Форми та засоби профілактики ВІЛ-СНІДу

Історично склалися кілька стратегій і моделей профілактики негативних явищ. Стратегії профілактики — це загальні підходи до визначення основних цілей профілактики певної проблеми і шляхів їх досягнення. Стосовно негативних явищ у молодіжному середовищі можна виділити такі стратегії:

1. Стратегія  боротьби (усунення негативного  явища, проблеми, їх ризиків та  наслідків). Проблема чи явище визнаються однозначно негативними і неприпустимими; профілактика спрямована на їх недопущення.

2. Стратегія  нормалізації (обмеження ризику, негативного  впливу проблеми чи явища). Негативне явище, проблема визнаються небажаними, але припустимими (принаймні частково, за певних обставин); профілактика спрямовується на недопущення (обмеження) їх негативних наслідків. Моделі профілактики на основі певних наукових чи побутових уявлень щодо природи проблеми (негативного явища) визначають мету, зміст і методи її профілактики. У межах стратегії боротьби можна виділити такі моделі профілактики негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі:

1. Модель  стримування (репресивна модель). Вона  базується на уявленні про  схильність дітей, підлітків та  молоді до всього поганого. Профілактика  зводиться до заборони певних  дій і видів поведінки дітей  та молоді, обмеження їх особистої  свободи (заборона відвідувати певні місця, займатися “шкідливою” діяльністю, читати певні книги чи дивитися телепрограми тощо). Основні методи — вимоги, розпорядження, вказівки, контроль і покарання.                                                                                                                     2. Модель залякування. Як і попередня, базується на уявленні про схильність дітей та молодих людей до негативної, ризикованої поведінки, яка надає особливе задоволення. Робота проводиться у формі лекцій, бесід, кіно і відео лекторіїв, демонстрації документальних і художніх фільмів, соціальної реклами. Модель ефективна при роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Підлітки і молодь, особливо ті, хто вже має досвід негативної поведінки, таку інформацію часто сприймають як тенденційну і не довіряють їй.

3. Модель  ствердження моральних принципів. Причини негативних явищ прибічники моделі вбачають у розбещеності певної частини молодих людей, їхньої орієнтації на  негативні цінності. Профілактика за цією моделлю будується на спробі переконати молодь в аморальності, гріховності певних видів поведінки (статевого життя поза шлюбом, вживання алкоголю чи наркотиків, насилля тощо). Профілактика проводиться у формі масових акцій, зібрань, компаній у ЗМІ (серії статей, теле- і радіопрограми). Модель ефективна стосовно молодих людей, орієнтованих на цінності добра, а також тих, хто легко піддається навіюванню.

4. Модель  поширення фактичних знань. Профілактична робота полягає в наданні підліткам і молодим людям об’єктивної, коректної, емоційно нейтральної інформації щодо ризикованої поведінки для забезпечення можливості вільного, свідомого вибору свого способу життя. Профілактика проводиться за допомогою лекцій, бесід, дискусій, ігор, конкурсів, розповсюдження друкованих матеріалів (буклети, брошури), розміщення матеріалів у ЗМІ, навчання на рівних.

5. Модель  навчання позитивній поведінці (“афективного”  навчання). Профілактична робота  спрямована на розвиток у людини  вмінь задовольняти свої потреби  і вирішувати проблеми за будь-яких обставин позитивним чином. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій, психотерапії, розповсюдження профілактичної літератури, створення теле- і радіопрограм, навчання на рівних.

6. Модель  формування здорового способу  життя. Профілактична робота за  цією моделлю спрямована на  формування у дітей і молоді  цінностей повноцінного життя  і здоров’я, розвиток вмінь і  навичок, на створення умов для  ведення здорового способу життя. Основними методами профілактики виступають соціальна реклама, тренінги, робота спортивних, туристичних клубів та секцій, творчих гуртків.

