Особистість вчителя у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського

 Сукупність якостей учителя  створює його авторитет. Авторитет  педагога, як і авторитет представника  будь-якої іншої професії, здобувається наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів "визнаний у своїй галузі авторитет”, то у педагога може бути лише авторитет особистості. Учитель головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад – могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню із учнями вчитель виховує їх не тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості.  
     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Духовний вплив вчителя на формування особистості учнів.

Виховання – це постійне збагачення дитини в духовному плані, але воно не можливе без педагога-вихователя. Тому Сухомлинський дає дещо змінене значення поняття виховання – це єдність духовного життя вихователя і вихованців, єдність їхніх ідеалів, прагнень, інтересів, думок, переживань. Передати людині моральну культуру, ідейні переконання, погляди, навчити жити в суспільстві – усе це, на думку педагога, вимагає того ступеня духовної єдності, на якому вихователь і вихованець почувають себе однодумцями.

Чи можна досягти цього ступеня духовної єдності тільки на уроці? Звичайно, ні. Цього можна досягти лише тоді, коли кожний педагог не тільки викладач, а й член колективу вихованців.

Сухомлинський твердо вірив в могутню виховну силу педагога-вихователя, духовного наставника підростаючого покоління протягом кількох років. Що ж найголовніше в цій виховній силі? Перш за все, духовне багатство педагога. Найхитріші комбінації виховних методів і прийомів розсипаються, якщо під ними немає фундаменту – духовного багатства вчителя: це  висока моральна культура, інтелігентність, любов до творчої праці, прагнення до знань. Справжній вчитель ніколи не скаже: я вже нагромадив досить знань, їх вистачить мені на все життя. Знання – річ жива, вони вічно оновлюються.

« Щоб бути для учнів джерелом знань, учитель завжди повинен перебувати в атмосфері багатого, цікавого, багатогранного духовного життя» [25,213] - казав В.О.Сухомлинський.

Педагог ніколи не повинен вичерпуватися – у цьому сенс педагогічної мудрості з точки зору Василя Олександровича. Той засіб виховного впливу, який він застосовує зараз не може бути останнім у його скарбниці виховної мудрості. Завжди треба тримати щось про запас, не брати із скарбниці все. Сухомлинський щодо цього писав: « Ви до того часу будете для свого вихованця найвищим авторитетом, доки він пізнаватиме у вас Людину» [25,167].

Де ж джерело духовного багатства? Для вчителя це перш за все книга. Адже художниця література – це саме та сфера духовного життя, в якій стикається вихователь і вихованець. Дуже важливо, щоб вчитель умів зацікавити своїх вихованців розумною, цікавою бесідою про художній твір, про ідеал молодої людини нашого часу, про будь-що інше, що може цікавити школярів.

Духовне життя збагачують також найрізноманітніші особисті захоплення. Один учитель захоплюється садівництвом, інший – бджільництвом, у третьому живе любов до квітникарства, четвертий любить подорожувати по луках і лісах рідного краю. Захоплення допомагає відпочити від розумового напруження і є обов’язковою умовою повноти духовного життя педагога.

« Учитель, що має 25-30-річний стаж педагогічної роботи, повинен бути бадьорим, невтомним, для нього має бути не тягарем, а задоволенням, піти з дітьми в похід, заночувати під копицею пахучого сіна, тобто... вони повинні бути діяльні, повні енергії творці нових духовних цінностей» [25,179] - казав Сухомлинський 

Але як же зробити, щоб читання книги стало духовною потребою не лише вчителя, а й учня? Це нелегке питання виховання. Щоб юнацтво відчувало невгамовний потяг до знань, Сухомлинський радив дбати про найважливіші вогнища духовної культури – бібліотеки.

Особиста бібліотека – це дзеркало й джерело духовної культури. У людини, що закінчує школу, вона має бути хоча б невеликою, де найпочесніше місце займуть твори вітчизняної й зарубіжної літератури, що стали безсмертними.

За приклад в цьому плані мають стати особисті бібліотеки вчителів, які є не лише відображенням їх культури, а й величезною духовною силою, що притягує вихованців.

В.О.Сухомлинський вважав, що крім потреби читати книгу, потрібно ще й виховувати потрібно ще й виховувати потребу в її перечитуванні:

 « Перечитування хорошої  книжки стає духовною потребою  тоді, коли з дитинства учень  відчує красу, аромат, найтонші відтінки  слова, коли в слові відкриється  перед ним не тільки багатство  думки, а й краса. Нехай повторне читання хорошої книжки стане такою самою духовною потребою, як слухання хорошої музики» [23, 516].

