Дослідження проблем доступності вищої освіти та теоретичних аспектів доцільності процесу укрупнення ВНЗ в Україні

-  Створення сучасників підручників і навчальних посібників, тестових завдань, комп'ютерних навчаючих, контролюючих, діагностичних програм.

      Введення нової моделі організації навчального процесу потребує нормативного та методичного забезпечення: зменшення нормативних кількісних показників відношення викладач/студенти з 1:8 до 1:5, як у країнах ЄС, та відповідного педагогічного навантаження викладачів; створення та впровадження навчальних програм підвищення кваліфікації викладачів ВНЗ різного рівня з питань інтеграції вищої медичної освіти в Україні до освітнього простору країн ЄС в контексті Болонського процесу [23, c. 156-158].

           Етапи впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Впровадження кредитно-модульної системи є поетапним і розпочинається з вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації шляхом розробки і введення експериментального навчального плану на медичних факультетах, що базується на принципах ЕСТS [4, с.56].

      Впровадження нової моделі організації навчального процесу має наступні етапи та терміни:

        Перший етап, підготовчий: 2004-2005 навчальний рік

         Цей етап передбачав:

- розробку проекту і затвердження нового навчального плану для спеціальності "7.110101. Лікувальна справа", який скоординований з навчальними планами медичних факультетів країн ЄС, має 360 кредитів ЕСТS за 6 років навчання, 60 кредитів - за 1 рік навчання та послідовність вивчення дисциплін таку, яка є в основі діючого навчального плану (2002 р.), але структурований в кредитах ЕСТS;

-  нормативне, інформаційне, методичне, фінансове, матеріально-технічне забезпечення впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

- розробка навчальних програм дисциплін 1, 2, 6 років навчання за модульним принципом з підсумковим контролем по завершенні вивчення кожного модуля або блока змістових модулів;

- розробку рейтингової багатобальної оцінки успішності студентів, та її конвертації в національну та Європейську системи;

-  затвердження Положення про державну атестацію випускників;

- підвищення кваліфікації викладачів за програмою "Реформування вищої медичної освіти в Україні у контексті Болонського процесу".

        Другий етап: 2005-2006 навчальний рік.

          Цей етап передбачав:

-   введення нового навчального плану на 1, 2, 6 роках навчання, оскільки більшість медико-біологічних дисциплін інтегровані між собою за змістом і послідовністю вивчення, дисципліни 6 курсу - це основні клінічні дисципліни, де завершується професійна практична підготовка випускників перед їх державною атестацією, принцип вивчення їх - це ротація модулів клінічних дисциплін;

-  розробка навчальних програм дисциплін 3, 4, 5 років навчання за модульним принципом з підсумковим контролем по завершенні вивчення кожного модуля або блока змістових модулів;

-   нормативне, інформаційне, методичне, фінансове, матеріально-технічне забезпечення впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

-   підвищення кваліфікації викладачів за програмою "Реформування вищої медичної освіти в Україні у контексті Болонського процесу" [29, с.60].

         Третій етап: 2006-2007 навчальний рік.

       Цей етап передбачав:

    - введення нового навчального плану на 3-му році навчання, де розпочинається вивчення патології, фармакології й пропедевтичних клінічних дисциплін та засвоєння значного обсягу професійних практичних навичок;

-  нормативне, інформаційне, методичне, фінансове, матеріально-технічне забезпечення впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

-  підвищення кваліфікації викладачів за програмою "Реформування вищої медичної освіти в Україні у контексті Болонського процесу".

      Четвертий етап: 2007-2008, 2008-2009 навчальні роки.

     Цей етап передбачав:

   -  введення нового навчального плану послідовно на 4-му і 5-му роках навчання, де вивчаються клінічні дисципліни шляхом ротації циклів або їх модулів та здійснюється засвоєння значного обсягу професійних практичних навичок;

-  нормативне, інформаційне, методичне, фінансове, матеріально-технічне забезпечення впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

-   підвищення кваліфікації викладачів за програмою "Реформування вищої медичної освіти в Україні у контексті Болонського процесу" [29, с.61].

