Особливості прояву та коррекція фонетико-фонематичного розладу мовлення у дітей дошкільного віку

На всіх етапах цього  періоду навчання вправи зі схемою слів так чи інакше сполучаються з  викладанням слів з букв розрізної абетки, читанням. Протягом  другого пе-риода навчання діти вивчають букви н, я, з, х, б, в, д, е. г, ш, в, л, ж, р, й.

До кінця другого  періоду навчання діти опановують чітким складовим читанням, умінням викладати  з букв розрізної абетки речення. У цей же час дітьми засвоюються терміни "склад", "слово", "речення", "голосні звуки (букви)", "приголосні звуки (букви)", "тверді звуки", "м'які звуки", "дзвінкі звуки", "глухі звуки", "ударні голосні звуки" [17,150].

Крім наочностей, використовуваних у першому періоді навчання, логопедові необхідно мати набори смужок для позначення слів і складів. У набори входять смужки із щільного матеріалу довжиною 10-12 див для позначення слів і смужки довжиною 3-4 див для позначення складів. Звуки як і раніше позначаються кольоровими фішками (квадратики 2X2 див): чорними - тверді згодні; синіми - м'які згодні; червоними - голосні. Набори зберігаються в індивідуальних конвертах [17,35].

Заняття у другому  періоді навчання проводяться тричі  на тиждень (фронтальні), та щодня (індивідуальні та підгрупові). Метою цих занять є формування вимови й розвиток мовлення. Як й у першому періоді навчання, основна робота з виправлення або уточнення вимови окремих звуків й їхньої диференціації здійснюється на підгрупових або індивідуальних заняттях. Підготовлюючи дітей до участі у фронтальних заняттях, логопед у процесі закріплення правильної вимови поставлених звуків або уточнення наявних, відпрацьовує з ними вимову окремих складів, слів різного складового складу, речення. При цьому він приділяє велику увагу техніці вимови й одночасно розвиває в дітей фонематичне сприйняття, увагу, слуховую пам'ять. По можливості дітям пропонуються лексичні й граматичні вправи. Протягом другого періоду навчання логопед затрачає усе менше часу на постановку звуків - до кінця цього періоду вона повинна бути закінчена (за винятком тих дітей, у яких є грубі порушення будови або моторики артикуляційного апарата) [17,65].

 

На фронтальних заняттях систематизуються й закріплюються  всі отримані дітьми навички на ускладненому мовленєвому матеріалі. Потім плануються вправи, мета яких - закріплення правильної вимови досліджуваного звуку, його характеристика: голосний або приголосний, якщо приголосний, то твердий або м'який, дзвінкий або глухий (тільки стосовно звуків, парним по глухості-дзвінкості); по мірі потреби включаються ті або інші складові вправи.

Що стосується вправ на правильну вимову окремих слів, то вони сполучаються, як з розвитком уваги, пам'яті, фонематичного сприйняття, аналізу звукового складу слова (наприклад, запам'ятати й правильно повторити ряд сприйнятих на слух слів, виділити з ряду слів слово з певним звуком, знайти серед трьох-чотирьох слів слово з поданим звуком, зробити аналіз якого-небудь словатощо ), так і з розвитком словника й засвоєнням тих або інших граматичних форм слів (наприклад, логопед вимовляє те або інше слово в початковій формі, дітям пропонується вимовити його в зменшувальній формі, у називному або родовому відмінку множини ; в інших випадках дітям пропонується скласти слово із двох даних, утворити нові слова шляхом приєднання приставки або суфікса й т.д. ) [21,27].

Закріплення вмінь правильно й чітко вимовляти речення також постійно сполучається з постановкою якого-небудь іншого завдання. У одних випадках цей розвиток слухової уваги й пам'яті (наприклад, дітям пропонується запам'ятати рядречень, потім точно їх відтворити за допомогою питань або окремих слів); в іншій - уміння відповістити на запитання простим розповсюдженим реченням або, самостійно скласти речення з поданих слів, доповнити речення відсутнім словом, використати в реченнях певні слова або словосполучення й тощо [10,85].

