. У іграх малих дітей  ігрові дії полягають у розкладанні  картинок, у наслідувальних рухах. Ігрові дії старших дітей складніші, бо вони вимагають взаємодії одних  дітей з іншими, послідовності, черговості. Це можуть бути й (інтелектуальні дії) порівняння, зіставлення, описування і  т.д.

Отже, гра стає дидактичною, якщо є основні компоненти; дидактичне завдання, правила, ігрові дії. Відсутність  будь-якого з названих компонентів  призводить до того, що гра розвалюється і перетворюється або в дидактичну вправу або в звичайну бесіду з  використанням дидактичного матеріалу (іграшок, картинок, реальних предметів), що якраз дуже часто зустрічається  в практиці роботи дошкільних закладів [22].

Над проблемою корекційного навчання дітей із загальним недорозвиненим мовленням працювали такі вчені, як Р. Левіна, Б. Гріншпун, Спірова,                    Є. Соботович, Н. Никашина, Г. Чиркіна, Н. Жукова, Г. Філічеш, А. Ястребова [5]. Завдяки їхнім дослідженням сформувалися нові підхо-№ до корекційно-виховного процесу з розвитку мовлення [24]:

• виявлення ранніх ознак недорозвиненого мовлення та його вплив на загальний психічний розвиток дитини;
• урахування первинних і вторинних ознак при різноманітних виявах мовленнєвого недорозвинення;
• запобігання потенційно можливим відхиленням на основі аналізу структури мовленнєвого недорозвинення, співвідношення дефектних та збережених ланок мовленнєвої діяльності;
• урахування соціальне зумовлених наслідків дефіциту мовленнєвого спілкування;
• формування взаємопов’язаних фонетико-фонематичних і лексико-граматичних компонентів мовлення;
• диференційований підхід у логопедичній роботі з дітьми, що мають ЗНМ різного походження;
• єдність формування мовленнєвих процесів мислення і пізнавальної активності;
• одночасний корекційно-виховний вплив на сенсорну, моторну, інтелектуальну та емоційно-вольову сферу діяльності дітей із загальним недорозвиненим мовленням [25].

У дошкільних закладах компенсуючого типу для дітей  з порушенням мовлення, зокрема у групах для дітей із ЗНМ, передбачається чітка організація всього корекційно-виховного процесу, а саме: вчасне обстеження дітей, планування фронтальних, підгрупових та індивідуальних занять, систематичне заповнення необхідної документації логопеда, раціональне складання розкладу занять, спільна робота логопеда з вихователями груп, забезпечення спеціального дошкільного закладу необхідними пристроями та наочністю [18].

Логопедичні заняття  у спеціальному дошкільному закладі – це основна форма корекційного навчання, за рахунок якої систематично здійснюється розвиток усіх компонентів мовлення – лексики, граматики, фонетико-фонематичних процесів та зв’язного мовлення. Є такі типи логопедичних занять: з формування звуковимови, лексико-граматичних засобів мовлення, з розвитку зв’язного мовлення [18].

Логопедичні заняття  ґрунтуються на засадах як загальної, так і спеціальної дошкільної педагогіки. На заняттях логопед має вирішити такі завдання: ьвизначити тему й мету заняття; виділити предметний та дієслівний словники, словник ознак, які діти мають засвоїти в активному мовленні; дібрати лексичний та граматичний матеріал з урахуванням теми і мети заняття, етапу корекційного навчання, індивідуального підходу до мовних та психічних можливостей дітей; визначити основні етапи занять, враховуючи їх взаємозв’язок та взаємозумовленість: організаційний момент (сформувати у дітей бажання спілкуватися з логопедом); введення в тему (кожна дитина має сама усвідомити тему заняття); активізація знань дитини; перевірка вивченого; вивчення нового матеріалу; підсумок заняття (оцінювання роботи дітей, настанова на наступні заняття, заохочення); підкреслення наявності навчального матеріалу та послідовне закріплення нового матеріалу; забезпечити поступову зміну видів мовленнєвих та мовно-мисленнє-вих завдань зростаючої складності; увести в заняття різноманітні ігрові та дидактичні вправи з елементами змагання, контролю за своїми діями та діями товаришів; добираючи програмний матеріал, враховувати зону найближчого розвитку дошкільника, потенційні можливості для розвитку розумової діяльності, складних форм сприйняття; передбачити засоби, що забезпечують при індивідуальному підході до дітей залучення їх до активного мовлення та пізнавальної діяльності; забезпечити повторення засвоєного мовного матеріалу. На індивідуальних заняттях логопед навчає дітей: вирізняти й чітко вимовляти голосні звуки (вони поліпшують дикцію, сприяють оволодінню складовою структурою слів); чітко вимовляти приголосні звуки раннього онтогенезу на зразок п, м, т  розрізняти на слух звуки (розвиток фонематичного сприйняття); вимовляти звуки: свистячі, шиплячі, сонорні (постановка звуків), вживати поставлені звуки у складах, словах, реченнях (автоматизація звуків); диференціації автоматизованих звуків у всіх видах мовлення. Залежно від мовленнєвої вади працюють над голосом, диханням, ‘язовим тонусом та просодикою [26].

