Моральне виховання молодших школярів засобами української народної казки

Методологічною основою  морального виховання є етика.

      Етика — наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

У моральному вихованні  слід спиратися на гуманістичну ідею, згідно з якою людині властиве прагнення  до добра, правди і краси. «Саме від  того люди переважно помірковано  добрі, правдиві й гарні, — вважає сучасний російський письменник і педагог Симон Соловейчик, — що в душі людини, на "кухні бажань" постійно горить світло — живе дух, живе бажання добра, правди і краси...»

     Моральне виховання передбачає формування національної свідомості й самосвідомості, прищеплення національних цінностей (любові до рідної землі, свого народу та ін.), готовності до праці в ім'я Батьківщини. Особистість має усвідомлювати причетність до свого народу, відчувати і відстоювати національну гідність, підтверджую чи це практичними справами.

Моральне виховання  передбачає формування в дітей почуття  любові до батьків, Вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства та інших чеснот.

Мораль як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного  розвитку набула різного характеру. Поняття “мораль” прийшло з Франції  до Давнього Риму. У словнику В.Даля воно трактується як “правила для  волі і совісті”.

Не виховавши моральних  почуттів у молодших школярів, ми ніколи не матимемо моральних якостей у дорослих особистостей. Наука виходить з того, що в дітей з раннього віку треба цілеспрямовано формувати моральні почуття, хоч діти можуть ще не розуміти відповідних цим почуттям моральних понять, принципів. Дитина змалку повинна розуміти, що таке любов до людей, милосердя, доброта та ін. [5, 37 – 38]. Казка якраз і є тим джерелом, тим засобом, що допомагає вихованню моральних якостей дитини.

Прислухаймось до порад  великого педагога В.О.Сухомлинського, який розумів велику перевагу жанру казки в початковій школі. “З казки бере дитина перші уявлення про справедливість і несправедливість... Казка для маленьких дітей – це не просто розповідь про фантастичні події; це – цілий світ, в якому дитина живе, бореться, протиставляє злу свою добру волю. Дитині хочеться не тільки слухати казку, а й самій розповідати її, хочеться не тільки слухати пісню, а й самій співати, не тільки спостерігати за грою, а й брати участь у ній” [7, 178 – 179].

         У молодшому шкільному віці важливо також формувати навички вольової регуляції поведінки, вміння керувати своїми емоціями. При цьому важливо враховувати вікові можливості саморегуляції дитини.

Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого соціального успадкування. Вирішальною в цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Але цю роль не можна розглядати однобічно, бо біля керма моральності школяра стоїть також учитель початкової школи, який формує якісні та кількісні характеристики моральності учня.

Важливою умовою розвитку моральних знань молодших школярів є позитивні зміни в  їх мисленні. У цей період формуються такі операції мислення, як аналіз, синтез, порівняння та узагальнення. Поняття  судження, умовисновки мають якісно іншу будову [6]. Потрібно соціально формувати у дітей прийоми аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ.

Тому, крім аналізу  природних моральних операцій, що виникають у спілкуванні з  однолітками і дорослими, необхідна цілеспрямована виховна робота, важливі такі форми: колективне читання і обговорення казок з моральним змістом, створення проблемних ситуацій, в яких ставляться завдання навчити дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати подану в творі моральну ситуацію з аналогічними життєвими ситуаціями. Завдяки цьому школярі вчаться здійснювати “перенос” морального змісту даного безпосередньо в творі на моральні явища реального життя.

Таким чином, ефективність процесу засвоєння моральних  знань молодшими учнями, поряд із формуванням відповідних уявлень і понять, передбачає цілеспрямовану роботу, що сприяє формуванню в учнів:

- вміння правильно сприймати моральну ситуацію, подану в літературному творі або виділену із реального життя;

- вміння дати адекватну оцінку, адекватну моральній ситуації, що аналізується;

- вміння правильно визначити мотиви морального вчинку;

- вміння співпереживати, співчувати іншій людині;

- особистісного ставлення до тих чи інших моральних ситуацій;

- моральних потреб діяти певним чином, відповідно засвоєним моральним знанням.

Усе це сприяє поступовому  формуванню у дітей уміння до самостійного морального вибору.

У початкових класах педагогу необхідно враховувати, перш за все, такі вікові особливості молодших школярів, як обмеженість їх особистого досвіду моральної поведінки, труднощі у виділенні головних компонентів у поведінці оточуючих, безпосередній характер емоційної реакції на вчинок.