7. Радикальна  модель (модель соціального впливу). Побудована на уявленні про  те, що саме суспільство провокує і посилює негативні явища у молодіжному середовищі. Основними засобами протидії негативним явищам виступають заборона чи обмеження шкідливої реклами (наприклад, тютюнових і алкогольних виробів), демонстрації викривлених сексуальних стосунків та насильства в ЗМІ, впровадження законодавства, яке захищало би права громадян на ведення здорового способу життя тощо.

До стратегії нормалізації можна віднести такі моделі:

1. Модель  контрольованого впливу. Вона виходить  з уявлення про те, що є певні  межі, залишаючись в яких будь-яка поведінка людини не призведе до шкідливих наслідків. Профілактика передбачає лібералізацію законодавства та інформування населення щодо безпечних норм, навчання самоконтролю.

2. Модель  зменшення шкоди. Метою профілактики  виступає зниження ризику негативних  наслідків від небезпечного способу  життя як для самих молодих  людей, яким він властивий, так  і для оточуючих, без спроби  змінити сам спосіб життя. Основними засобами зменшення шкоди є навчання більш безпечній поведінці, забезпечення запобіжними засобами (наприклад, презервативами, одноразовими шприцями), психологічна допомога і підтримка. Робота проводиться за допомогою інформування, консультування, навчання на рівних, створення груп самодопомоги. Модель зменшення шкоди ефективна лише для вторинної профілактики у середовищі осіб, які вже ведуть стійкий небезпечний спосіб життя. Переважна більшість стратегій і моделей ефективні для роботи з окремими категоріями дітей та молоді і для вирішення окремих завдань профілактики. Вони доповнюють одна одну, і тому можливе використання їх елементів у межах комплексної профілактичної програми.

Отже, соціальна профілактика — робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді та запобігання такому впливу. Соціальна профілактика ґрунтується на виявленні несприятливих психо-біологічних, психолого-педагогічних, соціальних умов, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку молоді, в її поведінці, стані здоров'я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

1.2. Загальні відомості про ВІЛ-СНІД  як захворювання

Відповідно до визначення Всесвітньої Організації з охорони здоров’я ВІЛ/ СНІД – це вірусна хвороба, що перешкоджає боротьбі організму проти інфекцій і ракових захворювань. Інфіковані ВІЛ люди легко піддаються опортуністичним (викликаються мікроорганізмами, які, як правило, не є патогенними) і загрозливим для життя хвороб. Ці хвороби найчастіше лікуються, однак успішних способів вилікування цих хвороб в умовах імунної недостатності, дотепер немає. Вперше інформація про СНІД (синдром набутого імунодефіциту) з'явилася в американській науковій літературі в 1981 р. Лікарі в Нью-Йорку й Лос-Анджелесі виявили в групи хворих незвичайну форму саркоми Капоші, а в іншої групи – рідку злоякісну форму пневмоцистної пневмонії. Захворілими були чоловіки-гомосексуалісти. До кінця 1981 р. таких хворих було зареєстровано вже більше ста. У багатьох з них був виявлений дефіцит клітинного імунітету. Надалі група ВІЛ-інфікованих збільшилася за рахунок, хворих, яким неодноразово переливали кров, наркоманів, що вводили наркотики за допомогою шприців. Лолдодлшодлрррррррррррррррррррррррррррррррррр                                                                                               В 1983 р. ученими у Франції й у США був виділений вірус ВІЛ, що викликає СНІД. Було встановлено, що він передається через рідкі середовища організму: кров, сперму, піхвовий секрет, материнське молоко. Дослідження показали, що вірус імунодефіциту втримується також у клітках мозку й спинномозкової рідини. Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) відноситься до сімейства ретровірусів, (повільних вірусів). У цей час виділяють два типи вірусу – ВІЛ-1 і ВІЛ-2, що розрізняються по своїх структурних й антигенних властивостях. Що ж стосується сприйнятливості людей до ВІЛ, то за всім даними вона загальна. Іншими словами, генетично обумовленою несприйнятливістю до цього вірусу жодна людська раса не володіє. 
ВІЛ має підвищену здатність до мутацій, що може приводити до появи нових штамів, стійких до наявних противірусних препаратів. ВІЛ надзвичайно чутливий до зовнішніх впливів. Він гине при використанні всіх відомих дезінфікуючих засобів навіть у незначній концентрації й губить активність при нагріванні вище 56°С у плин 30 хвилин, а при кип'ятінні – через одну хвилину. Згубними для ВІЛ є такі фактори, як сонячне й штучне ультрафіолетове випромінювання, а також всі види іонізуючого випромінювання. Є дані про те, що ВІЛ губить активність під впливом захисних ферментів, що втримуються в слині й поті. У той же час ВІЛ у деяких природні для нього ситуаціях виявляв тенденцію до відносно тривалого виживання. Інфікування ВІЛ відбувається при паданні інфікованого матеріалу або на слизові оболонки, або на пошкодженну шкіру людини. Також можливо внутрішньоутробне зараження плоду від інфікованої матері.длджддддддддддддддддддддддддддддддддд Ььььььььььь                                                                                                             

