Дослідження проблем доступності вищої освіти та теоретичних аспектів доцільності процесу укрупнення ВНЗ в Україні

Проте ВНЗ, які запровадили спільні  програми та присвоюють національно  визнані ступені спільно з  вищими навчальними закладами інших  країн, становлять лише 3 % від загальної  кількості українських ВНЗ.

Мобільність. Мобільність студентів є важливим аспектом впровадження в Україні Болонського процесу. Спостерігається тенденція до підвищення рівня внутрішньої мобільності студентів і викладачів. Спрощено переведення студентів з одного ВНЗ до іншого за рахунок трансферу та накопичення кредитів ECTS. Бакалавр будь-якого університету може продовжувати навчання на другому циклі іншого університету. Підвищенню внутрішньої мобільності кадрів сприяє обмін викладачами між різними вищими навчальними закладами; можливість суміщення посад викладачами різних вищих навчальних закладів; відміна права ректорів на заборону суміщення посад.

Міжнародної академічної мобільності  Україна ще не відчула. У 2005/2006 навчальному році в Україні здобувало вищу освіту 35 тис. іноземців і близько 20 тис. українців проходило навчання та стажування за кордоном. Проте майже всі поїздки за кордон українське студентство здійснює коштом батьків, спонсорів, закордонних благодійних фундацій тощо. Закордонне навчання і стажування за рахунок ВНЗ або держави становить менше 10 % від зазначеної кількості “мобільних” українських студентів. Більшість таких візитів є наслідком двосторонніх договорів обміну студентами між університетами України та Європи.

Чинним українським законодавством не передбачено грантів та позик  студентам для навчальних поїздок  за кордон. Проект Указу Президента про надання стипендій Президента України талановитим студентам  і молодим науковцям для навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідних центрах, яким передбачається виділення п’ятдесяти студентських стипендій щорічно, не вирішує проблеми в масштабах  держави [47, с. 97].

Ситуація з міжнародною академічної  мобільністю кадрів ще гірша: стажування викладачів українських вищих навчальних закладів у провідних європейських університетах ніяк не координується  і не фінансується українськими ВНЗ  або державою; створення спільних програм підготовки фахівців із провідними європейськими університетами не набуло поширення; укладення міжуніверситетських  двосторонніх договорів про обмін  кадрами відбувається епізодично; виконання  спільних наукових програм із провідними університетами ЕПВО має одиничний  характер.

Навчання протягом життя. В Україні розпочалася робота зі створення умов для навчання впродовж усього життя:

-Розроблено національні рекомендації щодо оцінювання та визнання попереднього (в тому числі,  неформального та неофіційного) навчання як основи для доступу до вищої освіти.

-Навчальне навантаження студентів виражається в кредитах ECTS.

-Розроблено національні рекомендації для призначення кредитів ECTS і на всіх програмах першого та другого циклів підготовки фахівців розподілено кредити ECTS.

Загалом формування системи навчання протягом життя перебуває поки що на початковій стадії.

Забезпечення  участі студентів. Створена при МОН України, Всеукраїнська студентська рада стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (ESIB). У всіх ВНЗ України створено органи студентського самоврядування, студенти представлені у складі вчених рад ВНЗ. Студентські профспілки та органи самоврядування опікуються головним чином організацією побуту, дозвілля та працевлаштування, питанням стипендіального забезпечення, підтримки студентів із малозабезпечених сімей.

Повноваження органів студентського самоврядування на рівні участі у прийнятті рішень щодо організації навчання у більшості ВНЗ України майже не реалізуються; участь студентів у вирішенні питань контролю якості освітніх послуг залишається недостатньою [39, с. 59].

Участь бізнес- та соціальних партнерів. Для розвитку співробітництва бізнес- та соціальних партнерів у рамках Болонського процесу підготовлено проект Закону України “Про залучення роботодавців до підготовки та перепідготовки кадрів, освітніх і наукових процесів” та проект постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”.

Поки що присутність та роль профспілок, бізнес- та соціальних партнерів в  структурах впровадження Болонського  процесу є мінімальною і здебільшого  формальною. Конкретні дії в цьому напрямку мають несистемний характер в масштабах локальних угод. Гострою проблемою є працевлаштування випускників з бакалаврськими кваліфікаціями. Випускники першого циклу, які знайшли роботу після випуску у 2005/2006, становлять лише 13,9 %, в той час як продовжили навчання на наступному циклі 81,8 %.

