Художньо – мовленнєвий розвиток дошкільників як психолого – педагогічна проблема

На думку С. Русової, у творі для дітей має передаватися рух, бо «тільки рух цікавить дітей»; героями мають бути знайомі дітям істоти, а конфлікт у їхній поведінці - такий, «який може зворушити дитину» [16, с.90].

Отже, більшість методичних вказівок щодо організації художньо-мовленнєвої  діяльності дітей, які були висловлені С. Русовою, є актуальними й сьогодні.

Розробляючи питання розвитку мовлення дітей дошкільного віку, автор дещо перебільшувала роль спадковості й середовища і водночас правильно застерігала вихователів від переоцінки слова як основного методу впливу на дитину. Вона зазначала, що за словами дитина має бачити конкретні реальні предмети, образи. «Слова і поняття, що не пов'язані з реальним досвідом, а також велика кількість словесних образів, які дитина не в змозі охопити, складне за своєю формою мовлення дорослих можуть призвести до втрати нею почуття реальності» [22, с.36]. Зауважимо, що означене положення не втратило своєї актуальності й на сучасному етапі.

Особливу увагу звертала вчена  на техніку художнього читання й  розповідання дітям, адже від цього  залежить сприймання і розуміння  дітьми тексту. У цьому зв'язку вихователь має добре володіти виразними засобами читання. Водночас Є.О.Фльорина застерігає, що емоційність, виразність, без яких неможливе читання і розповідання, є своєрідними, умовними: «жива інтонація, жест, міміка, рухи—все має викликати в уяві дитини-слухача живий образ і схвильованість» [22, с.303].

Н. Ветлугіна розробила теоретичні позиції дитячої творчості, які вона розглядала як у зв'язку із «зрілим мистецтвом», так і в сенсі педагогічно обумовленого явища. Зауважимо, що термін «дитяча творчість» учена використовувала  переважно до дітей старшого дошкільного віку. Водночас автор зауважувала, що в дітей 2-5 років виникають передумови до продуктивної творчості, тобто спостерігається «виникнення елементів художньо-образного втілення в малюнку, грі- драматизації, розповіді, пісні» [23, с.34].

Н. Ветлугіна відзначає  досить широку диференціацію індивідуальних творчих проявів. Окремі діти легко  і швидко засвоюють способи творчих  дій і домагаються результатів, які навіть перевищують вікові норми. Такі діти вимагають індивідуальної роботи і створення для них оптимальних умов для творчого розвитку [23, с.35].

Н. Карпинська досліджувала місце художнього слова у вихованні дітей. Автор розкриває специфіку сприймання й розуміння дошкільниками художніх творів; специфіку роботи з казкою, виховання в дітей оцінного ставлення до казкових героїв; усвідомлення дітьми моралі казки; методику організації проведення ігор-драматизацій.

Так, досліджуючи особливості  сприймання дітьми змісту художніх творів, Н. Карпинська підкреслює важливість повторного читання художніх текстів. Повторність необхідна для закріплення й поглиблення сприймання художнього твору. Не кожен твір засвоюється з першого читання, розповідання, багато чого доходить до свідомості й почуттів дитини лише при повторному читанні. Пропонує складати "план художнього читання й розповідання на одне заняття за принципом тематичної єдності або єдності образів» [9,с.43] Автор підкреслює нестійкість дитячих емоцій і необхідність їх підтримувати та поглиблювати: «Потрібно вести дітей від емоційного сприймання казки до осмислення її ідейного змісту» [9, с.63]

А. Богуш вивчала особливості оцінних суджень дітей старшого дошкільного віку в процесі сприймання художніх текстів [3].

О. Монке досліджувала формування оцінних-суджень у дітей старшого дошкільного віку в художньо-мовленнєвій діяльності, на підставі чого було визначено й реалізовано провідні принципи і педагогічні умови ефективного формування в дітей оцінно-етичних суджень [12].

Вченими досліджувалися різні аспекти розвитку мовлення дітей засобами художнього слова й образотворчого мистецтва, а саме: навчання дітей розповіді за ілюстраціями (О. Білан); розвиток зв'язного мовлення в театрально-ігровій діяльності (М. Водолага); збагачення словника дітей лексикою поетичних творів Марійки Підгірянки (Н. Кирста); розвиток мовлення засобами образотворчої діяльності (С. Ласунова, Т. Постоян); розвиток мовлення засобами українського фольклору (Л. Березовська, Н. Луцан, Ю. Руденко, О. Трифонова, Л. Фесенко).