 

 

 

 

 

2.1.3. Третій період навчання

 

У третьому періоді під час спеціальних фронтальних занять відбувається розвиток словника й зв'язного граматично правильного мовлення (одне-два на тиждень).

На підгрупові заняття поєднуються по чотири - шість дітей з подібними проблемами мовлення (усне мовлення, читання, письмо).

Початок третього періоду  використається логопедом для закріплення вимови звуків [с-з-ш-ж і р - р' - л-л]'. Потім до кінця квітня планується закріплення правильної вимови звуків [ч], [ц], [щ] і диференціація їх від подібних звуків. У травні заняття плануються по розсуду логопеда.

Зменьшення кількості  фронтальних занять по вимові не означає, що тепер менше уваги звертається на правильність і чіткість вимови звуків у складі слів будь-якого складового складу й загальне звучання мовлення [18,35].

У зв’язку з тим, що постановка звуків завершена, більше часу на закріплення правильної вимови звуків і слів складного звуко-складового складу може бути лише в години індивідуальних занять. Крім того, будь-які заняття як зрозвитку мовлення, так і з грамоти, а також всі заняття,проведені вихователем, одночасно сприяють закріпленню правильної вимови звуків, удосконалюванню, чіткої, неквапливої, виразної мови [4,85].

 

2.1.4. Профілактика порушень письма у дітей із фонетико – фонематичним недорозвиненням мовлення

 

Серед порушень звуковимови у дошкільників часто зустрічається дефект оглушення (одзвінчення). Навіть після його корекції в усному мовленні він затримується у письмовій. Дефект оглушення є одним з найпоширеніших серед типових помилок акустичної дисграфии. Важливо не тільки раннє виявлення цього дефекту, своєчасна його корекція, але й ретельна диференціація змішуючихся фонем. Цей дефект зустрічається у вимовіприголосних, що мають дзвінку й глуху пари, які розрізняються тільки наявністю голосу в них (глухі звуки: ф, с, ш,п, т,к; дзвінкі: в, з, ж, б,д, г) [20,18].

Звуки кожної пари мають  однакові артикуляційні уклади й  відрізняються друг від друга  тільки участю голосу й трохи меншою напругою мовних органів.

Аналіз літератури указує, що дефект оглушення частіше зустрічається  серед проривних (вибухових), чим  серед щілинних, тому що при вимові щілинних звуків вібрація голосових  зв'язок більш тривала й відчутна, чим при вимові вибухових.

Виділяють три види дефекту: повна відсутність дзвінких приголосних, тобто тотальне оглушення, недостатнє одзвінчення або ж недостатнє оглушення. Усі три випадки, як правило, відбиваються на письмі. Оглушення спостерігається частіше, ніж одзвінчення.

Неврологічну основу цього дефекту Л. С. Волкова пояснює  тим, що спастичене скорочення м'язів голосового апаратку може повністю виключити вібрацію голосових зв'язок. У результаті порушується процес утворення дзвінкихприголосних. Можливо це й при парезі м'язів голосового апарату, при цьому сила голосу стає мінімальною. Одзвінчення глухих приголосних спостерігається при дифузній спастичності м'язівмовленєвого апарату [13,56]

Основними причинами  дефекту оглушення М. Е. Хватцев вважав погану координацію "сочетанной роботы" голосового апарата, недорозвинення фонематичного слуху, часткове зниження слуху. Дефект оглушення є неодмінним супутником людей з порушенням слуху, що є на перешкоді для диференціації приголосних. Безсумнівно, для правильної вимови й профілактики письмового мовлення істотну роль відіграють збереженість і функціональна зрілість слухового й мовленєворухового апарата.

