Групова робота

 

Перш ніж вводити до структури уроків різні види групової учбової діяльноcті, потрібно навчити молодших шкoлярів спільної роботи, співпраці, тому що учні не мають досвіду роботи в малих групах. Формування вмінь такої роботи потрібно починати у фронтальній роботі. Доцільно, як пропонує Г. О. Цукерман, провідним засобом навчання обрати організацію дискусії на уроці. Дискусія найбільш оптимально має забезпечити рішення висунутих на даному етапі навчальних завдань. Вона відрізняється від звичайної бесіди тим, що учні вступають в опосередковане спілкування один з одним. Якщо в бесіді учню дoстaтньo висловити правильно положення, вчитель оцінює його, а часто і пояснює це положення замість учня, то в дискусії учню доводиться самостійно обґрунтовувати свою точку зору [71, 114].

У процесі соціалізації, виховання і розвитку особистості дитини важлива роль відводиться вчителю – професіоналу. Організуючи групову учбову діяльність молодших школярів, учитель має створити сприятливі умови для сприймання учнями групового навчального завдання та забезпечити умови для його успішного розв'язання.

Щоб визначити місце  групової діяльності на уроках, педагогу варто проаналізувати зміст навчального матеріалу з кожного предмета, визначити види групової діяльності, підготувати завдання для групової роботи молодших школярів. Визначаючи завдання для групової роботи, треба враховувати обсяг завдань, рівень складності за навчальними можливостями учнів, міру допомоги з боку вчителя. Завдання як для усного опитування, так і для тренування у виконанні письмових робіт вчителі можуть брати із шкільного підручника. Вчителю треба ретельно скласти для учнів пам'ятки, інструкції.

Впровадження групової учбової діяльності потребує деяких додаткових витрат часу, оскільки необхідно підготувати багато матеріалу до уроку. 

Організовуючи групову діяльність на уроці, вчитель повинен дотримуватися таких вимог:

• чітко формулювати пізнавальні завдання;
• завдання мають бути проблемними, спонукати учнів до активності, до творчого мислення, до пошуку нових знань і нових способів дій;
• уважно спостерігати за ходом навчальної діяльності в малих групах;
• зосередити увагу на діяльності слабких учнів;
• заздалегідь інструктувати ланкових, спрямовуючи їх роботу в групі;
• не створювати ніякого змагання на швидкість викання завдань. 

Функція вчителя в  груповій учбовій діяльності – забезпечувати учням позицію справжнього суб'єкта навчання.

Керівна роль учителя  у навчальному процесі ніяким чином не зменшується. Він опосередковано керує і спрямовує роботу груп. Тому розумна вимогливість учителя повинна поєднуватися з гуманністю – не пропустити ту мить, коли дітям особливо потрібні допомога та увага. Отже, вчитель має можливість більше уваги приділяти конкретній групі: послухати, як проходить опитування, з'ясувати, як консультант керує виконанням групового завдання, допомогти в разі потреби. Завдяки цьому, якщо якась із груп відчуває певні труднощі під час виконання спільного завдання, вона може розраховувати на консультацію вчителя. Він ретельно вивчає записи в облікових картках консультантів, робить відповідні висновки.

 У груповій учбовій діяльності вчитель повинен стати невидимим диригентом, який вміє вчасно почути, помітити, виправити, підтримати кожного учня, організувати співпрацю дітей [57, 85].

Образна, емоційна мова вчителя допоможе сформувати в учнів уміння запитувати і відповідати, поступово підготувати учнів до навчального діалогу.

Готуючись до групових занять в класі, вчитель разом з пошуком нового матеріалу, продумуванням плану і ходу уроку, підготовкою наочної допомоги повинен виконати мінімум п'ять додаткових операцій:

• продумати, які елементи учбового процесу і якого роду учбовий матеріал слід пропрацювати фронтально, який – у формах індивідуального навчання, а що доцільніше ставити  для вивчення в групі;
• підготувати завдання для кожної групи, враховуючи як характер матеріалу, так і можливості групи;
• при диференційованій груповій роботі продумати індивідуальні завдання для кожного учня, природно, заздалегідь ретельно проаналізувавши рівень його знань і здібностей, а також особливості засвоєння їм учбового матеріалу;
• продумати, чи слід вносити зміни до складу груп і в їх керівництво;
• підготуватися до інструктажу старост.

Таким чином, групова  форма учбової діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг. 

Упровадження групових технологій розвитку в умовах реального навчального  процесу в середній загальноосвітній школі дозволяє зробити такі висновки:

• спільна навчальна діяльність веде до більш ефективного, творчого засвоєння нового матеріалу, а також успішного розв’язання важких проблем;
• групове співробітництво підвищує індивідуальну продуктивність учнів з низькими показниками інтелекту, що виявляється в підвищеній активності цих учнів при розв’язанні задач;
• учні засвоюють більше інформації порівняно з індивідуальною діяльністю; розвивається учбова діяльність (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль), різко підвищується ефективність групової творчості при виконанні завдань;
• раціональне чергування індивідуальної та групової роботи підвищує ефективність спільного вирішення проблем.

