Методика використання творів живопису як засобу естетичного виховання школярів на уроках образотворчого мистецтва

Складовими частинами  здібності до естетичного сприймання виступають такі властивості особистості, як зацікавленість, допитливість, витримка, терпіння і т. ін. Вони сприяють формуванню уміння бачити, чути, спостерігати [26, 22].

Як бачимо, здатність естетичного  сприймання дає змогу людині, не відриваючись від конкретно-чуттєвих особливостей предмета співставити їх з розумінням його змісту і створити в своїй свідомості найбільш повний, цілісний образ предмета.

1.2 Педагогічні  умови реалізації завдань естетичного  виховання

Формування естетичної культури молодшого школяра – це процес цілеспрямованого розвитку здатності  особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного  у мистецтві й дійсності. Він  передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, забезпечує задоволення від того, що є дійсно естетично цінним. Одночасно з  цим у школярів виховується прагнення  й уміння вносити елементи прекрасного  в усі сторони буття, боротись проти всього потворного, низького, а також готовність до посильного виявлення себе у мистецтві.

Естетична культура формується у процесі естетичного виховання, що є складовою частиною виховного  процесу і представлене системою заходів, спрямованих на вироблення і вдосконалення у людини здатності  естетично сприймати, правильно  розуміти, оцінювати і створювати прекрасне та високе у житті і  у мистецтві [46, 84].

Саме поняття "естетичне  виховання" є багатогранним. На думку  багатьох вчених, зокрема Кучерука Д.Ю., Левчука Л.Т., Русина М.Ю., поняття "естетичне виховання", що склалося на сьогодні, містить безліч протиріч. Воно є багатоструктурним у своєму внутрішньому змісті. По-перше, естетичне виховання, як поняття відбиває своєрідний аспект усіх інших видів виховання. По-друге, у його зміст включається споріднені поняття (художнє виховання; естетична і художня освіта та ін.).

Розбіжності у поглядах вчених полягають у тому, що вище названі  автори вважають, що у ролі кінцевого  результату естетичного виховання  має бути естетична культура у  всій її багатоаспектності. Інші вчені перевагу віддають формуванню естетичного ставлення особистості до світу. Ми дотримуємося того, що кінцева мета естетичного виховання - формування естетичної культури [31].

У своїх працях педагог  і психолог Шевченко Г.П. [64] підкреслює, що естетичне виховання слід розглядати комплексно, бо воно є частиною морального. трудового, розумового, фізичного виховання. Естетичне виховання має вести  за собою естетичний розвиток - результат  цілеспрямованого естетичного впливу на школяра, що здійснюється різними  шляхами - єдністю процесів навчання і виховання, самовиховання, навчальної, позакласної і позашкільної роботи; єдністю дій школи, сім`ї та культурних закладів.

Проблемам естетичного виховання, пошуку його вдосконалення присвячені роботи таких педагогів, як В.М. Шацької, Б.Т. Ліхачова, О.В. Гулиги, К.В. Гавриловця, М.В. Гончаренка, М.П. Капустіна, А.Б. Щербо та Д.М. Джола. На їх думку, існує багато шляхів естетичного виховання, але найефективніший - це мистецтво. У своїй праці "Проблеми виховання" педагог М.В. Гончаренко зазначає, що знання мистецтва, його історії, культури різних часів, епох - це той шлях, який веде вглиб, зближує сучасне й минуле, дає ключі для роздумів, для розуміння краси і принадності, художньої спадщини [26, 22].

Цінність мистецтва у  тому і полягає, що воно часто зображає ті сторони дійсності, побачити які  людина не має змоги. "Життя коротке - мистецтво вічне", - говорить латинське  прислів`я. І хоч у наш час  мистецтво залишається однією з  найбільш популярних і поширених  форм естетичного виховання, суспільство, що дбає про культуру людей, намагається  якнайповніше використати для цієї мети різні форми, прагнучи одночасно  до різноманітності методів виховання.

На думку вченого, до форм естетичного виховання відносять  насамперед ту сферу практичної діяльності індивідів або коло їх духовних інтересів, складові елементи чи якості яких можуть бути використані з метою виховання. З цієї точки зору форми естетичного виховання збігаються з формами діяльності і її типами. Методи естетичного виховання, як і методи будь-якого виховання, - це сукупність прийомів, шляхів та засобів для найкращого і найповнішого досягнення поставленої вихованням мети.

Науковець особливо відзначає  вплив на естетичний розвиток людини не тільки мистецтва, а й праці, спорту, природи, тобто він поєднує раціональне  та емоційне. Особливу увагу він  акцентує на тому, що всі існуючі  методи виховання стосуються виховання  у широкому розуміння слова, однак  специфіка естетичного виховання  не настільки відрізняє його від  загального виховання, щоб загальні методи виховання з певними поправками не були використані в естетичному  вихованні. Тим більше, що на думку  теоретиків педагогіки теоретичне є  тим важливим компонентом методів  педагогічного впливу, що надає їм особливої ефективності.

