Особливості прояву та коррекція фонетико-фонематичного розладу мовлення у дітей дошкільного віку

дотопали до тополі,

до тополі дотопали,

що ноги відтоптали.

Часто звук [г] ставимо  від звуку [д]. Запропонувавши дитині про-изнести склади із засвоєним  звуком [д]: да-да-да... вказівним пальцем дитини притискаємо донизу передню частину спинки язика і поетапно засовуємо його вглиб, одержуємо дя. Продовжуючи вправу, натискаємо на язик трохи глибше, в результаті чого чується гя. Нарешті, просуваючись поетапно до другої фаланги вказівного пальця, одержуємо чисте га [га від да-дя-гя-га]. В одних випадках зазначені етапи можуть бути пройдені протягом  одного заняття.

В інші - доводиться затримуватися  на першому (дя) і на другому (гя) етапах протягом  декількох занять. Коли дитина зможе вимовляти звук [г] без допомоги пальця в складі - га та у словах, що включають цей склад, необхідно відробити звук у складах з іншими голосними [17,28].

Самий нестійкий із трьох ([д], [б], [г]) вибухових звуків - звук [д]. Учені (Ф. Ф. Рау й Н. Ф. Слезина, 1981) підкреслюють, що позиція для всіх выше-названных приголосних положення перед голосними [у] й [і], що важливо враховувати при підборі вправ.Таким чином, звуки [б], [д], [м] подібні між собою: по участі голосу в артикуляції (вони вимовляються при зімкнутих і вібруючих голосових зв’язках, тобто  вони дзвінкі); за способом артикуляції (всі вони вибухові); за відсутності палаталізації (вимовляються без додаткового підйому язика, вони тверді).

Відрізняються ці звуки  один від одного місцем артикуляції: смичка утворюється двома губами [б]; язиком й верхніми різцями [д]; язиком й піднебінням [г].

Подібність звуків [б, д, г] обумовлює й однотипність дефекту: оглушення, напівдзвінкість, дзвінкий вибуховий [г] звучить як фрикативний приголосний [г] = [х] [18,47].

Поряд з оглушенням зустрічається  й дефект одзвінчення. Корекція досягається тими ж засобами. Більшу роль при цьому грає зіставлення глухих і дзвінких приголосних у складах, словах і фразах. Аналіз літератури доводить, що напівдзвінкість виникає в результаті того, що перед вибухом губної змички припиняється вібрація голосових зв’язок. У результаті звуки [б, д, г] вимовляються лунко, так що замість [ба] виходить [бпа], [да = дта], [га = гка]. Показувати різницю між правильною й дефектною вимовою допомагають символи, зорові опори (букви), так вони мають найбільш постійну характеристику

Дефект, як зазначають багато вчених (Ф. Ф. Рау й Н. Ф. Слезина, 1981), пов'язаний з порушенням способу артикуляції (смичка заміняється щілиною) і відсутністю голосу, тому що голосові зв'язки розімкнуті. При усуненні дефекту зпівставляємо правильну й неправильну вимову приголосного в складах: га-ха, у словах: нога-ноха. Це дає можливість уловити розходження за допомогою слуху, тактильно-вібраційного контролю, поклавши одну руку до гортані.

При [г] – відчувається вібрація, при [ж] - вібрація відсутня. Іншу руку підносимо до роту, при [г] - відчувається поштовх повітря, а при звуці [х] - струмінь. При цьому широко використовуються зорові опори - букви, які вказують на розходження вимовного звуку в літерному позначенні. Якщо ці прийоми не можуть виправити дефект, то ставимо звук заново, опираючись на приголосний [д] [18,67].

Таким чином, дефект оглушення  зустрічається у дошкільників досить часто й вимагає не тільки своєчасної корекції, але й ретельної диференціації фонем, що змішуються, як на слух, так й у вимові. Половинчасті міри викличуть при навчанні в школі порушення письмового мовлення: акустичні дисграфии (специфічний розлад процесу письма, при якому спостерігається заміна букв) і дислексии (порушення читання).

Труднощі в оволодінні письмовим мовленням викликають нові проблеми: спостерігається зниження успішності, з’являється тривожність, невпевненість у своїх силах, знижується самооцінка.