У практиці роботи з молодшими  школярами необхідно використовувати  такі форми роботи, які б сприяли розвитку їх самостійності, самооцінки, привчали б до відповідальності за свої вчинки. Доцільно включати дітей у різні види самоконтролю. Це сприяє розвитку відповідальності у дітей.

Сформувати моральне почуття  можна лише цілеспрямованою виховною роботою, шляхом стимулювання правильних мотивів адекватних форм поведінки (похвала, заохочення), гальмування негативних вчинків.

       Моральне виховання - це складова частина єдиного процесу суспільного виховання. Необхідність регулювання суспільством поведінки людей включає два взаємопов'язані завдання: по-перше, вироблення моральних вимог, які знаходять відображення і отримують обгрунтування в моральній свідомості суспільства у вигляді норм, принципів, ідеалів, понять справедливості добра, зла, по-друге, впровадження цих вимог і пов'язаних з ними уявлень до свідомості кожної окремої людини, з тим, щоб вона змогла спрямовувати і констатувати свої дії, а також брати участь у процесі регулювання суспільної поведінки, тобто пред'являти вимоги до інших людей і оцінювати їхні вчинки. Це друге завдання і вирішується шляхом морального виховання, яке включає формування у людини відповідних переконань, моральних схильностей, почуттів, звичок, стійких моральних якостей особистості. Зміст процесу морального виховання в тому чи іншому суспільстві визначається насамперед його цілями. Останні ж обумовлені характером суспільних відносин і відповідної ідеологією.

       Для морального виховання необхідно добре орієнтуватися не тільки в його змісті. Не менш важливо детально осмислити, яку людину можна вважати моральною і в чому, власне кажучи, проявляється справжня сутність моральності взагалі. Моральною потрібно вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання, як глибоко осмислені і звичні форми поведінки. Про моральну вихованість її можна судити тільки тоді, коли вона правильно веде себе в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли в якості контролю виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поведінки і становить глибинну сутність морального виховання. Моральне виховання здійснюється тільки в процесі включення учнів у різноманітні види практичної діяльності та організації її таким чином, щоб вона сприяла формуванню у них позитивних моральних відносин і особистісних рис і якостей. Таким чином, моральне виховання є цілеспрямований процес формування в учнів позитивних моральних відносин у системі організації в школі різноманітної навчальної та позакласної діяльності і вироблення на цій основі відповідних особистісних якостей.

    Отже,аналіз психолого-педагогічної літератури дозолив з’ясувати сутність поняття моральне виховання і показав значущість казки в цьому процесі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2  Казка як жанр усної народної творчості

Щоб показати вплив  казки на моральне виховання молодших школярів, ми повинні відштовхнутися від поняття “казка”. “Казки –  це епічні оповідання героїко-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних і сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодій” [3, 5]. Щодо класифікації казок, то за А. Нікіфоровим, це – фантастичні, чарівні, життєві та вуличні з соціальною композиційно-стилістичною будовою.

Казки – це художні твори, в яких закони краси виявляються  у повній мірі. Народні казкарі  заслужили славу тонких майстрів. Багато письменників (І.Франко, Леся Українка, В.Нестайко) відзначали моральну силу казок, визнавали їх взірцем національного мистецтва, наслідували казкарів, переймали у них прийоми художньої виразності, а головне, – цінували глибину змісту та естетику казок.

На відміну від міфу, казка – твір словесного мистецтва, побудований за певними законами композиції, поетики та стилістики. Казкар користується кращими фольклорними традиціями та водночас вільно виявляє індивідуальний хист.

