Особливості прояву та коррекція фонетико-фонематичного розладу мовлення у дітей дошкільного віку

Ці та інші фактори переконують у тому, що, оволодівоючи фонологічною системою рідної мови, дитина використовує різні творчі стратегії і будує власну фонологічну систему. Данна модель є істотним доповненням до моделей «природної фонології» і «просодичної» крім того, вона добре узгоджується з моделями когнетивного розвитку дитини (Холодна М. А.,1997, Чупрікова Н. І., 1997, Піаже Ж., 1969, Брунер Дж., 1984).

Таким чином центральними факторами що визначають алгоритм фонологічного  розвитку, є дозрівання і розширення репертуару навичок артикуляції, когнетивний розвиток і розвиток мовленєвих здібностей з поступовою відміною парадигматичних та синтагматичних обмежень. Переходячи від синкретичної до сегментарного рівня оперяції фонологічними конструкціями, дитина формує систему фонематичних співставлень і їх деференціальних ознак, що є узагальнення акустичних образів артикуляцій. Новий звук вона включає в свою фонологічну систему після того, як дозрівають його артикулчційні можливості з його реалізацією (Гвоздєв О. М., 1948, Бельтюков В. І., 1979.) Відутність такої можливості примушує дитину обирати компромісивний шлях: фонемні опозиції (мова дорослих) зливаються в особі того їх члена, який зазнає найменьші артикуляційні обмеження, тобто своєрідного ідіолектного звуку. Це породжеє феноменалогію звуків – субститутів (Гвоздєв О. М., 1948) [1,13].

 

 

1.1.1. Розвиток фонематичних процесів у дітей з нормальним мовленєвим розвитком

 

 

Фонематична система мови – це система фонем мови, в якій кожна одиниця характерізується певною сукпностю смислорозрізнювальних ознак.

В українській мові цими ознаками є твердість або м’якість, дзвінкість або глухість, спосіб утворення , місце утворення, участь піднебінної завіси.

У фонематичній системі  існують певні взаємовідношення. Кожна фонема відрізняється від будь – якої іншої або однією ознакою, або декількома (напр., звуки [к] [ж] відрізняються один від одного за способом та місцем утворення, участю голосових складок; [с] і [з] – тільки за участю голосових складок).

На підставі цього, В. К. Ординська виділила наступні функції фонематичної системи:

1. Смислорозрізнювальна функція, тобто співвідношення та поєднання фонем із значенням.
2. Слуховимовна диференціація фонем.
3. Фонемний аналіз, тобто розкладання слова на складові фонеми.

У процесі формування усного мовлення у дітей опір на семантику, на сприйняття і аналіз оточуючої дійсності є однією з основних умов розвитку мовленєвої функції.

Фонемним сприйняттям  визначається процес впізнання і  розрізнення як окремих фонем, так  і фонематичних рядів. При сформованому фонематичному сприйнчтті слова диференціюються за значенням і слуховимовним образам звуків. Впізнання слова спирається на акустико – артикуляторні ознаки слова вцілому. [12,153].

Необхідно мати уявлення про послідовність розвитку фонематичного  сприйняття в нормі для того, щоб визначити характер порушень фонематичного сприйняття у дітей.

Фонематичне сприйняття в процесі онтогенезу проходить  певні стадії розвитку.

Левіна Р. Є. виділяє наступні стадії:

1. Стадія – повна відсутність диференціації звуків мови. При цьому у дитини відсутнє розуміння мовлення. Ця ствдія визначається як дофонематична.
2. Стадія - на цій стадії стає можливим розрізнення акустично далеких фонем.
3. Стадія - дитина починає приймати звуки у відповідності з їх смислорозрізнювальними ознаками.
4. Стадія - під час сприйняття мовлення у дитини домінують нові образи. Експресивне мовлення майже відповідає нормі, алефонематична диференціація ще не стійка, що виявляється під час сприйняття незнайомих дитині слів.
5. Стадія - відбувається завершення процесу фонематичного розвитку, коли сприйняття і експресивне мовлення дитини правильні. Ознакою того, що дитина перейшла на цей ступінь розвитку фонематичної системи є те, що дитина розрізняє правильну і неправильну вимову[8,83].

Інший дослідник М. Х. Швачкін вважає, що розрізнення звуків, розвиток фонематичного сприйняття відбувається у визначеній послідовності.

Спочатку формується розрізнення голосних, потім розрізнення  приголосних. Це пояснюється тим, що голосні є більш «сонорнішими», ніж приголосні, і у зв’язку  з цим сприймаються значно краще. Крім того, російській та українській мовах, за данними Пєшковськоо А. М., голосні зустрічаються у п’ять разів частіше, ніж приголосні.

Відомо, що розрізнення  між наявністю і відсітністю  голосних у слові формується значно раніше, ніжприголосні.

