Групова робота

Ідея проста. Одержавши інструкції від учителя, учні об'єднуються в невеликі групи. Потім вони виконують отримане завдання – поки всі члени групи не зрозуміють і не виконають його успішно. Спільні зусилля приводять до того, що всі члени групи прагнуть до взаємної вигоди.

У результаті виграють усі („Твій успіх іде на користь мені, а мій - на користь тобі”), учні усвідомлюють, що всі члени групи приречені на загальну долю („Або ми потонемо, або випливемо, але – разом”). Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, а й зусиллями його товаришів („Ми не можемо обійтися без тебе”). Усі члени групи пишаються успіхами один одного і разом святкують перемогу, коли один із членів групи удостоюється похвали за особливі досягнення („Ми всі поздоровляємо тебе з успіхом!”). У ситуаціях кооперативно – групового навчання існує позитивна взаємозалежність цілей, що досягаються учнями: вони розуміють, що можуть досягти своїх особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші по групі також досягнуть успіху [56, 8].

Зарубіжні дослідження [24, 45] кооперативного, групового  навчання мають довгу історію і, безсумнівно, вказують на те, що співробітництво, порівняно з конкуренцією й індивідуальними зусиллями, приводить до:

а) більш високих досягнень  і більшої продуктивності;

б) більш турботливих, чуйних і відданих взаємин;

в) більшого психологічного здоров'я дітей, соціальної компетентності і самоповаги.

Позитивний ефект, що має співробітництво для досягнення багатьох важливих результатів, робить кооперативно – групове навчання одним з найбільш цінних інструментів в арсеналі педагога.

Суттєвими компонентами співробітництва є: позитивна взаємозалежність; особистісна взаємодія, що стимулює діяльність; індивідуальна і групова підзвітність; навички міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах; обробка даних про роботу групи. Структурне систематичне включення цих основних елементів у ситуацію навчання дозволяє сподіватися, що група буде застосовувати саме спільні зусилля і що удасться дисципліновано впровадити кооперативно-групове навчання – успішно і надовго [72, 56].

Перший і найважливіший  елемент при структуруванні кооперативно – групового навчання – позитивна взаємозалежність. Її можна вважати успішно вибудованою, коли члени групи розуміють, що вони пов’язані один з одним такою мірою, що один не може бути успішним, якщо не будуть успішними усі. Отже, групові цілі і завдання варто розробляти та повідомляти учням так, щоб вони повірили, що вони або „потонуть”, або „випливуть”, але тільки разом. Коли позитивна взаємозалежність вибудована міцно, для всіх стає абсолютно зрозумілим, що:

• зусилля кожного члена групи потрібні і незамінні для успіху всієї групи;
• кожен член групи вносить унікальний вклад у спільні зусилля групи завдяки його /її можливостям і/ чи ролі й обов'язку при виконанні завдання.

Це породжує відданість і зацікавленість не тільки у власному успіху, а й в успіху інших членів групи, що і є суттю навчання у групі. Якщо немає позитивної взаємозалежності, немає і співробітництва.

Другий основний елемент спільного навчання – особистісна взаємодія, що стимулює діяльність, причому важливо, щоб учні фізично розташовувалися обличчям один до одного. Учні повинні спільно займатися реальною діяльністю, у якій кожний працює на успіх не тільки свій, а й товаришів, спільно використовуючи можливості, допомагаючи один одному, підтримуючи, заохочуючи і радіючи досягненням товаришів. Існують важливі види пізнавальної діяльності і міжособистісної динаміки, що можуть здійснитися тільки у випадку, коли учні сприяють навчанню один одного.

Третій основний елемент  спільного навчання – індивідуальна і групова підзвітність. Два рівні підзвітності повинні неодмінно бути структурно включені в уроки, засновані на кооперативно – груповому навчанні. Група повинна нести відповідальність за досягнення своїх цілей, і кожен член повинен відповідати засвою частину роботи. Індивідуальна підзвітність існує, коли оцінюється діяльність кожної особи, і результати надходять назад у групу, і самій особі – з метою встановити, хто більше потребує допомоги, підтримки і схвалення в ході навчання.

Ціль кооперативно – групового навчання в навчальних групах полягає в тому, щоб кожен член групи зміцнився, реалізувався як повноправна особистість. Учні навчаються спільно для того, щоб згодом змогли придбати велику індивідуальну компетентність.

