Педагогічний ефект дидактичних ігор у навчальній діяльності

Структура дидактичної  гри зумовлює різні взаємини гравців. Моделі 3-6 відображають типові стосунки дітей під час виконання ігрових завдань.

1. Ігрові завдання кожна дитина виконує сама й незалежно від інших (модель 3). Наприклад, складає мотрійок, башточки, складання з геометричних фігур чи елементів, мозаїку, грає з м'ячем, стрибає через скакалку тощо. Вона залишається наодинці з ігровим завданням, з ігровими діями та правилами. Контакти з іншими дітьми тут майже відсутні. Успіх чи невдача у грі залежать від інтелектуального або фізичного розвитку дитини, від дотримання або порушення нею правил.

Модель 3

Кожен сам за себе

 

2. Успіх (чи невдача) одного учасника гри зумовлює результат гри іншого гравця (модель 4). Це стосується шахів, шашок, пінг-понгу тощо. Сама структура гри об'єктивно спонукає дітей взаємодіяти одне з одним. Кожен гравець має уважно спостерігати ігрові дії партнера, стежити, чи дотримується він правил гри. Адже від цього й від власних якостей залежить успішне виконання ігрового завдання.

 

Модель 4

Мій успіх –  твій успіх

 

    3. Ігрове завдання передбачає об'єднання зусиль двох гравців і більше (модель 5): ігри-естафети, "Знайди напарника" тощо. Воно також спонукає гравців до кооперації зусиль. Діти не лише спостерігають дії одне одного, а й підігрують, допомагають партнерові. До того ж вони прагнуть успішно виконати свою частку ігрового завдання, щоб не спровокувати невдачу обох учасників гри чи всієї групи. Тут ігрова мотивація досить значуща. Дитина розуміє, що в разі програшу (через свою неспроможність чи недбалість партнера) з нею більше не захочуть гратися інші діти. Саме тому така структура гри спонукає до консолідації зусиль для виконання ігрового завдання[1, 8].

Модель 5

Спільний  успіх

Кооперативна  структура зв'язків під час  колективного виконання ігрового завдання посилюється в умовах змагання між групами гравців (модель б): рухливі ігри (волейбол, футбол, хокей...). Тут відповідальність кожного гравця за свої ігрові дії, дотримання правил, успішне розв'язання конкретного ігрового, завдання є часткою виграшу всієї команди, а отже, спільного успіху.

                                                                                       Модель 6

 

Чи гра успішна?

Отож, зміцнюються кооперативні стосунки дітей з однієї команди й водночас глибшають конкурентні стосунки дітей з різних команд. Групові ігрові стосунки є своєрідною шкалою відповідальності, солідарності, вони стимулюють індивідуальні можливості кожного гравця задля досягнення колективного успіху. Міжгрупові взаємини — шкала збереження дитиною власної гідності, її толерантності, максимального напруження власних зусиль в умовах конкурентної боротьби, вимогливості до себе самої і до своїх партнерів та конкурентів щодо виконання однакових для всіх правил гри.

Найбільш  складний та суперечливий процес опанування дітьми правил гри (модель 7). Правила слугують умовами виконання ігрового завдання й водночас у цікавій формі вводять у гру норми спілкування та взаємодії між людьми.

 

 

 

 

 

Модель 7

Динаміка дотримання дітьми правил гри

На початку  гри дітей цікавить передусім  завдання, яке стоїть перед ними, й вони прагнуть успішно виконати його. Тому на першому етапі ігрові правила для них відходять на другий план. Отже, на першому етапі засвоєння правил гри діти забувають про них.

Але на другому етапі гравці вбачають у встановлених правилах реальні перешкоди, які заважають їм швидко й успішно перемагати. Тож деякі з них свідомо ігнорують правила й опиняються в легших умовах виконання завдання, аніж інші гравці. Очевидні порушення правил засуджують як дорослі, так і партнери. До того ж виграш, отриманий нечесно, не зараховується[1, 8].

