Методика використання творів живопису як засобу естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва

Досвід наукових пошуків  О.В.Гулиги, котрі висловлені в його праці "Принципи естетики", свідчить, що естетичне сприйняття розвивається успішно, коли здійснюється систематичне спілкування з творами мистецтва. В процесі естетичного сприйняття нерідко виникають судження про побачене і почуте. Естетичні судження пов`язані з генетичною оцінкою всього твору, його змісту, втілення в художніх образах. Естетичні судження фіксують в словах те, що являється джерелом і суттю естетичних переживань. В естетичному сприйманні твору мистецтва визначається дві властивості:

1) безпосередність естетичного  сприймання;

2) його цілісність [19, 121].

Безпосередність – важлива  якість повноцінного естетичного сприймання. Адже саме наочне, чуттєве, образне  вираження ідеї у словах, у звуках, кольорах складає специфіку мистецтва  в порівнянні з науковим пізнанням.

Під цілісністю сприймання твору розуміють осягнення його як єдності. Людина, що сприймає художній твір, повинна вміти завжди відчувати  у творі єдину лінію розвитку, яка втілює ідейний зв`язок окремих  частин, епізодів подій. Естетичне сприймання учнів розвивається по мірі зростання його загальної культури, розширення кола знань в культурі, науці, літератури, мистецтві. Для естетичного сприймання має значення і розумове зростання школяра, його навички аналізу, синтезу, порівняння.

Безпосередність естетичного  сприйняття тісно пов`язана з  чуттєвістю людини. Розвинена естетична  чуттєвість забезпечує людині можливість чуттєво пізнавати, засвоювати такі життєво важливі для неї властивості  предметів, в яких їх суть виражається  з найбільшою повнотою, впорядкованістю, організованістю, тобто забезпечує можливість пізнання і оцінки предмета одночасно. Причому таке чуттєве  пізнання-оцінка здійснюється незалежно  від безпосередніх утилітарних  цілей. Як правило, такого роду естетичне  опанування світу здійснюється на стадії споглядання активності особистості, чуттєвого його сприйняття.

Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення  до оточуючого світу і до самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття. Чим тонші почуття  і сприйняття, чим більше бачить і чує людина в оточуючому світі  відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше виражається емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний  діапазон, який характеризує духовну  культуру людини [46, 65].

Аналіз життєвих ситуацій свідчить про те, що одна і та ж  подія одну людину вимушує хвилюватись, переживати естетичну насолоду, а  й іншу залишає байдужою, не викликає ніяких емоцій. Що ж це таке - емоції? 
Емоційна сфера як складне і багатогранне явище вивчається в психології з різних сторін, проблематика досліджень досить широка. Питання про виникнення і функції емоцій вивчались У. Джемсом, Ж.П. Сартром, П.К. Анохіним, П.В. Симоновим, П.В.Якобсоном та ін.

Наприклад О.С. Никифоров розглядає емоції, як "узагальнені чуттєві реакції, що виникають у відповідь на різноманітні за характером екзогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, що обов`язково спричиняють певні зміни в фізіологічному стані організму".

К.К. Платонов на відміну  від попереднього визначення, вважає, що емоції відбивають певні об`єктивні  відносини між предметами і явищами  реального життя та потребами  людини і тому в свідомості вони викликають не образ предмета, а  переживання.

П.В. Симонов відносить емоції до людських потреб. Він вважає, що емоції - це відображення мозком людини і тварини якоїсь актуальної потреби людини (її якості й величини) і вірогідності (можливості) її задоволення, яку мозок оцінює на основі людського і раніше набутого індивідуального досвіду.

Аналіз психологічної  літератури дозволяє говорити про те, що ряд вчених не розрізняють специфіки  емоцій і почуттів, тому визначають їх як синоніми. Емоціями або почуттями  називаються своєрідні переживання, що відтворюють ставлення людини до предметів оточуючого світу (Н.Д. Левітов), переживанням людиною свого ставлення до дійсності (Т.І. Єготов), психічні стани, що відображають суб`єктивні відношення індивіду до оточуючого середовища і самого себе (В.Я. Семке) [29, 42-43].