Четвертим основним елементом спільного навчання є розвиток навичок міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах. Спільне навчання є по своїй суті складнішим, ніж конкурентне чи індивідуальне навчання, оскільки учні повинні одночасно виконувати певне завдання (вивчення змісту навчального предмета) і робити групову роботу (ефективно функціонувати як єдина група).

Соціальні здібності необхідно розвивати в учнів так само цілеспрямовано й акуратно. Навички керівництва, прийняття рішень, вироблення довіри, спілкування й улагоджування конфліктів дають учням можливість успішно справитися як із процесом групової роботи, так і з виконанням академічного завдання. Оскільки співробітництво і конфлікт нерозривно пов'язані процедури, то навички конструктивного розв'язання конфліктів особливо важливі для довгострокового успіху при кооперативно –

груповому навчанні.

П'ятим основним елементом  кооперативно – групового навчання є обробка (аналіз, опрацювання) даних про роботу групи. Таке опрацювання відбувається; коли члени групи обговорюють, наскільки успішно вони досягають своїх цілей і наскільки успішно вони підтримують ефективні робочі стосунки [56, 11].

Така групова навчальна діяльність сприяє формуванню у школярів позитивного ставлення до навчання, розвиває вміння пристосовуватись до умов роботи в групі і забезпечує високу загальну активність учнівського колективу.

Сутнісним є встановлення міцного контакту між учителем і класом, а також між учнями.

Отже, основними ознаками кооперативно – групової роботи є:

1. Поділ класу на групи для досягнення конкретного навчального результату.
2. Склад групи не може бути постійним протягом тривалого часу. Він змінюється залежно від змісту і характеру навчальних завдань, що необхідно виконати.
3. Кожна група розв'язує певну проблему, визначену завданням, яке може бути:
• за складністю однаковим для гетерогенних (складаються з учнів з різним рівнем пізнавальних можливостей) груп або диференційованим для гомогенних (складаються з учнів, приблизно рівних за пізнавальних можливостями);
• за змістом та навчальною метою однаковим для всіх груп (не залежно від складу групи);
• за змістом взаємодоповнюючим або послідовно пов'язаним із завданнями інших груп за логікою матеріалу, що дозволяє вивчити проблему з різних боків; 
• за способом (процедурою) виконання різним або однаковим.

4.  Завдання в групі виконується таким способом, щоб можна було врахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи й групи в цілому.

Кількість учнів у  групі залежить від загальної  кількості їх у класі, xаpaктepy й обсягу знань, що опрацьовуються, наявності необхідних матеріалів, часу, відведеного на виконання роботи. Вона обумовлюється наданням кожному учневі можливості зробити чітко визначений внесок у виконання завдання. Оптимальною вважають групу з 3-6 осіб, тому що за меншої кількості учням важко різнобічно розглянути проблему, а за більшої складно врахувати, яку саме роботу виконав кожний учень.

1.2.3. Диференційовано – групова форма роботи.

Особливим різновидом групової форми навчання є диференційовано-групова форма. Вона припускає організацію роботи груп учнів з різними учбовими можливостями.

Учні з вищими учбовими можливостями засвоюють новий  матеріал швидко, вони вільно виконують  вправи, вирішують завдання, з великим  інтересом працюють над різними  джерелами знань. У цих учнів виявляється висока самостійність. Володіючи навиками самостійної роботи краще своїх однокласників, вони можуть вільно працювати без постійного нагляду вчителя.

Учні з високими учбовими можливостями мають міцні  знання, активно працюють на уроках. Вони володіють декілька меншим потенціалом, чим учні першої групи, але засвоюють матеріал майже на тому ж рівні. Вони володіють навиками самостійної роботи, вільно аналізують матеріал, виділяють істотне, володіють здібністю до абстракції. Окремі учні не поступаються першій групі в засвоєнні матеріалу, але не завжди ретельно закріплюють вивчене, оскільки не володіють високою учбовою працездатністю. Інші повільніше засвоюють матеріал, не відразу схоплюючи ключові положення, але досягають добрих результатів завдяки самовідданій роботі по досягненню поставленої мети. Вони ретельно  аналізують, здійснюючи різноманітні розумові операції. Ці учні добре вчаться, працюють в швидкому темпі. Проте, потребують деякого коректування їх діяльності, періодичного контролю за їх учбовими діями.