Усе це змушує дітей на третьому етапі, врешті-решт, дотримуючись правил, прагнути виграти, доклавши інтелектуальні чи фізичні зусилля. Тепер вони пишаються чесно здобутим виграшем.

Уже на четвертому етапі дитина не лише сама дотримується правил гри. Вона ставить таку саму вимогу й до інших гравців, контролює дотримання ними правил, не допускає порушень. Тобто діти стають поборниками загальних для всіх норм поведінки, які й зумовлюють справедливі стосунки між ними.

 

 

ІІ. Методологічні  основи дидактичних ігор у навчальній діяльності.

 

2.1 Сучасна  класифікація дидактичних ігор.

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим.

За результат свого навчання дитина нестиме відповідальність перед вчителем, школою й своєю сім’єю. Тепер дитина мусить дотримуватись однакових для всіх школярів правил. І тут на допомогу учням і вчителям знову приходить гра. У сучасних – це не спонтанні ігри, не стихійно засвоєний від старших поколінь розваги за правилами. Сьогодні гра контролюється системою суспільного виховання. У грі при цьому існує суб’єктивна свобода для дитини. Тут діти мають змогу самостійно (без допомоги дорослих) розподіляти ролі, контролювати один одно, стежити за точністю виконання того чи іншого завдання. Гра стає сьогодні школою соціальних відносин для кожної дитини. Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів й взаємостосунків, вчиться розрізняти добро і зло. Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, й з’являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших [4, 49].

На сьогодні в теорії гри немає єдиного підходу  щодо їх класифікації. Дослідники гри здебільшого об’єднують їх у дві групи:

• ігри з фіксованими, відкритими правилами;
• ігри з прихованими правилами.

Прикладом ігор першого типу є більшість дидактичних та рухливих ігор, сюди також належать розвивальні, інтелектуальні, музичні, ігри-забави, атракціони. До другого типу належать сюжетно-рольові ігри.

Беручи до уваги опрацьовану нами літературу, розглянемо кілька класифікацій дидактичних ігор.

О . Я Савченко класифікує дидактичні ігри так:

• сюжетно-рольові;
• ігри-вправи;
• ігри-драматизації;
• ігри-конструювання[19, 192].

В різних збірниках  зазначено більше, ніж 500 дидактичних ігор й досить часто ігри співвідносяться зі змістом навчання та виховання. У цій класифікації можна виокремити наступні типи ігор (за класифікацією О. С. Газмана):

• ігри щодо сенсорного виховання;
• словесні ігри;

• ігри щодо ознайомлення з природою:

• ігри щодо формування математичних уявлень тощо.

Іноді ігри співвідносяться  із матеріалом:

• ігри з дидактичними іграшками;

• настільно-друковані ігри;

• словесні ігри;
• псевдо сюжетні ігри.

Така класифікація підкреслює їх спрямованість на навчання, пізнавальну діяльність дітей, але не розкриває достатньою мірою основи дидактичної гри — особливостей ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій та правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя [2, 4].

Умовно можна  виділити декілька типів дидактичних  ігор, що згруповані за видом діяльності учнів:

• ігри-мандрівки;
• і гри-доручення;
• ігри-загадки;
• ігри-бесіди (ігри-діалоги).

Ігри-мандрівки подібні до казок, їх розвитку, чудес. Гра-мандрівка відображає реальні факти або події, але зазвичай розкриває все незвичайно: просте — через загадкове, складне — через переборне, необхідне — через цікаве. Все! це відбувається в процесі гри, в ігрових діях, стає близьким дитині, радує її. Мета гри-мандрівки — посилити: враження, надати пізнавальному змісту трошки казкової незвичності, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не береться ними до уваги. Ігри-мандрівки загострюють увагу, спостережливість, усвідомлення ігрових завдань, полегшують переборювання складностей та досягнення успіху.

Ігри-мандрівки  завжди дуже романтичні. Саме це викликає інтерес та активну участь у розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення оволодіти правилами гри та отримати результат — вирішити завдання, щось дізнатися, чомусь навчитися.

Роль педагога у грі складна, потребує знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, проводити процес навчання непомітно [2, 4].