Таким чином, в процесі  розвитку мовлення мовленєвослуховий  та мовленєворуховий аналізатори тісно  взаємодіють. Недорозвинення мовленєворухового  аналізатора здійснює гальмуючий вплив  на функціонування мовленєвослухового.

Одже дитина спочатку починає розрізняти  тверді і м’які приголосні, які артикулюються, а потім вже ті, які пізніше з’являються у мовленні.

У подальшому дитина засвоює  диференціацію усередині груп приголосних: спочатку сонорних, а потім шумних.

Розрізнення в середині групи сонорних приголосних здійснюється в наступній послідовності:

• засвоєння диференціації між групами назальних ([м] і [н] більш прості) і плавних ([л] і [р]). Тут велику роль виконує вплив мовленєворухового аналізатору, можливість артикулювати звуки;
• формування затності розрізнювати у середині груп. Спочатку назальних, а потім плавних сонорних приголосних, тому, що плавні сонорні звуки починають розрізнятися ще в тому віці (1 – 2 роки), коли не вимовляються.

Фонематичний аналіз є більш складнішою функцією у  порівнянні з фонематичним сприйняттям, і формується у дітей на пізніших етапах розвитку мовлення. У процесі фонематичного аналізу слово не тільки впізнається, але і розяленовується на складові елементи, звуки. Таким чином, фонематичний аналіз є складною аналітичною функцією і розглядається як процес розумової дії.

Саме тому функція  фонематичного аналізу не тільки є складною, але й багатоплановою. Вона складається як з простих, так  і зі складних форм аналіза звуковоїструктури  слова.

Орфінська В. К. (1946), виділяє такі форми оперування фонемами:

• впізнвння звука на фоні слова, тобто визначення наявності або відсутності його в слові;
• виділення першого і останнього звуків із слова;
• визначення послідовності, кількості звуків, їх місця в слові по відношенню до інших звуків.

У процесі онтогенезу розвиток фонематичного аналізу  здійснюється поступово. Прості формифонематичного аналізу (впізнання звука на фоні слова, вичленування першого й останнього звуків із слова) виникають спонтанно в процесі розвитку усного мовлення у дошкільному віці. Складні ж форми (визначення кількості і послідовності звукового складу слова) формується тільки в процесі спеціального навчання, в ході навчання грамоти. [10,57].

 

1.2. Класифікація дітей із фонетико–фонематичним недоразвиненням мовлення

 

Дослідження Спірової Л. Ф., Філічевої Т. Б. та ін. свідчать, що у дітей із ФФНМ мовлення ще до кінця букварного періоду спостерігається низький рівень фонематичного розвитку. З погляду особливостей несформованості фонематичного сприйняття зазначену категорію дітей Кондратенко І. Ю. умовно розділяє на дві групи:

• Перша – це діти з грубим недорозвиненням фонематичного сприйняття.
• Друга – малюки з меньш вираженими проявами фонематичного недоразвинення.

Розкриємо особливості  фонематичного розвитку дітуй зазначених груп [10,37].

.

 

1.2.1 Діти з  грубим недорозвиненням фонематичного сприйняття

 

Діти першої групи  – це переважно діти з сенсорною  або сенсоматорною алалією –  відрізняються дуже низьким рвнем  фонематичного розвитку (II – IIIстадії за Р. Є. Лєвіною).недорозвинення фонематичного сприйняття у них є грубим, оскільки вони зазнають труднощів у розрізненні слів, що правильно і спотворено вимовляються.

Також у таких дітей  спостерігаються труднощі під час  розрізнення сліві асемантичних поєднань, схожих за складовою структурою (стакан - скачан).

Найбільші труднощі у  них викликають завдання на розрізнення  слів і асемантичних поєднань, що відрізняються  лише одним звуком (лук – “дук”).Дітям також важко виконати завдання на повторення ряду складів, що містять як акустично подібні, так і далекі за звучанням звуки (та –ма –на, са – ша - за). Під час диференціації слів і складових рядів вони спираються перш за все на загальну звуко – складову структуру слова.

 Для дітей із  грубим недорозвиненням фонематичного  сприйняття є характерним і системні порушення усного мовлення, які характерізуються поліморфним порушенням звуковимови у вигляді спотворення, заміни звуків, в спотвореннях звукової структури слова, аграмматизмах, неточному вживанні слів, обмеженому словникового запасі. [6,17].

У дітей з недоразвиненням  фонематичного сприйняття першої групи спостерігаються значні труднощі під час засвоєння букв. Оволодіння ними носить механічний характер. До кінця періоду оволодіння грамотидіти оволодівають незначною кількістю букв, які в основному позначають голосні. Злиття звуків в склади, читання слів виявляється затрудненим, а в більшості випадків і зовсім неможливим.