        Освітньо-професійна післядипломна підготовка та підвищення кваліфікації.  Європейської та потреб подальшого розвитку охорони здоров'я в Україні необхідна реалізації таких принципових положень на післядипломному етапі підготовки лікарів: 0,5 - 1-річне базова клінічна підготовка з терапії, педіатрії, невідкладних станів для клінічних дисципліні для терапевтичного напряму та з терапії, педіатрії, хірургії, невідкладних станів для дисциплін хірургічного напряму. Ця базова клінічна підготовки здійснюється на базі клінік широкого профілю шляхом ротації циклів основних клінічних дисциплін.

        Також потрібно:

-  Приведення переліку напрямів та термінів спеціалізації лікарів в інтернатурі (резидентурі) до загально прийнятих у Європі та Світі.

-   Проведення вузької спеціалізації лікарів за субспеціальностями в межах основної клінічної спеціальності, за фахом якої вже отримано сертифікат.

-    Забезпечення гнучкості післядипломної спеціалізації залежно від потреби охорони здоров'я, виходячи з принципу, що первинна медична допомога населенню надається лікарями загальної практики/сімейними лікарями і саме цей напрямок спеціалізації за кількістю лікарів має бути найбільшим, вторинна медична допомога надається лікарями, які мають спеціалізацію за іншими базовими напрямками і кількість їх менша, високо спеціалізована допомога надається лікарями, які мають спеціалізацію за субспеціальностями і кількість їх ще менша.

         -   Потреби у підготовці лікарів за певним напрямком спеціалізації визначати на підставі державного реєстру лікарів та обґрунтованим прогнозом [27, c. 174-176].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ  ДОСТУПНОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА ТЕОРЕТИЧНИХ АСПЕКТІВ ДОЦІЛЬНОСТІ

ПРОЦЕСУ УКРУПНЕННЯ ВНЗ В УКРАЇНІ

 

3.1.  Аналіз  проблеми доступності освіти

 

 

    Понятійним апаратом нашого дослідження слугують поняття, які є сталими для учасників Болонського процесу. Це:

   -доступність освіти (доступ до вищої освіти). Право кандидатів, що мають відповідну кваліфікацію, на звернення із проханням про допуск до вищої освіти та на розгляд такого прохання» [25, с.47);

  -вища освіта («Вища освіта. Всі види курсів навчання чи циклів курсів навчання, професійної підготовки або підготовки до наукових досліджень після середньоосвітнього рівня, які визнані відповідними органами Сторони такими, що належать до її системи вищої освіти» [38, с. 72);

   -ECTS — Європейська кредитна система взаємозаліку, — система, в основу якої покладено використання загальнозрозумілої системи оцінювання — кредитів (що є числовими еквівалентами оцінки);

  -гендерна рівність (умова рівності перед законом, рівних можливостей щодо вираження своїх інтересів незалежно від статі).

   Розширення доступу до вищої освіти, забезпечення якості освіти й ефективності використання фахівців із вищою освітою, інтеграція до європейського і світового освітнього та наукового простору — ці три напрями розвитку вітчизняної вищої освіти визнані з Україні, з одного боку, як стратегічні, з іншого, — як такі, що мають бути імпульсом для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.

      Аналітики пов'язують розв'язання проблеми доступності освіти з вирішенням таких питань: загальний доступ, відбір до вищих навчальних закладів; перехід від елітарної до масової освіти; зміна віку студентів; рівність у доступності і рівність можливостей у сфері, освіти.

       У 2009-2010 pp. спостерігався сталий приріст кількості студентів у країнах Східної Європи: у Чехії — на 50%, в Угорщині — на 80%, Польщі — на 108%. Винятком є Німеччина, де загальна кількість студентів скоротилася з 2,15 млн до 2,05 млн осіб. Попит на вищу освіту, як зазначають автори доповіді, забезпечується останніми роками здебільшого внаслідок розвитку приватної вищої школи (рис.3.1.).

