Групова форма організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на сучасному уроці

Зміст

Вступ

На даному етапі розвитку педагогічної науки ведеться пошук найбільш оптимального поєднання різних форм організації  навчальної діяльності школярів. Однією з цих форм є групова робота, яка останнім часом все більше використовується на сучасних уроках. Тому актуальність цієї роботи пов’язана з тим, що групова робота учнів набуває великого значення і потребує докладного дослідження. Вивчення цієї форми роботи допоможе віднайти можливості підвищення ефективності навчального процесу.

Отже, виходячи із сказаного вище, об’єкт дослідження цієї роботи – це форми організації навчальної діяльності школярів. Предмет дослідження – групова форма організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці. Метою цієї наукової роботи є теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити дослідження доцільність використання групової роботи учнів на уроці.

Завдання дослідження полягає  в наступному:

1. На основі аналізу наукових джерел розкрити сутність поняття “групова робота”, дослідити її різновиди, вивчити її зв’язок з іншими формами організації навчально-пізнавальної діяльності школярів, розглянути шляхи удосконалення використання групової форми роботи на сучасному уроці.
2. Теоретично обґрунтувати необхідність використання групової роботи, визначити її місце в сучасній системі освіти.
3. Експериментально перевірити вплив групової роботи на ефективності навчальної діяльності учнів.

Гіпотеза дослідження – використання групових форм роботи на уроці сприяє покращенню психологічного клімату, оптимізації взаємодії вчителя та учнів, а також учнів один з одним, впливає на формування і зміцнення зв’язків між учнями, підвищує віру в свої сили і одночасно зближує вчителя та учня. При написання цієї роботи використовувалися наступні методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз та узагальнення передового педагогічного досвіду, спостереження.

Курсова робота написана на основі аналізу  праць таких видатних педагогів, як І. Чередов, Г. Цукерман, Х. Лійменс, Н. Лозова, В. Оконь, О. Пометун, К. Бабанов та ін. Значну частину своїх досліджень ці науковці присвятили розгляду питання про групову форму роботи на уроці, що ще раз підкреслює важливість проблеми.

Розділ І. Теоретичні основи організації групової роботи учнів на сучасному уроці

1.1. Розвиток групової форми організації  навчально-пізнавальної діяльності учнів і її місце в сучасній системі освіти

Ефективність сучасного уроку  залежить від вибору форм організації навчальної діяльності школярів. Ці форми складалися протягом тривалого часу і фахівці визначили 4 наступні пріоритетні різновиди: індивідуальна, фронтальна, колективна і групова робота школярів.

Фронтальна робота полягає в  одночасному виконанні всіма учнями одного й того ж завдання під керівництвом вчителя.

Індивідуальна робота, як стверджує В.І. Лозова “передбачає виконання школярем навчального завдання самостійно на рівні його навчальних можливостей і без взаємодії з іншими школярами, використовуючи допомогу вчителя безпосередньо чи опосередковано (коли виконує домашню роботу на основі рекомендацій вчителя)”. [12; с. 354]

Колективна  робота передбачає спілкування та взаємодію  учнів, постановку перед класом спільної мети, відповідальність за виконання завдань. Коли підводяться підсумки цієї роботи, вчитель дає оцінку діяльності всіх і кожного учасника окремо.

В педагогічній літературі під груповою роботою нерідко мають на увазі  абсолютно різні форми роботи. Так, наприклад, задля індивідуалізації навчання учні отримують завдання різного об’єму і різного рівня складності, в результаті – в класі декілька груп учнів займаються з різними матеріалами. Цей процес слід вважати диференціацією в середині класу, а не груповою роботою, оскільки учні, виконуючи дані їм завдання, не взаємодіють один з одним і не об’єднуються в робочі групи. А під груповою роботою на уроці в дидактиці розуміється “організація навчання в малих групах на основі співпраці з чітко розподіленими ролями” [1;с. 38]. На практиці групова робота гармонійно поєднується з колективною та індивідуальною формами навчання. Проте, на відміну від інших, має кілька особливостей.

По-перше, групова робота має специфічне суспільно-виховне  значення, оскільки виховує толерантність  у ставленні до осіб, які висловлюють думки, відмінні від тих, що має учень, відповідальність за прийняте рішення, готовність допомогти, розвиває партнерські стосунки.