Ф. Ф. Рау підкреслював, що в процесі засвоєння парних приголосних виявляються двуякого роду труднощі, які обумовлені необхідністю розрізнення близьких у вимові фонем. Вони також пов'язані з засвоєнням мовленєвих рухів, необхідних для їхнього відтворення. Таким чином, сприйняття звуків рідної мови відбувається у відповідності до їх акустичних (сенсорних) ознак, а становлення цих парних приголосних фонем у вимові дітей раннього й дошкільного віку здійснюється відповідно до їх артикуляційних властивостей.

У результаті цього вибухові приголосні [т-д] погано розрізняються на слух, але рано з'являютьсяу мовленні. Шиплячі [ш – ж] і свистячі [с - з] порівняно далекі при сприйнятті на слух й у вимові диференціюються пізно. Парні згодні [п - б], [к - г], [в - ф], навпаки, дуже близькі при сприйнятті на слух і рано розрізняються у вимові [19,23].

Корекція дефекту оглушення в більшості практиків викличе певні труднощі, щоб їх уникнути важливо використати прийом зіставлення й порівняння фонем, складів і слів, а звуки, які змішуються, необхідно ретельно аналізувати, виділяти подібні й розпізнавальні ознаки.

Учені рекомендують широко використати тактильно-вібраційний контроль, для чого одну руку дитини прикладають до шиї в області гортані, іншу підносять до рота, щоб переконатися в тому, що при глухих приголосних струмінь видихуваного повітря сильний, але вібрація гортані відсутня, а при вимові дзвінких приголосних вібрація гортані добре відчутна. Резонування звучного голосу вловлюється шляхом прикладання долонь обох рук до вух, щокам; однієї руки до тімені, іншої - до шиї так, щоб бічна сторона руки від великого пальця до вказівного охоплювала шию в області гортані.

Добре зарекомендували  себе підготовчі вправи: чергування беззвучного вдиху й видиху зі стогоном на вдиху й видиху. Спочатку вимовляє логопед, потім дитина повторює самостійно й, нарешті, - спільно. Далі проводиться зіставлення вимови голосних звуків то голосно, то пошепки; як уривчасто, так і довгостроково. Цей прийом також дає гарні результати.

Широко використається вібраційний масаж: потряхуванния гортані пальцями, що стимулює вібрацію голосових зв'язок.

Перераховані вправи при корекції звуковимови - гарна гімнастика для голосових зв'язок [17,62].

Вони формують у дітей  уміння усвідомлено включати голосові зв'язки, довільно стуляти їх у потрібний момент. Тактильно-вібрационні відчуття стають для дітей надійним контролером при диференціації парних приголосних звуків, як дзвінких, так і глухих.

При тотальному оглушенні  О. В. Правдина рекомендує починати роботу із щілинних звуків: з найбільш простого по артикуляції [в]. Як  базовий звук беремо [ф].

Перший спосіб одзвінчення - це включення в роботу голосовихзв’язок. Протяжно вимовляємо [ф], а потім, не перериваючи видиху, включаємо голос і переходимо на звук [в]. При цьому звертаємо увагу не тільки на розходження у звучанні цих звуків [ф - в], але й на відчуття вібрації голосових зв'язок, що відчувають при тактильному контролі. Автоматизація звуків проводиться традиційним шляхом. Потім диференціюємо фонемы що змішуються у складах, словах типу: сова-софа, Ваня-Фаня, фітри-вітри, грифи-гриви, дрофа-дрова; у фразах: Валя їла вафлі. У Вови фантик. У буфеті вилки; у чистоговорках: Ва-ва-ва, на суку сидить сова. Фа-фа-фа, у степу бігає дрофа. Ва-ва-ва, у лісі висока трава. Ву-ву-ву, у лісі бачили сову [18,35].

Звук [з], шляхом включення  голосу, аналогічно перетворимо у  фонему [з]. Звук [ш] - в [ж]. Другий спосіб викликання дзвінких приголосних - це їх постановка від межзубных голосних. Ставимо [з] від межзубного [е]. Для цього на тлі безперервного голосового звучання звуків [е] або [и] пропонуємо дитині багаторазово висувати кінчик язика вперед, злегка торкаючись їм країв верхніх і нижніх різців, але так, щоб повітря могло вільно проходити крізь міжзубний простір. Головне, щоб звучання не переривалося. Повторюємо те ж саме, але з максимальною силою видиху, щоб кінчик язика вібрував дрібним тремтінням, у результаті чується [ез] або [из].