Останнім часом психологи  виступають проти ототожнення емоцій з почуттями і дотримуються думки  про те, що емоції - поняття, ближче до потреб, а почуття - ближче до переживань. Ми дотримуємося думки К.К. Платонова  про те, що почуття - складна форма  відображення, властива тільки людині, узагальнююча емоційне відображення й  поняття. Вони відображають ставлення  предметів і явищ до вищих потреб і стимулів діяльності людини як особистості. Почуття, до структури яких входять  і емоції, і поняття, соціально  зумовлені й історично сформовані. Вони відображають певні суспільні  відносини і тому загальні для  всіх видів діяльності, в тому числі  й естетичної. До них належать: радість  від діяльності, любов до неї, задоволення, естетичний інтерес і т. ін. Якщо емоції регулюють взаємовідносини  людини як організму з середовищем, то почуття регулюють її відносини  як особистості з іншими людьми, з суспільством.

На думку К.К. Платонова, почуття поділяються на моральні, інтелектуальні або пізнавальні  й естетичні. Пізнавальні почуття  виражаються в допитливості і цікавості, подиві й ваганні, впевненості й сумнівах, в зацікавленості новим і боязні його.

Естетичні почуття - це почуття  краси або, навпаки, потворного, брутального; почуття величі або низості, непристойності; почуття трагічного і комічного. Естетичні почуття тісно пов`язані з моральними (ставлення однієї людини до інших людей, до справи, до діяльності, до себе, патріотизм, віра).

За впливом на життєдіяльність  всі емоції поділяються на дві  групи:

- стенічні, що підвищують життєдіяльність організму і дієздатність людини;

- астенічні, що знижують  дієздатність людини [5, 231-232].

Добре організованим навчальним заняттям притаманні стенічні емоції, але в певних умовах і в окремих учнів можуть виявлятись і астенічні емоції. Емоційний тонус і переважання стенічних або астенічних емоцій може закономірно виявлятися в учнів в найрізноманітніших видах діяльності, іноді перетворюючись в їх особистісну й характерологічну рису.

Слід розрізняти три пари найбільш простих емоційних переживань: задоволення - невдоволення; напруга - вирішення; збудження - заспокоєння. 
Емоції задоволення або невдоволення біологічно розвивались як відображення зв`язку організму з зовнішнім середовищем і встановленням в процесі цього зв`язку вимог, які людина ставить до оточуючого середовища. В основі найпростіших емоцій лежать безумовні рефлекси. Більш складні переживання "приємного" і "неприємного" розвиваються у людини по принципу умовних рефлексів, як почуття. Емоції задоволення і невдоволення, що супроводжують виконання будь-яких дій, відіграють основну роль у перетворенні їх в звичку.

Звичайно, в жодному з  переживань учнів не доводиться зустрічатись тільки з однією із зазначених емоцій, але бачити їх дуже корисно для  розуміння емоційного життя учнів. Педагогічна робота повинна проводитись  в напрямку формування вищих позитивних моральних, пізнавальних і естетичних почуттів і витіснення ними негативних. Чим змістовніше наше естетичне  сприймання, тим змістовніше й  почуття, що його супроводжує.

Якщо витвір мистецтва  звинувачує, висміює зле, відстале в  житті, що викликає відразу, воно може викликати естетичну насолоду від  яскравості й майстерності художнього звинувачення [23, 31].

Емоційний відгук на витвір мистецтва завжди своєрідно забарвлений. При сприйманні твору мистецтва - радість, обурення, сум (за героїв), ненависть (до злодія), глибоке хвилювання з  приводу подій, що стались, потрясіння з приводу трагічної розв`язки обов`язково пов`язані зі своєрідною художньою радістю від глибокого  втілення в досконалій формі близької й важливої ідеї.