По-друге, робота в групі значно підвищує продуктивність навчання, сприяє розвиткові пізнавальної активності й самостійності учнів.

По-третє, розширює межі міжособистісного спілкування, сприяє приятельським стосункам  між учнями, змінює їх ставлення  один до одного.

По-четверте, групова робота коригує самооцінку учнів, робить її об’єктивною, підвищує об’єктивність оцінки інших учнів.

По-п’яте, атмосфера співпраці, що панує в  групі під час роботи, створює  сприятливі умови для розкриття  здібностей кожного її члена. На ці особливості звертає увагу Костянтин  Баханов у своїй статті “Групова робота на уроках історії”. [1;с.38]

Те, що діти розвиваються значно швидше в середовищі однолітків, люди примітили здавна. За часів Київської Русі в монастирях учнів об’єднували в групи по 5-8 осіб, котрим учитель-ченець читав і коментував текст, пояснював терміни, ставив запитання. Так, наприклад, Жарова Я. Відмічає, що “найвідоміші вчителі, як ігумен Феодосій, запроваджували самостійну роботу з книгою і обговорення богословських тем в групах”. [6;с. 60] Навчання групами широко використовувалося в університетах у ХІІ-ХІІІ ст., а пізніше у ХІ-ХVІІІ ст. – в школах.

Різновидом групового навчання є і класно-урочна система з  притаманним їй об’єднанням учнів  у постійні групи в межах одного віку – класи.

Протягом тривалого часу навчання було суто репродуктивним, спрямованим на отримання учнями готових знань та завантаження пам’яті через збільшення обсягу необхідних знань. Стрімкий розвиток суспільства наприкінці ХІХ-поч.ХХ ст. вимагає інших підходів до навчання. Відчутнішими ставали вади репродуктивного навчання. Пошук шляхів активізації праці учнів підштовхував педагогів до нових форм навчання. Одним із яскравих педагогічних винаходів того часу була робота в малих групах. Розквіту групова робота в школі набула в 20-ті рр. ХХ ст. У Франції активним провідником цього методу був відомий педагог Роже Кузине (1881-1973). “Працюючи за цим методом, учителі об’єднували дітей у групи: 1)історичні; 2)природничі; 3)географічні по 5-6 осіб. Групи формувалися за бажанням дітей. Учні отримували перелік завдань (на один-два питанні), самостійно обирали види навчальної роботи. Всередині групи розподілялися обов’язки для виконання завдання”.[15;с. 35]

В СРСР у цей період робота в  групах велася за бригадно-лабораторним методом і методом проектів. Учні отримували навчальне завдання на термін дії від тижня до місяця та перелік необхідної літератури. Робота починалася вступною бесідою, під час якої узгоджувалися дії, з’ясовувалися складні питання, конкретизувалися завдання. Наступним етапом було дослідження. На прикінцевому етапі проводилися підсумкові уроки, під час яких вчитель приймав від учнів звіти. Останнім, завершальним, заходом була конференція. Відмінна риса цього методу полягала в переважанні групової організації занять. Клас існував лише для розподілу завдань, підсумовування й обліку роботи. Основна робота велась у групі (бригаді), очолюваній бригадиром. Характер її визначався завданням.

Спочатку всім групам давали однакові завдання, але одне питання трохи  змінювалося для кожної групи. Згодом усі групи отримували однакове завдання, проте одне питання вивчалося  глибше. У такий спосіб виховувалася відповідальність за результат спільної справи. Звичайно, бригадно-лабораторний метод мав і свої переваги, і свої недоліки. На це звернув увагу І. Чередов, зокрема, він писав: ”Бригадно-лабораторный метод способствовал освобождению от казёнщины, формализма, рутины, зубрёжки. Работа бригадами воспитывала в ученике исследователя, но отсутствие индивидуального учёта знаний, принижение роли педагога, универсализация метода нанесли вред школе”. [21;с. 8]

У другій половині 20-х рр. поряд із бригадно-лабораторним методом почав поширюватися метод проектів: теми навчальних курсів вивчалися через створення певних проектів, що потребувало застосування раніше здобутих знань. Наприклад, “Порадник з соціального виховання дітей” 1926-1927 р., як зазначає К. Баханов, рекомендував для проектів теми “Жовтнева революція”, “Кривава неділя”, “Паризька комуна” та інші. Проекти готувалися у групах або ж індивідуально. Починалася робота над проектами з дослідження історичних джерел, вивчення літератури, спостереження чи екскурсів. На основі здобутих відомостей визначалися практичні завдання. Потім групи поділялися на ланки, які безпосередньо виконували завдання. Учитель керував роботою учнів: контролював перебіг її за допомогою ради ланкових, які періодично збиралися, інструктував їх. По завершенні всього проекту готувалася і виголошувалася загальна ґрунтовна доповідь із цифрами, схемами, таблицями. До доповіді додавався письмовий звіт. [1;с. 38]