До третьої  групи входять учні з середніми  учбовими можливостями. Вони при дотриманні всіх вимог дидактики можуть вчитися  нормально. Окремі з них, володіючи  високою навченістю, характеризуються низькою учбовою працездатністю. У них немає старанності, високої цілеспрямованості в учбовій діяльності. Ці учні потребують того, щоб здійснювався оперативний контроль за їх роботою. При організації учбової діяльності учням, які входять до цієї групи необхідно строго дотримуватись переходу від простих до складних і оригінальних видів діяльності. Таким учням учбовий матеріал повинен роз'яснюватися ґрунтовно, з ретельним розбором, ґрунтовною аргументацією всіх положень. Вони повинні в строгій послідовності поступово йти від вправ за зразком, до вправи творчого характеру. Причому, їм необхідно виконати велике число стандартних вправ, що дозволяють відпрацювати способи діяльності і набути певних навичок.

Четверта група  – учні з низькими учбовими можливостями. Вони відрізняються від третьої групи тим, що мають низький рівень навченої або учбової працездатності. Учні з низькою навченістю слабо сприймають матеріал, не володіючи належним чином розумовими операціями аналізу, синтезу, узагальнення і виділення істотного. Ці учні без допомоги вчителя працювати не можуть. Ці учні не мають міцних опорних знань, що викликає утруднення в аналізі нового матеріалу.

Інша група  учнів, маючи в своєму розпорядженні  необхідні дані в навченості, не завжди бажає і не завжди уміє працювати. У них низька учбова працездатність. Потрібний ретельний контроль за їх діяльністю. Тільки завдяки ньому можна примусити їх ритмічно працювати, досягаючи позитивного результату в пізнавальній діяльності.

Не часто, але  зустрічаються учні, що мають низьку працездатність. Ці учні потребують спеціального підходу з боку педагогів.

Щоб організувати продуктивну діяльність учнів, необхідно  здійснювати на окремих етапах уроку  диференційоване навчання.

Багатьма педагогами на уроках і інших заняттях використовується диференційовано – групова форма учбової роботи. Вона припускає організацію діяльності по оволодінню знаннями різних груп учнів з урахуванням їх учбових можливостей.

Розглянемо, як диференційовано – групова форма роботи може включатися в процес навчання. При формуванні знань, вона використовується в комплексі з фронтальною. Робота організовується таким чином. Викладач спочатку висловлює матеріал всім. Потім учням першої, другої груп пропонує працювати з іншими джерелами знань, а учням з середніми і низькими навчальними можливостями, тобто третьою, четвертою груп розбирає матеріал повторно, уточнюючи окремі моменти, ще раз аргументуючи основні положення. На цьому етапі учні з середніми і низькими учбовими можливостями, відповідаючи на питання вчителя, узагальнюють і систематизують знання. Учні з високими учбовими можливостями, що відрізняються пізнавальною самостійністю, розширюють і поглиблюють знання. Для них звичайна відтворююча діяльність разом зі всіма - малоефективна. Робота ж над додатковими джерелами збагачує їх знання, ефективно сприяє формуванню умінь і навиків.

Залежно від складності учбового матеріалу, загального рівня підготовленості учнів можливий і інший спосіб диференціації навчання. На окремих етапах уроку доцільно учням з вищими учбовими можливостями давати спеціальні завдання, а з основним складом класу працювати над одним завданням. Пояснивши учбовий матеріал всім, викладач дає особливе завдання трьом – п'яти учням з вищими учбовими можливостями, а зі всіма ще раз розбирає тільки що пояснений матеріал. Така форма диференціації виправдана при вивченні важкого матеріалу [72, 63].

При вивченні легкого  матеріалу можна спочатку пояснити всьому класу, а потім побудувати роботу диференційовано: всім учням, окрім  слабких, дати завдання для спільної роботи, а слабким пояснити матеріал повторно.

При закріпленні, вдосконаленні знань диференційовано – групова форма йде за ланковою або фронтальною. Зазвичай на тих уроках, де пануючими є методи усного закріплення знань, відповідають учні з високими можливостями. Слабкі тільки слухають. Як тільки вчитель починає їх привертати до бесіди, сильні не отримують задоволення. Витрачається багато часу. У цій ситуації доцільно учням першої, другої груп давати завдання, щоб вони працювали над джерелами (вибирати матеріал, записувати його, складати проекти і т.д.), а з учнями третьою, четвертою груп ще раз розібрати матеріал, що вивчається. Найчастіше відбувається методом бесіди, в ході якої слабкі учні ставляться в активну позицію.