Експериментальні дані, що були здобуті українськими вченими, збагатили методику організації художньо-мовленнєвої діяльності в сучасних дошкільних закладах.

Таким чином, аналіз джерел та результати нашого дослідження показують, що на сучасному етапі художньо-мовленнєва діяльність розглядається не тільки як засіб формування виразності й образності мовлення, але й як засіб розвитку творчих здібностей дітей.

 

 

          1.2. Сутність і характеристика художньо – мовленнєвої діяльності.

 

Серед розмаїття видів  діяльності в дошкільній педагогіці виокремлюють художньо-мовленнєву діяльність.

Художня (естетична діяльність)—це  специфічний вид практично-духовної (твори мистецтва, фольклор, дизайн, література тощо) і духовної (естетичне  споглядання, естетичне сприймання, естетичне міркування і т. ін.) діяльності. Усім різновидам діяльності притаманне естетичне, художнє начало — здійснювана в певній формі «творчість за законами краси», що приносить людині високу духовну насолоду. Через неї людина вступає в певні зв'язки із зовнішнім світом, в естетичні відносини з дійсністю, змінюючи при цьому саму себе, свої здібності, внутрішній світ [13, с.83].

Мовленнєва діяльність—це  форма спілкування, що опосередкована мовленням, складається з мовленнєвих  дій і мовленнєвих операцій; передбачає фази орієнтування в ситуації спілкування, планування (внутрішнє програмування), реалізації і контролю мовлення. Мовленнєва діяльність охоплює процеси породження і сприймання повідомлень з метою подальшого спілкування, регулювання й контролю власної діяльності, власного мовлення [4, с.43].

Художньо-мовленнєва діяльність дітей є складовою як художньої, так і мовленнєвої діяльності. Художня діяльність об’єднує три важливі компоненти, пов’язані з літературним мистецтвом: сприймання, виразне читання й переказ та словесну творчість. Мовленнєва діяльність охоплює процеси сприймання повідомлень з метою подальшого спілкування, регулювання й контролю за власною діяльністю, власним мовленням. Відтак,

художньо-мовленнєва діяльність дошкільника – це діяльність, що пов’язана зі сприйманням літературних творів, їхнім виконанням, відтворенням, яка супроводжується образним, виразним мовленням та словесною творчістю і спрямована на самореалізацію дитини в період її дошкільного дитинства [4, с.2].

Науковці визначають, що ключовими засобами формування художньо – мовленнєвої діяльності дітей є ознайомлення з літературними творами різних жанрів, які включає в себе художньо-мовленнєва діяльність. Також дослідники підкреслюють її надзвичайне значення в процесі якої створюються сприятливі умови для розвитку культури мовлення дітей. Визначимо сутнісні й процесуальні характеристики художньо-мовленнєвої діяльності. Автори визначають її як діяльність, яка пов’язана із сприйманням літературних творів, їх використанням, відтворенням, що супроводжується образним, виразним мовленням, словесною творчістю. Художньо-мовленнєва діяльність створює сприятливі умови для мовленнєвого самовираження дітей дошкільного віку [5, с.98-99].

Водночас, на думку А. Богуш, художньо-мовленнєва діяльність є важливим засобом формування культури мовлення, яка створює надзвичайно сприятливі умови для формування якостей зв’язного мовлення. Вона також є одним зі способів самовираження маленької дитини. Художньо-мовленнєва діяльність відбувається в організованих формах і просто за ініціативою дітей, поза спеціальних занять. Незважаючи на різноманітність форм прояву художньої, мовленнєвої, ігрової та пізнавальної активності дошкільників, є те, що об’єднує всі ці прояви, – це словесна творчість. Художньо-мовленнєва діяльність виявляє себе через сюжетоскладання, казкові, ігрові діалоги; складання казок, оповідань, віршів; а також мовні ігри, що засновані на гумористичних творах. Ця діяльність базується на досягненнях, знаннях, досвіді дитини, що вона здобула в процесі навчання [4, с.103].

Художньо-мовленнєва діяльність, за твердженням Н. Гавриш є полікомпонентним утворенням, в якому можна виділити чотири складові:

• Сприймання на слух та розуміння дітьми змісту художніх творів;
• Відтворення змісту та виконавча діяльність (декламування, читання за ролями тощо);
• Театралізована діяльність (інсценування, театральні вистави);
• Творчо-імпровізаційна діяльність (ігри-драматизації, ігри за сюжетами літературних творів, словесно-поетична творчість).