Таким чином, естетична насолода, що виникає в зв`язку з досконалістю художнього образу, тобто єдності  ідеї й її втілення - обов`язкова умова  естетичного сприймання [16, 26].

Раціональна частина естетичної свідомості особистості дозволяє людині інтелектуально пояснити й обґрунтувати своє чуттєве сприймання світу, дати йому оцінку, виробити ідеальний теоретичний  образ сприйнятого об`єкту. Найбільш повно і специфічно ця частина  естетичної свідомості виявляється  в умінні визначати закономірний зв`язок кількісних і якісних сторін предметів і явищ. Причому суспільна  практика сама виступає важливим джерелом мислення, всієї пізнавальної діяльності людини, основним критерієм її істинності. Розумна людина - це людина, яка вміє думати, розмірковувати, самостійно робити висновки про речі, людей, події, факти  з точки зору вищих норм і критеріїв  людської духовної культури, виявляти "силу судження", - за словами Іммануїла Канта. Для того, щоб жити, люди повинні задовольняти різноманітні потреби. "Потреба - це необхідність людини в певних умовах життя і розвитку".

Психолог В.В.Богословський  стверджує, що почуття підштовхують людину до активності. Щоб жити люди створюють і розвивають матеріальні  й духовні цінності. Потреби впливають  на переживання, мислення й волю людини. В зв`язку з задоволенням чи незадоволенням потреб, в залежності від способів і засобів їх задоволення людина переживає емоції напруженості або  заспокоєності, задоволення чи невдоволення.

Потреби - основна збуджуюча  сила пізнавальної та практичної діяльності людини. Згрупувавши потреби, можна  виділити матеріальні, духовні й  суспільні потреби. В основі такої  класифікації - принцип спрямованості  особистості на той чи інший об`єкт.

Духовні потреби - специфічно людські потреби. До них належать потреби в пізнанні й естетичній насолоді. Потреби в пізнанні бувають  загальні (пізнання світу як цілого) й приватні (пристрасть до пізнання специфічних явищ дійсності). На основі потреби в пізнанні утворюється  самостійна потреба в творчості. В цьому випадку пізнання стає не метою, а засобом задоволення  потреби в творчості [8, 64].

Потреба в естетичній насолоді посідає в житті людини значне місце. Дякуючи їй людина прагне зробити  працю, відпочинок, своє життя красивим. Милування естетичними цінностями в дійсності і мистецтві облагороджує особистість, підносить її. Це милування  може перерости в потребу художньої  творчості: тоді людина не тільки оволодіває готовими естетичними цінностями, а  й створює їх за законами мистецтва. "І духовні, і біологічні потреби  мають як мінімальний, життєво необхідний для людини рівень вдоволення, так  і більш високий, життєво не необхідний, наприклад "естетичні" рівні. Останні  є розкошем для людини, вони виникають лише при наявності сприятливих умов життя" [31, 67].

Причетність людини до вдоволення своїх естетичних потреб збагачує її індивідуальне життя, а завдання школи - формування цих потреб. Найвища  естетична цінність - краса - це максимальна  відповідність предмета людської потреби  в досконалості. Деякі вчені естетичні  потреби, так само, як і смаки, судження, погляди, естетичну оцінку включають  до змісту естетичного почуття.

Більшість же естетичне почуття  вважають реакцією людини на естетичні  властивості предметів дійсності  і явища мистецтва; естетичний смак - як конкретне вираження естетичного  почуття в оцінці естетичних явищ дійсності і мистецтва; погляди - як прийняті людиною достовірні ідеї, знання, теоретичні концепції й припущення. Вони слугують естетичним орієнтиром в поведінці, діяльності, відносинах. "Переконання - якісно вищий рівень поглядів. Це такі знання, ідеї, концепції, теорії, гіпотези, в які людина вірить, як в істину. Вона вважає реалізацію їх в житті необхідною і тому емоційно обстоює їх, готовий задля них постраждати, прагне захопити ними інших людей, робить вольові зусилля і практичні дії з метою їх здійснення. Органічною властивістю переконань є почуття. Відстоювання, захист, втілення переконань в життя тісно пов`язані з емоційними переживаннями людини" [5, 198].