Дошкільники з грубим недорозвитком фонематичного сприйняття у подальшому не спроможні засвоїти програму масової школи, зокрема з рідної мови та читання, а отже потребують спеціального навчання у школах для дітей з тяжкими порушеннями мовлення [6,32].

 

1.2.2.Діти з невираженими проявами фонематичного недорозвинення

 

У другої групи дітей  фонематичне недоразвинення є меньш вираженим і виявляється в несформованості процесу диференціації тих звуків, які порівняно пізно розрізняються і при нормальному фонематичному розвитку, особливо свистячих і шиплячих ([с] – [ш], [з] – [ж], [щ] –[ч], [с] – [ц]).

Процес диференціації  акустично і артикуляційно близьких звуків у цих дітей є ще остаточно не завершеним, а слухові уявлення про опозиційні звуки не чіткими. Дошкільнята можуть правильно повторювати ряди складів з фонетично далекими звуками ([та] – [ма] – [са]), але під час повторення ряду складів зі схожими за акустичними ознаками звуками спостерігатимуться заміни та змішування звуків ([ц] – [с], [д] – [т], [ш] – [с], [ч] – [ш]). Дзвінкі звуки малюки заміняють глухими, африкаи\ти – звуками, що є складовою їх частиною [3,31].

Труднощі під час диференціації фонем можуть мати у зазначеної категорії дітей різний характер.

В одних випадках спостерігається  порушення слухової і вимовної диференціації (звук [ш], наприклад, змішується у вимові зі звуком [с]).

Діти не розрізнюють  на слух слова – квазіомоніми, що містять опозиційні звуки. У процесі вимови, спотворюють звукову вимову слова.

В інших випадках спостерігається  порушення тільки слухової диференціації  фонем, або у дитини виявляються  несформованими чіткі слуховимовні образи фонем.

У процесі оволодіння читанням у дітей спостерігаються труднощі під час засвоєння і розрізнення букв, що позначають схожу звуки ([д] – [т], [ц] – [ч], [с] – [ш] та ін.) [3,21].

Таким чином, фонематичне  недоразвинення у дошкільників другої групи може мати наступні прояви6

1. нечіткість розрізнення і впізнавання схожих за звуковою структурою фонемних рядів (слів, асемантичних поєднань, рядів складів);
2. незавершеність процесу диференціації звуків, особливо звуків, що відрізняються однією акустичною або артикуляційною ознакою [3,17]

 

1.2.3.Порушення  звуковимови. Загальна характеристика

 

Багаторічні дослідження  фізіологів, психолінгвістів, логопедів  свідчать про те, що якщо у дитини порушуються артикуляторна інтерпритація  звука, який вона сприймає, то в різній мірі може порцшуватися його сприйняття (О.Р. Лурія, М. Х. Швачкин, Р. М. Швачкина та ін.). Р. Є. Лєвіна на основі психологічного вивчення мовлення дітей дійшла висновку про те, що фонематичне сприймяття має надзвичайно велике значення для повноцінного засвоєння звукової сторони мовлення. Було встановлено, що у дітей з поєднанням порушень вимови і сприйняття фонем спостерігається незавершеність процесів формування артикуляції і сприйняття звуків, схожих за акустико – артикуляторними ознаками [5,57].

Стан фонемного розвитку дітей впливає на оволодіння звуковим аналізом [5,61]

Рівень сформованості  дії по виділенню послідовності  звуків в слові і уміння свідомо  орієнтуватися в звукових елементах  знаходяться у прямій залежності від ступеня недорозвинення фонематичного  сприйняття і від того, чи є це недорозвинення первинним або вторинним (Л. Ф. Спірова,1982).

 

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИКА КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ФОНЕТИКО –  ФОНЕМАТИЧНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

2.1. Етапи корекційно  – розвивальної - роботи з подоланням ФФНМ у дітей дошкільного віку

 

Засоби корекції звуків – загальноприйняті в логопедії. Тому необхідно враховувати, що при фонетико – фонематичному недорозвиненні мовлення вади мовлення виражаються у неправильній вимові звуків, а також у недостатній класифікації звуків та утрудненому звуковому аналізі слова. Таким чином, перед логопедом постає два завдання – виховання артикуляційних навичок та розвиток слухового сприйняття.За умови досягнення цих завдань логопед переходить дотретього – виокремлення звука із складу слова. У педагогічному процесі ці задачі не існують ізольовано, і на всіх етапах логопедичної роботи вони взаємопов’язані [10,15].

У тих випадках , коли у дітей виникають труднощі при  вимові слів складного складового складу, виховання плавної, правильної вимови слів різної складової важкості та словосполучень виділяється як спеціальне завдання.

При корекційній роботі необхідно враховувати індивідуальні  особливості кожної дитини – будову та рухливість артикуляційного апарату, ступінь розвитку слухового сприйняття, кількість невірно вимовляємих звуків, рівень звукового аналізу, ступіньсформованості граматичного строя мовлення, працездатність.