Слід відзначити, що при груповій формі учбової діяльності формується особистість, більш пристосована до майбутньої професійної діяльності.

 

4. Використання групової учбової діяльності

у початкові  школі

Перш ніж перейти  до ґрунтовного розгляду інтерактивних  навчальних технологій та інтерактивного уроку спробуємо з’ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємось підходами, запропонованими Я. Голантом ще в 60-х рр. ХХ ст. і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі.  Я. Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання в залежності від участі учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін „пасивна” є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов’язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта – учня, інакше досягнення результату навіть мінімального неможливе. В даній класифікації Я. Голант скоріше використовує „пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності при майже повній відсутності самостійності і творчості [56, 9].

До цієї класифікації ми додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який однак має  свої закономірності та особливості.

1. Пасивна  модель навчання.

Учень виступає в ролі „об'єкта” навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання відносяться методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворююче опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують яких-небудь творчих завдань.

2. Активна  модель навчання.

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає „суб'єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), питання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна  модель навчання.

Слово „інтерактив” прийшло  до нас з англійської від слова  „interact”, де „inter” – це взаємний і „act” – діяти. Таким чином інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка переслідує конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці) де і учень і вчитель являються рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і умінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія  виключає як домінування одного учасника навчального процесу на іншими, так і однієї думки над іншою. В ході інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з

 

Для прикладу можна розглянути досвід організованої А. Рівіним (1878 – 1944 рр.) у 1918 році в м. Корін (між Києвом та Житомиром) школи, в якій учні різного віку, навчаючись у парах змінного складу, проходили за один рік програму 3 – 4 років навчання. В школі навчалось одночасно близько 40 дітей віком від 11 до 16 років. Уроків як таких в школі не було. За гарної погоди діти навчались в саду, на свіжому повітрі. Під час занять вони вільно рухались, розмовляли один з одним. В основу методики А. Рівіна була покладена ідея „навчаючи інших, навчайся сам” [60].

Незважаючи на те, що ці нові методи навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувались у школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Вже перший досвід їх застосування виявив певні проблеми та складності: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу учіння.

Подальшу розробку елементів  інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів – новаторів 70-80-х рр.          (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкова та ін.), теорії розвивального навчання. Однак у радянські часи, в умовах нав'язування комбінованого уроку, творчість окремих педагогів була скоріше виключенням ніж правилом.

В Західній Європі та США  групові форми учбової діяльності учнів активно розвивались та вдосконалювались. В кінці ХХ ст. інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американської школи, де їх використовують при викладанні різноманітних предметів. Дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у         80-х рр. показують, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, але й на його почуття, волю (дії, практику). Результати цих досліджень були виражені в схемі 1.4., що отримала назву „Піраміда навчання” [56, 13].

 

 

Схема 1.4.

                                Піраміда навчання

 

 

Ці дані цілком підтверджуються  дослідженнями сучасних російських психологів. За їх оцінками старший  школяр може читаючи очима запам’ятати 10% інформації, слухаючи 26%, розглядаючи – 30%, слухаючи і розглядаючи – 50 %, обговорюючи – 70%, особистий досвід – 80%, спільна діяльність з обговоренням – 90%, навчання інших – 95 %.

Понад 2400 років тому, Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію [56, 35].

Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова великого китайського педагога можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю я починаю  розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю я набуваю  знань і навичок.

Коли я передаю  знання іншим я стаю майстром [56, 36].

Набагато важливіше  навчити, ніж просто розповісти. Хоча останній метод простіший, доступніший і, безумовно, швидший. Ви можете швидко повідомити учням те, що вони повинні знати і вони забудуть це ще швидше.

Процес навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх, стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання.

Отже, групова діяльність – це інтерактивна модель навчання учнів. Так, робота учнів у групах та парах, взаємонавчання учнів у парах змінного складу, дає разючі результати. Та взаємонавчання учнів також має і свої слабкі сторони, які необхідно враховувати, використовуючи цю технологію [63, 106]. (Див. таблицю 1.2.)

Таблиця 1.2.

Переваги та недоліки застосування групової учбової діяльності

ПОЗИТИВНІ СТОРОНИ	СЛАБКІ СТОРОНИ
Вчитель отримує можливість більш раціонально розподілити свій час, допомагаючи активніше дітям активно зі спеціальними проблемами – особистісними та  інтелектуальними.	Важко налагодити взаємо навчання як постійно діючий механізм.
Вчитель менше часу змушений витрачати на подолання труднощів  з дисципліною.	Дорослим важко контролювати процес взаємо навчання, а результат не завжди ефективний.
Учні ставляться до вчителів з більшою повагою.	За невдалого навчання необхідно перевчати учня школяра  – вчителя (і його самого), що потребує додаткового часу.