На фронтальних  і групових заняттях логопед вирішує  такі завдання: розвиток слухової уваги  дітей (визначення напряму звуку, розрізнення немовних звуків, тембру голосу тощо); розвиток фонематичного сприйняття; робота над складовою структурою слова; підготовка до звукового аналізу слова; підготовка до морфологічного аналізу слова; розвиток дрібної моторики пальців рук; розвиток зорово-просторових орієнтацій; навчання елементів грамоти; розширення якісного та кількісного словника; правильна побудова граматично різноманітних речень; розвиток зв’язного мовлення: діалогічного та монологічного (розповідь, опис, переказ) [17].

Формування фонематичних процесів – розвиток фонематичного сприйняття, аналізу, синтезу та уявлення.

Однією з обов’язкових умов (як формування фонетичне правильного, чіткого, виразного й зрозумілого мовлення, так і підготовки до навчання читання та письма) є виховання активної уваги до мовлення [20]. Потрібно навчити дітей прислуховуватись, як звучить мова, якою до них звертаються, розпізнавати й відтворювати окремі її елементи, утримувати в пам’яті сприйнятий на слух матеріал, помічати та виправляти помилки [28]. Ці завдання вирішуються під час розвитку фонематичного сприйняття та виховання мовленнєвих навиків. Умовою подолання фонематичного недорозвинення є опертя на фонетично правильне мовлення, у свою чергу, процес становлення звуків може завершитися за умови нормалізації фонематичного сприйняття [3].

Фонематичне сприйняття формується спочатку на немовленнєвих  звуках. Тому логопед може запропонувати  такі вправи: впізнавання іграшки  за звучанням (гра «Скажи, що звучить?»); відтворення звука на бубні, барабані, металофоні; розрізнення голосів  товаришів; слухання вуличного гамору тощо [14].

Потім діти виконують  завдання, спрямовані на сприйняття та відтворення окремих звуків, складів, слів і речень зростаючої складності [12].

Формування навиків  звукового аналізу та готовності до оволодіння грамотою відбувається у два етапи. На першому етапі  основну увагу приділяють розвитку вміння прислуховуватися до звучання слова, впізнавати, розрізняти й виділяти з нього окремі звуки, визначати місце звука у слові (на початку, в середині, в кіпці), позначати звуки умовними символами; виробленню чіткої’ артикуляції всіх звуків, уточненню їх звучання. Проте зазначені вміння ще не забезпечують формування навиків звукового аналізу, потрібних для оволодіння читанням і письмом [10]. Тому на другому етапі підготовчого періоду в дітей формують уміння послідовно виділяти звуки зі слова і рахувати їх, будувати схеми слів, спираючись на предметно-практичну діяльність дитини-логопата, здійснюючи при цьому активне тренування всіх фонематичних процесів й артикуляційного апарату [29].

Навчання звукового  аналізу й синтезу відбувається поступово на основі ускладнення  слів. Наприклад: односкладові слова; двоскладові, що складаються із двох голосних; односкладові із закритим складом без збігу  приголосних (мак); двоскладові, перший склад яких складається з однієї голосної (оси); двоскладові без збігу приголосних (хата); двоскладові із закритим і відкритим складом (качка); багатоскладові (зозуля); односкладові зі збігом приголосних (вовк, слон). Слід ураховувати, що діти можуть аналізувати лише ті слова, в яких усі звуки вимовляються і звучать чітко [28].