Дуже рано дитина починає  знайомитися з творами мистецтва, з скарбницею української та світової літератури, з кращими образами усної народної творчості. І як добрий, мудрий друг в його життя входить казка.  
У ряді народних казок ми зустрічаємося з певними педагогічними поняттями, висновками, міркуваннями. Перш за все, слід відзначити прагнення народу до знань. У казках зустрічається думка, що книги - джерело мудрості.  
У народних казках знаходять відображення деякі прийоми впливу на особистість, визначається зміст морального виховання. А щоб загартувати душевні сили дитини і вселити в нього впевненість у неминучість перемоги добра над злом, казки розповідали, як важка боротьба і як мужність, стійкість і відданість обов'язково перемагають зло, яким би страшним воно не було.  
      Казка - благодатне і нічим не замінне джерело виховання любові до Батьківщини. Патріотична ідея казки - в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу. Здається, що казка побудована на чисто "побутовому" сюжеті: дідусь і бабуся посадили ріпку ..., дідусь вирішив обдурити вовка, зробив солом'яного бичка ..., але кожне слово цієї казки - як найтонший штрих на безсмертної фресці, в кожному слові, в кожному образі - гра творчих сил народного духу. Казка - це духовні багатства народної культури, пізнаючи які, дитина пізнає серцем рідний народ. У казках ставиться проблема особистості педагога, спрямованості його виховних зусиль. Казки показують, відмінною їх особливістю є те, що вони займаються вихованням не тільки дітей та молоді, а й їхніх батьків. Це дуже характерно. У казках піднімається також і багато інших проблем морального виховання.В українських казках, як і в казках інших народів, проводиться думка про те, що людиною може називатися тільки той, хто трудиться. У праці і боротьбі людина набуває свої найкращі якості. Працьовитість - одна з головних людських характеристик. Без праці людина перестає бути людиною.У казках просто і природно ставляться проблеми виховання у молоді почуття прекрасного, формування моральних рис. Казка вселяє дітям, що життя жорстоко карає легковажність тих, хто не цінує найголовнішого в житті ,не розуміє основної цінності людини - працьовитості.  
Таким чином, педагогічні скарби народу далеко не вичерпали себе. Більше того, вони будуть постійно зростати. У цьому безсмертя людства. У цьому - вічність виховання, символізує вічність руху людства до свого духовного і морального прогресу.

     Казка – жанр усної народної прози: епічні оповідання алегоричного, повчально-розважального, дивовижного, героїчного або побутового змісту з установкою на вигадку.

       Казка фіксує національні традиції. Мотиви, теми, образи, мова казок як невід’ємної складової частини усної народної творчості представляють самостійний світ, особливий для кожного народу, що впродовж історії розвивався у певних суспільно-економічних умовах. У центрі казки завжди перебуває герой-добротворець і антигерой-злотворець. Герой-добротворець визволяє рідну землю від зміїв, чужоземців, рятує красуню; антигерой засуджується, проганяється, гине.

Розглядаючи казку як глибоку i мудру книгу життя, звернемо увагу на національні особливості  діалогу. Досить часто він дуже лаконічний, його треба вміти прочитати. Запитання, яким зустрічають героя, звучить переважно так: «Чи по волі прийшов, чи по неволі?» Герой вiдповiдає: «Добрий козак усе по волі ходить». Дане питання, швидше, не з сфери етикету, воно є своєрідним паролем, після якого уже конкретизується справа, з якою приходять до предків, пращурів.

Казка обрамляється традиційними висловами, початковими та фінальними формулами-кліше: «Сказала б казки  – не вмію, сказала б приказки – не смію, сказала б небилиці – так багато плутаниці», «Живуть і хліб жують, і постолом добро возять», «Жив собі», «Був собі», «В якомусь царстві, в якомусь государстві був собі», «І я там був, мед-вино пив, у роті не було, а по бороді текло», «От вам казка, а мені бубликів в’язка, мені колосок, а вам грошей мішок…».

З одного боку, казка ритмічна, насичена зміною одних дій іншими, які проявляються в русі персонажів, їх діалогах, з  іншого – в казці досить часто  знаходимо повтори подій, окремих  висловів, що вказує на повільність оповіді. У ній відсутні великі описи природи, інтер’єру. Казці притаманний своєрідний гумор. Наприклад, у кумулятивній казці «Дід, баба і курочка-дрібушечка» – дрібничка постає таким чудом, що вже згодом про неї говорять як про важливу подію.

Для композиції казки характерні: єдиний початок (анафоризація), триразове повторення певних подій (ретардація), градація дії – наростання ефекту. Художній рівень казки залежить від рівня майстерності записувача, бо фольклорний твір позначений імпровізацією. Дослідники відзначають, що в жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, відтак – особливість часово-просторових зв’язків.

Час, вік у казці – поняття  умовні. Герой, як правило, сталого віку: це дитина, юнак (хлопець, парубок), доросла  людина (чоловік), або старець. Зміна у віці відбувається не через перебіг років, а перехід з одного вікового стану в інший: «і коли чоловік постарів…», «і виріс із нього красивий парубок…» тощо. Герой проводить у дорозі три, п’ять, сім, дев’ять, дванадцять, але за ці роки він не змінюється, навпаки, повертається додому таким, яким покинув свою оселю. Час відлічується лише дією героя, простір – теж величина умовна.