Вища освіта і дослідження. До викладання у вищих навчальних закладах залучаються вчені інших науково-дослідних інституцій. Вищі навчальні заклади спільно із науково-дослідними інституціями створюють філії кафедр, де магістри проходять наукове стажування. В Україні щорічно проводяться регіональні та міжнародні студентські наукові конференції. У вищих навчальних закладах працює 68998 осіб, які мають науковий ступінь доктора наук, що становить 95 % від їх загальної кількості в Україні.

Водночас у ВНЗ здійснюється вкрай малий відсоток дослідницької роботи; про синергію між ВО та іншими секторами дослідницької роботи йдеться лише на папері. Заважає відсутність належної матеріальної бази у ВНЗ, брак фінансування наукових досліджень, відсутність інтеграції зі структурами Національної Академії Наук та виробництвом.

Соціальний вимір. Передбачені державою заходи для усунення перешкод у доступі до вищої освіти для студентів із соціально знедолених верств населення реалізуються не в повному обсязі:

-підвищення стипендії на випускних курсах та покращення умов проживання в гуртожитках є мінімальним;

-в Україні діє єдиний ВНЗ де навчаються студенти з обмеженими фізичними можливостями – університет “Україна”, хоча курс на створення таких закладів задекларовано;

-дистанційне навчання фактично не організовано і не є доступним пересічній людині;

-створення в регіонах департаментів університетів, в яких надаються консультації і проводяться заняття за місцем проживання не набуло масового характеру[45, с. 35-38 ].

Отже, привабливість ЄПВО повною мірою усвідомлюється українською університетською спільнотою і студентством. Проте не завжди є розуміння стратегічної мети Болонського процесу, його пріоритетів, а головне – не має чіткого усвідомлення власного місця в ньому, а також програми конкретних дій з імплементації принципів Болоньї у вітчизняній освітній простір, з інтеграції України в ЄПВО.

Необхідне також чітке розуміння  того, що Болонський процес не передбачає уніфікації змісту освіти і нівелювання національних особливостей освітніх систем країн-учасниць. Кожна країна повинна зберегти національну самобутність та надбання у змісті освіти і підготовці фахівців, гармонійно поєднуючи їх з інноваційними прогресивними підходами до організації вищої освіти, властивими ЄПВО [34, с. 72].

Одним з об’єктивних обмежень інтеграції української системи вищої освіти у Європейський простір є невизначеність перспектив та принципів взаємовідносин України та ЄС. Незавершеність адаптації  національного законодавства до стандартів європейського права, а  також неготовність європейських країн  та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України суперечать принципу мобільності у Болонському  процесі і не дозволяють повною мірою  реалізувати його в Україні.

Гальмують Болонський процес в Україні  також відсутність громадських  структур у сфері освіти та їхньої співпраці з асоціаціями освіти та наукових досліджень Європи. Бракує інформаційного обміну та інформування громадськості про переваги ЄПВО, недостатньо відповідних самостійних  наукових та соціологічних досліджень.

Участь України в Болонському процесі потребує системної реорганізації національного простору вищої освіти з акцентуванням уваги на проблемних стратегічних напрямках. Основні зусилля пропонується сконцентрувати на реалізації наступних заходів:

1.Завершення розробки та прийняття необхідної законодавчо-нормативної бази реформування національного освітнього простору відповідно до зобов’язань України як країни-учасниці Болонського процесу.

2. Реформування структури органів державної влади, відповідальних за вищу освіту з метою оптимізації мережі ВНЗ України.

3. Завершення формування національної системи кваліфікацій, зокрема, розробка принципів, механізмів та процедур запровадження докторського навчання як третього Болонського циклу відповідно до структурованих докторських програм.

4.Створення системи оцінки якості вищої освіти за європейськими стандартами і нормами.

5.Реалізація комплексного підходу до запровадження системи ECTS з урахуванням змістовного аспекту програм та наближення навантаження викладачів до європейських стандартів.

6.Розширення українськими ВНЗ практики запровадження спільних програм та присвоєння ступенів спільно з ВНЗ інших країн.

7.Державні гарантії і фінансове забезпечення мобільності студентів та професорсько-викладацького складу в міжнародному освітньому просторі.