З огляду на те, що ВІЛ розмножується в лімфоцитах та інших клітинах організму, він міститься практично в усіх біологічних рідинах (крові, лімфі, виділеннях статевих органів, спермі, мочі, сльозі, слині, поті, а також у грудному молоці). Проте його кількість там не однакова. В поті, слині та сльозі його присутність незначна, і тому з ними вірус не передається. Отже, ані кашель, ані чхання ВІЛ-інфікованої людини не загрожує іншим бути зараженими ВІЛ, користування спільним посудом, лазнею, туалетами або ваннами, роздягальнями та спортивними залами також безпечно. Без страху заразитися, можна обійматися, штовхатися і торкатися один одного. 
        Перші випадки ВІЛ-інфекції в Україні були зареєстровані в 1987 р., коли почалися дослідження населення на антитіла до ВІЛ. На кінець року було виявлено 6 ВІЛ-інфікованих громадян України і 75 іноземців, які, відповідно до чинного тоді законодавства, підлягали депортації. Щорічні числа зареєстрованих ВІЛ-інфікованих іноземних громадян до 1994 року мали чітку тенденцію до зниження, а громадян України коливалися від 6 до 40. Поширення ВІЛ до 1994 року (включно) можна характеризувати як повільне. Домінуючим шляхом передачі був статевий, переважно гетеросексуальний. Співвідношення виявлених ВІЛ-позитивних чоловіків і жінок було практично рівним. Усього за цей період зареєстровано 183 ВІЛ-інфікованих громадян України. ооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооооо  
       Наприкінці 1994 року були виявлені перші випадки ВІЛ-інфекції серед ін'єкційних споживачів наркотиків, які мешкали у м. Миколаєві. На початку 1995 р. було повідомлено про реєстрацію ВІЛ-позитивних споживачів наркотиків у м. Одесі. В подальшому кількість зареєстрованих ВІЛ-позитивних споживачів наркотиків стала збільшуватись в геометричні прогресії. В епідемічний процес залучалися представники цієї уразливої групи з інших областей, і в 1997 р. не залишилося жодного регіону країни, де б не були зареєстровані випадки ВІЛ-інфекції за  даними статистики найбільшу кількість ВІЛ-інфікованих було офіційно зареєстровано в 1997 р. (8934 осіб). За останні роки продовжується поширення ВІЛ-інфекції в Україні. Порівняно з 2000 р. показник захворюваності на ВІЛ в 2001 р. збільшився з 12,5 до 14,2 на 100 тис. населення.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Клюєв, коментуючи внесення Кабінетом міністрів до парламенту двох законопроектів, які стосуються співпраці України з Глобальним фондом з боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, заявив, що кількість хворих на СНІД в Україні збільшується з кожним роком. Станом на початок 2012 року на диспансерному обліку перебувало понад 120 000 носіїв ВІЛ та майже 19 000 хворих на СНІД. Однак, за оцінками експертів, загальна кількість хворих значно перевищує офіційно зареєстроване. Секретар РНБО заявив, що за останні 25 років від СНІДу померло майже 25 000 українських громадян. У той же час Клюєв зазначив, що "рівень хворих перевищує епідемічний поріг в 2-3 рази. Це неприпустимо".