Дуже велике значення в духовному житті шкільного колективу має музика. Музична культура, на думку В.О.Сухомлинського, є однією з найважливіших умов виховання моральної культури. Музичний образ – могутня сила, яка впливає на серце, облагороджує почуття. Музичне виховання – це не виховання музиканта, а виховання гармонійної людини.

Багате духовне життя колективу і особистості немислиме без праці. Треба прагнути того, щоб кожен учень переживали щастя трудової творчості, щоб праця була не тільки обов’язком , а й улюбленою справою. Єдність праці і духовного життя досягається тим, що кожний вихованець бачить, відчуває в матеріальних результатах свою власну честь, гідність. І прикладом цього є учитель.

« Вогник може загорятись тільки від вогника. Необачне ставлення до цієї істини може призвести до поганих наслідків. Серед вогників інтелектуальної культури, які сяють навколо школярів, вчитель мусить бути найяскравішим вогником » [25, 179] - казав великий педагог В.О.Сухомлинський.

7. Творчо-дослідницький характер праці вчителя.

На зламі століть відбувається докорінна ломка цивілізаційних основ життєустрою, яка принципово впливає на онтологічну ситуацію. Один із векторів цього процесу – зростання ролі людини як творця соціального світу і як архітектора свого індивідуального життєвого проекту.

У сучасних умовах значення творчості в роботі вчителів незмірно підвищується, адже саме від творчого підходу до розв’язання складних і багатогранних завдань, які стоять сьогодні перед школою, значною мірою залежить ефективність педагогічного процесу.

Важливо побудувати методичну роботу так, щоб кожний вчитель міг найбільш повно розкрити свої здібності, набути навички дослідницької діяльності, розвивати ініціативу та творчий пошук. Якщо у школі методична робота розглядається як цілісна система підвищення науково-теоретичного й загальнокультурного рівня, психолого-педагогічної підготовки і професійної майстерності педагогів, формування у них готовності до самоосвіти, саморозвитку; становлення виховної системи, пошук нових виховних технологій – то все це спрямує вчителів на шлях творчої дослідницької роботи.

У системі методичної роботи з вчителями в школах використовують наступні форми:

1) Традиційна:

- Методичні об’єднання вчителів.

- Творчі групи.

- Школи педагогічної майстерності.

- Психолого-педагогічні семінари.

- Педагогічні виставки.

- Практичні заняття.

2) Нетрадиційні ( за методикою колективної  творчості) :

- Методичний фестиваль.

- Методичний ринг.

- Педагогічний КВН.

- Ярмарок педагогічної творчості.

- Ділові ігри.

- Організаційно-діяльнісні ігри.

- Діяльність творчої організації.

- Продуктивна гра.

- Методичний міст.

- Захист творчих проектів.

- Методичний аукціон.

Мета вчителя полягає у тому, щоб бути активною і водночас творчою особистістю, щоб удосконалювати постійно свою майстерність. Якими ж якостями повинен володіти вчитель? :

1. Бути особистістю, до якої діти будуть самі тягнутися. Бо, як говорив В.О.Сухомлинський: «... і тільки особистість може вплинути на розвиток і значення особистості, тільки характером можна сформувати характер.» [25,167].
2. Вчитель повинен зумовлювати любов і повагу дітей до себе. А це можливо, коли вчитель сам любить, поважає та піклується про кожну дитину.
3. У вчителя не повинно бути « улюбленців», тоді дитина буде прислухуватись до порад такого вчителя, буде виконувати його прохання, буде ділитися з ним найсокровеннішим.
4. Вчитель має бути веселим, вміти переводити в жарт щось неприємне. Це наближає його до дітей і зберігає його серце та нерви у порядку.                   В.О. Сухомлинський говорив: « Майстерність і мистецтво виховання полягає у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця» [23, 516].
5. Вчитель повинен правильно використовувати свій час, щоб поповнювати запас енергії за допомогою природи, театру, художньої літератури.
6. Вчитель має завжди бути доброзичливим. Немає в дитині нічого такого, що вимагало б жорстокості. Зло перемагається, насамперед, добром, любов’ю. Вчитель повинен бажати дитині лише добра, виховувати її своїм власним прикладом.
7. Вчитель повинен читати  наукову літературу для власного розумового зростання як педагога. З такою людиною дітям завжди буде цікаво.
8. Завдання вчителя як особистості: оволодіти собою і допомогти дитині зробити теж саме. Людина повинна сама виховувати почуття, дисциплінувати свої думки й волю, виробити і урівноважити свій характер.
9. Вчитель повинен володіти мистецтвом індивідуального підходу до кожної дитини.
10. Вчитель має створити доброзичливий учнівський колектив, в якому кожна дитина пам’ятає, що поруч з ним людина, з інтересами якої треба рахуватись.
11. Педагог має бути річкою, в якій зливається гаряче серце й холодний розум,  не допускати поспішних, непродуманих рішень, не залежати від настрою.
12. Вчитель повинен дорожити довір’ям дитини, а отже, - її беззахисністю, любити її, захищати, поважати її почуття. Тоді між учителем і дітьми будуть складатись доброзичливі, щирі стосунки.
13. Вчителю необхідно виховувати у дітей самодисципліну, тобто боротися з лінощами, бо вони породжені неробством і пустим марнуванням часу. Діти повинні розуміти, що навчання у школі – це є їх найважливіша робота.