Вчений-педагог Б.Т. Ліхачов теж особливої уваги надає виховним можливостям праці, краси природи, мистецтва у формуванні естетичної культури учнів. У своїй праці "Естетика виховання" він особливо уважно розглядає два шляхи естетичного виховання учнів:

1) естетичне виховання  у процесі навчання;

2) естетичне виховання  у позакласній та позашкільній  роботі.

Серед методів естетичного  виховання він виділяє три  групи:

1) методи забезпечення  естетичного сприймання (демонстрація, аналіз, повторне сприйняття);

2) методи практичного  навчання (пояснення, показ, вправи);

3) методи художньо-творчої  діяльності (обґрунтування задуму, виконання творчих завдань, критичний  аналіз твору) [47, 22-23].

Освіта за своїм змістом  полягає у тому, щоб дати підростаючому  поколінню знання законів розвитку природи і суспільства, можливість успішно увійти у трудове життя, оволодіти уміннями і навичками, необхідними для творчості в  галузі виробництва й культури, навчити  їх діяти за законами краси і добра. Відповідно цим завданням вчений і розподілив основні предмети, що вивчаються у школі, на групи. На його думку, що висловлена у книзі "Естетика виховання", в одну групу увійдуть ті предмети, основна мета вивчення яких заключається у розкритті перед учнями об`єктивно закономірного характеру розвитку природи і суспільства, у забезпеченні наукового пізнання, теоретичного ставлення до світу.

Естетично вихована людина, що вміє бачити, розуміти красу, відрізняється  й більш високим життєвим тонусом, оптимізмом, оскільки утверджує себе як людину - творця життя. Виходячи з  цього, автори вказують на те, що естетичні  здібності сприятливо впливають  на всі духовні, творчі можливості особистості.

Думку про взаємовплив  і єдність духовності й естетичного  виховання розвивають у праці "Морально-естетичне  виховання" К.В. Гавриловець і І.І. Казимирська. Вчені зазначають, що "прекрасне у житті відкривається із всією повнотою тій особистості, у якої розвинена моральна сфера, у якої сформовано тонке, ніжне ставлення до всього живого, почуття обов`язку перед людьми і батьківщиною, ціннісне ставлення до дружби, кохання, материнства, батьківства" [30, 27]. Як і попередні автори, вони акцентують увагу на тому, що в естетичному вихованні визначна роль належить здатності особистості співпереживати. Механізм її розвитку, як і багатьох інших моральних якостей, виступає уява. Без неї неможливі емоційні передбачення, переживання радості іншої людини і співчуття їй. Ефективні засоби для розвитку уяви учнів надають різноманітні види естетичної діяльності. У цій роботі вчені дотримуються особистісно-діяльнісного підходу до естетичного виховання і зазначають, що "естетична діяльність є незамінною умовою формування і розвитку творчого потенціалу особистості". Вона вчить дитину приймати оригінальні, нешаблонні рішення в усіх видах життєдіяльності.

Розвинений творчий потенціал  виступає універсальним засобом  самоствердження особистості на моральній основі. Наявність цих  взаємозв`язків переконує, що ефективність як морального, так і естетичного  розвитку школярів залежить від уміння вчителя синтезувати їх у реальному  навчально-виховному процесі. Свою увагу вчені зосереджують на морально-естетичному вихованні учнів на уроках мистецтва і в позакласній роботі. Вони підкреслюють, що в організації естетичного виховання класний керівник повинен спиратись на знання й уявлення, отримані учнями на уроках, збагачувати їх, стимулювати перехід знань у переконання.

У своєму дослідженні вчені  наголошують на тому, краще школярами  прекрасне усвідомлюється тоді, коли вони знайомляться з великими творіннями людського розуму і одночасно  з особистістю творця, з процесом його творчості. У цьому випадку  прекрасне асоціюється з творчістю, напруженою працею, мужнім подоланням труднощів, бережливим ставленням до результатів  творчості, а лінь, бездіяльність, бездуховність  оцінюється як антиестетичне у людині. Серед форм і методів естетичного  виховання вони виділяють: розповідь  вчителя, бесіду, усний журнал, диспут, обговорення книг, фільмів, спектаклів, документальних нарисів, тематичні  вечори та вечори запитань і відповідей, зустрічі з відомими людьми, виставки-диспути, екскурсії та ін. [43, 52].