При цьому гласна завжди вимовляється довгостроково, протяжно, а звук [з] коротко, але так, щоб на [з] голос не переривався. При цьому важливий тактильно-вібраційний контроль на гортані. До цього звукового комплексу додаються голосні: [а, у, о] але з невеликою паузою між звуком [з] і наступної голосної: ааззз - а; ааззз - у; ааззз - о, що важливо приєднати до м'якої подачі голосу [17,85].

Поставлені звуки автоматизуємо, потім дифференціюємо у складах, у словах: змій-смій, коза-коса, злити-слити, зайка - сайка, тощо;у фразі: Зоя возить Соню у колясці тощо; у чистоговорках: Са-са, у лісі бігає лиса; Зу-зу, Соня веде додому козу; Зо-зо, нам перемінили колесо; у віршах, загадках, прислів'ях, скоромовках.

Одзвінчення звуку [г] - самий важкий момент у корекції дефекту оглушення.

Спочатку робиться спроба включити дзвінкий приголосний після зіставлення складів га-ка. Іноді до мети приводить повторення ряду складів: га-га-га... вимовляємих у швидкому темпі, "по інерції", вимовляючи склад га слідом за рядом складів зі звуком [д] да-да-да-га. Якщо спроба з опорою на слухо-зорове наслідування не приводить до мети, то підключаємо тактильно-вібраційний контроль. Для цього необхідно прикласти долоню до гортані логопеда й звернути увагу на вібрацію голосових зв'язок при звуці [г]. Зіставляючи склади га-ка, указуємо на відповідні літерні позначення, після чого можливий позитивний результат. Потім диференціюємо звуки в словах: кіт-рік, краб-граб, калинка-Галинка, кора-гора, кості-гості, колосся-волосся тощо; у словосполученнях: глибока канава, м'яка губка; у фразах: Катя гоне гусаків. Гусаки гагочуть з Олегатощо; у віршах: Говорять, говорять зібралися на гірці голуб, гусак і галка - от і вся лічилка; у різноманітних загадках.

Звук [д] ставимо, зіставляючи  склади та-да, співвідносячи їх на відповідні буквам позначення, після чого спонукуємо дитини самостійно по наслідуванню вимовити спочатку склади та, потім да Іноді до мети приводить швидке проголошення слідом за логопедом ряду складів: да-да-да-да... До позитивного результату може привести прийом, пов'язаний із посиланням складу ряду складів із уже освоєним раніше звуком [б]: ба-ба-ба-да. Від міжгубного [б] дитині пропонується вимовити склади зі звуком ба-ба-ба...

Цю вправу неодноразово повторюємо при міжгубному положенні язика. Виходить міжгубне [д], що відпрацьовуємо в складах з різними голосними. Такий звук є тимчасовим аналогом [18,54]

Потім переходимо до нормального  звуку. Для цього достатньо, у момент проголошення, пальцями підняти в дитини верхню губу, язик автоматично притискається до верхніх зубів, і виходить міжзубне [д], що надалі , при стислих зубах, легко перетворити в нормальне, зазубне. Після автоматизації звуку обов'язково проводимо ретельну диференціацію фонем у словах: душ-туш, діжка-кішка, дрова-трава, діло-тіло, дочка-точка, дачка-тачка,тощо; у словосполученнях типу: тепла вода, дитячий сад, милі діти, тиха дівчинка; у чистоговорках: Да-да-да - чиста вода. Ди-ди-ди - у будинку немає води тощо; у віршах:

Дятел на дубі сидить

І в дубу дупло довбе.

У скоромовках:

Тупотіли так  тупотіли,