Отже, життя педагога складається з безлічі подій, які відбуваються у різних площинах дійсності і спрямовані на реалізацію найрізноманітніших цілей. Бути дитиною важко. Це велика, складна, безперервна робота – рости, відкривати світ, пізнавати людей, учитися любити. Значні наші біди з дітьми від того, що ми не розуміємо, не поважаємо, не відчуваємо цієї складності.

І часто залишаємо їх один на один з великим світом, який вони ще не встигли зрозуміти. А моральна глухота і сліпота часом стають однією з причин, що породжують конфлікти, які виникають з учнями. В.О. Сухомлинський писав: « Учитель творить Людину. Велике щастя вчителя – бачити дитину такою, якою він створив її як свій ідеал» [25,179].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Антонець М. З любов’ю до дитини-людини// Рідна школа.-2001.-№12.-С.7-9.
2. Антонець М. В.О.Сухомлинський про педагогічний такт вчителя // Педагогічна газета.- 2000. -№10.-С.6.
3. Бондар Л.І. Позакласна робота з учнями в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.// Початкова школа.-1997.-№11.-С. 40-45.
4. Бутрін В.О. Рекомендаційний план виховної роботи// Позакласний час.-1999.-№15-16.-С.60-61.
5. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів.-К., 1997.
6. Воробьев Г. Г. Школа будущего начинается сегодня: Книга для учителя . — М., 1991. — С. 54.

7. Гавакова Т.И. Внушение в педагогическом  процессе //Основы педагогического  мастерства :   Учеб. пособие/ Под  ред. И.А. Зязюна. — К., 1987. — С. 78.

9. Гончаренко С. Український педагогічний  словник . — К., 1997. — С. 257.

10. Захарченко В. Мистецтво спілкування.// Початкова школа.- 1997.-№5.- С.16-17.

11.  Иванов И.П. Энциклопедия  коллективных творческих дел.- М., 1989.-527с.

12. Історія педагогіки/ За ред. М.С.Гриценка.-К.: Вища школа, 1973.- С.9-26, 123-125, 144-148.

13.  Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении : Книга для учителя. - М. : Просвещение, 1987. — С. 97—100.

14. Ковалев А.Г. Психология личности .— М., 1969. — С. 236.

15. Кузьмина Н. В., Кухарев Н. В. Психологическая  структура деятельности учителя.  — Гомель, 1976. — С. 20.

16. Макаренко А. С. Методика организации  воспитательного процесса // Пед. cочинения : В 8 т. – Т1. - М., 1983. - С.323.

17. Мышление учителя / Под ред. Ю. Н. Кулюткина, Г. С. Сухобской. — М., 1990. — С. 11.

18. Основы педагогического мастерства : Учеб. пособие / И.А. Зязюн, И.Ф. Кривонос, Н.Н. Тарасевич и др. / Под ред. И.А. Зязюна. — М. : Просвещение, 1989. – С. 302.

19. Педагогічна майстерність /за  ред. І.А. Зязюна. — К.: Вища школа, 1997. — 349с.

20. Педагогическая энциклопедия. — М., 1968. — Т. 4. — С. 440.

21.  Психологічний словник / За  ред. В. І. Войтка. — К., 1982. — С. 125.

22. Синиця І. О. Педагогічний такт  і майстерність учителя. —К., 1981.