Найбільше важко дітям, позбавленим батьківської підтримки. Не секрет, що деякі батьки прибігають до репресивних мір. Важливо вчасно попередити батьків про можливі труднощі, залучити до корекції мовленєвих порушень. Необхідно підвищувати їх компетентність, що знизить вимогливість і нічим не обґрунтовані батьківські амбіції. У противному випадку можливі зриви від труднощів поведінки до нервово-психічних розладів [17,29].

Профілактика дисграфии  допоможе зняти в школі цілий  ряд проблем, різко скоротить  відсоток дітей, невстигаючих по українській чи російській мовах, це забезпечить їм психологічний комфорт, що особливо важливо для дітей, що мають мовленєві порушення, тому що поряд з мовленєвою патологією для більшості характерні соматичні ослаблення, підвищена стомлюваність, дратівливість, порушення сну, апетиту, головні болі тощо.

Доброзичливість, любов  і підтримка з боку близьких дитині людей, як батьків, так і педагогів, допоможуть йому перебороти труднощі в оволодінні мовленням, домогтися розкутості, упевненості в собі. Важливо вчасно допомогти дитині, а не насміхатися [17,67].

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У процесі дослідження проблеми специфіки проявів фонетико _ фонематичних розладів мовлення у дітей дошкільного віку ми дійшли наступних висновків.

У сучасній логопедії  під фонетико – фонематичним недорозвиненням молення розуміють порушення процесів формування вимовної сторони рідної мови у дітей з різними мовленєвими розладами, що зумовлені несформованістю або порушенням процесів сприйняття та відтворення звуків. Ці порушення негатино впливають не лише на мовленєвий розвиток, а й на оволодіння програмовим матеріалом рідної мови та окремих учбових предметів.

Головними факторами, що визначають алгоритм фонологічного  розвитку, є дозрівання і розширення репертуару навичок артикуляцій, когнітивний  розвиток і розвиток мовленєвих здібностей.

Базою артикуляції фонологічної системи мовлення вважають комплекс навичок артикуляцій, що використовуються для реалізації програми висловлювання в звуковій формі. У рамках фонологічної системи формується і функціональний комплекс акустичного її забеспечення – слухомовленєвий гнозис. Гностико – практичне забеспечення акустико – артикуляторної бази є складним комплексом функцій, дефіцит кожної з яких здійснює специфічний вплив на симптоматику у фонологічних порушеннях.

На основі досліджень фізіологів, психолінгвістів, логопедів можна стверджувати, що якщо у дитини порушується артикуляторна інтерпритація звука, який вона сприймає, то в різній мірі може порушуватися його сприйняття (О. Р. Лурія, М. Х. Швачкин, Л. Ф. Чистович та інші). Р. Є. Лєвіна на основі психологічного вивчення мовлення дітей дійшла висновку про те, що фонематичне сприйняття має надзвичайно велике значення для повноцінного засвоєння звукової сторони мовлення.Крім цього, встановлено, що у дітей з поєднанням порушення вимови і сприйняття фонем спостерігається незавершеність процесів формування артикуляції і сприйняття звуків, схожих за акустико – артикуляційними ознаками. А це призводить до порушення усного мовлення та вторинного порушення писемного мовлення.

Встановлено, що у дітей з поєднанням порушення вимови і фонематичного сприйняття та аналізу фонем спостерігається незавершеність процесів формування артикуляції і сприйняття звуків, схожих за акустико – артикуляційними ознаками, які проявляються в усному мовленні у вигляді замін та змішування звуків, схожих за акустико – артикуляційними ознаками.

У дітей з фонетико – фонематичним недорозвиненням в більшості випадків спостерігається певна залежність між рівнем фонематичного сприйняття і кількістю дефектних звуків, тобто чим більше артикуляцій звуків у дитини не сформована, тим нижче рівень фонематичного сприйняття.

Серед порушень звуковимови у дошкільників часто зустрічається дефект оглушення (одзвінчення). Дефект оглушення є одним з найпоширеніших серед типових помилок акустичної дисграфии. Важливо не тільки раннє виявлення цього дефекту, але й своєчасна його корекція.