Гра-мандрівка  — гра дії, думки, почуттів дитини, форма задоволення його потреб у знаннях. У назві гри, формулюванні ігрового завдання повинні бути «кличні слова», що викликають інтерес у дітей, активну ігрову діяльність. У грі-мандрівці використовуються різні способи діяльності: постановка завдань, пояснення способів їх вирішення, іноді розробка маршрутів мандрівки, поетапне вирішення завдань, радість від їх вирішення, змістовний відпочинок.

До складу гри-мандрівки іноді входять пісні, загадки, подарунки та багато іншого.

Ігри-мандрівки  іноді неправильно ототожнюються  з екскурсіями. Суттєва різниця їх полягає в тому, що екскурсія — форма прямого навчання та різновид занять. Метою екскурсії частіше всього є ознайомлення з чим-небудь, що потребує безпосереднього спостереженими порівняння з уже відомим. 

Іноді гру-мандрівку  ототожнюють з прогулянкою. Але прогулянка частіше за все має оздоровчу мету. Пізнавальний зміст може бути і на прогулянці, але він є не основним, а супроводжуючим.

Ігри-доручення мають ті самі структурні елементи, що і ігри-мандрівки, але за змістом вони простіші, а за тривалістю — коротші. В їх основі знаходяться дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них засновані на пропозиції щось зробити:

• «Допоможи Буратіно розставити розділові знаки»,

• «Перевір у Незнайки домашнє завдання»тощо[2, 4].

Ігри-пропозиції зазвичай починаються зі слів або питань: «Що було б...»; «Що б я зробив...»; «Ким би я хотів бути чому?»; «Кого б обрав своїм другом?» тощо.

Іноді початком такої гри є картинка[2, 5].

Дидактичний зміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться завдання і створюється ситуація, що потребує усвідомлення наступної дії. Ігрове завдання знаходиться у самій назві. Ігрові дії визначаються завданням та потребують від дітей доцільної передбачуваної дії відповідно до поставлених умов або обставин, що будуть створені. Діти висловлюють констатуючі або узагальнено-доказові припущення. Ці ігри вимагають вміння співвіднести знання обставин, встановлення причинних зв'язків. В них міститься також і змагальний елемент: «Хто швидше зрозуміє?»

Ігри-загадки. Виникли загадки дуже давно. Вони були створені самим народом, входили до обрядів, ритуалів, свят. Вони використовувались для перевірки знань, винахідливості. В цьому і полягає очевидна педагогічна спрямованість та популярність загадок, як розумної розваги. Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який необхідно розшифрувати (відгадати та довести). Опис цей лаконічно і нерідко оформлюється у вигляді питання або завершується ним. Особливістю загадок є логічне завдання. Способи побудови логічних завдань різноманітні, але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям подобаються ігри-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися дають радість розумової праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальненню, формує вміння розмірковувати, робити висновки, умовиводи [2, 5].

Ігри-бесіди (ігри-діалоги). В основі гри-бесіди знаходиться спілкування педагога з дітьми, дітей з педагогом та дітей один з одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання та ігрової діяльності дітей. Під час гри-бесіди вихователь часто діє не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але й посилює радість його, бажання повторити гру. Але гра-бесіда приховує в собі небезпеку посилення прийомів прямого навчання.

Навчально-виховне  значення полягає у змісті сюжету — теми гри, у збудженні цікавості до тих або інших аспектів об'єкта вивчення, що відбивається у грі. Пізнавальний зміст гри не знаходиться «на поверхні»: його необхідно знайти, добути, зробити відкриття і в результаті щось дізнатися.

Цінність  гри-бесіди полягає в тому, що вона висуває вимоги до активізації емоційно-розумових процесів: єдності слова, дії, думки та уяви дітей. Гра-бесіда виховує вміння слухати і чути питання вчителя, питання та відповіді дітей, вміння сконцентрувати увагу на змісті розмови, додати до сказаного, висловити засудження. Все це характеризує активний пошук розв'язання поставленого ігрового завдання[2, 5].