Між компонентами художньо-мовленнєвої  діяльності - виконавчою діяльністю і  творчістю існує міцний зв´язок. Перший вимагає творчого прояву, тільки за таких умов, на думку автора, у виконанні (переказі, інсценуванні) дитина виявляє свою індивідуальність, своєрідність власного художнього бачення  [4, с.45-47].

Одним із видів  дитячих діяльностей є художньо-мовленнєва, яку ми розуміємо як специфічний вид діяльності, пов’язаний із сприйманням, розумінням і відтворенням дітьми змісту художніх творів у різних видах ігор

(музичних, театралізованих, словесних, дидактичних, іграх-драматизаціях і т.ін.) і театралізованих дійств; це продуктивно-естетична діяльність (музична, образотворча, конструктивна), що супроводжується образним мовленням та у процесі якої використовуються різні жанри художнього слова в музичному супроводі.

Схема 1. Структура  художньо – мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку

 

 

 

 

 

 

Як бачимо зі схеми, художньо-мовленнєва діяльність охоплює різні

види діяльності художньо-естетичного  спрямування; мовленнєво-ігрова, театрально-мовленнєва, художньо-ігрова, конструктивно-мовленнєва, поетично-мовленнєва, образотворчо-мовленнєва, музично-мовленнєва. Результатом художньо-мовленнєвої діяльності є сформованість художньо-мовленнєвої компетенції.

Художньо-мовленнєва компетенція – це комплексна характеристика особистості, полікомпонентне утворення, чинниками якого є когнітивно-

мовленнєва, поетично-емоційна, виразно-емоційна, оцінювально-етична, театрально-ігрова, компетенції. Окремі компоненти кожного з означених видів компетенцій виступають показниками готовності дитини до здійснення художньо-мовленнєвої діяльності.

Когнітивно-мовленнєва компетенція - наявність певних знань у дітей  про письменників та їхні твори в  межах програми вікової групи: здатність  відтворити зміст знайомих творів, назвати автора твору, впізнати твір за його уривком чи ілюстрацією до нього; прочитати напам'ять вірш; пригадати загадки, прислів'я, скоромовки, лічилки.

Виразно-емоційна компетенція - вміння виразно та емоційно передати зміст художнього твору, дотримуючись адекватних засобів виразності; вдало поєднуючи мовні та немовні засоби виразності.

Поетично-емоційна компетенція - здатність дітей виразно читати вірші, впізнавати автора вірша, здійснювати  художній аналіз віршів (знаходити  повтори голосних, приголосних звуків, римовані рядки, добирати рими тощо).

Оцінювально-етична компетенція - здатність дитини свідомо аналізувати  поведінку героїв художнього твору, висловлювати своє ставлення до них, мотивувати свої моральні та естетичні  оцінки

Театрально-ігрова компетенція - наявність у дітей умінь і навичок самостійно розігрувати зміст знайомих художніх творів у театралізованих іграх, іграх-драматизаціях, іграх за сюжетами літературних творів, інсценувати твори в театральних виставах.

Різні види компетенцій  художньо-мовленнєвої діяльності формуються впродовж перебування дітей в дошкільному закладі від молодшої до підготовчої груп [6, с.67-68].

Для кожного  періоду дошкільного дитинства характерна специфічна за метою, завданнями, змістом цілеспрямована робота з виховання читацької культури дітей, формування художньо-естетичного сприймання та любові до літературного мистецтва (Н.Гавриш) [7].

В.Любашина, описуючи хід дисертаційного дослідження, відзначала, що діти з задоволенням брали участь у розігруванні жартівливих інсценівок за змістом художніх творів. Жартівливі вірші допомагають розвивати виразність, точність, влучність мовлення дітей, а також сприяють формуванню поетичного смаку, виховують інтерес до краси українського художнього слова.Після розігрування інсценівок дітям можна запропонувати обговорення, під час якого визначити головних героїв, охарактеризувати їх, добираючи для цього влучні слова та образні мовні вислови з художніх творів. Такий вид роботи передбачає стимулювання висловлювань дітей орієнтуючись на власний досвід; організацію мовленнєвої колективної творчості [11, с.160-168].

Дітей дошкільного віку знайомлять з різними жанрами  літератури та усної народної творчості: оповіданнями, казками, віршами, народними  байками, малими фольклорними формами. Розуміння специфічних особливостей жанру (стилістичних, композиційних, мовних) робить сприймання більш свідомим та глибоким.