Перевагу вчені віддають діалогічним формам і дають методичні  рекомендації щодо педагогічного керівництва  та дотримання повних вимог в їх організації. Основною вимогою і  запорукою успіху вони вважають активність самих учнів: "Колективний аналіз, обмін думками - це шлях взаємозбагачення, накопичення морального й естетичного  досвіду".

Особливу роль К.В. Гавриловець та І.І. Казимирська відводять участі учнів у виступах, оскільки вони збагачують мову учнів, навчають їх виразному та емоційному читанню, збагачують їх внутрішній світ в цілому, розширюють їх кругозір і знання про мистецтво. Але, не дивлячись на глибину дослідження можливостей позакласної роботи, вчені все ж наголошують на тому, що основні знання учні отримують на уроках.

Цієї ж думки завжди дотримувалась вчена В.Н. Шацька. У своїй книзі "Загальні питання  естетичного виховання у школі", створеній разом з науковими  співробітниками інститутів художнього виховання, психології і педагогіки, вона стверджує, що навчання є основним шляхом естетичного виховання у школі. Охоплюючи всіх учнів без винятку, цей суворо організований навчальний процес протікає у системі класних уроків. Він озброює учнів певною сумою знань, умінь, навичок, поглядів, тобто основами художньої освіти. У результаті навчання в учнів виховується стійка, постійна потреба у мистецтві.

Завдання процесу навчання, на думку вченої, полягає у тому, щоб допомогти учню своєчасно  і з дотриманням необхідних умов йти безперервно вперед, накопичуючи  знання, збагачуючи розумовий розвиток, вдосконалюючи мислення й чуттєво-емоційне сприймання, озброюючи учня ефективними  методами зізнання дійсності.

Призначення вчителя вона вбачає у тому, щоб він зумів  організувати процес засвоєння учнями твору мистецтва таким чином, щоб вони не затримувались довго  на стадії живого співглядання твору, осмислення його змісту, форми і її відповідності ідейному задуму твору, його естетичним якостям [26, 22].

В.Н. Шацька вказує на вимоги щодо застосування методів навчання на заняттях з літератури, музики, образотворчого мистецтва в цілому. Методи повинні  сприяти виразності, ясності, повноті, цілісності й естетичній глибині  сприймання.

Навчання відтворенню  сприйнятого (повторення, переказ), діяльність, що завершує процес сприймання, розгортається  як найбільш тривалий етап навчання у  ньому поєднуються такі моменти:

1) аналіз і закріплення  сприймання та його повторення;

2) закріплення й перевірка  якості усвідомлення і аналізу  сприйнятого;

3) вправи, вироблення вмінь  і навичок з необхідним естетичним  результатом [63, 149].

Отже, під естетичним вихованням слід розуміти виховання естетичної чуйності, естетичного ставлення  до явищ, предметів, об`єктивного світу. Це невід`ємна частина виховання, яка також включає в себе формування естетичних почуттів та естетичних суджень людини.

Виховання прекрасного означає  не лише формування відповідних критеріїв  оцінки естетичних смаків, а й гуманізацію  людини.

У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдання, пов`язані  з естетичним вихованням учнів, - показати красу людських стосунків. Спілкування  на уроках та в позаурочний час  буде цьому сприяти, якщо стосунки між  вчителем та учнями будуть побудовані на гуманній основі.

Проблема гуманізації  школи хвилювала вчених в усі  часи.

Ще Ян Амос Каменський мріяв перетворити звичайну школу у школу людяності; В.О. Сухомлинський - у майстерню радості; І.С. Ферне - у "школу серйозних справ і творчості, школу розваг та ігор". Проблема гуманізації школи й відносин між вчителем і учнем є активною у наш час. Цій проблемі присвячені праці таких вчених, як Б.М. Неменського, Л.П. Буєвої, Є.Б. Євладової, Ш.О. Амонашвілі, Ю.І. Мальованого, Л.В. Кондрашової та інших педагогів.

Основні положення гуманізації  навчально-виховного процесу викладені  у працях Л.В.Кондрашової "Гуманізація навчально-виховного процесу школи: історія, теорія, пошуки" та "Методика підготовки майбутнього вчителя до педагогічної взаємодії з учнями". Вчена вважає, що під гуманізацією слід розуміти введення до навчально-виховного процесу людських критеріїв і перш за все моральності, духовності й краси [29, 17].

Гуманістична педагогіка - система наукових теорій, що стверджує  вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного  процесу, який розвивається відповідно до своїх можливостей. 
З позицій гуманізму, кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожний вихованець міг стати повноважним суб`єктом діяльності, пізнання і спілкування, вільною самодіяльною особистістю. Ступінь гуманізації виховного процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізації особистості, розкриття всіх наявних у ній природних задатків, її прагнення до свободи, відповідальності і творчості.