 Поширення  ВІЛ-інфекції у регіонах України  нерівномірне. Найбільше уражені регіони, розташовані на сході і півдні країни. Важливо відзначити, що саме схід і південь України лідирують за кількістю споживачів наркотиків, а також за рівнем захворюваності на гепатит В - хворобу, що має аналогічні з ВІЛ-інфекцією шляхи передачі. Найвищий рівень захворюваності відмічається в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях, м. Севастополі та Автономній Республіці Крим від 36 до 24 на 100 тис. населення. У цьому регіоні сконцентровано 72% загальної кількості ВІЛ-інфікованих в Україні. 
      Таким чином, розповсюдження ВІЛ/СНІДу набуло епідемічного характеру з 1995 року. І, нажаль, з роками лише набуває свого поширення.

1.3. Аналіз проблеми профілактики  ВІЛ-СНІДу

Одним із важливих напрямків діяльності соціального педагога в структурі соціальних служб для дітей та молоді є профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, правопорушень, ВІЛ/СНІДу). Програми профілактики негативних явищ розраховані на проведення профілактичної роботи і, передусім, серед неповнолітніх та молоді, їхніх батьків, на професійну допомогу, що надається педагогічним колективам навчальних загальноосвітніх закладів. Особлива увага приділяється  молоді, схильній до адиктивної поведінки, неповнолітнім, які перебувають на обліку в кримінальній міліції, а також неповнолітнім та молоді, які засуджені умовно, з відстрочкою виконання вироку, та неповнолітнім і молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі, безпритульним та бездоглядним дітям. Основним змістом у системі соціально-профілактичної роботи є:

• соціально-педагогічна профілактика;
• соціально-психологічна допомога;
• соціальна адаптація і реабілітація.

Соціально-педагогічний характер діяльності спрямованої на попереджнння поширення ВІЛ/СНІДу активно реалізовується шляхом накопичення і удосконалення форм і методів первинної профілактики. У профілактичній роботі, як свідчить аналіз інформаційно-аналітичних та статистичних звітів спеціалісти надають перевагу масовим формам роботи. Майже кожний четвертий масовий захід (акція, фестивалі, конкурси) був присвячений питанням профілактики негативних явищ саме у молодіжному середовищі.  У діяльності соціальних педагогів поширені такі масові форми роботи, як акції “Молодь – за здоровий спосіб життя”, різноманітні конкурси, виставки, просвітницька робота, яка поєднує лекторії, розробку та розповсюдження інформаційно-рекламних листівок профілактичного спрямування, виступи на радіо, в телепередачах по формуванню і збереженню знань та навичок здорового способу життя, розрахованих на широкий загал молоді. Однією із найпоширеніших і ефективних форм профілактичної роботи, що досить часто використовується у практиці, залишається лекційна робота, яка наповнюється новітніми технологіями та прийомами. Під час лекцій використовуються профілактичні програми вітчизняних та зарубіжних авторів, проводяться дискусії, вікторини, рольові ігри тощо. Із метою профілактичної роботи доцільно широко використовувати також масові профілактичні акції, які можна організовувати, наприклад, під час Всесвітнього дню боротьби зі СНІДом.  До проведення масових профілактичних акцій соціальні педагоги можуть активно залучати різноманітні творчі колективи, котрі посилюють інформаційні матеріали емоційними чинниками. Одночасно фахівці та волонтери організовують роздачу пам’яток, буклетів, листівок профілактичного змісту, засобів контрацепції; проводять експрес-опитування, вікторини, конкурси малюнків, плакатів, спортивні змагання тощо. Нерідко практикується надання індивідуальних консультацій спеціалістами різного профілю: психологами, юристами, медичними працівниками, соціальними працівниками тощо.