8.Поглиблення соціального партнерства ВНЗ з роботодавцями, громадянами і соціальними об’єднаннями та залучення їх до процесу вироблення і прийняття рішень з проблем вищої освіти. Створення системи гарантій співробітництва студентства, профспілок, бізнес-партнерів у рамках Болонського процесу, зокрема, для постійного збільшення обсягів працевлаштування випускників першого циклу – бакалаврів.

9.Законодавче та інституційне забезпечення, фінансова підтримка процесу інтеграції вищої освіти, наукових досліджень і виробництва.

10.Розвиток соціального виміру Болонського процесу в напрямку забезпечення доступності вищої освіти всім верствам населення, а також впровадження принципу освіти протягом життя, освіти для дорослих та неперервної професійної освіти [50, c. 212-214].

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ДОСВІД ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ  В БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

 

2.1. Гуманітаризація вищої технічної освіти у контексті Болонського процесу на прикладі діяльності  ВНЗ України

 

На думку педагогів-практиків, не потребують доведення необхідність входження української вищої школи до європейського простору вищої освіти і приєднання до Болонського процесу. Відповідне рішення прийняте на рівні Міністерства освіти і науки України (квітень, 2003р.), президентського указу (лютий, 2004р.), ухвалене керівниками ВНЗ, зокрема учасниками Всеукраїнської наради ректорів вищих технічних навчальних закладів (м. Харків, березень 2004р.). Крім того, задовго до прийняття цих документів були вжиті деякі заходи, що відповідають ключовим положенням Болонського процесу (введення рівнів бакалавра і магістра, циклів вищої освіти, кредитного виміру трудомісткості навчальних дисциплін тощо). При цьому варто наголосити, що переважна більшість працівників вищих навчальних закладів підтримує той факт, що входження в європейський простір вищої освіти відкриває нові можливості для вдосконалення національної системи вищої освіти [3, c. 215].

     Дослідники поділяють думку К.В. Корсак, що для забезпечення цивілізаційного поступу одним із стратегічних завдань України на сучасному етапі є не тільки збереження, а й модернізація національного інтелекту [11, с.64-65]. Враховуючи власні можливості, а також тенденції розвитку світової цивілізації, Україна у вирішенні цього питання стоїть перед вибором однієї з трьох альтернативних стратегій.

    По-перше, консервація існуючих соціально-економічних і духовно-інтелектуальних структур, духовна і політична самоізоляція, хуторянство і провінційність у галузі освіти й науки.

    По-друге, орієнтація на ідеали західної демократії, ринкову економіку, правове суспільство.

    По-третє, потенційно можливий шлях розвитку України базується на врахуванні її реального становища, а також на використанні досягнень світової цивілізації.

    Однією з пріоритетних тенденцій розвитку української вищої школи на сучасному етапі є вироблення нею науково обґрунтованих позицій та рекомендацій щодо впровадження європейських критеріїв і стандартів освіти, які часом асоціюються з ідеями та принципами Болонського процесу. Свою позицію щодо реалізації в освітянському просторі України принципів Болонського процесу вітчизняні вищі заклади освіти вже визначили в ухвалах авторитетних науково-педагогічних конференцій, присвячених обговоренню проблем української освіти у контексті Болонського процесу. Тезисно ці ідеї можна сформулювати так.

    Важливою передумовою входження України в європейський конкурентоспроможний і розвинутий освітній простір є глибоке розуміння і виважена, критична оцінка суті Болонського процесу, можливих наслідків приєднання до нього української вищої освіти. Головна мета цього процесу полягає в консолідації зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти і науки у світовому вимірі. Це великомасштабний за своїми задумами проект піднесення інтелектуального, культурного та соціального розвитку європейських країн, зокрема й України.

     Входження України до Болонського процесу, якому, на думку вітчизняних учених, немає альтернативи; це насамперед опанування нової філософії освітньої діяльності, нових принципів організації навчального процесу, нових типів взаємин між викладачами і студентами, активний перехід від репродуктивних до креативних методів навчання [13, с. 67-68].

      Якісне оновлення змісту освіти є головним положенням у прийнятих на сьогодні документах, орієнтованих на європейську інтеграцію вищої школи. Якість української освіти повинна відповідати саме «європейському змісту, з урахуванням її національних та регіональних особливостей. А з погляду на інноваційність педагогіки новою якістю освіти є належна якість не лише навчання, а й виховання, ступінь розвиненості особистості людини, яка навчається, її підготовленість до продовження навчання, самостійного життя.