Естетичні погляди виражаються  в естетичних смаках і судженнях. Власне, судження і є конкретним та прямим вираженням цих поглядів. В естетичних поглядах - передових  чи відсталих, науково обґрунтованих  чи ні, неминуче присутнє усвідомлене  розуміння того, що людина вважає прекрасним чи потворним, естетично досконалим чи вульгарним. Однак усвідомленість і логічно-аналітична структура  естетичних суджень не є їх єдиною ознакою. На відміну від естетичних смаків, вони є елементами світогляду людини.

Творчий характер естетичного  почуття людини проявляється як в  матеріально-виробничій діяльності, так  і в ідеальній, уявній формі - в  її естетичних ідеалах. Наявність останніх свідчить про досить високий розвиток естетичного почуття, уявлень і  фантазії людини, про її певний досвід у розумінні предметного світу, людей, їх поведінки, взаємовідносин між  індивідами, а також між ними і  суспільством в цілому. В ідеалах  людини знаходять найбільш завершене  з точки зору конкретної особи  вираження її інтересів, мети її розуміння  прекрасного [21, 48]. Естетичний ідеал - частина  загальнокультурного ідеалу, соціального, морального й пізнавального. Істина, добро, краса - три складові ідеалу. В усі віки в цих словах втілювалось  уявлення про вищі духовні цінності.

Про естетичну вихованість  особистості, крім естетичної свідомості й естетичного інтелекту свідчать також естетичні здібності. В  психології поки ще немає єдиного  розуміння здібностей. Але найчастіше їх визначають як синтез властивостей особистості, що відповідає вимогам  діяльності й забезпечує досягнення в ній (С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв, В.М. Мясищев, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк та ін.).

К.К. Платонов у своїх наукових працях відзначає, що за своєю структурою здібності бувають простими, елементарними  і складними. Здібності проявляються, формуються й розвиваються тільки у  відповідній діяльності. Специфіка  діяльності визначає, які властивості  необхідні для її опанування й  успішного виконання. Крім того розрізняють  здібності спеціальні (наприклад  до музики чи літератури) і загальні. Серед загальних здібностей називають  найчастіше форми відображення або  розумові здібності (сприймання, мислення, фантазія, пам`ять, воля і т. ін.), що виявляються  у всіх видах людської діяльності. К.К. Платонов відносить сюди моральну і правову здібність, а також  здібність до мистецтва. Але якщо зробити уточнення, то слід розглядати мистецтво, як вид естетичної діяльності, а здібності до мистецтва в  такому випадку - це естетичні здібності [46, 152].

А.Б. Щербо, Д.Н. Джола вважають, що естетичне виховання повинне сприяти формуванню у людини такого підходу до світу, який передбачає потребу в удосконаленні всього життєвого середовища. Таке ставлення виявляється в процесах естетичного сприймання, оцінки, естетичної діяльності. Значить, якщо розглядати психолого-педагогічному аспекті ті внутрішні умови або можливості особистості, які забезпечують установлення естетичного ставлення її до світу, мова повинна йти про здібності до естетичного сприймання, оцінки й естетичної діяльності. Саме вони можуть розглядатись як складові елементи складної естетичної здібності. 
Кожна з перелічених здібностей відіграє особливу роль в структурі загальної естетичної здібності. Адже естетичним сприйманням постачається "матеріал" для естетичної оцінки; оціночна здібність забезпечує зіставлення сприйнятого з естетичною потребою; дякуючи творчій здібності відбувається матеріалізація, предметне вивчення естетичного ставлення, естетичне вдосконалення людського світу.