Методика використання творів живопису як засобу естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту

ВП «Стахановський факультет  Луганського університету імені  Тараса Шевченка»

Кафедра психолого-педагогічних дисциплін

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

З дошкільної педагогіки

 

На тему «Методика використання творів живопису як засобу естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва»

 

 

 

 

 

Студента(ки) 5 курсу групи 13RE711

Напряму підготовки «педагогічна освіта»

Спеціальності дошкільна  освіта

Бойнової Н.

Керівник Ткачук Т. С.

 

Національна шкала___________

Кількість балів:_______ Оцінка ECTS______

 

 

 

 

 

 

 

2013 рік

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Психолого-педагогічні  основи естетичного виховання молодших школярів 6

1.1 Поняття та педагогічний зміст  естетичного виховання 6

1.2 Педагогічні умови реалізації  завдань естетичного виховання 17

Розділ ІІ. Дослідження особливостей естетичного виховання учнів  початкових класів засобами живопису 26

2.1 Твори живопису як засіб естетичного  виховання молодших школярів 26

2.2 Методика експериментального дослідження 37

2.3 Аналіз результатів експериментального  дослідження 45

Висновки 49

Додаток 52

Список використаної літератури 53

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Глобалізація як провідна ознака сучасності та соціокультурні процеси в Україні, що формуються на ґрунті багатовікових вітчизняних  традицій і в загальному контексті  європейської та світової інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські  фундаментальні демократичні цінності громадянського суспільства зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних засад художньо-естетичного виховання  школярів. Нові тенденції розвитку культури інформаційного суспільства, пов'язані з глобальним поширенням мистецтва, не можуть не впливати на систему  освіти та виховання, яка в усі  часи гнучко реагувала на соціокультурні умови і потреби.

Естетичне ставлення школярів до світу, до різних видів мистецтва  формується переважно під впливом  стихійних факторів соціального  оточення, зокрема творів образотворчого мистецтва, які посідають занадто  скромне місце в загальноосвітніх навчальних закладах. Тому шкільна  освіта у відриві від усієї  системи позаурочної та позашкільної виховної роботи об'єктивно не може реалізувати необхідний комплекс культуротворчих  функцій, притаманних мистецтву [3, 25].

Сьогодні набуває все  більшого визнання розуміння того, що реальність світу створюється  багатьма голосами культур із власними дискурсами. Для нового імовірнісного  стилю мислення характерне прийняття  культурної різноманітності, "консенсусної або соціальної раціональності", яка виникає в результаті обговорення  різноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативних перспектив.

Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичний досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення  до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність [31, 22].

Естетика в педагогічному  відношенні належить до понять багатопланових. Тому й естетичним вихованням називається  цілеспрямоване формування естетичного  ставлення до життя, праці, громадської  діяльності, природи, мистецтва, особистої  поведінки.

А естетичне виховання  в початковій . школі трактується  як цілеспрямований, організований  процес формування у дітей розвиненої естетичної свідомості, художньо-естетичного  смаку, здатності сприймати, творити  й цінити прекрасне, поводитись культурно, ґречно і достойно [8, 64].

Систематичний естетичний вплив  на учнів у початковій школі сприяє формуванню в них естетичних почуттів, смаків, поглядів і художніх здібностей, вміння здійснювати це практично.

Таким чином, в естетичному  вихованні помітно виділяється  велика педагогічна місія мистецтва. І це закономірно. Однак пізнання мистецтва у всіх його видах і  жанрах настільки багатогранне і  своєрідне, що воно виділяється із загальної  системи естетичного виховання  як особливий його компонент. Виховання  дітей засобами мистецтва становить  предмет художнього виховання [15, 64].

Отже, сучасні загальноосвітні  школи мають стати осередками виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості, виховання  людини, що характеризується високою  емоційно-естетичною культурою.

Зважаючи на те, що естетичне  виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва значною  мірою здійснюється у процесі  сприймання і виконання творів живопису, актуальність та недостатня розробленість  проблеми зумовили вибір теми курсової роботи «Методика використання творів живопису як засобу естетичного виховання молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва».

Об’єкт дослідження  – процес естетичного виховання молодших школярів.

Предмет дослідження  – використання творів живопису як засобу естетичного виховання учнів початкових класів.

Мета курсової роботи – теоретично узагальнити й експериментально перевірити ефективність використання творів живопису у процесі естетичного виховання молодших школярів.

Завдання дослідження:

• Вивчити стан дослідження проблеми у тематичній літературі.
• Визначити зміст, шляхи і засоби естетичного виховання школярів.
• Обґрунтувати методику естетичного виховання учнів початкових класів засобами живопису.
• Перевірити ефективність експериментальної методики.

Методи дослідження: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація теоретичних та даних; моделювання естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва; порівняння та узагальнення отриманих експериментальних даних; спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з вчителями та учнями; педагогічний експеримент.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, додатку, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Психолого-педагогічні  основи естетичного виховання молодших школярів

1.1 Поняття  та педагогічний зміст естетичного  виховання

В суспільстві постійно здійснюється розвиток і зміна явищ матеріальної і духовної культури у взаємодії  їх змісту та форми. Людина відображає реальну дійсність у єдності  і протилежності не тільки раціонально, за допомогою узагальнень і понять, а й емоційно, шляхом створення  художніх образів. Їх естетичне ставлення  характеризується категоріями прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного, потворного. Естетика як наука вивчає суть і  закономірності розвитку естетичних явищ в природі, суспільстві і людській діяльності.