Таким чином, дефект оглушення  зустрічається у дошкільників досить часто й вимагає не тільки своєчасної корекції, але й ретельної диференціації фонем, що змішуються, як на слух, так й у вимові. Половинчасті засоби викличуть при навчанні в школі порушення письмового мовлення: акустичні дисграфии (специфічний розлад процесу письма, при якому спостерігається заміна букв) і дислексии (порушення читання).

Труднощі в оволодінні письмовим мовленням викликають нові проблеми: спостерігається зниження успішності, з’являється тривожність, невпевненість у своїх силах, знижується самооцінка.

Слід зазначити, що відносне благополуччя звуковимови може маскувати  глибоке недорозвинення фонематичних процесів. У таких випадках тільки застосування спеціалізованих завдань розкриває складну патологію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. А. М. Богуш Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку: Навчальний посібник- Київ: Видавничий Дім “Слово”, 2003р.-344.
2. А. Я. Малярчук Обстеження мовлення дітей: дидактичний матеріал.-К.: «Літера ЛТД», 2003.-104 с.:іл.
3. Богомолова А.И. Нарущение произношения у детей. — М.: “Просвіта” 1979. - С.6-38.
4. Бородич А М. Методика развития речи детей. - М.: “Просвіта”, 1981. - С. 11-18.
5. Винарская   Е.Н.   Раннее   речевое   развитие   ребенка   и   проблемы 
   дефектологии. - М: “Здоровье”, 1987. - С. 34-56.
6. Воспитание и обучение детей с расстройствами речи./ Под ред. С. С.  Ляпидевского, и В. И. Селиверстова. — М.: “Просвіта”, 1968. - С. 31-45.
7. Выготский   Л.С.   Обучение   и   развитие   в   дошкольном   возрасте   // 
   Выготскиий Л.С. - М: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996. 
   (Антология гуманной педагогики). - С. 12-45.
8. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи. -М.: “Просвіта”, 1961.-С. 17-56.
9. Игры в логопедической работе с детьми / Под ред В.И.Селиверстова. –М: “Просвіта”, 1981.-С. 14-31.
10. Каше Г. А. Исправление недостатков речи у дошкольников. — М.: “Просвіта” 1971.-С. 5-57.
11. Леонтьев А. А. Исследования детской речи.// Основы теории речевой деятельности / Под ред. А. А. Леонтьева, М.: “Просвіта”, 1974. - С. 13-36.
12. Логопедия: учебник для студ. дефектол.фак. пед. высш. учеб. заведений/ под ред. Л. С. Волковой. – 5-е изд., перераб.и доп. – М.: Гуманитар. изд.центр ВЛАДОС, 2007.- 703с.:ил.-(Коррекционная педагогика).
13. Львов М. Р. Методика развития речи младших школьников. – М.: “Просвіта”, 1985.
14. Мастюкова Е.М. Лечебная педагогика (Ранний и дошкольный возраст). - М: ВЛАДОС, 1997. - 137-189.
15. Основы теории практики логопедии / Под ред Р.Е.Левиной. — М.: “Просвіта”, 1968. С. 67-79.
16. Поваляева М. А. Справочник логопеда. - Ростов-на-Дону: “Феникс”, 2002. - С.274-314.
17. Поваляева М. А.Ранняя диагностика и дифферинциальная диагностика речевых нарушений у детей. Ч.1:Педагогика.- Ростов-н/Д:Изд-во РГПУ,1997.
18. Поваляева М. А.Неврологические основы логопедии: Учебное пособие. Ростов-н/Д:Изд-во РГПУ,1997.
19. Рау Е. Ф., Рождественская В. И.  Смешение звуков речи у детей. – М.: “Просвіта”, 1972.-С. 17-57.
20. Рау Е. Ф., Синяк В. А. Логопедия. — М.: “Просвіта”, 1969. . - С. 8-30.
21. Ястребова А. В., Бессонова Т. П. Как помочь детям с недостатками речевого развития: Пособие для учителя / 2-е изд., испр. и доп. - М.:ВЛАДОС, 1997.-С. 163-194.