Пошук нових форм і методів викладання у світовій педагогіці 20-30-х рр. ХХ ст. дав поштовх упровадженню в широку шкільну практику елементів напрацьованого досвіду (навіть в СРСР, де відхід від класно-урочної системи було офіційно засуджено на початку 30-х рр.). Природність використання групової роботи в навчанні підкреслював всесвітньо відомий французький педагог С. Френе: “Дитина не любить роботу “в стаді”, де кожний індивід повинен підкорятися “пастуху”. Вона любить індивідуальну роботу або роботу в колективі, в якому панує дух співпраці”. [15;с. 35]

У 60-ті роки групова робота набула нового значення через те, була поєднана з проблемним навчанням. В 70-ті роки в педагогіці поширилися дидактичні ігри. Робота в групі стає важливим засобом засвоєння дитиною соціальних установок. Її використовують майже на всіх етапах проведення гри: орієнтації (вибору теми й характеру гри), підготовки до проведення (складання сценарію, створення правил гри, розподіл ролей), проведення гри як такої та підбиття підсумків.

Останніми десятиріччями в багатьох країнах Західної Європи, у США та Японії увагу педагогів зосереджено на розробці стратегії освіти ХХІ ст. Одним із напрямів цієї стратегії є подальша активізація та індивідуалізація навчального процесу. Дійовим засобом досягнення мети має стати групова робота. З цього приводу К. Баханов, посилаючись на матеріали Ради Європи “Історична освіта та підвищення демократичних цінностей і толерантності”, пише: “Робота в групі полягає в організації роботи класу таким чином, щоб залучити до діяльності всіх учнів одного рівня і темпу засвоєння знань”. [2;с. 63]

Групова робота – ефективна і досить поширена американській та західноєвропейській педагогіці форма організації навчання. Останнім часом вона все більше привертає увагу українських вчителів і методистів.

Накопичений досвід групової роботи на уроці дає змогу виявити її характерні ознаки, а саме:

1. Поділ класу на групи для  вирішення конкретних навчальних  завдань. Кількість учнів у  групі залежить від загальної  кількості їх у класі, характеру  і обсягу знань, наявності необхідних  матеріалів, часу, відведеного на виконання роботи. Вона обумовлюється наданням кожному учневі можливості зробити чітко визначений внесок у виконання завдання. Оптимальною вважають групу з 3-6 осіб тому, що при більшій – важко врахувати, яку саме роботу виконував кожний учень. Так вважають багать вчених, наприклад, Н. Яковлєв і А. Сохор; вони пишуть: “В большой группе слабый ученик может остаться в тени, не быть активным. Зато в слишком малой группе (два-три человека) разница в уровне успеваемости проявляется особенно явно и может помешать подлинно коллективной деятельности”. [25; с. 121]

Ділити клас на групи можуть учитель (так вважає більшість методистів) або самі учні (при достатньо високому рівні їх самоорганізації в класі). Важливо, щоб група була спроможна  виконати завдання. Групи можуть бути гомогенними (однорідними), тобто об’єднувати учнів за певними ознаками. Найпоширенішими є рівень знань та позаурочної інформації з предмету. Частина методистів вважає , що ефективнішим для досягнення однієї мети є гетерогенні (різнорідні) групи. Вони поєднують учнів з різним рівнем знань та інформованості, “щоб учні мали можливість збагачувати один одного, стверджувати себе в рамках конкретної проблеми, в певній галузі” [12; с. 355] (але більшість повинні становити учні, здатні успішно виконувати самостійну роботу). При формуванні груп слід також звертати увагу на:

• рівень досягнутого розвитку, засвоєних знань, умінь, навичок, особливо з таких предметів, як фізика, математика, мови;
• соціально-психологічні фактори (наприклад, не включати до одної групи тих, які негативно ставляться один до одного);
• темпи роботи учнів (він Має бути приблизно однаковим).