Реально оцінити оточуючі явища, дати їм свою оцінку зможе тільки людина з високим рівнем сформованості  естетичної культури. Термін "культура" (від лат. cultura - оброблення, виховання, освіта, розвиток, шанування), специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, уявлень в продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм і закладів, в духовних цінностях, в сукупності ставлення людей до природи, між собою і до самих себе [33, 19]. Культура характеризує також особливості свідомості, поведінки й діяльності людей в конкретних сферах суспільного життя ("культура праці, екологічна культура, політична культура").

В культурі може фіксуватися  спосіб життєдіяльності всього суспільства  в цілому (суспільна культура), соціальної групи (наприклад культура класу), чи спосіб життєдіяльності окремого індивіду (особиста культура). Поняття "культура" пройшло довгий час, з`явившись в  європейській суспільній думці лише в другій половині XVIII ст. Спочатку воно являло собою цілеспрямований вплив  людини на природу, потім виховання  й освіту самої людини, пізніше  воно стало показником особистої  досконалості людини. В епоху Відродження  під досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалу людини, а надалі - ідеалу просвітителів.

Культура включає в  себе не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми права й моралі), а й  суб`єктивні людські сили і здібності, що реалізуються у діяльності (світогляд, знання й уміння, виробничі й професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного  і морального розвитку, способи і  форми взаємного спілкування  людей в колективі і суспільстві).

Культуру зазвичай поділяють  на матеріальну і духовну відповідно до двох основних видів виробництва - матеріального і духовного. Найбільше  цікавить духовна культура людини, а точніше - естетична культура, що є предметом дослідження естетики. Являючись філософською наукою, естетика вивчає два взаємопов`язані кола явищ: сферу естетичного, як специфічне виявлення ціннісного ставлення  людини до світу і сферу художньої  діяльності людей. Естетика - наука  про національно, класово, історично  зумовлену суть загальнолюдських цінностей, їх створення, сприйняття, оцінку і  опанування [51, 8].

Згідно з положеннями, висловленими в естетиці, природа  естетичного і його різноманітність  у реальності і мистецтві, принципи естетичного ставлення людини до світу, суть і закономірності мистецтва - такі основні питання естетики. Тільки людина з високим рівнем естетичної культури пізнає світ за найбільш загальними принципами опанування світу за законами краси. Якщо розглядати естетичну культуру як частину культури суспільства, то слід зазначити, що вона характеризує стан суспільства з точки зору його здатності забезпечувати розвиток мистецтва й естетичних відносин.

Естетична культура - системне утворення, що має складну структуру. "Системоутворюючим елементом  естетичної культури являються естетичні  відносини і відповідна їм система  естетичних цінностей. До структурно-функціональних елементів естетичної культури належать: сукупність функціонуючих в суспільстві  художніх цінностей, в яких об`єктивовані естетичні відносини і цінності; професійно-спеціалізована група діячів культури, що забезпечує їх функціонування; технічні засоби виробництва, тиражування і комунікації художніх цінностей; інститути, що знаходяться під контролем суспільства (музеї, театри, бібліотеки, клуби), що забезпечують функціонування естетичної культури й управління нею" [15, 37].

Вчені, філософи, педагоги, літературознавці сходяться в тому, що функціональну  структуру естетичної культури слід відрізняти від її складу, який утворюють  самостійні сфери естетичної діяльності. Ядром естетичної культури є мистецтво, як діяльність, що породжує художні  і об`єктивізує естетичні цінності. Елементами естетичної культури є художня самодіяльність, народне мистецтво, фольклор, архітектура, дизайн, художня література і таке інше.

Естетичні принципи, вироблені  в дизайні, поширюються на організацію  природного середовища, ландшафти якої набувають і самостійну естетичну  цінність, так виникає логічна  естетика. Вчені О.О.Бєляєв, Н.І.Киященко, Н.Л.Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплює й соціальну сферу життєдіяльності людей: культуру побуту, дозвілля. Як бачимо, естетична культура характеризує не тільки суспільство, а головне - індивіда. "Для того, щоб стати суб`єктом естетичної культури, людина повинна оволодіти системою естетичних відносин і цінностей, що склались".

Як частина культури суспільства  естетична культура соціально обумовлена й наділена певною стійкістю традицій і цінностей. Естетична культура передбачає звернення мистецтва  до інтересів і потреб народу, забезпечення державою умов для вільної художньої  творчості кожній людині, для всебічного залучення в різні види естетичної діяльності, перетворення цінностей  світової художньої культури в духовний здобуток народу [19, 357].

Останнім часом у літературі поняття "естетична культура" утвердилось як загальна характеристика рівня засвоєння й перетворення світу й самої людини за законами краси. Вона органічно включає в  себе як всі елементи естетичного  духовного споглядання, так і  всі здібності естетичної творчості. В загальному вигляді визначаючи естетичну культуру, можна погодитись з філософом М.С.Каганом, який розглядає її як систему "засобів і продуктів, за допомогою яких людина естетично опановує світ".

Естетичне опанування світу  об`єднує в своєму змісті такі тісно  пов`язані процеси, як його сприйняття, духовна переробка й практичне  перетворення у відповідності з  потребами суб`єкта. Виходячи з цього, ми будемо розглядати естетичну культуру особистості як органічну єдність  розвитку естетичної свідомості людини і її здібностей до естетичної творчості  в різноманітних видах життєдіяльності. Таким чином, структуру естетичної культури складає естетична свідомість і естетичні здібності до творчості.

Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина  естетичного смаку) і естетично  розвинений розум, або інтелект (раціональна  частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання) [43, 118].