Рис. 3.1. Частка приватного сектору вищої  освіти на початок ІІІ тисячоліття (в % до загальної кількості ВНЗ)

   

    Частка приватних ВНЗ у центрально- і східноєвропейських країнах вже переважає частку державних, становлячи у: Польщі — 63%, Естонії і Румунії — 60%, Угорщині — 52%. У доповіді також зазначається, що приватні ВНЗ — це зазвичай невеликі навчальні заклади, які проводять підготовку фахівців з обмеженої кількості напрямів (економічні та гуманітарні дисципліни) [38, с. 36].

        Враховуючи демографічні тенденції, аналітики вважають, що подальше зростання в сфері вищої освіти маловірогідне. Можливо, зростатиме попит на навчання впродовж усього життя. Як свідчить досвід США, частка «класичних» студентів віком від 17 до 24 років у загальній кількості зменшуватиметься [30, с.128 ].

      Звичайним явищем стає те, що дорослі люди здобувають освіту за вечірньою формою або в онлайновому режимі.

      В Україні як одне з найголовніших (стратегічних) завдань розширення доступу до вищої освіти визначає Національна доктрина розвитку освіти — «політичний і водночас науковий документ, у якому держава і суспільство окреслюють довготривалі пріоритети та гарантії щодо освіти, визначаючи основні шляхи їх досягнення» [60, с.15].

    Як і на освітньому просторі Європи, для української вищої школи також характерним є зростання кількості вищих навчальних закладів та їх студентського контингенту (табл.3.1.).

    Показник чисельності студентів на 10 тисяч населення досяг 512 (у 1996 році цей показник становив 186, а в 2009 році — 512 осіб). Контингент студентів в Україні лише за один рік зріс на 166 тис. і становить 2 мільйони 430 тисяч. Проте Україна до цього часу поступається за цими показниками не тільки країнам Європи і Північної Америки, а й Білорусії та Росії. У зв'язку з цим постає завдання подальшого стимулювання бажання здобути вищу освіту, оскільки вже нині стає зрозумілою її унікальна інтегруюча роль у забезпеченні конкурентоспроможності країни в XXI столітті. У 2009/2010 навчальному році на перший курс ВНЗ України зараховано понад 635 тис. осіб (ВНЗ I-II рівнів акредитації - 202 тис, III-IV — 433 тис).

       Зростають обсяги державного замовлення на підготовку фахівців із вищою освітою.   За останні шість років цей показник для бакалаврів зріс з 96,4 до 127 тис. (на 24%), обсяги підготовки магістрів — у 3,5 рази.

 

 

Таблиця 3.1.

Основні показники діяльності ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації в Україні

(на початок  року) [38, с.  72]

 

_Роки	2003/04	2004/05	2005/06	2006/07	2007/081	2008/09	2009/102003
Кількість закладів	149	255	298	313	315	318	330
У ТОМУ ЧИСЛІ:
державних	149	169	206	220	223	225	237
недержавних	-	64	92	93	92	93	93
Кількість студентів, тис.	881,3	922,8	1210,3	1285,4	1402,9	1548,0	1686,9
У тому числі на відділеннях:
денних	520,0	616,3	782,2	811,1	859,5	921,4	980,5
вечірніх	66,5	24,1	13,6	10,8	10,7	11,7	13,2
заочних	294,8	282,4	414,5	465,5	532,7	614,9	683,2
Прийнято всього, тис.	174,5	206,8	290,1	300,4	346,4	387,1	408,6
У тому числі на відділення:
денні	110,9	150,7	184,8	191,4	219,5	242,5	255,3
вечірні	12,6	3,5	1,8	2,3	2,6	2,8	3,2
заочні	51,0	52,6	103,5	106,7	124,3	141,8	150,1
Випущено всього, тис.	136,9	147,9	214,3	240,3	273,6	312,8	356,7
У ТОМУ ЧИСЛІ 3 ВІДДІлеНЬ:
денних	73,3	91,8	146,8	167,8	189,1	208,8	223,1
вечірніх	11,7	5,4	5,1	4,1	3,2	2,7	2,6
заочних	51,9	50,8	62,4	68,4	81,3	101,3	131,0
Чисельн. студентів у розрах. на 10 тис. насел.	170	180	242	258	285	316	352